Рішення № 138560132, 14.07.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2104/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, у якому просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку загальною площею 1,22 га (кадастровий номер 5621885600:04:008:0084) для ведення особистого селянського господарства. Зазначена земельна ділянка розташована на території Нивецької сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області та належала батькові позивача ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії РВ №047418 від 24.11.2003 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_3 . Спадкодавцю за життя належала вказана земельна ділянка на підставі державного акта, виданого на підставі розпорядження голови Дубровицької райдержадміністрації. На час відкриття спадщини після смерті батька з ним спільно проживала його дружина (мати позивача) ОСОБА_2 , яка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, а відтак прийняла спадщину відповідно до норм Цивільного кодексу УРСР 1963 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача - ОСОБА_2 померла, заповіту не залишила. Позивач зазначає, що на час смерті матері вона проживала разом із нею за однією адресою, фактично вступила у володіння спадковим майном, а тому є такою, що прийняла спадщину. З метою оформлення спадкових прав позивач звернулася до нотаріуса, однак постановою приватного нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий після смерті її батька ОСОБА_3 .. Враховуючи неможливість оформлення спадкових прав у позасудовому порядку, позивач просить визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку в судовому порядку.

Від позивача ОСОБА_1 до суду надійшли заяви, у яких вона просить розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Від представника відповідача - міського голови Дубровицької міської ради Микульського Б.М. до суду надійшли заяви від 17.03.2026, 11.05.2026 та 02.07.2026, у яких він просить провести розгляд справи без участі представника міської ради за наявними матеріалами та зазначає, що проти позовних вимог Дубровицька міська рада не заперечує.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності, здійснюючи детальний аналіз правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 05.11.2003 Нивецькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Дубровицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.10).

На підтвердження родинних відносин між ОСОБА_1 та померлими спадкодавцями позивач надав: свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , згідно з яким батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.7), факт зміни прізвища позивача підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 29.04.1985 серії НОМЕР_4 (а.с.8), в якому "дівоче" прізвище позивача зазначається " ОСОБА_7 ". В той час, як у вищезгаданих свідоцтвах про смерть прізвища батьків позивача зазначаються як " ОСОБА_8 ". Суд зазначає, що вищезазначеними документами не підтверджено родинні зв`язки між позивачем та померлими спадкодавцями через розбіжності у написанні прізвища.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Дубровицької міської ради №208/02 від 25.06.2025, ОСОБА_3 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; разом із ним за цією адресою з 1978 року по 04.11.2003 була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_2 (а.с.11).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради №2/527 від 16.06.2025, ОСОБА_2 на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; разом із нею проживала її донька (позивач) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.12).

Отже, матеріалами справи не підтверджено родинні зв`язки між сторонами через розбіжності у написанні прізвища позивача та особами, які зазначені у свідоцтвах про смерть. Однак, згідно з наданими документами вбачається факт їх спільного проживання на час відкриття відповідних спадщин.

Водночас, предметом даного спору є встановлення факту належності спірної земельної ділянки до складу спадщини спадкодавця як сформованого об`єкта права власності.

Позивач просить визнати право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,22 га на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії РВ №047418 (а.с.13).

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку HB-9970391842025 від 10.07.2025 на земельну ділянку кадастровий номер 5621885600:04:008:0084, розташовану в Рівненській області, Дубровицькому районі, Нивецькій сільській раді (а.с.17), її площа зазначається як 1,03 га, в той час як у вищезгаданому державному акті площа земельної ділянки становить - 1,22 га, інші ідентифікуючі ознаки земельної ділянки у витязі відсутні. З огляду на вищезазначені документи, суд не може встановити, що саме цей кадастровий номер 5621885600:04:008:0084 належить земельній ділянці площею 1,22 га, право власності на яку виникло на підставі Державного акта на право власності серії РВ №047418.

Згідно з копією долученого до матеріалів справи Державного акта на право власності на земельну ділянку серії РВ №047418, вказаний документ було оформлено на ім`я ОСОБА_3 24 листопада 2003 року на підставі розпорядження голови Дубровицької райдержадміністрації від 06 жовтня 2003 року №397 (а.с.13).

Суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як Державний акт серії РВ №047418, який позивач зазначає як правовстановлюючий документ, був виданий та зареєстрований 24 листопада 2003 року, тобто вже після смерті спадкодавця.

Згідно з витягом зі Спадкового реєстру №82360143 від 28 серпня 2025 року, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюком Д.І. заведено спадкову справу №45/2025, номер у Спадковому реєстрі 74328219 (а.с. 15-16).

Постановою приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюк Д.І. від 25.08.2025 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 саме з тих підстав, що ОСОБА_3 за життя не одержав Державний акт та не набув права власності на вказану земельну ділянку, оскільки документ був оформлений після його смерті (а.с.14 та 14 на звороті).

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася у 2003 році до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, до правовідносин щодо спадкування застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Щодо спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України 2003 року.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із того, що прийняття спадщини саме по собі не створює у спадкоємця права власності на майно, яке не належало спадкодавцю на момент смерті або право власності на яке не виникло у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 9 ЦК Української РСР та ч. 4 ст. 25 чинного ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Смерть фізичної особи унеможливлює набуття нею нових цивільних прав та обов`язків.

Оформлення Державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , який на той момент вже помер ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), не свідчить про набуття ним після смерті права власності на конкретну земельну ділянку як об`єкт нерухомого майна.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 Земельного кодексу України 1990 року, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року №2201-ХІІ.

За змістом частини другої статті 78 чинного Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Згідно з пунктом 2 Указу №720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі і пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами вказаного підприємства, кооперативу, товариства, згідно зі списком, який прикладається до державного акта на право колективної власності на землю. У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами спадкування.

Згідно статті 1 Закону України №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною або міською державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.126 Земельного кодексу Украни).

Право на земельну частку (пай) та право власності на конкретно визначену земельну ділянку не є тотожними правовими категоріями. Право на земельну частку (пай) є майновим правом особи на отримання земельної ділянки, тоді як право власності на земельну ділянку виникає виключно після її виділення в натурі, прийняття рішення компетентним органом, видачі правовстановлюючого документа та реєстрації права.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21, провадження №61-14957св21, вказано, що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права. Земельний кодекс України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано, право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки державні акти на спірні земельні ділянки були виготовлені після смерті спадкодавця, тобто після припинення її цивільної праводієздатності, такі земельні ділянки на момент відкриття спадщини не увійшли до її складу. Доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №548/900/19, є безпідставними, оскільки у справі №548/900/19 позивач просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай), а у справі, що переглядалася, позивач просив визнати за нею право на сформовані земельні ділянки, хоча на час відкриття спадщини спадкодавцю належало лише право на земельну частку (пай).

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №692/565/21, провадження №61-7303св22, зазначено, що посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер, що значиться за спадкодавцем, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі.

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №127/6627/22, провадження №61-1525св23, Верховний Суд також звернув увагу на необхідність розмежування права на земельну частку (пай) та права власності на конкретно визначену земельну ділянку. У вказаній постанові зазначено, що на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення, є лише правом одержати у власність земельну ділянку зі складу певного масиву землі, не визначена в натурі, її межі невідомі до моменту виготовлення і затвердження відповідної документації та вона не має унікального кадастрового номера. Отже, Верховний Суд виходить із того, що право на земельну частку (пай) і право власності на конкретну земельну ділянку не є тотожними правами. Саме тому, якщо виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та виготовлення державного акта на спірну земельну ділянку мали місце після смерті спадкодавця, тобто після припинення його цивільної правоздатності, така земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу та не могла бути успадкована як право власності на конкретно визначену земельну ділянку.

Тобто, усталена практика Верховного Суду (постанови від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21, від 14 грудня 2022 року у справі №692/565/21, від 05 липня 2023 року у справі №127/6627/22) чітко визначає, що якщо вимоги щодо оформлення землі спадкодавцем за життя не дотримано, право власності на конкретну земельну ділянку не виникає та не переходить до спадкоємців. Якщо виготовлення державного акта на спірну земельну ділянку мало місце після смерті спадкодавця, тобто після припинення його цивільної правоздатності, така земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу та не могла бути успадкована як право власності на конкретно визначений об`єкт нерухомості. Успадковуватися в такому випадку може лише майнове право на отримання земельної ділянки (завершення приватизації), а не право власності на саму ділянку.

Позивач ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності безпосередньо на сформовану земельну ділянку площею 1,22 га, Державний акт на яку був оформлений та зареєстрований після смерті первинного набувача. Оскільки вказана земельна ділянка не увійшла до складу спадщини ОСОБА_3 у 2003 році, вона не могла бути успадкована його дружиною - ОСОБА_2 як об`єкт права власності, а отже, не могла бути передана у спадок позивачу після її смерті у 2023 році. До того ж, матеріалами справи, не підтверджено родинні відносини спадкодавців із позивачем, через розбіжність в написанні прізвищ.

Суд зазначає, що право особи на судовий захист реалізується у межах обраного позивачем способу захисту (ст.16 ЦПК України).

За змістом ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути задоволений лише тоді, коли відповідне право дійсно виникло у позивача або правомірно перейшло до нього від особи, яка мала таке право. Позивачем обрано спосіб захисту, який зводиться до визнання права власності на конкретну земельну ділянку, право власності на яку у її спадкодавця не виникло.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що до матеріалів справи долучено заяви представника відповідача - Дубровицької міської ради, згідно з якими відповідач не заперечує проти позовних вимог. Проте, згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, але суд не приймає визнання позову, якщо це суперечить закону.

У даному спорі задоволення позовних вимог про визнання права власності на підставі Державного акта, виданого на ім`я особи після її смерті, прямо суперечить фундаментальним нормам цивільного законодавства щодо припинення правоздатності фізичної особи в момент смерті. Тому суд не приймає визнання позову відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на досліджені докази, керуючись наведеними нормами матеріального права та релевантною практикою Верховного Суду, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради про визнання права власності на спадкове майно задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 25, 392, 1216, 1218, 1220, 1268 ЦК України, ст.ст. 524, 525, 527, 529, 548, 549, 560, 561 ЦК Української РСР, ст.ст. 78, 81, 125 ЗК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: Дубровицька міська рада Сарненського району Рівненської області, місцезнаходження: вул. Воробинська, буд. 16, м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ: 05390997.

Повний текст рішення суду складено 24 липня 2026 року.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор