Рішення № 138610807, 30.07.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.07.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/997/25 (345/2421/26)

Господарський суд Івано-Франківської області, у складі судді Горпинюка І.Є., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу № 909/997/25 (345/2421/26) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 49 192,08 грн.

Суть спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" звернулося до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором про споживчий кредит № 11557037 від 25.02.2025, у розмірі у розмірі 49 192,08 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 9800,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків 33022,08 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1470,00 грн, прострочена заборгованість за штрафами становить 4900,00 грн. Також просить стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.05.2026 справу передано на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області, у провадженні якого перебуває справа № 909/997/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Стислий виклад позиції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про споживчий кредит № 11557037 від 25.02.2025, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 49 192,08 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача.

05.05.2026 відповідач подав до суду заяву, в якій зазначив, що Господарським судом Івано-Франківської області розглядається справа про його банкрутство, в межах якої він повідомляв господарський суд про свою заборгованість перед ТОВ "ФК "Тайгер Фінанс", на даний час затверджено план реструктуризації його боргів і такий план виконується, а відтак задля судового контролю за діяльністю боржника, залучення всього майна до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів, вимоги ТОВ "ФК "Тайгер Фінанс" підлягають розгляду Господарським судом Івано-Франківської області в межах справи № 909/997/25 про його неплатоспроможність із застосуванням норм положень Кодексу України з процедур банкрутства.

Враховуючи вищенаведене, просить закрити провадження у справі № 345/2421/26 за позовом ТОВ "ФК "Тайгер Фінанс" до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.

Фізична особа ОСОБА_1 через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" (документ сформований в системі "Електронний суд" 15.08.2024) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 18.08.2025, для розгляду справи № 909/997/25 визначено суддю Горпинюка І.Є.

25.08.2025 суд прийняв до розгляду заяву фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи та призначив підготовче засідання по розгляду заяви на 12.09.2025.

Ухвалою від 12.09.2025, постановленою за результатами проведення підготовчого засідання, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , який зареєстрований фізичною особою-підприємцем; введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Москву Юлію Орестівну та призначено попереднє засідання суду на 29.10.2025.

13.09.2025 00:38, на офіційному вебпорталі судової влади України опубліковано оголошення за номером публікації 77127 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Ухвалою від 17.12.2025 Господарський суд Івано-Франківської області, серед іншого, затвердив План реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_1 у справі № 909/997/25 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 ; припинив повноваження керуючого реструктуризацією боржника фізичної особи ОСОБА_1 - арбітражного керуючого Москви Юлії Орестівни у справі № 909/997/25 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1

20.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" звернулося до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за договором № 11557037 про надання кредиту від 25.02.2025, у розмірі 49 192,08 грн. з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 9800,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків 33022,08 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1470,00 грн, прострочена заборгованість за штрафами становить 4900,00 грн, а також понесених судових витрат.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23.04.2026 у справі № 345/2421/26 відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; суд ухвалив цивільну справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні без виклику учасників справи.

05.05.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив що Господарським судом Івано-Франківської області розглядається справа про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 , в межах якої він повідомляв господарський суд про свою заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс", на даний час затверджено план реструктуризації його боргів і такий план виконується, а відтак задля судового контролю за діяльністю боржника, залучення всього майна до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" підлягають розгляду Господарським судом Івано-Франківської області в межах справи № 909/997/25 про його неплатоспроможність із застосуванням норм положень Кодексу України з процедур банкрутства. Враховуючи вищенаведене, просить закрити провадження у справі № 345/2421/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.05.2026 справу передано на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області, у провадженні якого перебуває справа № 909/997/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

01.06.2026 матеріали справи № 345/2421/26 надійшли до Господарського суду Івано-Франківської області.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2026, для розгляду справи № 909/997/25 (345/2421/26), на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено суддю Горпинюка І.Є.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням наведеного дану справу слід розглянути в межах справи № 909/997/25 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2026 суд прийняв справу № 909/997/25 (345/2421/26) до розгляду в межах справи № 909/997/25 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 ; ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення, а також обґрунтованого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у разі наявності заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалу суду від 04.06.2026 було надіслано учасникам справи до їх електронних кабінетів.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, копія зазначеної вище ухвали доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 04.06.2026 о 13:26.

У позовній заяві представник позивача просив розглядати справу без його участі.

Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включаються також обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб`єктивних прав позивача.

У даній справі предмет доказування становлять обставини виконання сторонами умов укладеного між ними договору про споживчий кредит від 25.02.2025 № 11557037

За змістом ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підтвердження своїх вимог та заперечень позивач подав суду копії письмових доказів, які зазначені як додатки до позовної заяви. Відповідач на підтвердження своїх вимог та заперечень докази не подавав.

Сторони не подавали заяв в порядку ч. 11 статті 80 ГПК України про те, що якісь із письмових доказів викликають сумнів з приводу їх достовірності або є підробленими, не заперечували щодо вірогідності, належності, допустимості, законності доказів, наданих іншою стороною.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів, суд визнає встановленими (спростованими) такі обставини, що є предметом доказування.

25.02.2025 між ОСОБА_1 (надалі також - позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" (надалі також - кредитодавець), укладений договір про споживчий кредит № 11557037, підписаний у порядку, визначеному Законом України "Про електронну комерцію". (а.с. 28-38).

Згідно з п.1.1 договору про споживчий кредит № 11557037 від 25.02.2025, кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів, сплатити Комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника.

Відповідно до умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" взято на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 9800,00 грн (п. 1.2.); строк кредитування 360 днів (п. 1.3.); денна процентна 0,99 % (п.1.5.1.); комісія за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 1470,00 грн (п.1.5.2.); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 350,4 % річних (п.1.6); пільговий період - 30 календарних днів (з 25.02.2025 до 27.03.2025) під час якого застосовується пільгова відсоткова ставка у розмірі 0,8%, стандартний період - 330 календарних днів (з 28.03.2025 до 20.02.2026) під час якого застосовується стандартна (базова) процентна ставка 0,96% (п. 2.2.3.).

Факт укладення кредитного договору підтверджується довідкою про застосування електронного підпису з одноразовим ідентифікатором "2kyyOzhp" (а.с. 42).

Також, 25.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" та ОСОБА_1 підписано Додаток № 1 до договору про надання фінансового кредиту "Графік платежів" та Паспорт споживчого кредиту (а.с. 39-41).

Згідно листа ТОВ "Фінансова компанія "Контрактовий Дім" від 16.02.2026 року, відповідно до договору укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" та ТОВ "ФК "Контрактовий дім" № 070524/А1-1909 від 07.05.2024 року, 25.02.2025 об 01:45 год успішно здійснено переказ грошових коштів в сумі 9800,00 грн (а.с.42).

Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору №11557037 від 25.02.2025, цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

З метою досудового врегулювання спору позивачем листом за вих. № 821/24282705 від 02.03.2026 надіслано відповідачу претензію про зобов`язання погасити заборгованість за кредитним договором №11557037 від 25.02.2025 (а.с. 46), яка залишена відповідачем без реагування.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, відсотків за його користування належним чином не виконує. З наданого позивачем розрахунку слідує, що заборгованість по кредиту складає 49 192,08 грн. з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 9800,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків - 33022,08 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1470,00 грн, прострочена заборгованість за штрафами становить 4900,00 грн.

Станом на дату розгляду вказаного спору відповідачем доказів сплати суми боргу до матеріалів справи не долучено.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, пов`язані з простроченням сплати кредиту, процентів та комісії, регулювання яких здійснюється ЦК України.

Цивільні права та обов`язки згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частинами сьомою, дванадцятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частин третьої - шостої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" врегульовано використання підпису в сфері електронної комерції, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля - ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій, серед іншого, зазначено, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений).

Як установлено судом, наявний в матеріалах справи договір про надання кредиту містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2kyyOzhp 25.02.2025 01:44:24".

Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України "Про електронну комерцію", а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення договору між сторонами.

Необхідно також зазначити, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 911/2548/18 та від 28.01.2021 у справі № 910/17743/18). Тому при вирішенні справи суд враховує також і докази, наявні в матеріалах справи № 909/997/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, ОСОБА_1 долучив до заяви список кредиторів, у якому серед кредиторів зазначено також Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс", вказано суму заборгованості 28212,24 грн (станом на 15 серпня 2025 року), підставу виникнення заборгованості договір про споживчий кредит №11557037 від 25.02.2025, що узгоджується з підставами заявленого позову та позовними вимогами.

Отже, звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник визнав наявність у нього заборгованості перед позивачем, як кредитором, яка виникла з договору, котрим обґрунтовуються позовні вимоги, і покликався на цю заборгованість серед підстав відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Суд також зазначає, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2- 1383/2010).

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17).

Відповідач доказів визнання недійсним договору про надання кредиту не надав, а отже, повинен виконувати його умови у повному обсязі.

За змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).

За приписами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статті 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за договором позики та кредитним договором обов`язку позикодавця (кредитодавця) передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов`язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором. Договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства, відсутність доказів проведення розрахунків по отриманому кредиту, настання строку повернення отриманих за кредитним договором коштів, позовні вимоги про стягнення 9800,00 грн простроченої заборгованості за сумою кредиту, суд вважає правомірними та обґрунтованими.

Щодо вимоги про стягнення 33022,08 грн простроченої заборгованості за сумою відсотків за користування кредитом, нарахованих за період з 25.02.2025 по 16.02.2026 суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається· на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Сторонами у договорі №11557037 про надання кредиту від 25.02.2025 узгоджено розмір стандартної процентної ставки в день 0,96%, денної процентної ставки - 0,99%.

Відповідно до ч.1 ст.120 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника припиняється нарахування штрафів та інших фінансових санкцій, а також відсотків за зобов`язаннями боржника; вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; строк виконання всіх грошових зобов`язань боржника вважається таким, що настав.

Пункт 3 частини 1 статті 120 КУзПБ визначає наслідком відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника припинення нарахування відсотків за зобов`язаннями боржника.

Згідно зі ст. 121 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (частина 1); протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється виконання боржником грошових зобов`язань, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (пункт 1 частина 2); не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення вимог, на які поширюється мораторій (пункт 3 частина 2).

КУзПБ за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об`єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство, вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.

Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають в межах такої справи.

Отже у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, адже розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства, та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбачених КУзПБ.

Тобто норми ГПК України є загальними по відношенню до норм КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, які є спеціальними й мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.

Верховний Суд неодноразово у своїй практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (див. з-поміж іншого постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21).

Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 у справі № 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.2021 у справі "Шкіря проти України").

Отже під час розгляду справ про банкрутство щодо вирішення питань, які виникають у цій справі підлягають застосуванню положення КУзПБ, які є спеціальними стосовно норм ГПК України.

Ухвалою від 12.09.2025 суд відкрив провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів, а отже нарахування за відсотками після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є неправомірним та суперечить пункту 3 частини 1 статті 120 КУзПБ.

Таким чином, задоволенню підлягає вимога про стягнення заборгованості за процентами в сумі 18 157,44 грн, нарахованими за період з 25.02.2025 по 11.09.2025 включно. У задоволенні вимоги про стягнення 14 864,64 грн процентів за користування кредитом слід відмовити, оскільки вони нараховані після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (з 12.09.2025. по 16.02.2026).

Щодо вимоги про стягнення простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту в розмірі 1470,00 грн слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право позикодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Як вбачається з умов договору № 11557037 від 25.02.2025, в такому передбачено умову щодо встановлення комісії в розмірі 1470,00 грн, що розраховується за ставкою 15% від суми кредиту. (п. 1.5.2), тому суд задовольняє позов в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення простроченої заборгованості за штрафами у розмірі 4900,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У зв`язку з військовою агресією, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05.00 годин 24.02.2022 строком на 30 діб, який на час звернення позивача до суду та розгляду справи судом не є припиненим або скасованим.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IXта набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, у наданому розрахунку суми заборгованості зазначений лише розмір неустойки (штрафу), без зазначення бази нарахування та строку нарахування, що унеможливлює перевірку правильності нарахування неустойки судом.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що в Україні із 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діяв і станом на момент укладання договору між сторонами, і діє дотепер, вимога позивача щодо стягнення із відповідача неустойки (штрафу) в розмірі 4900,00 грн задоволенню не підлягає.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Положення ст. 76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підстави для закриття провадження у справі відсутні, оскільки справу розглянуто за правилами господарського судочинства, провадження у справі № 909/997/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 не завершене, а тому позивач не може бути позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 9800,00 грн простроченої основної заборгованості за кредитним договором, 18157,44 грн заборгованості по процентах за користування кредитом та 1470,00 грн прострочених платежів за комісією, що разом становить 29427,44 грн. В решті позову відмовити.

Судові витрати.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 862 від 19.03.2026 (а.с. 4), тобто у встановленому законом розмірі, з урахуванням коефіцієнта 0,8 для пониження ставки судового збору, який застосовано з врахуванням подання позовної заяви в електронній формі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково в сумі 29427,44 грн (59,82% від ціни позову), то на відповідача покладається судовий збір в сумі 1592,65 грн, а 1069,75 грн судового збору покладається на позивача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн, з приводу чого подано суду докази, суд враховує таке.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У прохальній частині позовної заяви позивач, серед іншого, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано суду наступні докази (у копіях документів):

- договір про надання правничої допомоги № 0207 від 02.07.2026, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" та Адвокатським об`єднанням "Апологет" в особі адвоката, керуючого партнера Усенка Михайла Ігоровича;

- акт наданих послуг (правової/правничої) допомоги № 821 від 09.03.2026;

- детальний опис наданих послуг до акту № 821 від 09.03.2026;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2093 від 29.09.2012;

- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1412829 від 04.11.2026;

- витяг з Єдиного реєстру адвокатів України.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається відповідно до таких етапів: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Як свідчать матеріали справи, 02.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" та Адвокатським об`єднанням "Апологет" в особі адвоката, керуючого партнера Усенка Михайла Ігоровича було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 0207.

На підтвердження вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8000,00 грн суду надані копії: договору №0207 про надання правової допомоги від 02.07.2025, згідно з п. 2.3 якого вартість наданих послуг за одну кредитну справу становить 8000,00 грн; акту № 821 від 09.03.2026, детального опису наданих послуг до акту № 821 від 09.03.2026, згідно з яким надані послуги: усна консультація клієнта - 30 хв, ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 год, погодження правової позиції клієнта - 30 хв., складання позовної заяви - 3 год 30 хв, що разом становить 6 год. 30 хв. (а. с. 50).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат, визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволені частково, на підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати з надання професійної правничої допомоги підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. А тому суд стягує з відповідача в користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4785,60 грн (8000,00 грн х 59,82%), а в іншій частині покладає такі витрати на позивача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 123, 129, 165, 178, 236, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 49 192,08 грн задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер Фінанс" (79000, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28; ідентифікаційний код юридичної особи: 43561909) 9800 (дев`ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. простроченої основної заборгованості за кредитним договором, 18157 (вісімнадцять тисяч сто п`ятдесят сім) грн 44 коп. заборгованості по процентах за користування кредитом, 1470 (одну тисячу чотириста сімдесят) грн 00 коп. прострочених платежів за комісією, 1 592 (одну тисячу п`ятсот дев`яносто дві) грн 65 коп. витрат зі сплати судового збору та 4785 (чотири тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 60 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 14864,64 грн та штрафу в сумі 4900,00 грн.

Витрати зі сплати судового збору в частині 1069,75 грн та витрати на правничу допомогу в частині 3214,40 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса, за якою можна знайти текст судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя І.Є. Горпинюк