Рішення № 138573128, 28.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2026Справа № 910/12792/25

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши матеріали

заяви ОСОБА_1

про ухвалення додаткового рішення

у справі № 910/12792/25

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЛЬВІВСЬКА ПЛОЩА"

до ОСОБА_1

про визнання недійсними рішення загальних зборів

Без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЛЬВІВСЬКА ПЛОЩА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Львівська площа" від 28.05.2025, яке оформлене у вигляді протоколу Загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 24-А.

Позов мотивовано тим, що загальні збори співвласників багатоквартирного будинку в житловому комплексі "Львівська площа" мають бути визнані такими, що не відбулись, оскільки був відсутній кворум голосів у вирішенні ключового питання - обрання голови зборів, а також через відсутність альтернативного розгляду кандидатур, що свідчить про порушення порядку їх проведення; у діях ініціативної групи вбачається ряд грубих порушень встановленої законодавством процедури проведення загальних зборів, які істотно впливають на законність прийняття подальших рішень за результатами голосування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 09.07.2026 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі № 910/12792/25 про відмову у задоволенні позовних вимог.

15.07.2026 через систему «Електронний суд» до суду від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Постановлено розгляд заяви здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк для надання письмових пояснень/заперечень/клопотань щодо заяви про ухвалення додаткового рішення у справі до 27.07.2026 включно.

20.07.2026 через систему «Електронний суд» до суду від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат.

Розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями частин 2, 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом установлено, що при прийнятті Господарським судом міста Києва рішення від 09.07.2026 у справі №910/12792/25 судом не було вирішено питання про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Як убачається з матеріалів справи, у відзиві відповідач зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у даній справі у сумі 30 000,00 грн.

У судовому засіданні 09.07.2026 під час виступу представник відповідача зазначив, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення має намір подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано: Договір № 07/11-25/2 про надання правничої допомоги від 07.11.2025; Договір про залучення адвокатів до виконання Договору про надання правничої допомоги № 07/11-25/2 від 07.11.2025, укладеного між адвокатом Вербицьким Я.В. та адвокатами Вербицьким В.В., Шельчук Т.С.; рахунок № INV-00000339 від 14.11.2025; Акт наданих послуг до рахунку № INV-000339 від 14.11.2025; платіжну інструкцію № 850616894 від 19.11.2025 на суму 7500,00 грн; рахунок № INV-000457 від 15.05.2026; Акт наданих послуг до рахунку № INV-000000457 від 15.05.2026; платіжну інструкцію № 949848727 від 15.05.2026 на суму 8500,00 грн; рахунок №INV-000506 від 10.07.2026; Акт наданих послуг до рахунку № INV-000000506 від 10.07.2026; платіжну інструкцію №983959018 від 14.07.2026 на суму 7000,00 грн.

Відповідно до умов Розділу 1 Договору № 07/11-25/2 про надання правничої допомоги від 07.11.2025, Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати йому юридичні послуги та правничу допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим Договором, а Замовник зі своєї сторони зобов`язується прийняти зазначені послуги й оплатити їх.

Безпосередній перелік послуг, що надаються у той чи інший період, їх об`єм та особливості оплати, визначаються домовленістю сторін у вигляді письмового (викладеного, наприклад, електронною поштою та/або через інші засоби зв`язку) чи усного Замовлення, на підставі якого Виконавцем формуються рахунки (інвойси) та акти виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно п. 3.3. Договору, Виконавець має право покласти частину своїх обов`язків на іншу особу, з якою Виконавець укладає окремий договір.

Відповідно до п. 6.1.-6.5. Договору, за надання послуг, передбачених даним Договором, Замовник сплачує Виконавцеві винагороду. Розмір винагороди визначається Сторонами за домовленістю сторін на основі Кошторису правничої допомоги (додаток і до Договору) за передоплатою або післяплатою.

Замовник оплачує послуги Виконавця на підставі виставленого рахунку (інвойсу), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця в строк, що зазначається у відповідному рахунку (інвойсі).

По закінченню виконання послуг, передбачених домовленістю сторін, Виконавець надсилає Замовнику акт виконаних робіт (наданих послуг). Свої обґрунтовані зауваження Замовник надсилає Виконавцю протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати одержання акту виконаних робіт (наданих послуг). У разі відсутності зауважень у встановлений строк, акт виконаних робіт (наданих послуг) вважається підписаним.

Акт виконаних робіт (наданих послуг) повинен містити обсяг та вартість наданих послуг.

Додатковий обсяг послуг та порядок його оплати визначаються додатковими угодами до цього Договору.

Додатком № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 07/11-25/2 від 07.11.2025 є Кошторис правничої допомоги, який підписано сторонами Договору.

У зазначеному кошторисі передбачена вартість послуг щодо представництва інтересів Клієнта (відповідача) перед третіми особами, а також щодо представництва інтересів Клієнта (відповідача) в суді.

07.11.2025 між адвокатом Вербицьким Ярославом Володимировичем та адвокатами Вербицьким В.В., Шельчук Т.С. було укладено Договір про залучення адвокатів до виконання Договору про надання правничої допомоги № 07/11-25/2 від 07.11.2025, укладеного між адвокатом Вербицьким Я. В. та ОСОБА_1, відповідно до умов якого Замовник залучає Виконавців до виконання Договору про надання правничої допомоги № 07/11-25/2 від 07.11.2025 шляхом надання юридичних послуг та правничої допомоги Клієнту. Перелік послуг за Договором визначається Сторонами у Договорі про надання правничої допомоги № 07/11-25/2 від 07.11.2025.

Згідно з актами наданих послуг № INV-000339 від 14.11.2025, № INV-000000457 від 15.05.2026, № INV-000000506 від 10.07.2026, підписаних адвокатом Вербицьким Я.В. та ОСОБА_1, Виконавець надав, а Замовник прийняв виконані у відповідності до Договору послуги правничої допомоги, що полягали у представленні інтересів Замовника у суді у справі № 910/12792/25 за позовом ОСББ "Львівська площа" до ОСОБА_1. про визнання загальних зборів співвласників ОСББ "Львівська площа" такими, що не відбулись:

- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 про повернення позовної заяви у справі № 910/12792/25: кількість 3 год., сума - 7500,00 грн;

- підготовка та подання відзиву на позовну заяву у справі № 910/2792/25: кількість 2 год., сума - 5000,00 грн;

- участь у судовому засіданні 14.05.2026, 1 год., сума - 3500,00 грн;

- участь у судовому засіданні 04.06.2026, 1 год., сума - 3500,00 грн;

- участь у судовому засіданні 09.07.2026, 1 год., сума - 3500,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав від адвоката юридичні послуги на суму 23 000,00 грн, які на даний час повністю оплачені.

Судом установлено, що на день розгляду заяви Шельчук Тетяна Сергіївна, яка здійснювала представництво відповідача в суді, є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Позивач подав заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат, у яких зазначив, що до моменту ухвалення судом рішення по суті спору представником відповідача не було заявлено жодних клопотань чи заяв щодо подання доказів розміру витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення суду. До закінчення судових дебатів у справі ані відповідач, ані його представник не зверталися до суду із заявою, передбаченою ч. 8 ст. 129 та ч. 1 ст. 221 ГПК України, щодо неможливості подання ними доказів, що підтверджують розмір судових витрат та необхідності вирішення питання про їх розподіл після ухвалення рішення у справі ані письмово, ані усно.

Крім того, ані в матеріалах справи, ані у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, ані в будь-яких інших заявах сторонами не наведено жодних доводів чи пояснень, які б свідчили про наявність поважних причин, що унеможливлювали подання відповідних доказів до закінчення судових дебатів у справі.

Серед іншого, позивач наголосив на тому, що надані за Договором про надання правничої допомоги № 07/11-25/2 від 07.11.2025 фактично були оплачені не відповідачем по справі ОСОБА_1, а іншою особою - ОСОБА_2.

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою, а саме до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21).

Судом встановлено, що відповідач попередньо у відзиві визначив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, під час судового розгляду справи по суті представник повідомила про подання доказів понесення витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, подав заяву про ухвалення додаткового рішення з описом робіт (наданих послуг), а також надав відповідні докази на підтвердження понесених витрат.

Відтак, заява про ухвалення додаткового рішення подана у порядку та строк, визначені чинним законодавством, зокрема ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

З урахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, суд враховує, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Отже, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 10500,00 грн, що складається з вартості послуг адвоката, пов`язаних з участю останнього у трьох судових засіданнях.

При цьому, суд відмовляє у стягненні витрат на правничу допомогу, пов`язаних з підготовкою відзиву на позовну заяву, у розмірі 5000,00 грн, оскільки відзив був залишений судом без розгляду, у зв`язку з пропуском строку на його подання. Також не підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу з підготовки відзиву на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 про повернення позовної заяви у справі № 910/12792/25, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував доводи відповідача, наведені у відзиві.

Серед іншого, суд звертає увагу позивача, що фактична оплата наданих адвокатом послуг під час розгляду справи № 910/12792/25 іншою особою, не спростовує факту укладання Договору про надання правничої допомоги № 07/11-25/2 від 07.11.2025, між адвокатом Вербицьким Я. В. та ОСОБА_1, підписання між адвокатом та ОСОБА_1 актів наданих послуг № INV-000339 від 14.11.2025, № INV-000000457 від 15.05.2026, № INV-000000506 від 10.07.2026 на виконання вказаного договору та представлення інтересів відповідача в суді адвокатом Шельчук Т.С. згідно з умовами договору.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн, які фактично поніс відповідач, відповідно до акту наданих послуг і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на позивача з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 236-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі №910/12792/25 - задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Львівська площа" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 24-А; код ЄДРПОУ 44909983) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 10500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині вимог заяви - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 28.07.2026.

Суддя А.І. Привалов