Рішення № 138611282, 30.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Справа № 915/754/21(486/114/24)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866)

до відповідача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

про: стягнення заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги,

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство звернулося до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області з позовною заявою від 17.01.2024 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за послуги з постачання централізованого опалення, холодної та гарячої води та водовідведення в сумі 45490,25 грн, з яких: 37056,82 грн водопостачання та водовідведення, 8433,43 грн постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2023 року включно. Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на те, що КП Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (далі КП ТВКГ ПМР) є підприємством комунальної форми власності, основним видом діяльності якого згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м.Південноукраїнська. На ім`я ОСОБА_1 відкрито особові рахунки Споживача комунальних послуг на квартиру АДРЕСА_2 . За вищезазначеними особовими рахунками з жовтня 2017 року, через систематичну несплату спожитих комунальних послуг почала накопичуватись заборгованість. Письмовий договір надання комунальних послуг відсутній. Відсутність договору на постачання комунальних послуг не позбавляє споживачів зобов`язання сплачувати за спожиті послуги, оскільки такі зобов`язання у них виникають на підставі статей 11, 509, 526 ЦК України, Закону України Про житлово-комунальні послуги та внаслідок фактичного споживання цих послуг, і є обов`язковими для виконання.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01.02.2024 відкрито провадження у справі №486/114/24 за вказаним позовом в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06.03.2026 матеріали справи №486/114/24 за позовною заявою Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги передано до Господарського суду Миколаївської області, у провадженні якого перебуває справа №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.04.2026 справу №486/114/24 передано на розгляд судді Адаховській В.С. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, п.3.3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою від 06.04.2026 суд постановив: прийняти справу №486/114/24 до розгляду в межах справи №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство та присвоїти їй номер №915/754/21(486/114/24), розгляд справи почати спочатку, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Судом також встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті спору.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Ухвалу суду від 06.04.2026 доставлено в електронний кабінет відповідача 06.04.2026 о 13:22.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З зазначеного витікає, що відповідач вважається належним чином повідомленим про відкриття провадження у даній справі та встановлений судом процесуальний строк для подання суду заяв по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі у розумний строк.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Комунальне підприємство Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (далі КП ТВКГ ПМР) є підприємством комунальної форми власності, основним видом діяльності якого згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ, організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м. Південноукраїнська.

Згідно відповіді Центру надання адміністративних послуг міста Південноукраїнськ за вих. №144 від 24.01.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 21.11.2003 по теперішній час.

Як зазначає позивач, на ім`я ОСОБА_1 відкрито особові рахунки Споживача комунальних послуг на квартиру АДРЕСА_2 (до перейменування Южноукраїнськ), відповідач не здійснює оплату комунальних послуг з жовтня 2017 року та станом на 01.01.2024 утворилась заборгованість по оплаті за послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 37056,82 грн та за послуги з постачання теплової енергії в сумі 8433,43 грн, письмовий договір надання комунальних послуг відсутній.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги №2189-VIII від 09.11.2017, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно п.5 ч.2 ст.7 Закону України Про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулювалися також Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV Про житлово-комунальні послуги.

Ці правовідносини до набрання чинності Законом України Про житлово-комунальні послуги №2189-VIII від 09.11.2017 було врегульовано таким чином.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (зі змінами), постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання (втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2022 №85 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690).

Відповідно до п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (зі змінами), розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (зі змінами), фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.

Згідно п. 37 зазначених вище Правил, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць.

Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Як встановлено судом, Фаліна Галина Володимирівна, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 21.11.2003 по теперішній час (довідка ЦНАП від 24.01.2024), відповідач є споживачем наданих КП ТВКГ ПМР житлово-комунальних послуг за даною адресою та має заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2023 року включно з водопостачання та водовідведення в сумі 37056,82 грн, з постачання теплової енергії в сумі 8433,43 грн.

Нарахування заборгованості здійснено позивачем за встановленими тарифами, які діяли в період виникнення заборгованості, що підтверджується доданими до матеріалів справи: звітами про нарахування комунальних послуг, розрахунками нарахувань та сплати за спожиті комунальні послуги, розрахунковими листами абонента.

Відповідачем позовні вимоги не заперечено та не спростовано, доказів погашення заборгованості по оплаті комунальних послуг суду не надано.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що у будинку відсутнє централізоване водопостачання та теплопостачання, здійснення повірки лічильників води.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Оцінюючи докази, подані позивачем на підтвердження факту надання відповідачеві комунальних послуг, суд вважає доведеними обставини, на які посилається позивач.

Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по оплаті за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 37056,82 грн та з постачання теплової енергії в сумі 8433,43 грн обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Фаліної Галини Володимирівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2023 року включно у сумі 45490,25 грн, з яких: 37056,82 грн заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, 8433,43 грн заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська