Ухвала суду № 138483617, 23.07.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15208/26-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Ільєва Т.Г.,

при секретарі судового засідання - Романенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача 6 Жовніра Григорія Богдановича, який діє в інтересах Личаківського районного суду м. Львова про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача 6 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Офісу Генерального прокурора, Територіального бюро економічної безпеки у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Територіального бюро економічної безпеки у місті Києві, Личаківського районного суду м. Львова, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,-

УСТАНОВИВ:

18.03.2026 у провадження судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г. надійшла вказана позовна заява, яка була передана 20.03.2026.

Ухвалою суду від 20.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

Ухвалою суду від 27.05.2026 відкрито провадження у цивільній справі № 757/15208/26-ц за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

19.06.2026 на адресу суду від представника відповідача 6 надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Личаківського районного суду м. Львова.

У обґрунтування вказано, що позов в частині до відповідача Личаківського районного суду м. Львова не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, оскільки позивач заявляє свої вимоги до суду у зв`язку з професійною діяльністю суддів, щодо чого існує окремий порядок оскарження ухвал і рішень суду, передбачений КПК України, та інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя, а оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

У судове засідання з`явився представник позивача, подав заперечення на клопотання представника відповідача 6 про закриття провадження в частині вимог до Личаківського районного суду м. Львова, вказав, що предмет спору безумовно підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому підстави для застосування п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, відсутні. Крім того, вказав, що судова практика, на яку посилається заявник, стосується інших, відмінних від цієї справи, правовідносин. Залучення органу, діями якого на переконання позивача, заподіяно моральну шкоду, до участі у справі як співвідповідача поряд з Державною казначейською службою України, відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду. Крім того зазначив, що наслідком встановленні неналежності відповідача є відмова у задоволенні позову, а не закриття провадження у справі. Закриття провадження у справі в частині вимог до одного з декількох співвідповідачів за відсутності підстав, що виключають розгляд справи в цілому в порядку цивільного судовчинства, процесуальним законом не передбачено.

Просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

У судове засідання з`явився представник відповідача 1 Бюро економічної безпеки України, подала клопотання в якому просила розглянути клопотання про закриття провадження в частині вимог до відповідача 6, вирішення цього питання поклала на розсуд суду.

У судове засідання з`явився представник відповідача 4 Львівської обласної прокуратури, подала заяву, в якій просила задовольнити клопотання представника відповідача 6 про закриття проадження в частині вимог до останнього.

Інші відповідачі у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Як слідує із матеріалів позову, позивач звернулась до суду із позовом, в якому просить стягнути на її користь грошові кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої, зокрема, в результаті дій суддів Личаківського районного суду м. Львова в ході досудового розслідування.

Згідно з позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду, вчинених ним під час розгляду справи, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи. І хоча позивач не заявляє вимогу про визнання протиправними дій суду-відповідача, вважаючи таку протиправність підставою позову, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення заявленої до суду-відповідача вимоги про відшкодування ним збитків і моральної шкоди, завданих протиправними, на думку позивача, діями судді передбачатиме оцінку таких дій, що є втручанням у здійснення правосуддя судом-відповідачем.

Оскарження діянь судді (судів) щодо розгляду та вирішення справа, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.07.2019 у справі № 636/5534/15).

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади», судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Отже, рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних в підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами та шляхом звернення до компетентних органів, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Відповідно до норм чинного законодавства, особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

У випадку неналежної поведінки судді та/або інших випадках (за наявності підстав і у визначеному законом порядку також) мають право звернутися до компетентних органів у відповідності до вимог Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

Отже, чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді в інший спосіб, ніж шляхом звернення до суду з позовом.

Відповідно до вимог Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється.

Рішення, ухвали та постанови суду, дії чи бездіяльність суддів під час здійснення правосуддя можуть оскаржуватися в апеляційному та касаційному порядку.

Оскарження дій та рішень судді під час здійснення правосуддя шляхом подачі позовної заяви до іншого суду першої інстанції є порушенням принципу незалежності суддів і недопущення впливу на них. Тому суд або суддя як орган що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у розгляді цивільної справи, за винятком випадків, коли суд виступає як будь яка установа, або суддя виступає як фізична особа, а не як орган чи особа, що здійснює правосуддя.

Згідно із положеннями ч.3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Крім того, слід врахувати, що у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», надано роз`яснення, що у розумінні положень ч.1 ст.2, пп. 1, 7, 9 ч. 1 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень ст.ст. 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Відповідно до частини 11 статті 49 Закону України суддів» «Про судоустрій і статус суддів», за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 454/1980/16-ц.

Недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (п.76 висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, у яких вони здійснюють правосуддя.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Отже, вчинення (не вчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені судові рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (не вчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Припис пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб`єктів, зокрема, суду. Зокрема, шкода, завдана фізичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п`ята статті 1176 ЦК України).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, провадження № 614-399цс18.

Окрім цього, слід зазначити, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17, від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов в частині до відповідача 6 Личаківського районного суду м. Львова не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, оскільки позивач заявляє свої вимоги до суду у зв`язку з професійною діяльністю суддів, щодо чого існує окремий порядок оскарження ухвал і рішень суду, передбачений КПК України, та інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя, а оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Керуючись ст.ст. 206, 255, 256, 259-261, 268, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання - задовольнити.

Провадження у цивільній справі № 757/15208/26-ц за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Офісу Генерального прокурора, Територіального бюро економічної безпеки у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Територіального бюро економічної безпеки у місті Києві, Личаківського районного суду м. Львова, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду в частині вимог до Личаківського районного суду м. Львова - закрити.

Роз`яснити, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст ухвали складено 23.07.2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА