Рішення № 138596962, 29.07.2026, Черкаський районний суд Черкаської області

692/1625/25

2/707/1694/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2026 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Волкової Н.С.,

за участю секретаря Максименко М.В.,

представника відповідача Ткаченка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у змішаній формі, з викликом (повідомленням) сторін в м. Черкаси цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

1. Позиції сторін, процесуальні дії

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулося до Черкаського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, посилаючись на наступне.

10.06.2024 укладено кредитний договір № 4724357 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 . Пізніше, 24.01.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-02/25, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «Свеа Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Свеа Фінанс» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрах боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №01.02-02/25 від 24.01.2024, ТОВ «Свеа Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 25 462,50 грн, з яких: заборгованість за основною сумою боргу 15 000,00 грн, заборгованість за відсотками 8 775,00 грн, заборгованість за пенею 1 687,50 грн.

Враховуючи викладене, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором № 4724357 від 10.06.2024 в загальному розмірі 25 462,50 грн, а також судові витрати.

1.2. Відповідно до ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 19 травня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Скасовано заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 січня 2026 року по справі №692/1625/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

1.3. 18 червня 2026 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Ткаченка О.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вказує про те, що відповідач жодних заявок на отримання кредиту не подавав, кредитного договору не укладав, наміру отримувати кредит не мав та будь-якого волевиявлення щодо вступу у кредитні правовідносини не здійснював. 13.06.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12024250310001982 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. З витягу з ЄРДР вбачається, що невстановлені особи шляхом обману отримали доступ до фінансового номера телефону відповідача та його банківських сервісів, після чого здійснили несанкціоновані операції та оформлення кредитних зобов`язань. Крім того, відповідач звернувся до ТОВ «Лінеура Україна» із письмовою заявою, в якій повідомив про шахрайське оформлення кредиту, відсутність наміру на його отримання та відсутність будь-якої заборгованості перед кредитодавцем.

1.4. У відкрите судовому засіданні представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

У відкритому судовому засіданні представник відповідача адвокат Ткаченко О.А. у задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаюсь на позицію зазначену у відзиві на позовну заяву.

1.5. Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

27 липня 2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України, та у зв`язку зі складністю справи відклав його ухвалення та проголошення на 2 дні - до 29 липня 2026 року об 14 год 00 хв.

2. Обставини справи, зміст спірних правовідносин

2.1. Судом установлено, що 10.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4724357 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 15 000,00 грн, строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 1,50 % в день. Кредит мав бути наданий протягом двох робочих днів з моменту укладенні договору відповідно до п. 2.2 договору.

Відповідно до п.п. 2.1 договору, кредит надається Товариством у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки клієнта НОМЕР_1 .

Згідно з п.п. 2.4. кредитного договору кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту за реквізитами, згідно п.п. 2.1.

У пункті 1.4 договору вказано, що стандартна процентна ставка становить 1,50 % на день, а знижена процентна ставка становить 0,01 % на день.

Крім того, відповідачем ОСОБА_1 підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором додаток №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4724357 від 10.06.2024, яким є Графік платежів, в якому позичальнику встановлена періодичність та розміри платежів кредиту та сплати процентів за користування ним.

Також, під час укладення вищевказаного кредитного договору, відповідачем підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені умови надання ТОВ «Лінеура Україна» кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідно до листа генерального директора ТОВ «УПР» від 24.01.2025 вказане Товариство надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. 10.06.2024 суму в розмірі 15 000,00 грн було успішно перераховано на картку НОМЕР_1 відповідно до договору з ТОВ «Лінеура Україна».

2.2. 24.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-02/25, відповідно до умов якого клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює договору у порядку та у строки встановленні цим договором.

Відповідно до п.3.1.3 договору факторингу, право вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей за договорами оренди. Разом з правами вимоги фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували у клієнта на момент переходу цих прав та передбачені цим договором.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-02/25 від 24.01.2025 ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 4724357 від 10.06.2024.

2.3. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4724357 від 10.06.2024 заборгованість у загальній сумі становить 25 462,50 грн, з яких: заборгованість за основною сумою боргу 15 000,00 грн, заборгованість за відсотками 8 775,00 грн, заборгованість за пенею 1 687,50 грн.

3. Релевантні джерела права

3.1. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

3.2. Відповідно до ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц вказано, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

3.3. Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

3.4. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до п. 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

На підставі п. п. 2-4 ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2018 у справі №699/16-ц (провадження №61-16504св18) та від 05.12.2018 у справі № 754/15020/15-ц (провадження № 61-22283св18) зроблено висновок, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2019 року у справі №489/1649/17.

4. Оцінка доказів та аргументів сторін

4.1. Перш за все, суд звертає увагу на те, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

З вищевказаних положень норм матеріального права вбачається, що позивач повинен довести суду наявність кредитних правовідносин між первісним кредитором та боржником, наявність договору факторингу між первісним кредитором та новим кредитором, а також правомірність вимог нового кредитора до боржника (факт видачі кредиту боржнику та неповернення кредиту боржником).

4.2. Суд вважає, що позивачем підтверджено укладення між первісним кредитором та відповідачем договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4724357 від 10.06.2024, а також підтверджено наступне укладення договору факторингу між первісним кредитором та позивачем щодо цього договору.

Матеріали справи містять достатні докази, що підтверджують факт видачі коштів позичальнику та наявність боргу позичальника перед первісним кредитором за вищевказаним договорам.

Отже, існують підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 4724357 від 10.06.2024 у загальному розмірі 23 775,00 грн (15 000,00 грн тіло кредиту, 8 775,00 грн проценти).

Стосовно пені у розмірі 1 687,50 грн суд зазначає, що вказаний розмір коштів не підлягає стягненню з відповідача, оскільки відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

4.3. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 надав суду копію витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12024250310001982, відповідно до якого 13.06.2024 внесено відомості про те, що 10.06.2024 близько 15 год 14 хв. невстановлена особа, використовуючи абонентський номер НОМЕР_2 , представилась працівником банківської установи, ввела в оману гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шахрайським шляхом отримала доступ до його банківських рахунків в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , здійснивши операції по перерахунку коштів, заволоділа грошима в сумі 45 000,00 грн (ЄО-31670 від 12.06.2024)

Відповідачем надано копію заяви, відповідно до якої останній доводить до відома ТОВ «Лінеура Україна», що не звертався до ТОВ «Лінеура Україна» з метою отримання будь-яких кредитів. Просив врахувати цей лист та не надсилати йому повідомлень про наявність заборгованості, так як він жодного боргу перед ТОВ «Лінеура Україна» не мав і не має.

Втім, суд зауважує, що до ТОВ «Лінеура Україна» із відповідною заявою відповідач звернувся лише 21 серпня 2024 року, що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист, в той час як договір укладено 10 червня 2024 року.

Таким чином, відповідачем не доведено факт його негайного звернення до банку з повідомленням про вчинення платіжних операцій, які ним не були ініційовані; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.

Сам по собі факт внесення до ЄРДР відомостей за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України по кримінальному провадженню №12024250310001982 від 13 червня 2024 року не підтверджує обставин, що свідчать про вчинення шахрайський дій, у зв`язку з користування кредитними коштами, наданими відповідачу в ТОВ «Лінеура Україна».

У матеріалах справи відсутній вирок чи постанова суду у кримінальній справі, що набрали законної сили, які б свідчили про те, що треті особи отримали доступ до рахунків чи платіжного засобу відповідача із незаконним використанням його персональних даних та здійснювали списання (використання) коштів.

За змістом ч. 6 ст. 82 ЦПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд також враховує, що під час розгляду справи відповідач заперечував факт укладення між сторонами кредитного договору, посилаючись на те, що не звертався до банку із метою отримання кредитних коштів. Водночас такі заперечення не підтверджені належними та допустимими доказами. Саме лише заперечення без надання відповідних доказів не може бути достатньою підставою для визнання правочину неукладеним.

Крім того, суду не надано жодного документа банку, підписаного уповноваженою посадовою особою, з якого б убачалося, що Банк за результатами проведеної перевірки встановило факт використання кредитних коштів третіми особами без згоди відповідача або визнало спірні операції неакцептованими, а сам факт звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості свідчить про те, що позивач не визнає обставин щодо неправомірного використання кредитних коштів невстановленими особами та вважає відповідача належним боржником за кредитним договором.

Сам факт здійснення досудового розслідування не свідчить про доведеність обставин, які перевіряються у межах кримінального провадження, а внесення відомостей до ЄРДР та проведення слідчих дій є лише початковою стадією кримінального процесу, спрямованою на перевірку відповідної інформації. Відтак копія Витягу з ЄРДР не може розцінюватися як належний та достатній доказ вчинення шахрайських дій або відсутності у відповідача обов`язку з повернення отриманих кредитних коштів.

Долучені відповідачем документи за своїм змістом лише інформує про наявність кримінального провадження та містить повідомлення про інформування ТОВ «Лінеура Україна» щодо здійснення досудового розслідування. Водночас такі документи не є процесуальним рішенням, ухваленим у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, не встановлює жодних обставин щодо прав та обов`язків сторін у спірних цивільних правовідносинах та не містить висновку про те, що кредитні кошти були використані третіми особами без волі та згоди відповідача.

4.4. Таким чином, факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та частково обґрунтованими, а тому суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню на суму 23 775,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог слід відмовити.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжним дорученням від 28.10.2025 про сплату судового збору в сумі 2 422,40 грн. Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково (задоволено 93,37% вимог), суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача суму понесених судових витрат в розмірі 2 261,79 грн (2422,40 х 0,9337).

Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором № 4724357 від 10.06.2024 у розмірі 23 775,00 грн (двадцять три тисячі сімсот сімдесят п`ять гривень).

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судові витрати в розмірі 2 261,79 (дві тисячі двісті шістдесят одна гривня сімдесят дев`ять копійок).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Н. С. Волкова