Постанова № 13844266, 24.11.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2010 р.Справа № 22-а-4346/08 Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Головуючий І інстанції суддя Хомякова В.В. Категорія № 2.11.3

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Кравця О.О. та Осіпова Ю.В.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представників позивача Плесняєвої-Іващенко С.М. та Довбиш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу виконуючого обовязки начальника Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову господарського суду Херсонської області від 10 січня 2008 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «НВМ»до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2007 року ПП «НВМ»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м Херсоні про визнання нечиними податкових повідомлень-рішень від 01 вересня 2006 року № 0007332301/0 та № 0007322301/0.

В обґрунтування позову зазначалося, що з 31 липня 2006 року по 16 серпня 2006 року працівниками ДПІ у м. Херсоні проведено перевірку ПП «НВМ»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 березня 2006 року. За результатами перевірки складено акт за № 2702/23-4/24107116 від 22 серпня 2006 року, яким встановлено порушення п. 4.1 ст. 4 та п. 5.1, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». На підставі акта перевірки ДПІ у м. Херсоні прийнято податкові повідомлення-рішення від 01 вересня 2006 року № 0007322301/0 та № 0007332301/0, якими позивачу визначено зобовязання з податку на прибуток за основним платежем 19829 грн. 72 коп. і суму штрафних санкцій у розмірі 4723 грн. 04 коп. та з податку на додану вартість за основним платежем 1738 грн. 19 коп. і суму штрафних санкцій у розмірі 869 грн. 10 коп..

Постановою господарського суду Херсонської області від 10 січня 2008 року позовні вимоги ПП «НВМ»задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні № 0007322301/0 від 01 вересня 2006 року про визначення податкового зобовязання ПП «НВМ»з податку на прибуток в сумі 19829 грн. 72 коп. та застосування штрафних санкцій у розмірі 4723 грн. 04 коп. та № 00073332301/0 від 01 вересня 2006 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1738 грн. 19 коп. і застосування штрафних санкцій у розмірі 869 грн..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального права. Так, судом першої інстанції невірно визначено поняття поручитель та моменту настання наслідків для поручителя у звязку з несплатою боргу боржником. Актом перевірки встановлено, що фізична особа ОСОБА_3 сплатив борг ПП «НВМ»без вимоги кредитора та без виникнення заборгованості у позивача, а тому відсутні підстави для врахування 70000 грн. як погашення боргу поручителем замість боржника, що дає підстави вважати цю суму безповоротною фінансовою допомогою. Крім того, судом не враховано, що договори оренди транспортного засобу та оренди частини будинку під офіс, які явились підставою для включення витрат на оплату оренди до валових витрат, є нікчемними, оскільки сторонами не виконано вимог ст. ст. 203, 215, 220, 761 та 793 Цивільного кодексу України, а тому зазначенні витрати не повязані із господарською діяльністю підприємства. У звязку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників позивача, які вважали за необхідне залишити постановлене судове рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її задоволення.

Судом встановлено, що з 31 липня 2006 року по 16 серпня 2006 року співробітниками ДПІ у м. Херсоні проведено перевірку ПП «НВМ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої складено акт за № 2702/23-4/24107116 від 22 серпня 2006 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 4.1, п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 2005 рік на суму 2329 грн. 72 коп. та за перший квартал 2006 року на суму 17500 грн..

Під час перевірки також встановлено факти порушення позивачем п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 1738 грн. 19 коп..

За висновками співробітників податкового органу, позивачем в порушення п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включено до складу валового доходу 70000 грн., які надійшли 17 лютого 2006 року на розрахунковий рахунок підприємства на погашення кредитних зобовязань від ОСОБА_3.

Крім того, згідно акта перевірки позивач в порушення п. 5.1, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безпідставно включив до складу валових витрат 50 відсотків сплаченої орендної плати за оренду транспорту у фізичної особи ОСОБА_4 та плати за оренду приміщення під офіс, 50 відсотків витрат по сплаті вартості палива, яке використовувалось на орендований транспорт. На думку співробітників відповідача вказані витрати не повязані із господарською діяльністю підприємства, оскільки договори оренди є нікчемними, як такі, що не були посвідчені нотаріально. Безпідставне віднесення вказаних витрат до складу валових обумовило необґрунтоване включення до податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку, сплачених по вказаним договорам оренди.

На підставі акта перевірки 01 вересня 2006 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007322301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 19829 грн. 72 коп. і за штрафними (фінансовими) санкціями 4723 грн. 04 коп., а також податкове повідомлення-рішення № 0007332301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 1738 грн. 19 коп. і за штрафними (фінансовими) санкціями 869 грн. 01 коп..

Задовольняючи позовні вимоги ПП «НВМ», суд першої інстанції виходив з того, що кошти в розмірі 70000 грн., перераховані ОСОБА_3 на погашення кредитних зобовязань позивача, не є поворотною або безповоротною фінансовою допомогою, а тому вказана сума не підлягає включенню до складу валового доходу підприємства. Крім того, за висновком суду першої інстанції, позивачем вірно віднесено витрати, повязанні з орендою нерухомості та автомобілю, до складу валових витрат, а тому відсутні підстави для донарахування податкових зобовязань і на підставі п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна.

Так, відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 названого Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді та сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

Як встановлено матеріалами справи, 17 лютого 2006 року на розрахунковий рахунок ПП «НВМ»згідно договору поруки від 13 травня 2005 року від ОСОБА_3 надійшли кошти в сумі 70000 грн. на погашення зобовязань по кредитному договору № 010/03-051/261 від 13 травня 2005 року.

Частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 554 названого Кодексу у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На підставі наведених норм Цивільного кодексу України поручитель зобовязаний погасити борг кредитору виключно у випадку невиконання боржником взятих на себе зобовязань по кредитному договору.

Проте, як встановлено матеріалами справи, на час перерахунку ОСОБА_3 70000 грн. на рахунок ПП «НВМ»на погашення зобовязань по кредитному договору, у ПП «НВМ»була відсутня заборгованість перед кредитором, а тому у поручителя на той момент не виникало обовязку зі сплати боргу замість боржника.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду знаходить обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо необхідності віднесення на підставі п. п. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми коштів, отриманих від ОСОБА_3, до складу валового доходу позивача, як суми поворотної або безповоротної фінансової допомоги, з донарахуванням податку на прибуток за перший квартал 2006 року у розмірі 17500 грн..

Як зазначено вище, під час перевірки ПП «НВМ»співробітниками податкового органу встановлено порушення позивачем п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 2005 рік на суму 2329 грн. 72 коп..

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 названого Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з акта перевірки, ПП «НВМ»у 2005 році до складу валових витрат віднесено 50 % витрат на оренду офісного приміщення та транспортного засобу, а також 50 відсотків витрат по сплаті вартості палива, яке використовувалось на орендований транспорт.

Так, 01 жовтня 2004 року між ПП «НВМ»та ПП ОСОБА_4 укладено договір оренди транспортного засобу, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить фізичній особі ОСОБА_4. Будь-яких документів, що підтверджують уповноваження ОСОБА_4 приватного підприємця ОСОБА_4 укладати договір оренди транспортного засобу позивачем не надано.

Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

З огляду на зазначене ПП ОСОБА_4, яка уклала договір оренди транспортного засобу, не є як власником цього транспортного засобу так і особою, уповноваженою власником на укладання такого договору.

Крім того, відповідно до ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

На підставі ч. 2 ст. 215 названого Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

01 вересня 2004 року між ПП «НВМ»та науково-виробничим південним біотехнологічним центром укладено договір оренди приміщення на один рік, тобто до 31 серпня 2005 року включно.

Згідно зі ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається з матеріалів справи, договір, який було представлено позивачем працівникам ДПІ у м. Херсоні під час проведення перевірки, укладено у письмовій формі на один рік, але нотаріально не посвідчено, що є порушенням ч. 1 ст. 220 ЦК України.

На підставі наведених вище положень ст. 215 ЦК України договір найму транспортного засобу від 01 жовтня 2004 року та договір оренди офісного приміщення від 01 вересня 2004 року є нікчемними, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 216 названого Кодексу вказані договори не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю, а отже витрати по цим договорам не підлягають включенню до складу валових витрат позивача.

За таких обставин обґрунтованим є і висновок податкового органу щодо порушення позивачем положень п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині віднесення ПП «НВМ»до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум названого податку, сплачених по вказаним вище договорам оренди.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи представника позивача щодо укладення ПП «НВМ»договору оренди приміщення № 38 від 01 вересня 2004 року строком на 11 місяців, оскільки надана цим представником копія договору суперечить в частині строку його укладення копії договору, що міститься в матеріалах справи (т. 1 а. с 55 57), наданій під час проведення перевірки податковому органу.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу виконуючого обовязки начальника Державної податкової інспекції у м. Херсоні задовольнити.

Постанову господарського суду Херсонської області від 10 січня 2008 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити приватному підприємству «НВМ»у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст постанови виготовлено 29 листопада 2010 року.

Головуючий:

Судді: