Ухвала суду № 138445437, 21.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про забезпечення позову

21 липня 2026 року Справа № 915/912/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 10383/26 від 17.07.2026) про забезпечення позову по справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 04056612)

про визнання протиправним та скасування рішення

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

1. Предмет та підстави позову.

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Фізична особа-підприємець Братащук Олександр Володимирович з позовною заявою до відповідача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, в якій просить суд, зокрема:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва».

2. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу).

Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 площею 141 кв.м (0,0141 га), розташована по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розміщення торгівельного павільйону», перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573). Ділянка сформована як окремий об`єкт нерухомого майна та внесена до Державного земельного кадастру 25.09.2013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 262350748101).

З 2002 року вказана земельна ділянка перебувала у користуванні члена родини позивача ФОП Братащук Євгенії Іванівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) матері позивача на підставі послідовних договорів оренди землі, зокрема: рішення Миколаївської міської ради № 12/13 від 13.06.2003; договору оренди землі № 9726 від 14.11.2013; договору про зміни № 88-19 від 14.06.2019 до договору оренди землі № 9726, яким дію оренди продовжено до 09.04.2022.

Право оренди ФОП Братащук Є.І. на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.12.2013 (номер запису про інше речове право 4182467).

Позивач зазначає, що на вказаній земельній ділянці розташований торговельний павільйон, який встановлено та реконструйовано на підставі повного пакету дозвільної документації, оформленої у 2003 році, замовником якої виступала ФОП Братащук Є.І.

Отже, торговельний павільйон з моменту свого розміщення (2003 рік) є легально встановленим на законно відведеній земельній ділянці, з дозволу того самого органу місцевого самоврядування, який згодом прийняв оскаржуване рішення про демонтаж. Господарська діяльність у павільйоні здійснювалась безперервно понад 20 років.

Позивач зазначає, що на виконання умов п. 11.6 договору про зміни № 88-19 від 14.06.2019 ФОП Братащук Є.І. 30.07.2021 більш ніж за 8 місяців до спливу строку договору 09.04.2022) звернулась до Миколаївської міської ради із заявою про поновлення договору оренди землі, зареєстрованою за № 23020 000500100-007-03, з додатками, передбаченими законодавством. Всупереч приписам ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору), Миколаївська міська рада не прийняла жодного рішення за поданою заявою, ані про поновлення договору, ані про відмову в його поновленні.

Після формального спливу строку дії договору оренди (09.04.2022) користування земельною ділянкою не припинялось: торговельний павільйон продовжував функціонувати, а орендна плата за землю систематично сплачувалась до місцевого бюджету та приймалась орендодавцем без будь-яких заперечень. Такі дії орендодавця свідчать про фактичне визнання ним триваючих правовідносин землекористування.

05.01.2025 ФОП Братащук Євгенія Іванівна ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) померла. Заповіту спадкодавець не складала. Згідно з роз`ясненням приватного нотаріуса Чорної Л.С. від 14.08.2025 № 154/01-16 спадкова справа не заводилася.

Позивач зазначає, що на підставі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини увійшли, зокрема, право власності на торговельний павільйон як тимчасову споруду та пов`язані з користуванням земельною ділянкою майнові права та вимоги.

ФОП Братащук Олександр Володимирович зареєстрований як фізична особа-підприємець з 22.07.2021 є фактичним користувачем торговельного павільйону та веде в ньому підприємницьку діяльність. Оскаржуване рішення № 680 безпосередньо порушує його права та законні інтереси як суб`єкта господарювання.

Позивач зазначає, що з метою захисту порушених прав позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради у справі № 915/1439/25 про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі укладеною. На дату подання цього позову справа перебуває на розгляді.

Проте, 10.06.2026, в період триваючого судового розгляду спору про право оренди на цю саму земельну ділянку, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва». Підставою для прийняття відповідачем вказаного рішення зазначено про розміщення павільйону з порушенням вимог містобудівного та земельного законодавства, з посиланням на акт обстеження самовільно зайнятої земельної ділянки № 51 від 29.04.2026, Положення від 21.04.2011 № 5/15 (зі змінами від 30.01.2025 № 40/18) та підпункт 7 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Позивач не погоджується з прийнятим рішенням та зазначає наступне:

- оскаржуване рішення виходить із припущення, що земельна ділянка перебуває у користуванні самовільно, а павільйон є самочинним будівництвом. Проте, матеріали справи свідчать про зворотне: ділянка сформована як окремий об`єкт нерухомого майна ще 25.09.2013; зареєстроване право оренди ФОП Братащук Є.І. (запис № 4182467 від 19.12.2013) підтверджує легальне користування; павільйон розміщено у 2003 році з дозволу Головного архітектора міста та з погодженням усіх уповноважених органів; формальне закінчення строку договору 09.04.2022 сталося внаслідок бездіяльності самого Відповідача (нерозгляд заяви від 30.07.2021 понад чотири роки); орендна плата за землю систематично сплачувалась і після 09.04.2022 та приймалась Орендодавцем без заперечень.

- відповідачем грубо порушено встановлений законодавством порядок демонтажу тимчасових споруд, оскільки: позивачу не надано припису з розумним строком для добровільного демонтажу; позивача не було повідомлено про обстеження ділянки 29.04.2026 та не забезпечено участь у ньому; позивачу не було надано можливості надати заперечення, докази легальності розміщення павільйону та докази триваючого судового спору.

- посилаючись на практику Верховного Суду, позивач зазначає, що відповідачем перевищено власні повноваження (примусовий демонтаж об`єкта за наявності спору про право може здійснюватись за судовим рішенням);

- відповідачем порушено принцип пропорційності (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Позивач зазначає, що на момент прийняття рішення № 680 (10.06.2026) вже понад 8 місяців тривав розгляд Господарським судом Миколаївської області справи № 915/1439/25 про право оренди на цю ж ділянку. Ухвалення відповідачем рішення про демонтаж в умовах триваючого судового розгляду грубо порушує принцип правової визначеності та є спробою вирішити спір на свою користь у позасудовий спосіб.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 19 Конституції України, ст. 1218 ЦК України та судовою практикою.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі № 400/8654/26 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за таким же за суттю позовом позивача з мотивів, що спір є похідним від господарського спору у справі № 915/1439/25 та не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

2. Заява про забезпечення позову.

Разом із позовною заявою до Господарського суду Миколаївської області подано заяву про забезпечення позову (вх. № 10383/26 від 17.07.2026), в якій заявник просить суд:

1. Забезпечити позов шляхом заборони Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та їх структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

2. Забезпечити позов шляхом заборони виконання рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва» до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Підставою заяви про забезпечення позову позивачем зазначено наступні обставини.

Предметом позову є: визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680.

Оскаржуваним рішенням № 680 виконавчий комітет зобов`язав демонтувати торговельний павільйон позивача у строк до 31.12.2026, а пунктом 2 рішення доручив визначити виконавця демонтажу розпорядженням міського голови протягом 3 робочих днів. Отже, механізм примусового демонтажу вже фактично запущено, а строк його виконання є визначеним і близьким.

Торговельний павільйон розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 на законних підставах з 2003 року. Павільйон входить до складу спадщини, що відкрилася після смерті ФОП Братащук Є.І. (05.01.2025), і одночасно є об`єктом, у якому позивач як фізична особа-підприємець здійснює свою господарську діяльність. Павільйон є єдиним джерелом доходу родини позивача та основним робочим місцем найманих працівників.

Орендна плата за землю систематично сплачувалась до місцевого бюджету і приймалась Орендодавцем без заперечень також після 09.04.2022. Це підтверджує добросовісність користування та фактичне визнання орендодавцем триваючих правовідносин землекористування.

Про реальність та безпосередність загрози демонтажу свідчить і поведінка відповідача: у межах господарської справи № 915/1439/25 Миколаївська міська рада вже надсилала лист-повідомлення про демонтаж (від 25.12.2025), а після скасування судом апеляційної інстанції заходів забезпечення у тій справі (постанова від 19.01.2026) перешкоди для демонтажу з боку відповідача усунено. Прийняття рішення № 680 остаточно підтверджує намір відповідача здійснити демонтаж до вирішення спору по суті.

Виконання рішення № 680 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі призведе до незворотних наслідків: фізичного знищення павільйону, припинення господарської діяльності, звільнення найманих працівників та знецінення самого предмета спору. Навіть у разі задоволення позову та скасування рішення № 680 демонтований павільйон і втрачений бізнес не будуть відновлені, а судовий захист втратить будь-який практичний сенс.

Позивач зазначає, що у цій справі наявні всі підстави, передбачені частиною другою ст. 136 ГПК України:

- невжиття заходів забезпечення унеможливить ефективний захист прав позивача, оскільки після демонтажу павільйону скасування рішення № 680 не поверне знищеного майна;

- демонтаж призведе до фактичного знищення предмета спору - торговельного павільйону, у якому позивач здійснює господарську діяльність;

- механізм примусового демонтажу вже запущено (п. 2 рішення № 680 передбачає прийняття розпорядження міського голови протягом 3 робочих днів), строк виконання рішення визначений - до 31.12.2026;

- наявні очевидні ознаки протиправності рішення № 680 (розміщення павільйону у 2003 році з дозволу того самого органу; кваліфікація легально розміщеної споруди як «самочинного будівництва»; недотримання процедури обстеження та відсутність припису; передчасність рішення в умовах триваючого спору у справі № 915/1439/25; систематичне прийняття Орендодавцем орендної плати після 09.04.2022).

Заявлені заходи є прямо пов`язаними з предметом позову: предметом оскарження є саме рішення № 680, а заявлені заходи полягають у забороні його виконання.

Заявлені заходи є співмірними із заявленими вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України) та не завдають відповідачеві майнових втрат: тимчасова заборона демонтажу лише зберігає існуючий стан до вирішення спору, не покладає на відповідача жодних витрат і не порушує прав третіх осіб. Натомість невжиття заходів призведе до непоправної шкоди позивачу.

Позивач просить суд не застосовувати зустрічне забезпечення (ст. 141 ГПК України), оскільки вжиття заявлених заходів не завдає відповідачеві будь-яких майнових втрат: тимчасова заборона демонтажу не покладає на відповідача жодних витрат і лише зберігає наявний стан до ухвалення рішення у справі.

Заява обґрунтована приписами ст. 136, 137, 141 ГПК України та судовою практикою.

До заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем подано докази сплати судового збору у сумі 1 332, 00 грн., що підтверджується квитанцією ID: 7443-2449-3834-4432 від 17.07.2026 на суму 1 332, 00 грн.

3. Розгляд заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується:

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій.

Відповідно до п. 3, 5 ч. 7 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом:

3) зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів;

5) зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків", а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів).

Відповідно до ч. 12 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Відповідно до ч. 15 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень про примусове відчуження майна під час дії воєнного стану, прийнятих відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна (п. 3.5, 3.7 постанови КГС ВС від 28.07.2024 у справі № 916/143/24).

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

Метою заходу забезпечення є підтримання "status quo", поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (постанова КГС ВС від 19.01.2026 по справі № 921/341/24(921/275/25)).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

5. Висновки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва»

Отже, позивачем пред`явлено до господарського суду позов з вимогою немайнового характеру. Оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не повинна взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а повинна застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 680 від 10.06.2026 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва» вирішено:

1. Демонтувати тимчасову споруду - торговельний павільйон, розташований по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 у строк до 31.12.2026 з дня прийняття даного рішення.

2. Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради (Полякову) протягом 3 робочих днів з дня прийняття цього рішення підготувати розпорядження міського голови задля визначення підприємства (установи, організації) та/або виконавчого органу, яким доручається проведення демонтажу тимчасової споруди торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016.

3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на заступника міського голови Андрієнка Ю.Г.

Позивач у позовній заяві та в заяві про забезпечення позову зазначає, що торговельний павільйон розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 на законних підставах з 2003. Крім того, в провадженні господарського суду по справі № 915/1439/25 триває спір щодо поновлення (продовження) строку дії договору оренди земельної ділянки, на якій розміщено торговельний павільйон.

Позивач, звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, зазначає, що виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 680 від 10.06.2026 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі призведе до незворотних наслідків: фізичного знищення павільйону, припинення господарської діяльності, звільнення найманих працівників та знецінення самого предмета спору. Навіть у разі задоволення позову та скасування рішення № 680 демонтований павільйон і втрачений бізнес не будуть відновлені, а судовий захист втратить будь-який практичний сенс.

З огляду на викладені в заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини, з метою запобігання знищенню чи пошкодженню торговельного павільйону, про демонтаж якого прийнято оскаржуване рішення № 680, врахувавши збалансованість інтересів учасників процесу, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Отже, вимоги позивача про заборону відповідачу та іншим особам вчиняти саме на виконання оскаржуваного рішення (яке є предметом спору) дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону є обґрунтованими, адекватними, співмірними до позовних вимог заходами забезпечення позову. При цьому, ймовірність демонтажу тимчасової споруди в спірному випадку є достатньо обґрунтованим припущенням під час вжиття заходів забезпечення у даній справі з огляду на встановлення конкретного строку демонтажу об`єкта в оскаржуваному рішенні органу місцевого самоврядування.

Суд враховує, що вказані заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та застосовуються з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які можуть мати відповідні негативні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, що може бути встановлено лише за результатами розгляду спору по суті.

При цьому, суд зазначає, що обрані заходи забезпечення позову на період розгляду судом спору, не будуть перешкоджати діяльності відповідача та матимуть наслідком лише збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Водночас невжиття заходів забезпечення позову у даній справі у виді заборони демонтажу, знесення, переміщення торговельного павільйону може мати наслідком завдання збитків особі, яка звернулась до господарського суду із позовом, а саме: знищення або пошкодження майна, втручання в господарську діяльність суб`єкта господарювання тощо, що в подальшому може унеможливити ефективний захист прав особи. Тобто негативні наслідки від невжиття заходів забезпечення позову можуть мати більш серйозний, негативний характер, ніж наслідки від вжиття заходів забезпечення позову.

Заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають приписам п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України (заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання).

Крім того, вжиття заходів забезпечення позову у виді заборони виконувати демонтаж, знесення, переміщення торговельного павільйону, вчинені на виконання рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 680, не підпадає під заборони, передбачені ч. 6, 7, 12, 15 ГПК України.

Суд дійшов висновку про відмову в забезпеченні позову в частині заборони виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 680, оскільки фактично вказана вимога дублює за своїм змістом забезпечення позову у виді заборони вчиняти дії щодо демонтажу споруди. Так, забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу та іншим особам вчиняти дії щодо демонтажу, знесення чи примусове переміщення об`єкта фактично забезпечує позов у даній справі та забороняє виконувати дії, передбачені п. 1 оскаржуваного рішення № 680. При цьому, навіть у випадку виконання Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради п. 2 оскаржуваного рішення щодо визначення підприємства (установи, організації) та / або виконавчого органу, яким доручається проведення демонтажу тимчасової споруди, останнім (вказаним особам) також буде заборонено вчиняти дії щодо демонтажу, знесення, переміщення тимчасової споруди, оскільки судова заборона поширюватиметься й на "інших осіб".

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність заяви про забезпечення позову, оскільки забезпечення позову в спірному випадку відповідає принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову та предметом позову. При цьому, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не матиме наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів як учасників спору, так і осіб, що не є учасниками даного судового провадження (на час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову в суду відсутні будь-які докази зворотнього). Натомість, невжиття заявлених заходів забезпечення позову може мати наслідком порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, що в свою чергу матиме наслідком необхідність звернення позивача до суду з новими позовними вимогами, зокрема, щодо відновлення становища, стягнення збитків тощо.

На час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд не надає правової оцінки законності / незаконності оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Частково задовольнити заяву Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 10383/26 від 17.07.2026).

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/912/26, а саме:

Заборонити відповідачу Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Стягувач: Фізична особа-підприємець Братащук Олександр Володимирович, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )

Боржник: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 04056612)

3. В решті заяви відмовити.

Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Строк пред`явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.

Суддя Е.М. Олейняш