Рішення № 138608013, 24.07.2026, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/100/26

Провадження 2/193/245/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(повний текст)

24 липня 2026 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кащука Д.А.

за участю секретаря судового засідання Губи О.А.,

позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача - адвоката Корольова Д.О. (в режимі відеоконференції),

відповідача - Войтюка А.С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел.Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача Корольова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за розпискою,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Корольов Д.О. звернувся до Софіївського районного суду Дніпропетровської області з відповідним позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою. На підтвердження позовних вимог представник позивача вказав, що 21 березня 2024 року ОСОБА_1 за усною угодою позики передав позичальнику ОСОБА_2 у власність 135175,00 грн. (сто тридцять п`ять тисячсто сімдесят п`ять гривень). При фактичному одержанні вказаної суми позичальником була надана позивачу розписка від 21.03.2024 року. Відповідач зобов`язувався повернути борг у повному обсязі до 05 квітня 2024 року (включно). Проте, до теперішнього часу взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав, грошові кошти у передбачений договором строк не повернув, а тому позивач у позові просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі суму боргу за розпискою від 21.03.2024 року в загальному розмірі 168 808 (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот вісім) гривень 01 копійок, з яких: основана сума боргу у розмірі 135175 гривень 00 копійок; інфляційні втрати за період з 06.04.2024 - 26.01.2026 у розмірі 26 297 гривень 31 копійок; три відсотка річних від простроченої суми заборгованості за період з 06.04.2024 - 26.01.2026 у розмірі 7 335 гривень 70 копійок та судові витрати по справі.

Згідно заяви, яка подана представником позивача 21.07.2026 через систему «Електронний суд», останній надав виправлений розрахунок заборгованості на базі дійсної суми договору позики - 133 175,00 грн., просить прийняти часткову відмову Позивача - ОСОБА_1 від позову в частині стягнення надлишково заявленої суми основного боргу в розмірі 2 000,00 грн., а також надлишково нарахованих інфляційних втрат та 3% річних та просить стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за розпискою від 21.03.2024 року в загальному розмірі 166 310 (сто шістдесят шість тисяч триста десять) гривень 02 копійок, з яких: основна сума боргу у розмірі 133 175 гривень 00 копійок; інфляційні втрати за період з 06.04.2024 по 26.01.2026 у розмірі 25 907 гривень 86копійок; три відсотки річних від простроченої суми заборгованості зі період з 06.04.2024 по 26.01.2026 у розмірі 7 227 гривень 16 копійок, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання.

02.04.2026 року відповідачем ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подано відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідач не заперечує сам факт складання ним власноруч 21.03.2024 р. боргової розписки про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 133175,00 грн., проте відповідач заперечує, що кошти зазначені в розписці були взяті в борг. Зазначив, що з ОСОБА_3 познайомила його двоюрідна сестра, яка звернулась до нього з питанням чи є в нього знайомі, які займаються незаконним вивозом людей за кордон без законних на то підстав, тобто дозволів чи наявності причин для перетину державного кордону. Озвучивши, що має подібних знайомих вона надала його контакт ОСОБА_4 і той звернувся до нього у вересні 2023 року з проханням допомогти йому і двом його товаришам перетнути незаконно державний кордон, про що свідчить скрін з переписки від 12.09.2023 року, де чітко прописані суми, а також список документів, які необхідно було надати організаторам незаконного перетину кордону України. Перша частина коштів надійшла в цей же день, а саме у розмірі 74800,00 грн. в доларовому еквіваленті 2000 доларів США по курсу на момент переказу коштів з кожного, тобто від ОСОБА_1 та двох його товаришів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Оскільки організатор незаконних перевезень не хотів приймати кошти на свої рахунки, то кошти на свої рахунки приймав ОСОБА_2 , і далі передавав їх або готівкою, або переказом у вигляді крипто валюти. Тому кошти, які надходили йому на рахунки в борг не брав, а призначались вони для сплати послуги іншій особі. Оскільки організатор незаконного перетину кордону не зміг організувати процес незаконного вивезення позивача, а також його товаришів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ними було прийнято рішення про те, щоб їм повернули кошти за ненадану послугу. ОСОБА_2 звернувся до організатора про повернення коштів, людина погодилась, проте дати та терміни постійно переносились. Через деякий час ОСОБА_1 попросив його, щоб він закрив питання з ними своїми особистими коштами, а сам чекав поки поверне організатор незаконного перетину державного кордону. Оскільки довгий час організатор перетину кордону не повертав кошти, він постійно підпадав під психологічний тиск з боку ОСОБА_1 . Невелику частину особистих коштів ОСОБА_2 все ж таки повернув ОСОБА_1 . Далі, в постійних телефонних розмовах ОСОБА_1 постійно тиснув на нього, щоб він взяв на себе боргові зобов`язання за невиконану послугу з незаконного перетину державного кордону організаторами. Тому, згодом все ж таки написав вказані розписки власноруч під психологічним тиском. Згідно зі ст. 231 ЦКУ просить визнати правочин оспорюваним, визнати розписку недійсною та відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу в повному обсязі.

09.04.2024 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно змісту якої позивач просить задовольнити позовну заяву в повному обсязі, вважати доводи які були зазначені у відзиві на позовну заяву не достатньо обґрунтованими та такими що не відповідають дійсним обставинам. В обґрунтування зазначив, що фактично відповідач визнав ключові для даної справи обставини, проте намагається уникнути відповідальності, посилаючись на те, що кошти зазначені в розписці були взяті не в борг, а за надання «послуги незаконного перетину Кордону України», одночасно визнаючи, що він отримав від позивача грошові кошті у повному обсязі, власноруч написав відповідну розписку, взяв на себе зобов`язання повернути борг в строку зазначений у розписці та на сьогоднішній день суму боргу так й в повернув. Отже, твердження відповідача про нібито його участь у посередництві в незаконному перетині кордону є спробою дискредитувати позивача та уникнути цивільної відповідальності. Позивач звертає увагу суду на те, що написання в розписці фрази «взяв в борг» та «зобов`язуюся повернути» свідчить про виникнення між сторонами саме боргового зобов`язання (ст. 1046, 1047 ЦК України). Відповідач стверджує, що написав розписку під психологічним тиском, проте не надає жодного належного та допустимого доказу, як це передбачено ст.ст. 77-78 ЦПК України. Таким чином, згідно зі змістом наведеної вище правової норми, правочин вчинений під впливом насильства, є оспорюваним, проте факт тиску має бути підтверджений правоохоронними органами або судовими рішеннями. На підтвердження написання розписки під психологічним тиском відповідач мав би надати суду вирок суду у кримінальній справі або інші незаперечні докази фізичного чи психічного насильства. Самих лише слів про «вплив через сестру» або «телефонні розмови» абсолютно недостатньо для скасування боргового зобов`язання. Відповідачем не подано доказів що він звертався до Національної поліції та не надано жодних доказів реальної загрози його життю чи здоров`ю.

Стверджує, що позивач познайомився у 2023 році з відповідачем з приводу участі міжнародних кіберспортивних змаганнях у місті Вроцлав (Республіка Польща) та місті Берлін (Федеративна Республіка Німеччина) у вересні - жовтні 2023 року. Відповідач, ОСОБА_2 є керівником Громадської організацїї "ОБ`ЄДНАНА АСОЦІАЦІЯ МОБІЛЬНОГО КІБЕР СПОРТУ ЮМЕСА" (код ЄДРПОУ 42936004), яка й мала організувати зазначені вище змагання. За участь у цих змаганнях позивач сплатив керівнику зазначеної громадської організації Войтюку А.С. 74 800 грн., що дорівнювала сумі 2000 (дві тисячі доларів США), про що власне йшлося в переписці позивача з відповідачем, але це жодним чином не стосується правовідносин позивача з приводу надання коштів за розпискою відповідачу. З метою, участі у зазначених вище заходах організованих Громадською організацією «ОБ`ЄДНАНА АСОЦІАЦІЯ МОБІЛЬНОГО КІБЕР СПОРТУ ЮМЕСА» позивач оформив страховий поліс медичного страхування подорожуючих осіб в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» № HL.00071484 на період страхування з 28.09.2023 по 12.11.2023. Зазначена обставина вказує, що позивач жодних намірів незаконно перетинати кордон, як намагається в цьому переконати суд відповідач, не мав та не планував. Натомість, зазначені докази свідчать про справжні наміри позивача офіційно здійснити виїзд через пункти пропуску Державної прикордонної служби Україні оскільки, якби позивач намагався незаконно перетнути кордон, то виникає логічне питання, навіщо при таких намірах оформлювати страхування. Відповідач повідомляв позивача про постійний перенос дат через технічні складнощі пов`язані з отриманням дозволів від Міністерства Спорту України, домовленостями про місце проведення заходів керованою ним організацією, тощо, але Міністерство Спорту України відмовило в наданні дозвілу ГО "ОБ`ЄДНАНА АСОЦІАЦІЯ МОБІЛЬНОГО КІБЕРСПОРТУ ЮМЕСА" для ДПСУ. В подальшому відповідач звернувся до позивача за фінансовою допомогою, запевняв що його майно та готівку було вилучено при обшуках проти нього та його команди. В грудні 2023 року відповідач ОСОБА_7 опинився в скрутному фінансової становище (з його слів) через індивідуальні та особисті питання та вилучення у нього коштів під час проведення слідчих дій (обшуків), у зв`язку із чим він вчергове звернувся з проханням позичити грошові кошти для своїх персональних потреб. Оскільки відповідач був другом сестри позивача, він мав певний кредит довіри позивача і тому таке прохання було задоволено позивачем та передано відповідачу в борг грошові кошти у загальному розмірі 135175,00 грн. (сто тридцять п`ять тисяч сто сімдесят п`ять гривень), про що відповідач написав власноруч боргову розписку, згідно якої зобов`язувався повернути борг у повному обсязі до 05 квітня 2024 року (включно). Проте, до теперішнього часу відповідач борг не повернув, на численні прохання про добровільне повернення боргу відповідач спочатку відповідав обіцянками повернути борг найближчим часом, а наразі взагалі не відповідає і не реагує на прохання позивача, що і змусило позивача звернутися до суду із захистом свого порушеного права.

У зв`язку з виявленими під час вирішення цивільного спору за позовом представника позивача ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за розпискою порушень законодавства, які могли містити ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 та ст. 332 КК України, судом постановлено окрему ухвалу, яку направлено до Криворізької східної окружної прокуратури для прийняття рішення в порядку ст. 214 КПК України, зобов`язано про результати розгляду окремої ухвали та вжиті заходи письмово проінформувати Софіївський районний суд Дніпропетровської області у місячний термін з дня отримання окремої ухвали.

Листом від 24.04.2026 року повідомлено суд, що вивчивши ухвалу від 16.04.2026 прийнято рішення про внесення відомостей в ЄРДР за №42026042090000033 за ознаками вчинення кримінального провадження передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Кримінальне провадження №42026042090000033 направлено до Софіївського ВП №9 КРУП в Дніпропетровській області для подальшого досудового розслідування. Процесуальне керівництво доручено Софіївському відділу Криворізької східної окружної прокуратури.

Позивач та його представник в судовому засіданні наполягали на задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відповіді на відзив та інших поданих письмових документах.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення, заперечення сторін у справі, дослідивши надані докази в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.03.2024 року ОСОБА_2 було власноручно написано розписку про те, що він взяв у борг у ОСОБА_1 кошти у сумі 133175,00 грн., зобов`язуючись повернути у строк до 05.04.2024 року включно в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач, явка якого судом була визнана обов`язковою, підтвердив факт надання коштів у борг ОСОБА_2 протягом 2023 року в загальній сумі 133175,00 грн., частково готівковими коштами в декілька платежів та одним безготівковим платежем на суму 56610,00 грн., що підтверджується квитанцією monobank №В0Т8-4МСЕ-7РМО-88СА від 23.12.2023, призначення платежу: переказ особистих коштів.

Судом досліджено в судовому засіданні переписку з месенджерів, яка відбувалась між позивачем та відповідачем, згідно якої встановлено, що між позивачем та відповідачем існували відносини з приводу участі у міжнародних кіберспортивних змаганнях, відповідач організовував виїзд за кордон учасників, оформлював документи, підшукував та бронював житло та здійснював інші організаційні заходи, за надані послуги отримував кошти (а.с.8-19, 65-88). Згідно дослідженої переписки, судом достеменно не встановлено, що позичені позивачем кошти згідно розписки ні по сумі ні по іншим ознакам передавались відповідачу саме як плата за участь в таких змаганнях, на що посилається відповідач. В той же час, з дослідженої переписки судом встановлено, що відповідач визнає, що має певну заборгованість перед позивачем і погоджується самостійно скласти розписку в підтвердження боргових зобов`язань перед позивачем, що відповідачем і було зроблено та ним не заперечується.

Будь-яких доказів, що підтверджують факт звернення відповідача до правоохоронних органів щодо фізичного чи морального тиску на відповідача з метою спонукати відповідача до написання зазначеної розписки на розгляд суду не подано, відсутні такі докази і в дослідженій судом переписці між позивачем та відповідачем, а тому посилання відповідача на такий тиск суд оцінює критично.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (див.: постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

За змістом частин першої третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що зміст письмової розписки від 21 березня 2024 року, яка власноручно підписана відповідачем свідчить про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, притаманних договору позики, у тому числі, щодо форми такого договору; розписка засвідчує, як укладення між сторонами договору позики, так і факт передачі коштів за ним; оригінал такої знаходиться у позивача (кредитора), а доказів виконання зобов`язань за вказаною розпискою відповідач не надав. Судом також встановлено, що написана 21 березня 2024 року відповідачем розписка була складена за домовленістю сторін на загальну суму коштів, яку він неодноразово отримував у позику від позивача протягом 2023 року.

Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що передача позикодавцем грошових коштів позичальнику відбулася до укладення договору позики шляхом складення відповідної розписки, що є підставою для стягнення боргу.

Суд звертає увагу на те, що укладений між сторонами договір позики у виді розписки є дійсним та ніким не оспорювався. Відповідач під час розгляду справи таку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) не спростував, доводи про безгрошовість договору позики не довів (стаття 1051 ЦК України). Отже, право вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за договором позики, яке виникло у нього на підставі дійсного правочину, презюмується.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19)).

Жодних доказів щодо виконання взятого ОСОБА_2 на себе зобов`язання та повернення вищевказаних грошових коштів позивачу стороною відповідача суду не було надано.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про кошти зазначені в розписці, не були взяті в борг відповідачем, а призначалися для сплати послуг іншій особі за незаконний перетин державного кордону, оскільки вказані твердження є голослівними, які заперечуються позивачем. При цьому, на підтвердження позиції відповідача останнім не надано жодного належного доказу, який з достовірністю свідчить про обґрунтованість обраної позиції, зокрема: показами свідків, допитаних під час судового розгляду, а також наявними письмовими (електронними) доказами вказані твердження не підтверджуються, заяв про витребування інших доказів, які б підтвердили позицію відповідача, на розгляд суду не надходило.

Крім того, 16.04.2026 на підставі окремої ухвали суду від 15.04.2026 року органом досудового розслідування прийнято рішення про внесення відомостей в ЄРДР за №42026042090000033 за ознаками вчинення кримінального провадження передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (шахрайство), хоча судом викладались в окремій ухвалі обставини можливого вчинення й кримінального правопорушення за ст.332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон України), отже органом досудового розслідування на даній стадії обставини викладені відповідачем не підтвердилися. Крім того, суд не має законних підстав при розгляді даної цивільної справи зупинити у ній провадження до повного проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №42026042090000033 від 16.04.2026 року.

Отже, сукупність доказів свідчить про те, що метою написання розписки від 21.03.2024 року стало врегулювання наявного у відповідача розміру заборгованості, який виник у останнього перед позивачем із неодноразово отриманих у позику коштів.

Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (див. постанову Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 361/8807/18 (провадження № 61-2332св22)).

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (див постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22)).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд зазначає, що у розписці, написаній ОСОБА_2 21.03.2024 pоку, зазначено «Я, ОСОБА_2 ….взяв в борг у ОСОБА_1 суму 133175,00 грн. (сто тридцять три тисяч сто сімдесят п`ять) гривень. Зобов`язуюсь повернути до 05.04.2024 включно в повному обсязі».

Про будь-яке інше зобов`язання, крім зобов`язання відповідача повернути позивачу борг у сумі 133175,00 грн. у визначений сторонами строк, розписка інформації не містить, що на думку суду, підтверджує існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин, які виникають за договором позики. Розписка підписана ОСОБА_2 власноручним підписом, що не заперечується відповідачем.

Суд відхиляє посилання ОСОБА_2 про те, що кошти зазначені в розписці не були взяті в борг, оскільки у ній вказано про повернення боргу (коштів), що саме по собі вказує на отримання таких коштів відповідачем.

Отже, зазначення у розписці, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути борг є його кореспондуючим обов`язком, як боржника, від права позикодавця вимагати повернення позики. (Постанова Верховного Суду № № 463/4339/17 від 10.07.2024).

Зі змісту розписки, наданої позивачем, вбачається, що між сторонами існували договірні відносини з приводу позики грошових коштів в сумі 133175,00 грн., які відповідач зобов`язався повернути позивачу в строк до 05.04.2024 року, отже, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу, який виник на підставі розписки від 21.03.2024 року, тому ці правовідносини повинні регулюватися статтею 1047 ЦК України.

Таким чином, суд вважає, що зміст розписки від 21 березня 2024 року, яка власноручно підписана позичальником свідчить про те, що між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, притаманних договору позики, у тому числі щодо форми такого договору; розписка засвідчує як укладення між сторонами договору позики, так і факт фактичної передачі коштів за ним; оригінал такої розписки знаходиться у позивача (кредитора); доказів виконання зобов`язань за розпискою позичальником (відповідачем у справі) не надано; відповідачем доказів безгрошовості договору позики не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за розпискою від 21.03.2024 у розмірі 133175,00 гривень. Тому, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, які підлягають задоволенню у цій частині.

Зважаючи на заявлену представником позивача часткову відмову від позову в частині надлишково заявленої суми основного боргу в сумі 2000,00 грн., яка прийнята судом, провадження у справі в частині стягнення з відповідача грошових коштів за розпискою від 21.03.2024 року у розмірі 2000,00 грн. слід закрити на підставі ч.1 п.4 ст.255 ЦПК України.

Суд також критично оцінює твердження відповідача, про те, що підставою написання розписки про отримання у борг грошових коштів стали погрози та тиск з боку позивача в бік відповідача.

Суд констатує, що відповідач не звертався до правоохоронних органів щодо вчинення на нього зі сторони позивача тиску та примушування до виконання цивільно-правових обов`язків, зокрема з метою написання ним розписки про отримання грошових коштів у борг.

Також, суд зазначає про те, що відповідач не звертався до суду із позовною заявою про визнання недійсним укладеного договору позики, у тому числі шляхом пред`явлення зустрічного позову у даній цивільній справі.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення, суд зазначає наступне.

Приписами ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Так, згідно із розрахунком 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання відповідача ОСОБА_2 за борговою розпискою від 21.03.2024 та інфляційних втрат, наданого позивачем, сума 3% річних від простроченої суми за період з 06 квітня 2024 року по 26 січня 2026 року складає 7227,16 грн., а сума інфляційних втрат понесених у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання за період з 06 квітня 2024 року до 26 січня 2026 року складає 25907,86 грн.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Схожий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та

від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який триває і на даний час.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, передбачене положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та стосується лише періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення. (Постанова ВС від 29.11.2023 року у справі №589/4601/21, провадження № 61-13788св23)

Оскільки позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 06.04.2024 року по 26.01.2026 року, тобто під час дії воєнного стану, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаний період, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу судом відзначається наступне.

Відповідно до положень ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поряд з цим, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до умов ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання від відповідача про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката із зазначенням обґрунтування на спростування співмірності витрат відповідача на правничу допомогу до суду не надходило.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано: копію Договору про надання правових послуг адвоката від 21.01.2026, копію акту від 26.02.2026 року приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги (наданих послуг) №1 до договору про надання правових послуг адвоката №б/н від 21.01.2026, копію квитанції до прибуткового касового ордера №196 від 26.01.2026 року про сплату послуг адоката ОСОБА_8 на підставі договору про надання правових послуг адвоката №б/н від 21.01.2026 на суму 10000,00 грн., копію акту від 20.05.2026 року приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги (наданих послуг) №2 до договору про надання правових послуг адвоката №б/н від 21.01.2026, копію квитанції до прибуткового касового ордера №205 від 20.05.2026 року про сплату послуг адоката ОСОБА_8 на підставі договору про надання правових послуг адвоката №б/н від 21.01.2026 на суму 11500,00 грн., всього адокатом заявлено витрат на загальну суму 21500,00 грн..

Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 21500,00 грн., суд приймає до уваги викладене нижче.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 500 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг № 1 та № 2, у яких наведено детальний опис виконаних адвокатом робіт та їх вартість.

Зокрема, витрати включають підготовку та подання позовної заяви, розрахунку заборгованості, відповіді на відзив, заяви щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також участь адвоката у чотирьох судових засіданнях.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України не заявлялося.

З огляду на наведене, враховуючи характер спірних правовідносин, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та фактичну участь адвоката у судових засіданнях, суд не вбачає підстав для зменшення заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 21 500 грн. таких витрат.

Водночас, відповідно до положень статті 141 ЦПК України, у зв`язку з тим, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено позовні вимоги на загальну суму 168 808,01 грн, з яких судом задоволено вимоги на суму 133 175,00 грн, що становить 78,89 % від заявленої суми позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 16 961,65 грн. (21 500,00 грн ? 133 175,00 грн / 168 808,01 грн).

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1078,17 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 255, 258, 259 ч.6, 264, 265, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги представника позивача Корольова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за розпискою - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 133175,00 грн. (сто тридцять три тисячі сто сімдесят п`ять гривень 00 коп.), що складає борг за розпискою від 21.03.2024 року у названій сумі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати з оплати судового збору у розмірі 1 078,17 грн. (одна тисяча сімдесят вісім гривень 17 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 16 961,65 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят одна гривень 65 коп.).

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача грошових коштів за розпискою від 21.03.2024 року у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.) - закрити.

В решті позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 29 липня 2026 року, його фіксування не здійснювалося у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Суддя Д.А.Кащук