Ухвала суду № 138532360, 28.07.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/880/26

Провадження № 2/369/8873/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дітей, -

встановив:

представник позивача адвокат Шаповалов А.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, згідно якого просить визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.01.2026 року відкрите провадження у справі, призначене проведення підготовчого судового засідання.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 звернулися до суду із спільною заявою про затвердження мирової угоди, укладеної у межах розгляду цивільної справи № 369/880/26 про визначення місця проживання дітей.

У поданій заяві сторони просять суд затвердити укладену між ними мирову угоду та закрити провадження у справі, оскільки вони досягли взаємної згоди щодо всіх спірних питань, які були предметом судового розгляду.

Із змісту мирової угоди вбачається, що сторони врегулювали питання щодо визначення постійного місця проживання дітей, порядку участі матері у їх вихованні та спілкуванні, матеріального утримання дітей, порядку комунікації між батьками, вирішення питань навчання, лікування, розвитку та відпочинку дітей, порядку виїзду дітей за межі України, а також відповідальності сторін за невиконання умов мирової угоди. Укладення мирової угоди здійснено з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дітей та на основі взаємних поступок сторін.

Відповідно до умов мирової угоди сторони погодили, що постійним місцем проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначається місце проживання їхнього батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Діти перебуватимуть на повному утриманні батька, який забезпечує їх належні житлово-побутові умови, виховання та розвиток. Разом із цим сторони погодили, що мати має право на безперешкодне спілкування з дітьми, участь у їх вихованні, навчанні, лікуванні та вирішенні інших важливих питань їхнього життя. Діти можуть тимчасово проживати з матір`ю у вихідні, святкові дні, під час канікул або в інших випадках за взаємною домовленістю сторін, при цьому таке тимчасове проживання не змінює визначеного місця їх постійного проживання. Батьки також погодили порядок взаємної комунікації, обміну інформацією щодо дітей, спільного вирішення істотних питань їхнього життя та порядок виїзду дітей за межі України за взаємною згодою сторін.

У судовому засіданні сторони мирову угоду підтримали, просили її затвердити.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши умови мирової угоди на їх відповідність закону, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч. 7 ст. 49 ЦПК України сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

За своєю правовою природою мирова угода це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами. Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Згідно ч.4 статті 207 ЦПК України укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 207 ЦПК України якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними, або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, які він представляє, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Виходячи із змісту статті 207 ЦПК України укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом у відповідності до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням цивільного права.

Цивільним процесуальним законом покладено на суд обов`язок під час визнання мирової угоди перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз`яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко та недвозначно з тим, щоб не виникало неясності спорів з приводу її змісту під час виконання. Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.

Таким чином, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має врахувати, що умови мирової угоди не можуть суперечити закону, а також брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із таким затвердженням.

Мирова угода є різновидом зобов`язання, яке виникає на підставі договору, укладеного за взаємною згодою сторін у письмовій формі та затвердженого судовим рішенням (ухвалою).

Як убачається з матеріалів справи, позивач 19 січня 2026 року звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із ним за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із тим уже 02 березня 2026 року сторони подали на затвердження мирову угоду, відповідно до якої визначили постійне місце проживання дітей за іншою адресою, а саме за адресою реєстрації відповідача.

Із пояснень відповідача, наданих у судовому засіданні, встановлено, що зазначене у мировій угоді житло належить їй на праві приватної власності, позивач за цією адресою не зареєстрований та будь-яких прав користування цим житлом не має.

За таких обставин суд вважає, що умови мирової угоди фактично не врегульовують той спір, який був переданий на розгляд суду. Предметом позову було визначення місця проживання дітей разом із позивачем за адресою його проживання, тоді як мирова угода передбачає визначення місця проживання дітей за зовсім іншою адресою, яка не є місцем проживання позивача та належить відповідачу на праві приватної власності. При цьому сторонами не наведено жодних пояснень щодо причин такої зміни предмета домовленостей, не зазначено, чи проживатиме позивач разом із дітьми за цією адресою, на яких правових підставах він користуватиметься цим житлом, а також не обґрунтовано, яким чином такі умови усувають спір, що виник між сторонами.

Суд звертає увагу, що мирова угода не може бути використана як спосіб створення або легалізації правовідносин, які не були предметом спору, або для отримання судового рішення за відсутності реального спору між сторонами. Верховний Суд неодноразово зазначав, що обов`язковою передумовою здійснення судочинства є наявність реального юридичного спору, а суд повинен перевіряти, чи не є звернення до суду наслідком штучного створення спору або використання судової процедури не за її призначенням. Відсутність реального спору про право виключає можливість здійснення судового захисту, а суд не вправі ухвалювати рішення у разі штучного створення спору.

Звернувшись до суду з вимогою визначити місце проживання дітей разом із позивачем за однією адресою, сторони менш ніж через два місяці фактично домовилися про зовсім інші умови, не пояснивши, у чому полягав спір між ними та які взаємні поступки були здійснені кожною зі сторін. За таких обставин у суду виникають обґрунтовані сумніви щодо наявності реального спору між сторонами, який міг бути врегульований шляхом укладення мирової угоди.

Крім того, суд звертає увагу, що затвердження мирової угоди у запропонованій сторонами редакції фактично призведе до судового підтвердження проживання дітей разом із позивачем у квартирі, яка, як встановлено судом, належить відповідачу на праві приватної власності. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач зареєстрований у зазначеному житлі, проживає у ньому або має будь-яке речове чи зобов`язальне право користування ним.

Отже, затверджуючи мирову угоду, суд фактично легітимізував би проживання позивача разом із дітьми у житлі, правових підстав користування яким позивачем не встановлено. Таке судове рішення виходило б за межі предмета заявленого спору, оскільки предметом позову було визначення місця проживання дітей разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_2 , тоді як мирова угода передбачає визначення місця проживання дітей за зовсім іншою адресою, яка є місцем реєстрації відповідача та належить їй на праві приватної власності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що затвердження мирової угоди фактично створило б для позивача юридичні наслідки щодо користування житлом, які не були предметом розгляду у цій справі та не підтверджені належними і допустимими доказами, що суперечить завданню цивільного судочинства та правовій природі мирової угоди як способу врегулювання вже існуючого спору, а не способу оформлення нових правовідносин.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що подана сторонами мирова угода не відповідає вимогам статті 207 ЦПК України, оскільки її умови не свідчать про врегулювання існуючого між сторонами спору на підставі взаємних поступок, а обставини справи не підтверджують наявності реального спору щодо визначення місця проживання дітей на умовах, викладених у мировій угоді. За таких обставин підстави для затвердження мирової угоди відсутні.

Таким чином, зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку, що у визнанні мирової угоди між сторонами необхідно відмовити та продовжити судовий розгляд справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.207, 260-261, 268 ЦПК України, суд

постановив:

у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дітей - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя - Лапченко О.М.