Рішення № 138602330, 24.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14733/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Логойди І.В., за участі секретаря судового засідання Сабо І.Й., представника позивача - адвоката Ковалець М.І., представника відповідачів - адвоката Шпуганича В.П., розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ковалець Марта Іванівна, до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), гр. Угорщини, ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Перша Ужгородської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

06.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), гр. Угорщини, ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Перша Ужгородської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним.

В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.03.1991 року. Ще за життя, ОСОБА_9 набув право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується архівним витягом з рішення №12 від 10.01.1968 р. Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕР №179572 Бучацька Л.В., державний нотаріус Першої ужгородської державної нотаріальної контори, посвідчує, що на підставі ст. 529 Цивільного кодексу України, спадкоємцем майна гр. ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: ОСОБА_8 - син, що мешкає в АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: жилого будинку з надвірними будовами, що знаходиться в АДРЕСА_3 , що належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого Управлінням ЖКГ 14.08.1995 року на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради народних депутатів за №12 від 10.01.1968 року, зареєстрованого в Ужгородському інвентарбюро за №3268.

У червні 2005 року рідна сестра ОСОБА_8 - ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) звернулася до суду із заявою до ОСОБА_8 про продовження строку прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. 25.06.2005 року Ужгородський міськрайонний суд ухвалив рішення (справа №2-5048/05), відповідно до якого надано ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини за її померлими батьками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 тривалістю 2 (два) місяці, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії АЕР №179572, видане, на ім?я ОСОБА_8 , посвідчене Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою, та зареєстроване в реєстрі за №21250, зобов?язано Першу Ужгородську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна. 27.09.2005 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області розглянула апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25.06.2005 року. В результаті розгляду скарги, була постановлена ухвала, відповідно до якої рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 червня 2005 року залишено без змін. 19.11.2007 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах по розгляду касаційних скарг Апеляційного суду Івано-Франківської області розглянула касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25.06.2005 року, та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27.09.2005 року. В результаті розгляду скарги, була постановлена ухвала, відповідно до якої рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 вересня 2005 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 18.02.2008 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області, розглянувши справу за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , про продовження строку на прийняття спадщини та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, постановив ухвалу, відповідно до якої позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , про продовження строку на прийняття спадщини та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину - залишено без розгляду.

Таким чином, заява ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) до ОСОБА_8 , про продовження строку на прийняття спадщини та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину не була задоволена, а відтак, ОСОБА_3 не набула право на продовження строку на прийняття спадщини, а свідоцтво про право на спадщину видане на ім?я ОСОБА_8 , не було скасоване. Не зважаючи на вищенаведене: 07.04.2006 року державний нотаріус Бучацька Л.В. видала ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину №1-445 на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; 03.05.2006 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування №1745-1746, посвідчений приватним нотаріусом Олійник Л.Є., відповідно до якого ОСОБА_3 дарує ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . За життя ОСОБА_8 залишив заповіт, відповідно до якого, ОСОБА_8 належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будовами, що знаходиться в АДРЕСА_2 заповів ОСОБА_8 , 1985 року народження, ОСОБА_11 , 1987 року народження, ОСОБА_6 , 1980 року народження, ОСОБА_12 , 1974 року народження, ОСОБА_13 , 1973 року народження. Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне йому майно, і спадкоємцями першої черги є діти: ( ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 ) та дружина - ОСОБА_5 . Тобто, фактично, шляхом спільного проживання спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняли: ОСОБА_14 (донька), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_8 (син).

У 2024 році позивач вирішила оформити право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті батька, і звернулася за правовою допомогою до адвоката Ковалець М.І. 05.07.2024 року. Адвокат Ковалець М.І. ознайомилася з матеріалами справи №2-5048/05 (2-641/08), про що в матеріалах справи міститься відповідна відмітка, і виявила про те, що рішення на підставі якого ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) оформила право власності на 1/2 частину спадкового майна було скасоване ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду. Існування зареєстрованого права власності на 1/2 частину спадкового майна порушує право позивача та заінтересованих осіб на володіння і розпорядження майном. Скасування спірного свідоцтва про право на спадщину та договору дарування призведе до відновлення порушеного права, і дозволить спадкоємцям оформити право власності на увесь будинок.

Разом із позовною заявою позивачем ОСОБА_1 було подано клопотання про витребування доказів, зокрема, договору дарування укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 №1745-1746 від 03.05.2006 року, оригіналу спадкової справи №35/2014 (номер у спадковому реєстрі №55716976), яка заведена за померлим ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 смерті, та оригіналу спадкової справи №176/2002 яка заведена за померлим ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 смерті.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.09.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалець Марта Іванівна, до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), гр. Угорщини, ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Перша Ужгородської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним - залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення вказаних у даній ухвалі недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, роз`яснивши при цьому, що в разі не усунення у визначений строк недоліків позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачеві.

12.09.2024 року представником ОСОБА_15 адвокатом Ковалець М.І. подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.09.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалець Марта Іванівна, до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), гр. Угорщини, ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Перша Ужгородської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним. Розгляд справи ухвалено проводити у порядку загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Ухвалено витребувати від Приватного нотаріуса Олійник Любові Євгенівни договір дарування, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за №1745-1746 від 03.05.2006 року, витребувати від Першої Ужгородської державної нотаріальної контори (адреса місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 47) оригінал спадкової справи №35/2014 (номеру спадковому реєстрі №55716976), яка заведена за померлим ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витребувати від Закарпатського обласного нотаріального архіву (адреса місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Гойди 8) оригінал спадкової справи №176/2002, яка заведена за померлим ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 смерті.

24.09.2024 року на виконання ухвали суду від 16.09.2024 року на адресу суду надійшла копія спадкової справи №176/2002 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 , заведену Першою ужгородською державною нотаріальною конторою.

24.09.2024 року на виконання ухвали суду від 16.09.2024 року на адресу суду надійшла належним чином засвідчена копія договору дарування, посвідченого 03.05.2006 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л.Є. за реєстровими №1745-1746.

30.09.2024 року на виконання ухвали суду від 16.09.2024 року на адресу суду надійшла копія спадкової справи №35/2014, заведеної за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.10.2024 року доручено компетентному суду в Угорщині вручити відповідачам ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, даної ухвали та судову повістку про час і місце проведення судового засідання, матеріали позовної заяви з додатками, запропонувавши відповідачам подати відзив на позов чи заяву про визнання позову, допитати їх з наступних питань: чи визнають вони позов, якщо ні, то чому; які вони мають докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову; чи згодні вони на розгляд справи у їх відсутності. Призначено підготовче засідання на 31 січня 2025 року о 11.45 год., у приміщенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за адресою: вул. Загорська, 53, м. Ужгород, Закарпатська область, Україна, про що повідомити учасників справи. Провадження у справі зупинено до надходження відповіді від відповідного компетентного органу в Угорщині на судове доручення про вручення документів.

30.12.2024 року на адресу суду надійшли перекладені Закарпатською торгово-промисловою палатою на угорську мову документи, згідно клопотання Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у цивільній справі №308/14733/24.

26.05.2025 року судом було здійснено нагадування стосовно виконання окремого доручення до Міністерства юстиції України щодо надання міжнародної правової допомоги компетентними органами Республіки Угорщини.

24.06.2025 року представник позивача адвокат Ковалець М.І. подала до суду клопотання про долучення свідоцтва про право на спадщину за законом №1-445 від 07.04.2006 року, видане державним нотаріусом Першоі? Ужгородськоі? нотаріальноі? контори Бучацькою Л.В. в рамках спадковоі? справи №629/2005, та витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №4489928 від 07.04.2006 року. Клопотання обґрунтоване тим, що таке свідоцтво є необхідним для належного та всебічного розгляду справи, оскільки позовні вимоги прямо стосуються визнання вищевказаного свідоцтва недіи?сним. Необхідність долучення вищевказаного документа на даному етапі розгляду справи зумовлене труднощами у и?ого отриманні, оскільки дане свідоцтво містилося у спадковіи? справі №629/2005, яка була заведена за ОСОБА_10 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 , а не у спадковіи? справі №176/2002, за померлим ОСОБА_16 . Дана обставина зумовила складність у відшукуванні вищевказаного свідоцтва та отриманні и?ого копіі?.

01.09.2025 року на адресу суду надійшли перекладені та виконані в порядку виконання окремого доручення пояснення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відповідачі заперечують щодо задоволення позову. Зокрема, ОСОБА_17 повідомила наступне. Не визнає позов, оскільки не бачила документів про спадщину батька, які б доводили, що він залишив усю спадщину синові. У родині всім було відомо, що брат, ОСОБА_18 веде нетверезий спосіб життя. До сьогодні не може повірити, що тато міг таке зробити, тож незрозуміло, чому він залишив усю спадщину старшому братові. Може сказати, що нещодавно розмовляла зі своєю тіткою, вона проживає тут, в Угорщині, і на її думку, не могло статися так, щоб батько залишив усю спадщину лише своєму синові. Думає, що це справді може бути маніпуляцією. Фактично 20 років тому була вся ця судова процедура, так би мовити дарування і тоді навіть тітку викликали до суду, тоді було таке, що навіть перевіряли, хто зареєстрований у цьому конкретному будинку. Сестра матері, тітка, також жила там і була офіційно зареєстрована в даному нерухомому майні. Також знає, що якби, скажімо, була усиновлена дитина, сказали би, що вона теж має отримати якусь спадщину. Ніхто нічого не знав про те, що тато колись склад заповіт, ні мама, ні тітка, ніхто. Докази на підтвердження своїх заперечень проти позовної заяви не принесла з дому жодних офіційних документів, які могли б служити доказом, навіть не принесла свідоцтво про смерть, нічого не взяла з собою. Також спало на думку, що могла б взяти з собою на розгляд справи свою тітку як свідка, якщо є така можливість, але в неї немає жодних інших паперів чи документів, нічого з собою не взяла. Для неї це все незрозуміло, всього очікувала від старшого брата, але до такого не додумалася. У неї були дуже добрі стосунки з батьками, можна сказати, що вони часто приїжджали до неї сюди, в Угорщину, іноді це була мама, іноді це був тато, іноді обидва, цю частину може довести, але навіть не може уявити, що старший брат міг би вплинути на батька. Можливо, це було в той час, коли мами не було вдома. Також хоче сказати, що щодо переписування закордонного будинку, у неї виникла думка, що їй треба бути там, коли відбуватиметься саме переписування. Завжди питала свого старшого брата, коли він цим займеться і коли це потрібно буде зробити. Вони набагато краще знають, яка там система, яка там ситуація, що і як робити. Так і не отримала конкретної відповіді на це питання, взагалі не було жодної відповіді. На заочний розгляд справи не погоджується, щоб процес проводили за її відсутності. Вірить, що угорська держава допоможе, що по можливості адвокат та перекладач нададуть допомогу. Це було б великою допомогою. Нажаль, вже не розмовляє цією мовою, лише на мінімальному рівні, може російською трохи, але українською мовою вже не розмовляє. Більше питань, зауважень не було.

ОСОБА_19 повідомила наступне. Не визнає позов, оскільки мати також є спадкоємицею, вони у двох були живими спадкоємцями, а мати офіційно подарувала їй все нерухоме майно. Це було дуже давно, 20 років тому. Хотіли б побачити вказаний заповіт, або на який вони посилаються, або будь який документ. Також хотіли б бачити, що донька старшого брата матері, яка розпочала весь цей процес, на якій підставі ініціювала це або звідки вона взяла ці документи. Якщо суд дасть згоду, можна було б заслухати в якості свідка двоюрідного брата матері, або, наприклад, її тітку, яка вже стара, але могли б її привести і вона могла б дати свідчення. Може ще сказати, що переглянуть, що є в наявності, які доступні документи чи записи. У будь-якому разі, хотіла б, щоб було зафіксовано, що, на жаль, важко хворіє, тому їй потрібно проходити лікування. Може сказати, що, якщо в даному випадку закордонний суд призначить слухання на день, коли проходитиме лікування, не зможе з`явитися перед судом, оскільки для неї зараз це важливіше за все інше, щоб могла за потреби ходити на процедури за розкладом, і завжди відвідувати їх у запланований час. Хоче, щоб у протоколі було зазначено, що вона, як громадянка Угорщини, хотіла б звернутися до Угорської держави з проханням про допомогу будь-яким можливим способом, оскільки нам було б дуже великою допомогою, якби у нас був адвокат та перекладач. На заочний розгляд справи не згодна, хоче взяти в ній участь. Більше питань, зауважень не було.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.10.2025 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалець Марта Іванівна, до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), гр. Угорщини, ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Перша Ужгородської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним - поновлено. Підготовче судове засідання призначено у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород на 04 листопада 2025 року о 09 год. 10 хв.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалець Марта Іванівна, до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), гр. Угорщини, ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Перша Ужгородської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним до судового розгляду по суті на 03 грудня 2025 року о 09 год. 10 хв. у приміщенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за адресою: вул. Загорська, 53, м. Ужгород, Закарпатська область.

Розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Розгляд даної справи відкладався 15.10.2024, 31.01.2025, 30.04.2025, 21.08.2025 у зв`язку з необхідністю належним чином повідомити сторони про розгляд справи, у зв`язку з перекладом та відправкою документів.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.12.2025 відкладено розгляд справи, доручено компетентному суду в Угорщині вручити відповідачам ухвалу про відкладення розгляду справи, провадження у справі зупинено.

Представник позивача подав клопотання про долучення доказів, а саме: відповідь виконавчого комітету Ужгородської міської ради про неможливість надання відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_20 , оскільки такі у реєстрі відсутні та копію домової книги.

Представник ОСОБА_21 подав відзив на позов (письмові пояснення та строки давності), згідно з якими зазначив, що відповідач у справі ОСОБА_8 був обізнаний про судові рішення, а також ухвалу, якою позовну заяву залишено без розгляду. Заяв про поворот виконання рішення суду у порядку ст. 440 ЦПК України не звертався. Також за життя ОСОБА_8 не оскаржував свідоцтво про право на спадщину №1-445 від 07.04.2006 року, видане державним нотаріусом Бучацькою Л.В. на ім`я ОСОБА_3 та договір дарування, укладений 03.05.2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Олійник Л.Є. р.н. №1745-1746. З позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування позивачка звернулася у вересні 2024 року. При тому що право на звернення з позовом у ОСОБА_8 виникло з березня 2018 року з моменту набрання ухвалою суду про залишення позову без розгляду законної сили. Позивачка в особі представника звернулася до суду з позовом у 2024 році. У позові не зазначає, коли їй стало відомо про порушення своїх прав та осіб, які це право порушили. Те що позивачка вирішила у 2024 році оформити свої спадкові права після смерті ОСОБА_8 , який помер у 2013 році, тобто через 11 років, не свідчить про те, що строк на звернення до суду повинен обчислюватися з того моменту, як це вважає позивачка та її представник. Позивачка могла довідатися про порушення своїх прав, оскільки Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною. Враховуючи, що позивачка не була стороною правочину щодо майна, яке вона вважає, що має право у порядку спадкування, належним способом порушеного права повинна бути вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, а не визнання договору недійсним. Звертаючись з позовом, позивачка зазначила що метою скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним договору дарування є спадкування всієї частини будинку. Разом з тим позивачка зазначає що не являється єдиним спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 не набуває справа на спадкування всього майна і не надає доказів права діяти окрім своїх інтересів в інтересах інших осіб. Відповідачка та її представник вважає, що визнання недійсним договору дарування 1/2 частини будинку квартири не є ефективним способом захисту, оскільки не відновить порушених прав позивача, а правильним захистом буде саме подання віндикаційного позову до кінцевого володільця майна на ту частину майна, право на яку у порядку спадкування має позивачка. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Просить відмовити у задоволенні позову. Застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 строки позовної давності.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.06.2026 поновлено провадження у справі.

До суду надійшли докази виконання доручення щодо вручення судових документів відповідачам від 17.07.2026.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шпуганич В.П. подав письмову заяву про відмову у задоволенні позовних вимог, застосування строків позовної давності, укладення договору дарування на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Представник позивача подала додаткові пояснення на письмові заперечення представника відповідача у спростування доводів такого.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала, та просила задовольнити позовні вимоги на підставі поданих суду документів, заперечила стосовно неправильного обраного способу захисту, пропуску строку позовної давності, оскільки позивачка не була учасником спору, не була обізнана про такий, право на спадщину реалізувала у 2024 році, у зв`язку з чим строк позовної давності не пропущений.

Представник відповідачів адвокат Шпуганич В.П. просив застосувати строк позовної давності, відмовити у задоволення позову також у зв`язку з неправильним способом захисту та неподанням негаторного позову, враховуючи письмові пояснення.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , у судове засідання не з`явилася. В матеріалах справи міститься письмова заява про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 , у судове засідання не з`явився. В матеріалах справи міститься письмова заява про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 , у судове засідання не з`явилася. В матеріалах справи міститься письмова заява про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_8 , у судове засідання не з`явився. В матеріалах справи міститься письмова заява про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, заслухавши учасників, суд встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_9 набув право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується архівним витягом з рішення №12 від 10.01.1968 р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.03.1991 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №2-1250 від 22.04.2002 серії АЕР №179572 ОСОБА_22 , державний нотаріус Першої ужгородської державної нотаріальної контори, посвідчила, що на підставі ст. 529 Цивільного кодексу України, спадкоємцем майна гр. ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: ОСОБА_8 - син, що мешкає в АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: жилого будинку з надвірними будовами, що знаходиться в АДРЕСА_3 , що належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого Управлінням ЖКГ 14.08.1995 року на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради народних депутатів за №12 від 10.01.1968 року, зареєстрованого в Ужгородському інвентарбюро за №3268. Приватним нотаріусом Бучацькою Л.В. повідомлено КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації, що рішенням Ужгородського міськрайонний суду у справі №2-5048/05 від 25.06.2005 було визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_23 від 22.04.2002 за №2-1250 в частині, яку повинна була успадкувати донька померлого ОСОБА_9 - ОСОБА_24 , просить скасувати реєстрацію свідоцтва про право на спадщину від 22.04.2002 №2-1250, видане на ім`я ОСОБА_23 в цілому, на житловий будинок в АДРЕСА_2 і залишити за ним реєстрацію на вказаного будинку. Додано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №9685091 з даними про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину АЕР №179572 згідно рішення Ужгородського міськрайонний суду у справі №2-5048/05 від 25.06.2005.

Рішенням Ужгородського міськрайонний суду у справі №2-5048/05 від 25.06.2005 року надано ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини за її померлими батьками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 тривалістю 2 (два) місяці. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії АЕР №179572, видане, на ім?я ОСОБА_8 , посвідчене Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою, та зареєстроване в реєстрі за №21250. Зобов?язано Першу Ужгородську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна. Таким рішенням, зокрема, встановлено у судовому засіданні, що між ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_8 була усна домовленість щодо порядку володіння, користування та розпорядження належним їм спадковим майном і заявниця вважала, що така домовленість не позбавила її права на спадкове майно. Заповіту не було складено, отже, то ОСОБА_2 та ОСОБА_8 є спадкоємцями І черги спадкування.

Ухвалою Колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 27.09.2005 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 червня 2005 року залишено без змін. Встановлено також, що позивачка проживає в АДРЕСА_4 , з 1994 року до часу звернення її до компетентного суду України вона постійно хворіла, лікувалась і знаходилась в Угорщині, її приїзди в Україну носили епізодичний характер, вона пересувалась за допомогою інших осіб.

Ухвалою Колегії суддів судової палати в цивільних справах по розгляду касаційних скарг Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.11.2007 року касаційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 вересня 2005 року скасовано, справ направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.02.2008 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про продовження строку на прийняття спадщини та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину - залишено без розгляду.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину №1-445 від 07.04.2006 року, державний нотаріус Першої ужгородської нотаріальної контори Бучацька Л.В. посвідчила, що спадкове майно, на яке видане це свідоцтво складається з 1/2 частки (одної другої) частки житлового будинку з надвірними будовами, що знаходяться в АДРЕСА_2 , що належав ОСОБА_25 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого була ОСОБА_20 - дружина, яка прийняла спадщину у зазначеній частці, але не оформила свої права. Спадкоємцем є її рідна донька громадянка Угорської Республіки Лендваі ОСОБА_26 ( ОСОБА_2 ), що мешкає в АДРЕСА_4 . Додано витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №4489928 від 07.04.2006.

22.04.2002 ОСОБА_8 подав заяву про прийняття спадщини в Першу ужгородську державну нотаріальну контору. Наявні свідоцтва про смерть батьків такого, його свідоцтво про народження. Згідно з витягами з Єдиного реєстру заповітів №867246, 867231, 867259 в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ заповіти ОСОБА_20 , ОСОБА_9 , ОСОБА_27 відсутні. Згідно з довідкою ВАТ «Будівельні матеріали» від 14.02.2022 ОСОБА_25 не має заборгованості з видачі позики. Додано довідку характеристику №296 від 13.02.2002, витяг з рішення виконкому Ужгородської міської ради народних депутатів від 27.09.1995 №139 «Про проведення добудов», свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 14.08.1995 ОСОБА_28 по АДРЕСА_1 , довідку Першої Ужгородської державної нотаріальної контори від 14.02.2002 про не перебування під забороною житлового будинку по АДРЕСА_2 , довідку про внесення запису до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ.

Відповідно до договору дарування від 03.05.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л.Є. №1745-1746, громадянка Угорської Республіки ОСОБА_3 подарувала громадянці Угорської Республіки ОСОБА_4 1/2 (одну другу) частину будинку з надвірними будовами за номером АДРЕСА_5 .

Станом на день звернення до суду, будинок за адресою: АДРЕСА_2 належить у рівних частках (по 1/2 частці) ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_8 залишив заповіт, відповідно до якого ОСОБА_8 належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будовами, що знаходиться в АДРЕСА_2 заповідає ОСОБА_8 1985 року народження, ОСОБА_11 1987 року народження, ОСОБА_6 1980 року народження, ОСОБА_12 1974 року народження, ОСОБА_13 1973 року народження.

Згідно з відповіддю відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради №748/03.4-06 від 15.07.2024 року, відповідно до записів будинкової книги на момент смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані такі особи: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Тобто, шляхом спільного проживання спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняли: ОСОБА_14 (донька), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_8 (син). Син ОСОБА_32 не був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та не подавав заяву про прийняття спадщини. Тобто ОСОБА_2 вважається таким, що не прийняв спадщину.

Суду надано також архівний витяг Державного архіву Закарпатської області від 02.08.2024 №74/01-12 з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської Ради депутатів трудящих №12 від 10.01.1968 «Про затвердження актів прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків» про затвердження ОСОБА_28 акту прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 27.09.1995 №139 «Про проведення добудов» надано дозвіл провести добудови та перебудови у власних житлових будинках ОСОБА_20 для добудови житлових та підсобних приміщень з влаштуванням мансардного поверху у власному будинку по АДРЕСА_2 . Також додано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 14.08.1985 р., довідку-характеристику від 13.02.2002 №296, довідку Першої Ужгородської державної нотаріальної контори від 14.02.2002. Додано також довідку про внесення запису до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ, витяги з Єдиного реєстру заповітів №867246, 867231, 867259, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №9685091 про реєстрацію права власності 1/1 за ОСОБА_8 будинку за адресою: АДРЕСА_2 із записом про рішення Ужгородського міськрайонного суду по справі №2-5048/05 від 25.06.2005 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом АЕР №179572.

До матеріалів справи додано також заяви про прийняття спадщини ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , заяву про видачу свідоцтва про спадщину за законом ОСОБА_5 від 31.07.2024, будинкову книгу та інші матеріали.

У відповідності до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини згідно до ст.1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно до ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до ч.2 цієї статті часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до вимог ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За змістом ст.1223 цього Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови у її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1272 ЦК України визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Верховний Суд зазначив, що порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

КЦС ВС нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, який прийняв спадщину, ніяким строком не обмежена. Фактично це означає, що спадкоємець може звернутися із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину і після спливу кількох років з часу відкриття спадщини (зокрема, через відсутність коштів на оформлення спадщини) за умови прийняття ним спадщини у спосіб та строки, визначені цивільним законодавством.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 вказано, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

Оскільки ОСОБА_3 не набула право на спадкування, оскільки пропустила визначений законом термін звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , про продовження строку на прийняття спадщини та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, яка була задоволена рішенням Ужгородського міськрайонного суду у справа №2-5048/05 від 25.06.2005 року, скасована ухвалою Колегії суддів судової палати в цивільних справах по розгляду касаційних скарг від 19.11.2007 року та в подальшому залишена без розгляду, свідоцтво про право на спадщину №1-445 від 07.04.2006 видане на ім?я ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Доказів обізнаності ОСОБА_9 про наявність свідоцтва про право на спадщину №1-445 від 07.04.2006 та договору дарування суду не надано, позивачка, прийнявши спадщину, звернулася за видачею свідоцтва після смерті ОСОБА_8 у 2024 році, а отже, строк позовної давності у даному випадку не пропущено.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, суд приходить до наступного висновку.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Як на підставу визнання договору дарування будинку недійсним, позивач посилається на те, що ОСОБА_3 не мала права отримувати свідоцтво про право на спадщину, відповідно остання також позбавлена можливості розпоряджатися спадковим майном.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воля. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Разом з тим, укладаючи оспорюваний договір дарування будинку від 03.05.2006 року, ОСОБА_3 діяла на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом. Вказане свідоцтво визнано судом недійсним. Таким чином ОСОБА_3 , відчуживши спірний будинок, порушила права позивача ОСОБА_15 та подарувала належну їй частину спадкового майна, що суперечить вимогам закону та є підставою для визнання договору дарування, укладеного 03.05.2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Олійник Любов?ю Євгенівною, зареєстрований в реєстрі за №1745-1746, недійсним та задоволення позову в цій частині.

Щодо застосування невірного способу захисту позивачкою, то у даному випадку майно не вибувало фізично з волі позивачки та спадкодавця, відповідачка жодним чином не утримувала вказане майно, не проживала в такому, проживаючи на території іншої держави. У разі визнання договору недійсним, питання про потребу віндикації (витребування майна з чужого незаконного володіння) залежить від того, чи перебуває майно досі у сторони недійсного правочину, чи воно було передане третім особам. Отже, позивачем обрано вірний спосіб захису.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04,§ 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-81,83,141, 223, 258, 259, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ковалець Марта Іванівна, до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), гр. Угорщини, ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Перша Ужгородської державної нотаріальної контори, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину №1-445 від 07.04.2006 року, видане державним нотаріусом Бучацькою Л.В. на ім?я ОСОБА_3 .

Визнати недійсним договір дарування, укладений 03.05.2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Олійник Любов?ю Євгенівною, зареєстрований в реєстрі за №1745-1746.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), адреса місця проживання: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_15 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 РНОКПП: НОМЕР_3 , сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Стягнути з гр. ОСОБА_33 адреса місця проживання: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_15 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 РНОКПП: НОМЕР_3 , сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_15 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач 2: гр. ОСОБА_33 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 47, Код ЄДРПОУ: 02884026.

Дата складення повного судового рішення 30.07.2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області І.В. Логойда