Ухвала суду № 138535535, 22.07.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 7/83/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

22.07.2026 Справа № 908/1509/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, за участі секретаря судового засідання Даниленко Віти Сергіївни, розглянувши у підготовчому засіданні заяву Запорізької обласної організації Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про забезпечення позову у справі № 908/1509/26

за позовом: Запорізької обласної організації Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (69059, м. Запоріжжя, вул. Чкалова, 99, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 05517682)

до відповідача: Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (03508, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00023857)

про визнання недійсним правочину

за участю представників учасників справи

від позивача: Коломоєць І.В.а (в залі суду) - ордер серія АР №1326198 від 18.06.2026, свідоцтво адвоката №11 від 28.08.2015

від відповідача: Семенов О.В. (в режимі відеконференції) - ордер серія АІ №2223505 від 30.06.2026, свідоцтво адвоката № 68 від 14.03.019

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області 20.04.2026 надійшла позовна заява вх. №1760/08-07/26 (документ сформований в системі Електронний суд 22.06.2026) Запорізької обласної організації Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» до відповідача: Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору № 1 про передачу в оперативне управління нежитлової будівлі учбово-адміністративного корпусу, укладеного 06.01.2015.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 22.06.2026 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1509/26 та визначено до розгляду судді Лєскіній І.Є.

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову у якій позивач просить суд:

1.Заборонити Громадській організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (код ЄДРПОУ 05517682) та будь-яким іншим особам до набрання законної сили рішенням суду, вчиняти дії щодо виселення Позивача з будівлі за адресою: м.Запоріжжя, вул.Чкалова,99, або строювати перешкоди в його оперативному управлінні: змінювати замки, обмежувати доступ до приміщень, перешкоджати користуванню будівлею, укладати договори щодо передачі будівлі або її частини іншим особам, припиняти постачання електроенергії, водопостачання та теплопостачання.

2. Заборонити державним реєстраторам та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо передачі права користування будівлею по вул. Чкалова 99 в місті Запоріжжя - третім особам, до набрання законної сили рішення по даній справі.

Ухвалою суду від 24.06.2026 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1509/26, яке суд ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.07.2026. Ухвалою суду від 24.06.2026, з огляду на недостатність наданих заявником пояснень і доказів для вирішення заяви без повідомлення учасників справи, її розгляд призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 22.07.2026.

У системі Електронний суд 20.07.026 сформовано заперечення на заяву про забезпечення позову (вх. № 15857/08-08/26 від 21.07.2026).

У судовому засіданні 22.07.2026 приймали участь представники обох сторін.

Представником позивача підтримано заяву про забезпечення позову. Представник відповідача заперечив проти її задоволення з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Судом 22.07.2026 розглянуто заяву позивача про забезпечення позову. Оголошено вступну та резолютивну частину ухвали суду.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття зазначених заходів, позивач посилається на те, що спірна нежитлова будівля є його єдиною юридичною адресою та єдиним приміщенням, в якому він здійснює статутну і господарську діяльність. Позивач зазначає, що у будівлі зберігається архів організації починаючи з 1975 року, у тому числі документи колишніх працівників, які використовуються для оформлення пенсій та отримання відповідних довідок.

Також позивач стверджує про існування реальної загрози його примусового виселення, передачі спірної будівлі або її частини третім особам, блокування доступу до приміщень, заміни замків, відключення комунальних послуг та створення інших перешкод у здійсненні ним статутної діяльності.

На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист та поновлення його прав у разі задоволення позову.

Позивач також посилається на те, що у спірній будівлі розміщувалися військовослужбовці та внутрішньо переміщені особи, у зв`язку із чим блокування доступу до будівлі чи припинення постачання комунальних послуг може негативно вплинути на відповідну діяльність.

Як вже зазначалось судом, відповідач подав заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких просить повернути заяву як підписану особою, повноваження якої належним чином не підтверджені, або відмовити в її задоволенні через необґрунтованість.

Відповідач зазначає, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають предмету заявленої позовної вимоги та фактично спрямовані на регулювання порядку користування спірним нерухомим майном на час розгляду справи.

На думку відповідача, позивач не надав жодного доказу вчинення відповідачем дій, спрямованих на примусове виселення позивача, зміну замків, блокування доступу до приміщень, припинення постачання комунальних послуг, передачу будівлі третім особам або підготовку до вчинення відповідних дій.

Відповідач наголошує, що з моменту направлення листа № 112 від 17.11.2025 жодних заходів примусового виселення позивача не здійснював, доступ до приміщень не блокував, замків не змінював, комунальних послуг не припиняв та договорів про передачу будівлі третім особам не укладав.

За твердженням відповідача, між сторонами триває листування з метою врегулювання правовідносин щодо спірного майна, а припущення позивача про можливе вчинення в майбутньому дій, зазначених у заяві, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, відповідач зазначає, що запропоновані позивачем заходи є надмірно широкими, поширюються на невизначене коло осіб, обмежують правомочності власника нерухомого майна та можуть фактично позбавити відповідача можливості здійснювати управління належним йому майном протягом усього часу розгляду справи.

У судовому засіданні 22.07.2026 представник позивача заяву про забезпечення позову підтримав, просив її задовольнити та пояснив, що невжиття запропонованих заходів створює ризик втрати позивачем фактичного доступу до будівлі та припинення його діяльності до вирішення спору по суті.

Представник позивача наголосив на особливому значенні спірної будівлі для діяльності організації, зберіганні в ній архіву та відсутності у позивача іншого приміщення.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.07.2026 проти заяви заперечив та просив відмовити в її задоволенні. Зазначив, що доказів існування реальної та безпосередньої загрози виселення, блокування доступу, відключення комунальних послуг або передачі майна третім особам позивачем не подано, а доводи заяви ґрунтуються виключно на припущеннях.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, заперечення відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані учасниками справи документи та оцінивши наведені ними доводи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною другою статті 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може:

- істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;

- унеможливити ефективний захист;

- унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов може забезпечуватися, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, а також забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, передавати майно відповідачу чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно із частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову є спеціальним процесуальним інститутом, метою якого є гарантування реального виконання майбутнього судового рішення або забезпечення ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача.

Водночас забезпечення позову за своєю правовою природою є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або інших осіб. У зв`язку із цим такі заходи не можуть застосовуватися автоматично лише з огляду на подання позову або існування між сторонами спору.

Застосування заходів забезпечення позову допускається лише за наявності належно доведених обставин, які свідчать про реальну, об`єктивну та достатньо ймовірну загрозу істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення або ефективного захисту та поновлення прав позивача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд повинен оцінити:

- розумність, обґрунтованість та адекватність запропонованого заходу;

- співмірність заходу із заявленими позовними вимогами;

- наявність безпосереднього зв`язку між конкретним заходом і предметом позову;

- імовірність істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту права в разі невжиття заходу;

- збалансованість інтересів сторін та інших учасників правовідносин;

- можливість порушення прав осіб, які не є учасниками справи;

- недопустимість фактичного вирішення спору по суті на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 викладено правовий висновок про те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен враховувати, чи забезпечить застосування відповідного заходу належне виконання рішення або ефективний захист у разі задоволення позову, та чи може невжиття такого заходу ускладнити або унеможливити відповідне виконання чи захист.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі № 903/497/24 наголосила, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися відповідно до їхньої процесуальної мети та з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову і заявленим заходом забезпечення.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24 зазначено, що співмірність передбачає зіставлення негативних наслідків застосування заходів забезпечення позову з негативними наслідками, які можуть настати внаслідок їх невжиття, з урахуванням характеру прав та законних інтересів, за захистом яких звернувся заявник, і майнових наслідків відповідної заборони.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна не лише зазначити про можливість настання негативних наслідків, а й довести належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність конкретних фактичних обставин, які свідчать про реальність відповідного ризику.

Відповідно до статей 73 та 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

За змістом статей 7679 Господарського процесуального кодексу України подані докази мають бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними.

Отже, саме на заявника покладається обов`язок довести існування фактичних обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування конкретного заходу забезпечення позову.

У справі, що розглядається, предметом позову є вимога немайнового характеру про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови відповідача від Договору № 1 про передачу в оперативне управління нежитлової будівлі учбово-адміністративного корпусу від 06.01.2015.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення такого позову, суд повинен досліджувати не стільки можливість примусового виконання майбутнього рішення, скільки ймовірність того, що невжиття заходів забезпечення може унеможливити або істотно ускладнити ефективний захист чи поновлення прав позивача в межах одного судового провадження.

Разом із тим немайновий характер позовної вимоги сам по собі не звільняє заявника від обов`язку надати докази існування реального ризику вчинення відповідачем конкретних дій, які унеможливлять ефективний захист.

Позивач пов`язує необхідність забезпечення позову з імовірністю:

- примусового виселення з будівлі;

- заміни замків;

- обмеження доступу до приміщень;

- припинення постачання електроенергії, води й тепла;

- укладення договорів про передачу будівлі або її частин третім особам;

- проведення реєстраційних дій щодо права користування будівлею.

Однак матеріали заяви не містять належних доказів того, що станом на день її розгляду відповідач вчинив або розпочав вчинення дій, спрямованих на примусове виселення позивача.

Суду не надано:

- вимоги про негайне примусове звільнення приміщень;

- повідомлення про конкретну дату виселення;

- акта про недопуск працівників позивача до будівлі;

- доказів зміни замків або фізичного блокування входу;

- документів про залучення охоронної організації з метою обмеження доступу позивача;

- доказів звернення відповідача до правоохоронних органів, виконавця чи іншої особи з метою примусового звільнення приміщення;

- доказів вчинення відповідачем інших фактичних дій, безпосередньо спрямованих на усунення позивача від користування будівлею.

Не надано позивачем і доказів того, що відповідач звертався до постачальників комунальних послуг із заявами про припинення електропостачання, водопостачання, водовідведення або теплопостачання до спірної будівлі.

Матеріали заяви не містять повідомлень постачальників комунальних послуг про заплановане відключення, розірвання відповідних договорів, припинення особових рахунків позивача або інших документів, які б підтверджували реальну загрозу припинення постачання комунальних послуг саме з ініціативи відповідача.

Так само заявником не надано суду попереднього договору, проєкту договору, протоколу, рішення органу управління відповідача, листування з потенційним набувачем, оголошення про передачу будівлі або її частини, акта огляду нерухомості потенційними контрагентами чи будь-яких інших доказів, які свідчили б про намір або підготовку відповідача до передачі будівлі третім особам.

У матеріалах заяви відсутні докази подання будь-яких заяв державному реєстратору, нотаріусу або іншому суб`єкту державної реєстрації з метою проведення реєстраційних дій щодо права користування спірною будівлею.

Позивач не надав інформаційної довідки з відповідного державного реєстру, з якої вбачалася б наявність поданих заяв, незавершених реєстраційних дій або внесення змін щодо права користування нерухомим майном.

Натомість із пояснень сторін убачається, що з моменту направлення відповідачем листа № 112 від 17.11.2025 повідомлення про припинення дії Договору про передачу нежитлової будівлі в оперативне управління минув значний проміжок часу, протягом якого позивач продовжував фактично перебувати у спірній будівлі, користуватися її приміщеннями, зберігати там архів та здійснювати свою діяльність.

Сам позивач у позовній заяві зазначає, що станом на день звернення до суду продовжує нести витрати на утримання будівлі, договори про надання комунальних послуг залишаються чинними, а фактичне користування будівлею не припинилося.

Ці обставини не підтверджують наведений у заяві висновок про існування безпосередньої та невідкладної загрози виселення, блокування доступу або припинення комунальних послуг.

Направлення відповідачем листа № 112 від 17.11.2025 про дострокове припинення договору є обставиною, яка становить підставу та предмет судового спору, однак саме по собі не доводить вчинення або підготовки відповідачем дій, перелічених позивачем у заяві про забезпечення позову.

Законність, обґрунтованість, порядок та правові наслідки односторонньої відмови відповідача від договору мають бути встановлені судом під час вирішення спору по суті після дослідження всіх доказів та правових позицій сторін.

На стадії вирішення заяви про забезпечення позову суд не оцінює правомірність односторонньої відмови від договору та не встановлює, чи продовжує діяти відповідний договір, оскільки це означало б передчасне вирішення предмета спору.

Посилання позивача на те, що будівля є його єдиним місцезнаходженням, у ній зберігається архів та здійснюється статутна діяльність, характеризують значення спірного об`єкта для позивача, проте не є доказом того, що відповідач учиняє або невідкладно має намір учинити конкретні дії з виселення чи обмеження доступу.

Саме значення будівлі для позивача не замінює необхідності доведення фактичних обставин, які свідчать про реальний ризик істотного ускладнення ефективного захисту.

Не підтверджені доказами й доводи позивача про те, що невжиття забезпечення позову завдасть шкоди Збройним Силам України та негативно вплине на обороноздатність держави.

Позивачем не надано договорів, актів, листів військових частин, рішень компетентних органів або інших документів, які б підтверджували розміщення у спірній будівлі відповідних військових підрозділів на момент розгляду заяви, характер такого розміщення, його правові підстави та безпосередній зв`язок між можливими діями відповідача і негативними наслідками для обороноздатності держави.

За таких обставин відповідні твердження мають загальний і припустимий характер та не можуть бути самостійною підставою для обмеження прав відповідача.

Суд також ураховує зміст запропонованих позивачем заходів забезпечення позову.

Позивач просить заборонити відповідачу та «будь-яким іншим особам» учиняти значний перелік дій щодо спірної будівлі, включаючи виселення, зміну замків, обмеження доступу, перешкоджання користуванню, укладення договорів, припинення комунальних послуг.

Формулювання «будь-які інші особи» не дає можливості чітко визначити коло суб`єктів, на яких має поширюватися судова заборона, та не містить конкретного зв`язку таких осіб із відповідачем або предметом спору.

Забезпечення позову не може встановлювати невизначені обмеження щодо необмеженого кола осіб без наведення обставин, які підтверджують необхідність поширення відповідної заборони на кожну таку категорію суб`єктів.

Крім того, вимога про заборону «перешкоджати користуванню будівлею» сформульована загально та оціночно, не визначає конкретних дій, від вчинення яких має утримуватися відповідач, що може створити правову невизначеність під час виконання ухвали суду.

Заборона укладати будь-які договори щодо передачі будівлі або її частини третім особам фактично обмежує відповідача у здійсненні правомочностей щодо нерухомого майна протягом невизначеного строку, хоча доказів підготовки або вчинення таких правочинів суду не подано.

Заборона припиняти постачання електроенергії, водопостачання і теплопостачання також сформульована без урахування того, що надання відповідних послуг здійснюється спеціалізованими постачальниками на підставі окремих договорів та може залежати від виконання споживачем договірних обов`язків, технічного стану мереж, аварійних обставин та інших незалежних від відповідача факторів.

Позивач не обґрунтував, в який спосіб відповідач має юридичну або фактичну можливість одноособово припинити відповідні послуги, та не навів доказів наміру відповідача вчинити такі дії.

Щодо вимоги заборонити державним реєстраторам та іншим особам учиняти будь-які реєстраційні дії стосовно передачі права користування будівлею суд зазначає, що вона також не конкретизує перелік реєстраційних дій та види прав, щодо яких має бути встановлено заборону.

Позивач не довів факту існування зареєстрованого за ним речового права оперативного управління, щодо якого можуть бути проведені реєстраційні дії, не надав інформації про подання відповідачем відповідних заяв і не обґрунтував, яка саме реєстраційна дія може бути вчинена та яким чином вона унеможливить ефективний захист за вимогою про визнання недійсною односторонньої відмови від договору.

Право користування майном, яке виникає з договору, та державна реєстрація речових прав є юридично відмінними категоріями. Заявником не пояснено, яке конкретне право користування зареєстроване щодо спірного об`єкта, який запис у реєстрі підлягає захисту та які фактичні дані свідчать про підготовку до його зміни.

Таким чином, заявлені заходи є надмірно широкими порівняно з предметом позову та можуть спричинити для відповідача і третіх осіб обмеження, необхідність яких не підтверджена доказами.

Суд бере до уваги, що між предметом позову та частиною запропонованих заходів існує загальний зв`язок, оскільки спір стосується договору оперативного управління тією самою будівлею.

Проте сам по собі загальний зв`язок заходу з предметом спору не є достатньою підставою для забезпечення позову за відсутності доказів реальної загрози та належного обґрунтування співмірності відповідного обмеження.

Суд має забезпечити справедливий баланс між інтересом позивача у збереженні можливості ефективного захисту та правом відповідача не зазнавати необґрунтованого обмеження своїх прав до вирішення спору по суті.

У цій справі негативні наслідки застосування запропонованих заходів для відповідача полягають у широкому обмеженні можливості здійснювати будь-які юридичні та фактичні дії щодо належного йому нерухомого майна.

Водночас негативні наслідки невжиття цих заходів позивачем сформульовані як можливі майбутні події, настання яких не підтверджено жодними конкретними діями відповідача.

За таких обставин застосування запропонованих обмежень не відповідало б критерію співмірності та порушувало б належний баланс інтересів сторін.

Суд окремо зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову не досліджується обґрунтованість позову по суті.

Відповідні обставини входять до предмета доказування за основним позовом і підлягатимуть дослідженню під час розгляду справи по суті.

Вжиття заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися на попередньому визнанні судом правової позиції однієї зі сторін правильною до повного та всебічного розгляду спору.

Щодо доводів відповідача про підписання заяви про забезпечення позову особою, повноваження якої не підтверджені, суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів позовної заяви та переліку доданих до неї документів, позивачем подано ордер на надання правничої допомоги представником ОСОБА_1 .

Ухвалою від 24.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив розгляд заяви про забезпечення позову в судовому засіданні.

У судове засідання представник позивача з`явився та підтримав подану заяву.

За таких обставин підстави для повернення заяви як підписаної особою без належних повноважень відсутні.

Водночас установлення судом наявності повноважень представника не свідчить про обґрунтованість заяви по суті та не звільняє заявника від обов`язку довести передбачені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Посилання відповідача на відсутність у заяві пропозицій щодо зустрічного забезпечення також саме по собі не є безумовною підставою для відмови у забезпеченні позову.

За змістом статей 139 та 141 Господарського процесуального кодексу України заява має містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, однак питання про застосування зустрічного забезпечення вирішується судом залежно від установлених обставин.

У цьому випадку суд відмовляє у задоволенні заяви через недоведеність основних передумов для застосування заходів забезпечення позову, а тому питання зустрічного забезпечення не підлягає окремому вирішенню.

Підсумовуючи викладене, суд установив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами:

- вчинення відповідачем дій щодо примусового виселення позивача;

- зміни замків або фактичного блокування доступу до приміщень;

- припинення чи підготовки до припинення комунальних послуг;

- укладення або підготовки до укладення договорів щодо передачі спірної будівлі третім особам;

- звернення до державних реєстраторів із заявами про проведення відповідних реєстраційних дій;

- наявності інших конкретних обставин, які свідчили б про реальну та безпосередню загрозу істотного ускладнення або унеможливлення ефективного захисту прав позивача;

- співмірності заявлених обмежень із предметом позову;

- необхідності поширення заборони на невизначене коло інших осіб;

- неможливості захистити права позивача в межах цього провадження без застосування запропонованих заходів.

Наведені у заяві доводи зводяться переважно до припущень про можливу поведінку відповідача в майбутньому.

Проте саме лише припущення заявника, не підтверджене доказами вчинення відповідачем відповідних дій або реальної підготовки до їх учинення, не може бути достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, які обмежують права відповідача та інших осіб.

Факт існування спору між сторонами та направлення відповідачем повідомлення про припинення договору не свідчить автоматично про наявність передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України підстав для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову не можуть застосовуватися як превентивна заборона на всі гіпотетично можливі дії відповідача без установлення конкретної, реально існуючої загрози порушення права.

З огляду на недоведеність позивачем необхідності, обґрунтованості, адекватності та співмірності заявлених заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Відмова у забезпеченні позову не є висновком суду щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог та не вирішує спір по суті.

Відповідно до частини шостої статті 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. ст. 139, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Запорізької обласної організації Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (вх. № 13553/08-07/26 від 22.06.2026) про забезпечення позовних вимог відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою: http://court.gov.ua/fair/sud5009.

Адреса Господарського суду Запорізької області: 69001, м. Запоріжжя, вул.Гетьманська, 4.

Електронна адреса Господарського суду Запорізької області: inbох@zp.arbitr.gov.ua.

Єдиний Контакт-центр судової влади України: (044) 207-35-46. Гаряча телефонна лінія господарського суду функціонує за номером (061) 764-89-30.

Екземпляр ухвали надіслати учасникам справи.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 27.07.2026.

Суддя Ірина Євгенівна Лєскіна