Постанова № 13859349, 31.01.2011, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а-4085/10/1970

"31" січня 2011 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В. при секретарі Твердохліб Н.В.

за участю:

представника позивача - Панчука С.М. ;

представника відповідача Іщука К.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду місті Тернополі адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТДО»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0007431602/0 від 30 вересня 2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДО»(далі по тексту ТОВ «ТДО»або позивач) звернулося до суду з позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (далі по тексту ТОДПІ або відповідач) про нечинним податкового повідомлення-рішення № 0007431602/0 від 30 вересня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відсутні законодавчі обмеження щодо формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у інших податкових періодах.

Позивач наголосив на тому, що ні Закон про ПДВ, зокрема, норми пунктів 7.4. і 7.5. ст. 7 цього закону, якими регулюються питання, пов'язані із формування податкового кредиту платника податку на додану вартість, ні інші акти податкового законодавства не містять обмежень щодо нарахування платником податків податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, складених контрагентами такого платника податку в інших податкових періодах, а тому вважає, що зазначені в Акті перевірки обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сум, підтверджених податковими накладними, складеними в інших податкових періодах, є необгрунтованим і обмежує гарантоване Законом про ПДВ право Позивача на податковий кредит.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю з мотивів, що викладені в позовній заяві та додатково пояснив, що податковий кредит Позивачем було збільшено у тому податковому періоді, коли було отримано від контрагентів податкові накладні. Представник пояснив, що Позивач не міг збільшити податковий кредит, який не підтверджений податковими накладними, - підпунктом 7.4.5 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Представники позивача також пояснив, що дати отримання податкових накладних підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, які були складені відповідно до вимог наказу Державної податкової адміністрації України від 30.06.2005 за № 244, податковою декларацією з податку на додану вартість за відповідний період, а також журналами реєстрації вхідної кореспонденції.

Представник позивача вважає безпідставними посилання Відповідача на Порядок оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 за № 799 (далі - «Порядок № 799»), з метою обґрунтування того, що податкові накладні як розрахункові документи повинні були направлятися Позивачу листами з оголошеною цінністю та рекомендованим повідомленням про вручення. Відповідно, Відповідач стверджує, що Позивач мав би право на збільшення податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх податкових періодах, лише за умови, що у нього наявні докази, а саме лист із рекомендованим повідомленням про вручення Позивачеві податкових накладних у звітному, а не попередніх податкових періодах.

На спростування позиції відповідача представник позивача зазначає, що Закон про ПДВ не передбачає можливості формування податкового кредиту лише у випадку наявності у платника податків доказів направлення йому податкової накладної листом із оголошеною цінністю і з рекомендованим повідомлення про вручення. Також, представник позивача вважає безпідставним посилання податкового органу на п.п.7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ, оскільки вважає, що відповідно до даної норми подання заяви зі скаргою на постачальника є виключно правом, а не обовязком покупця платника податку.

Крім того, представник позивача наголосив на тому, що акт невиїзної документальної перевірки ТОВ «ТДО»не може слугувати підставою для винесення податкового повідомлення-рішення та визначення суми податкових зобовязань з ПДВ, оскільки як зазначено в самому акті: «Остаточні висновки щодо правильності декларування податкового зобовязання і податкового кредиту будуть зроблені при проведенні документальної виїзної перевірки».

Представник позивача також просив врахувати суд, що податковим органом, всупереч наказу ДПА України № 327 від 10.08.2007 р. яким затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, на адресу ТОВ "ТДО" не було надіслано примірника акта та не надсилалось письмового повідомлення про запрошення для підписання акту в приміщенні Тернопільської ОДПІ. В такий спосіб, на його думку, ТОВ «ТДО»було позбавлено права на ознайомлення з актом до підписання, внести до підписання пояснення та зауваження, подати заперечення до акта.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, мотиви виклав в поданому суду письмовому запереченні.

Згідно заперечення відповідача позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки, згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Представник відповідача зазначив, що проведеною перевіркою не встановлено фактів своєчасного звернення ТОВ "ТДО" до податкових органах зі скаргою на дії постачальників, щодо відмови останніх від надання податкових накладних. Документального підтвердження отримання податкових накладних (з запізненням) до перевірки не надано.

На думку податкового органу, у разі отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді (за наявності документального підтвердження такого запізнення), платник податку - покупець товарів (робіт, послуг) повинен на дату отримання зазначених документів відобразити їх у графі 2 реєстру отриманих та виданих податкових накладних затвердженого наказом ДПА України від 30.06.05. N 244 „Про порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних", із змінами та доповненнями та за умови виконання норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону має право відобразити такі податкові накладні в податковій декларації з податку на додану вартість у поточному періоді.

Також представники відповідача вважають, що оскільки податкова накладна згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до пункту 2 Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.97 N 799, звіти, розрахункові документи і декларації приймаються до відправлення листами (посилками, бандеролями) з оголошеною цінністю з позначкою „Звіт" та з рекомендованим повідомленням про вручення, то податкові накладні, які відправляються продавцем поштою покупцю, повинні надсилатися поштовим листом з рекомендованим повідомленням про вручення, а тому документальним підтвердженням у покупця - платника податку на додану вартість при включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкової накладної, отриманої в інших податкових періодах, ніж дата їх виписки, є документ, який підтверджує надходження такої податкової накладної від продавця, лист з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного штемпеля (за умови дотримання інших вимог вакону щодо формування податкового кредиту).

Представник відповідача просив суд не брати до уваги як доказ журнал реєстрації вхідної кореспонденції, як підтвердження того коли саме надійшли податкові накладні, виписані в попередніх податкових періодах, на адресу позивача, оскільки такий журнал не був наданий ТОВ «ТДО» ні для перевірки, ні при поданні первинної скарги на податкове повідомлення-рішення.

Крім пояснень представників сторін, судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані позивачем та відповідачем, а також витребовувались з ініціативи суду.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задоволити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Тернопільською ОДПІ було проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати (на підставі поданої звітності та інших документів пов'язаних з оподаткуванням) податку на додану вартість за період з 01.05.10 р. по 31.05.10 р., за результатами якої було складено акт № 9418/16-02/31384112 від 15 вересня 2010 р.

На підставі акта перевірки Тернопільською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0007431602/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 946233,24 грн. (675881 грн. - основний платіж та 270352,24 грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

Перевіркою було встановлено, що в порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04.97 р. (далі - Закон № 168/97), ТОВ "ТДО" занижено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету на 675881 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, Позивач оскаржив його в адміністративному порядку (скарга від 08.10.2010 р.). Рішенням Тернопільської ОДПІ від 23 листопада 2010 року про результати розгляду первинної скарги, скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 30 вересня 2010 року без змін. Рішення було отримано представником позивача 13 грудня 2010 року.

Не використовуючи право на подальше адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ, позивач звернувся з позовом до суду.

Аналізуючи підстави для формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у інших податкових періодах, суд виходив з наступного:

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану і вартість" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин до 1 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою 20% протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку:

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних. матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або доставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Правила, які передбачають формування податкових зобов'язань продавця і податковий кредит покупця в одному звітному періоді та дають можливість платнику своєчасно і в повному обсязі реалізувати надане йому право на формування свого податкового кредиту, встановлено прямими нормами Закону №168/97-ВР.

Так, згідно підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 схат;гі 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінач податкової накладної надасться покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). При цьому ні даним пунктом Закону ні будь-якими іншими не передбачено жодних причин для отримання можливості затримки у наданні покупцю податкової накладної.

Таким чином, податкова накладна має бути надана покупцю у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов'язань продавця за правилом „першої події", встановленим підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно з вимогами підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів з банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, шо засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що платник податку зобов»язаний надати покупцю податкову накладну, а підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, а також передбачено умови, за яких платник податку отримає право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати йому податкову накладну. Тобто, на дату визначену підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону, продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, а якщо ця вимога Закону не дотримана, отримувач товарів (послуг) вправі вимагати її надання, а у випадку відмови - звергатися зі скаргою на такого постачальника до органу податкової служби відповідно до вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР.

Зокрема абзацом 2 п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР визначено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Суд погоджується з позицією позивача з приводу того, що даною нормою встановлено право, а не обовязок на подання скарги, тобто не заборонено можливості для платника податків приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з врахуванням того, що оформленні належним чином податкові накладні є підставою для формування податкового кредиту, а тому законом не заборонено включення до складу податкового кредиту податкових накладних минулих періодів в межах термінів позовної давності.

Відповідно до підпункту 9.2 пункту 9 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.06.05 N 244. зі змінами та доповненнями, отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, вантажні митні декларації, а також інші подібні документи (згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону) відображаються у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за датою отримання зазначених документів.

Отже, у разі отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді (за наявності документального підтвердження такого запізнення), платник податку - покупець товарів (робіт, послуг-) повинен на дату отримання зазначених документів відобразити їх у графі 2 реєстру отриманих та виданих податкових накладних затвердженого наказом ДПА України від 30.06.05. N 244 „Про порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних", із змінами та доповненнями та за умови виконання норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону має право відобразити такі податкові накладні в податковій декларації з податку на додану вартість у поточному періоді.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, позивачем відображено отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді.

Крім того, позивачем надано журнал реєстрації вхідної кореспонденції за 2010 рік, оглядом якого встановлено надходження на адресу позивача в травні 2010 року податкових накладних, що виписані в квітні 2010 року:

-від ТОВ «Арніка»13 травня 2010 року надійшли дві податкові накладні №104 та 105 виписані 19 квітня 2010 року;

-від ТОВ «Маскат-центр»17 травня 2010 року надійшла податкова накладна №1401 від 1 квітня 2010 року;

-від ТОВ «Інтеркрус»21 травня 2010 року надійшла податкова накладна «1430 від 30 квітня 2010 року.

При цьому судом не беруться до уваги твердження представника відповідача з приводу того, що журнал реєстрації вхідної кореспонденції підприємства не може бути доказом на підтвердження того коли саме надійшли податкові накладні, виписані в попередніх податкових періодах, на адресу позивача, оскільки такий журнал не був наданий ТОВ «ТДО» ні для перевірки, ні при поданні первинної скарги на податкове повідомлення-рішення. По-перше, такий журнал не вимагався для проведення перевірки, а по-друге, як вбачається з позиції податкового органу, викладеної в акті перевірки та запереченні на позов, податкові накладні як розрахункові документи повинні були направлятися Позивачу листами з оголошеною цінністю та рекомендованим повідомлення про вручення і це єдиним правильним способом вручення податкових накладних.

Суд не бере до уваги посилання Тернопільської ОДПІ на Порядок оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 № 799 (далі по тексту - Порядок № 799), з метою обґрунтування того, що податкові накладні як розрахункові документи повинні були направлятися Позивачу листами з оголошеною цінністю та рекомендованим повідомлення про вручення, і що Позивач мав би право на збільшення податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх податкових періодах, лише за умови, що у нього наявні докази, а саме лист із рекомендованим повідомленням про вручення, того, що ці податкові накладні було одержано від контрагента у звітному, а не попередніх податкових періодах, виходячи з наступного:

- передбачений Порядком № 799 спосіб направлення розрахункових документів не є єдиним можливим способом направлення податкової накладної платнику податків. Зокрема, законодавство не зобов'язує направляти податкові накладні листами з оголошеною цінністю та з рекомендованими повідомленнями про вручення, тому контрагент має повне право передати податкові накладні нарочним ( на що вказували представники позивача);

- Порядок № 799 визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до статті 4 Закону № 2181, яка регулює порядок подання податкових декларацій і не регулює порядку надання податкових накладних. З врахуванням цього, суд приходить до висновку, що Порядок № 799 взагалі не застосовується до податкових накладних.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач прийшов до необґрунтованого висновку про завищення позивачем податкового кредиту на суму 855 227 грн.

Також суд враховує і той факт, що працівниками Тернопільської ОДПІ в розділі 3.1.1. «Податкове зобовязання»(с.5 Акту перевірки) визнано відсутність достатніх підстав для винесення податкового повідомлення-рішення, а саме вказано: «Станом на момент складання акта перевірки відповіді та документи не отримано тобто підтвердити правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту не являється можливим, а тому остаточні висновки правильності формування податкового зобовязання буде зроблено при проведенні виїзної документальної перевірки». З врахуванням викладеного, можна зробити висновок, що акт невиїзної перевірки від 15 вересня 2010 року міг слугувати лише підставою для проведення виїзної перевірки, а не прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкових зобовязань.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Незважаючи на те, що представник відповідача заперечував проти позову, проте ним, як зазначалось раніше, належними доказами не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи оспорюване податкове повідомлення-рішення суд приходить до висновку, що воно прийняте в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи.

Приходячи до переконання про задоволення позовних вимог та обираючи спосіб захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зазначити, що встановлені ст.ст. 105 та 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі зі встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Поставлена позивачем вимога про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, що стосується індивідуального акту, яким в даному випадку і є податкове повідомлення-рішення, то суд вважає, що можна ставити вимоги про визнання протиправним, незаконним, неправомірним і скасування, а тому використовуючи право надане ч.2 ст.11 КАС України, суд частково виходить за межі позовних вимог і вважає, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача слід скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції від 30 вересня 2010 року №0007431602/0.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (діючого на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 11, 69, 70, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції № 0007431602/0 від 30 вересня 2010 року.

Повернути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТДО»3 грн. 40 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 4 лютого 2011 року.

Головуючий суддяОсташ А. В.

копія вірна

СуддяОсташ А. В.