Рішення № 138536499, 27.07.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/537/26

Провадження №2/338/714/26

27 липня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого-судді Шишка О.А.,

з участю : секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

ТОВ «Коллект Центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 22 липня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено кредитний договір № 75618263 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у сумі 3000 грн строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,99 % за кожний день користування кредитом.

Позивач зазначає, що первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак останній своїх договірних зобов`язань не виконав, кредит та проценти у встановлений договором строк не повернув, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

Право вимоги за зазначеним кредитним договором у подальшому перейшло до ТОВ «Коллект Центр», яке просить стягнути з відповідача 8146 грн 56 коп., із яких 2746 грн 75 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 5399 грн 36 коп. - заборгованість за процентами, 45 коп. - три проценти річних, а також судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримала повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на сплив строку позовної давності, недоведеність переходу права вимоги та відсутність належних доказів на підтвердження заявленого розміру заборгованості.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що строк позовної давності не пропущено, оскільки його перебіг продовжувався на час дії карантину та зупинений на час дії воєнного стану, а надані до суду документи повністю підтверджують як перехід права вимоги, так і заявлений розмір заборгованості.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та безпосередньо з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, оцінивши подані докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов.

Судом встановлено, що 22 липня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №75618263.

Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у сумі 3000 грн строком на 30 календарних днів із процентною ставкою 1,99 % за кожний день користування кредитом.

Договір укладено дистанційно шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця та підписано відповідачем електронним підписом (одноразовим ідентифікатором).

Відповідно до статей 205, 207, 639 ЦК України правочин може бути вчинений в електронній формі.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а кожний примірник такого електронного документа є його оригіналом.

Одноразовий ідентифікатор є різновидом електронного підпису, прямо передбаченим Законом України «Про електронну комерцію», використання якого підтверджує волевиявлення особи на укладення правочину.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що укладення кредитного договору шляхом використання одноразового ідентифікатора відповідає вимогам законодавства щодо письмової форми правочину, а відсутність власноручного підпису позичальника сама по собі не свідчить про неукладеність чи недійсність такого договору (зокрема, постанови від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19).

Крім того, Верховний Суд виходить із того, що підтвердження укладення договору шляхом введення одноразового ідентифікатора після проходження процедури електронної ідентифікації свідчить про прийняття особою всіх умов кредитування та є належним підтвердженням її волевиявлення.

Отже, суд доходить висновку, що кредитний договір №75618263 від 22 липня 2021 року укладений сторонами відповідно до вимог цивільного законодавства та Закону України «Про електронну комерцію», а тому є належною правовою підставою виникнення взаємних прав та обов`язків сторін.

Судом встановлено, що після укладення кредитного договору первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання та надав відповідачу кредитні кошти у сумі 3000 грн у порядку та на умовах, визначених договором.

На обґрунтування належного виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором позивачем подано довідку ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» №КД-000127833/ТНПП від 04 березня 2026 року, якою підтверджено прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», та завершення платіжної операції щодо перерахування 22 липня 2021 року на електронний платіжний засіб відповідача № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 3000 грн, номер платежу cf478bb6-4632-4603-9742-396d00282ff7.

Наведений документ містить усі істотні реквізити платіжної операції, а саме дату її здійснення, номер платежу, суму переказу, платника та отримувача коштів, номер електронного платіжного засобу отримувача, що дає можливість однозначно ідентифікувати здійснену кредитну операцію та підтверджує фактичне надання відповідачу кредитних коштів.

Крім того, у поданому відзиві на позов відповідач не заперечив факту укладення вказаного кредитного договору та перерахування йому кредитних коштів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 1048, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути суму позики та сплатити проценти у строки й порядку, визначених договором.

Таким чином, із моменту отримання кредитних коштів у відповідача виник обов`язок повернути кредит та сплатити проценти відповідно до умов укладеного договору.

Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем зазначеного обов`язку.

Судом установлено, що після виникнення спірних кредитних правовідносин право вимоги за кредитним договором №75618263 від 22 липня 2021 року неодноразово відступалося.

Так, 22 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №22/02-22, відповідно до якого первісний кредитор відступив фактору належні йому права грошової вимоги за кредитними договорами, перелік яких визначено Реєстром боржників, що є невід`ємним додатком до договору.

Із наданого позивачем витягу з Реєстру боржників убачається, що до переліку переданих прав вимоги включено право вимоги за кредитним договором №75618263, укладеним із ОСОБА_1 .

Надалі 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №10-01/2023, відповідно до якого до позивача перейшли всі права кредитора за зазначеним кредитним договором.

Факт переходу права вимоги підтверджується самим договором, актом приймання-передачі Реєстру боржників, витягом із Реєстру боржників та іншими письмовими доказами, долученими до матеріалів справи.

Дослідивши зазначені документи у їх сукупності, суд приходить до переконання, що вони містять усі необхідні відомості для ідентифікації спірного кредитного договору, особи боржника, розміру вимоги та нового кредитора, а тому підтверджують безперервність переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За приписами статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові від 01 вересня 2020 року у справі №638/22396/14-ц Верховний Суд зазначив, що належними доказами переходу права вимоги є договір відступлення права вимоги (факторингу) разом із реєстрами боржників, які дозволяють індивідуалізувати конкретне зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №461/2900/11 та від 17 листопада 2021 року у справі №755/14197/18, у яких наголошено, що саме сукупність договору відступлення, актів приймання-передачі та реєстрів боржників є належним підтвердженням переходу права вимоги до нового кредитора.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що на момент звернення до суду саме ТОВ «Коллект Центр» було належним кредитором у спірному зобов`язанні та мало право на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

За змістом статті 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов`язання є його порушенням, а статтею 611 ЦК України визначено правові наслідки такого порушення.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач належним чином своїх договірних обов`язків не виконав, кредитні кошти та проценти у строки, визначені договором, не повернув, що свідчить про порушення ним умов кредитного договору.

Позивачем подано розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на день звернення до суду заборгованість відповідача становить 8146 грн 56 коп., з яких 2746 грн 75 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 5399 грн 36 коп. - проценти за користування кредитом та 45 коп. - три проценти річних.

Перевіряючи правильність наведеного розрахунку, суд виходить із того, що він здійснений відповідно до умов кредитного договору, містить усі необхідні складові, є зрозумілим для перевірки та узгоджується з іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Судом не встановлено арифметичних помилок чи невідповідності розрахунку умовам кредитного договору.

Крім того, перевіряючи правомірність нарахування трьох процентів річних, суд установив, що ТОВ «Вердикт Капітал» нарахувало їх у сумі 45 коп. (0,45 грн) за період із 22 до 23 лютого 2022 року включно на залишок основного боргу 2746 грн 75 коп. Зазначене нарахування здійснене до початку періоду, за який позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачають звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, та списання відповідних нарахувань, здійснених включно з 24 лютого 2022 року.

Оскільки у цій справі три проценти річних нараховані лише за 22-23 лютого 2022 року, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до них не застосовуються, а вимога про стягнення 45 коп. трьох процентів річних є обґрунтованою.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, набуття позивачем права вимоги та розмір заявленої до стягнення заборгованості підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Судом перевірено всі доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, однак вони не спростовують встановлених судом обставин та не дають підстав для відмови у задоволенні позову.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, слід зазначити, що відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Разом із тим Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257 та 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється.

Отже, законодавцем установлено спеціальний порядок обчислення строків позовної давності, який підлягає застосуванню до відповідних цивільних правовідносин та має пріоритет перед загальними положеннями статей 257-261 ЦК України.

Беручи до уваги дату виникнення права вимоги, тривалість дії карантину, а також дію воєнного стану, суд доходить висновку, що на момент звернення позивача до суду трирічний строк позовної давності не сплив, а тому передбачені статтею 267 ЦК України наслідки його спливу застосуванню не підлягають.

Доводи відповідача про відсутність у позивача права вимоги також є безпідставними.

Як уже встановлено судом, матеріали справи містять договори факторингу та відступлення права вимоги, акти приймання-передачі, витяги з реєстрів боржників та інші документи, які у своїй сукупності підтверджують безперервний перехід права вимоги саме за кредитним договором відповідача.

Відповідач не надав жодного належного доказу, який би свідчив про недійсність зазначених договорів, відсутність у позивача статусу нового кредитора або припинення відповідного зобов`язання.

Сам по собі факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги, навіть якщо б такий мав місце, не впливає на дійсність правочину про заміну кредитора та не позбавляє нового кредитора права звернутися до суду із вимогою про стягнення заборгованості. Такий висновок відповідає змісту статті 516 ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо недоведеності розміру заявленої до стягнення заборгованості.

До матеріалів справи позивачем долучено детальний розрахунок заборгованості, який містить усі складові боргу та відповідає умовам кредитного договору.

Відповідач не подав власного контррозрахунку, не зазначив, які саме складові розрахунку є неправильними, не навів арифметичних помилок та не надав доказів здійснення платежів, які не були враховані позивачем.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що у разі незгоди з розрахунком кредитора боржник повинен надати власний обґрунтований контррозрахунок або інші належні докази неправильності заявлених вимог. Саме лише посилання на незгоду із сумою заборгованості без наведення відповідних доказів не спростовує правильності проведеного кредитором розрахунку.

Суд звертає увагу і на те, що відповідач фактично не заперечує самого факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а його заперечення переважно зводяться до правової оцінки спірних правовідносин та незгоди із заявленими позовними вимогами.

Разом із тим наведені відповідачем обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не спростовують встановлених судом фактів.

Отже, оцінюючи доводи відзиву у взаємозв`язку з дослідженими доказами, суд приходить до висновку, що вони є необґрунтованими та не впливають на правильність вирішення спору.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 2662 грн 40 коп.

Крім того, позивач просить стягнути 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат позивачем подано договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду, заявку, акт приймання-передачі наданих послуг та документи, що підтверджують їх вартість.

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, ціною позову та значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначила, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є неспівмірним зі складністю справи або не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності.

Оцінюючи заявлені до відшкодування витрати, суд бере до уваги, що дана справа є типовою для категорії спорів про стягнення заборгованості за кредитним договором, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, не вимагала проведення експертиз, допиту свідків чи дослідження значного обсягу доказів.

Підготовлені представником позивача процесуальні документи мають типовий характер, а обсяг виконаної адвокатом роботи не свідчить про необхідність компенсації усієї заявленої суми.

З урахуванням характеру спору, ціни позову, складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг, принципів розумності, співмірності та справедливості суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача, у сумі 4000 грн, а в іншій частині заявлених вимог про їх відшкодування відмовити.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної, зокрема, у рішеннях у справах «Ruiz Torija v. Spain», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України», суд зобов`язаний навести мотиви свого рішення, однак не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожний довід сторін. Оскільки судом надано оцінку всім істотним для правильного вирішення спору обставинам, інші доводи сторін окремого аналізу не потребують.

На підставі викладеного, ст.11, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 626, 627, 628, 638, 639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №75618263 від 22 липня 2021 року в загальному розмірі 8146 (вісім тисяч сто сорок шість) гривень 56 копійок, яка складається з: 2746 (дві тисячі сімсот сорок шість) гривень 75 копійок - заборгованості за основною сумою кредиту; 5399 (п`ять тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень 36 копійок - заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 2662 гривні 40 копійок, а також 4000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні іншої частини вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий О. А. Шишко