Постанова № 13844570, 19.01.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2011 р.Справа № 22-а-6359/08 Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Ребриста С.В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В.

судді - Потапчук В.О.

судді - Коваль М.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні на Постанову Господарського суду Херсонської області від 22 липня 2008 року по справі за позовом Приватного підприємства «Гарант Д»до Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області, Державної податкової інспекції у м. Херсоні про стягнення 927953,67 грн., за участю Прокуратури у Херсонській області, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Господарського суду Херсонської області з адміністративним позовом до Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області, Державної податкової інспекції у м. Херсоні про стягнення 927953,67 грн.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 22 липня 2008 року позов задоволено. Зобовязано Головне управління Державного казначейства України у Херсонській області стягнути з Державного бюджету України борг по невідшкодованому податку у сумі 927953,67 грн. Присуджено позивачу з Державного бюджету 1700 грн. судового збору.

Державна податкова інспекція у м. Херсоні не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Господарського суду Херсонської області від 22 липня 2008 року та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального права. Крім того, апелянт зазначає, що право на відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку, а не з самого факту існування зобовязання по сплаті ПДВ в ціні товару, які оплачені платником.

Сторони по справі сповіщались належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання, однак своїм правом на участь в розгляді апеляційної скарги не скористались та у судове засідання не з'явилися, тому судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ч. 3 ст. 122, ст. 197 КАС України.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що контролюючим органом на підставі приписів ч. 3 ст. 11-1, п. 9 ч. 6 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ було проведено документальні та документальні невиїзні перевірки обґрунтованості заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ за звітні податкові періоди - квітень, травень 2005 р., оформлені актами:

- документальної перевірки обґрунтованості відшкодування ПДВ за квітень-травень 2005 р. (акт від 18.10.2005 р. № 1922/23-7/32725652), у висновках якого встановлено, що за результатами перевірки декларації за квітень 2005р. сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на розрахунковий рахунок в установі банку складає 385752 грн. 33 коп. замість 402419грн., заявлених до відшкодування платником, різниця склалася внаслідок порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168, у зв'язку з віднесенням підприємством до складу податкового кредиту за квітень 2005р. ПДВ, не підтвердженого на момент перевірки податковою накладною внаслідок придбання товарів на суму 16666,6 грн. 67коп. Зазначеною перевіркою встановлено, що згідно декларації за травень 2005 р. платником заявлено до відшкодування на розрахунковий рахунок 561297 грн., підтверджено контролюючим органом 561297 грн.;

- документальної невиїзної перевірки обґрунтованості відшкодування ПДВ за квітень, травень 2005 р. (акт від 09.02.2006 р. № 371/23-7/32725652), складений за наслідками зустрічних перевірок постачальників по ланцюгах до виробника, згідно якого встановлено, що в порушення п.1.3, п.1.8. ст.1; п.п.7.4.1, п.п.7.7.1, п.п.7.7.10 ст.7 Закону №165 виявлено завищення підприємством заявленої до відшкодування суми ПДВ на 503671 грн. 59 коп., у тому числі: за квітень 2005 р. 174551 грн. 67 коп., за травень 2005 р. 329119 грн. 92 коп.;

- документальної невиїзної перевірки обґрунтованості відшкодування ПДВ за травень 2005р. (акт від 03.04.2006 р. № 1203/23-7/32725652), складений за наслідками зустрічних перевірок постачальників по ланцюгах до виробника, згідно якого встановлено, що в порушення п.1.3, п.1.8 ст.1; п.п.7.4.1 п.7.4; п.п.7.7.1 п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону №168 виявлено завищення підприємством заявленої до відшкодування суми ПДВ за травень 2005р. на 232177 грн., а також донарахування податкового зобов'язання за основним платежем в розмірі 6623 грн.;

- документальної невиїзної перевірки обґрунтованості відшкодування ПДВ за квітень 2005р. (акт від 13.07.2006 р. № 2310/23-7/32725652), складений за наслідками зустрічних перевірок постачальників по ланцюгах до виробника, згідно якого встановлено, що в порушення п.1.3, п.1.8 ст.1; п.п.7.4.1 п.7.4; п.п.7.7.1 п.п.7.7.5 ст.7 Закону №168 виявлено завищення підприємством заявленої до відшкодування суми ПДВ за квітень 2005 р. на 192105 грн.

За наслідками вищеперелічених перевірок та на підставі висновків, викладених у складених органом ДПС актах було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 13.02.2006 р. № 0001062301/0 про зменшення ПП "Гарант-Д" заявленого до бюджетного відшкодування ПДВ за звітний податковий період - квітень 2005 р. на 174551грн. 67коп., за травень 2005р. - на 329119 грн. 92коп., всього 503671 грн. 59коп.;

- від 07.04.2006 р. № 0002432301/0 про зменшення заявленого до відшкодування ПДВ у звітному податковому періоді травень 2005 р. на суму 232177 грн. 08 коп.;

- від 07.04.2006 р. № 0002422301/0 про донарахування податкового зобов'язання по ПДВ на суму 9934 грн. 38 коп., у тому числі за основним платежем - 6622грн. 92 коп. та за штрафною санкцією 3311 грн. 46 коп.;

- від 14.07.2006 р. № 0005552301/0 про зменшення ПП "Гарант-Д" заявленого до бюджетного відшкодування ПДВ за світний податковий період - квітень 2005р., з яких на суму 192105 грн., в зв'язку з проведенням часткового відшкодування у сумі 2729 грн. 67 коп., нараховано податкове зобов'язання по фінансовій санкції в розмірі 1364 грн. 84 коп. та основним платежем в розмірі відшкодованої суми 2729 грн.

З вищеперелічених сум на момент здійснення перевірок підприємству відшкодовано 2729 грн. 67 коп.

Як вбачається з наданих актів перевірок підставою для зменшення бюджетного відшкодування та донарахування податкового зобов'язання по ПДВ, було невиконання постачальниками постачальників позивача положень Закону № 168 щодо формування податкового кредиту.

Позивачем було прийнято заходи до оскарження у судовому порядку вищеперелічених податкових повідомлень-рішень, що було підставою для порушення господарським судом Херсонської області справ: № 8/298-АП-06 про визнання нечинними повідомлень-рішень від 07.04.2006 р. № 0002422301/0 та № 0002432301/0 (з дробом 1, 2) та № 11/180-АП-07 про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 13.02.2006 р. № 0001062301/0 (з дробом 1, 2, 3) та № 0005552301/0 від 14.07.2006 р. (з дробом 1).

Постановами господарського суду Херсонської області, відповідно, від 19.10.2006 р. та від 18 травня 2007 р. позовні вимоги ПП "Гарант-Д" задоволено, вищеперелічені податкові повідомлення-рішення визнано нечинними.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.01.2007 р. у справі № 8/298-АП-06 та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2007 р. у справі № 11/180-АП-07 постанови місцевого господарського суду залишено без змін.

За вищевказаними судовими рішеннями судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем зобов'язання перед постачальником виконані у повному обсязі, сума ПДВ сплачена у складі придбаної продукції.

Постанови господарського суду у справах №8/298-АП-06 та №11/180-АП-07 набули чинності.

Відповідно до частини 1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, при прийнятті оскаржуваної Постанови судом першої інстанції не були в повній мірі враховані приписи п. 1.3 статті 1 та п. 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин. Так саме,

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата цього податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, у разі безтоварності здійснених операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в своїй Ухвалі від 22 квітня 2010 року по справі № К-19664/09.

В ході проведення перевірки ДПІ було встановлено, що не всіма учасниками господарських операцій сума ПДВ врахована і сплачена до бюджету. За таким обставин, не можна вважати правомірним віднесення окремих сум, які підтверджені податковими накладними певних підприємств-постачальників, до складу податкового кредиту позивача, оскільки данні накладні є недійсними в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п. 1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, - бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно підп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 вищезгаданого Закону бюджетне відшкодування визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до підп. 7.7.2 а) п.7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такої різниці (від'ємне значення), яка сплачена у попередньому податковому періоді постачальникам, а також відповідно до п.п. 7.4.1 ст.7 та 6.1 ст. 6 цього Закону сплачена постачальником до бюджету.

Отже, зі змісту Закону України „Про податок на додану вартість" випливає, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару або послуг, як вважає суд. Цей висновок можна зробити й з самої суті поняття податку, його функції - формування доходів Державного бюджету України (ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно п.1.3. ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Тобто, існує прямий зв'язок між сплатою - надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, надходження відповідної суми до бюджету, а вже потім відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді ПДВ.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в своїй «Довідці, про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету" від 20.10.2006 року.

Ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що ПП «Гарант-Д»перераховано відповідні суми податку на додану вартість підприємствам, які повинні були сплатити відповідну суму податку до Державного бюджету України.

Але, за результатами проведених органами державної податкової служби перевірок ПДВ за господарськими операціями між позивачем та його контрагентами до бюджету не надходив, що з наведеного вище виключає можливість його відшкодування.

Також, при прийнятті оскаржуваної Постанови судом першої інстанції не було враховано те, що вимога позивача про зобовязання Головне управління Державного казначейства України у Херсонській області стягнути з Державного бюджету України борг по невідшкодованому ПДВ не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду в суді.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд України в своїй Постанові від 24 лютого 2009 року.

Саме з таким позовом позивач, звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом, однак як вибачається з оскаржуваної Постанови Господарського суду Херсонської області від 22 липня 2008 року в подальшому змінив свої позовні вимоги та просив суд зобовязати Головне управління Державного казначейства України у Херсонській області стягнути з Державного бюджету України борг по невідшкодованому ПДВ, що виключає розгляд таких позовних вимог в суді, про що вже зазначалось вище.

Враховуючи те, що вимога позивача про зобовязання Головне управління Державного казначейства України у Херсонській області стягнути з Державного бюджету України борг по невідшкодованому ПДВ не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду в суді, - в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, - Державне казначейство України та його територіальні органи, що підпорядковуються Міністерству Фінансів України, є юридичними особами, які згідно своїх завдань здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобовязань та проведенні платежів за цими зобовязаннями. До повноважень органів Держказначейства не входить контроль за обґрунтованістю та своєчасним внесенням обовязкових платежів до бюджету, у т.ч. по сплаті ПДВ та вони не є державними виконавцями в розумінні Закону України «Про державну виконавчу службу».

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а Постанова Господарського суду Херсонської області від 22 липня 2008 року відповідно скасуванню.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 202, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на Постанову Господарського суду Херсонської області від 22 липня 2008 року по справі № 9/379-АП-08, - задовольнити.

Постанову Господарського суду Херсонської області від 22 липня 2008 року по справі за позовом Приватного підприємства «Гарант Д»до Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області, Державної податкової інспекції у м. Херсоні про стягнення 927953,67 грн., за участю Прокуратури у Херсонській області, - скасувати.

Прийняти по справі нову Постанову, якою в задоволені позову Приватного підприємства «Гарант Д»відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили Постанови апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяГ.В. Семенюк

суддяВ.О. Потапчук

суддяМ.П. Коваль