Рішення № 138424157, 13.07.2026, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Рішення

Іменем України

13 липня 2026 року місто Чернігів

Справа №751/3525/26

Провадження №2/751/1927/26

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В.

секретаря судового засідання Стрижак В. П.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»

відповідач ОСОБА_1

представник позивача Паладич Аліна Олександрівна, ОСОБА_2

представник відповідача Ходак Владислав Володимирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача

ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №177/43901263 від 02.12.2019 в розмірі 40 200,00 грн, а також понесених судових витрат (а.с.1-4).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.12.2019 між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики №177/43901263, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в сумі 5 000,00 грн. Кредит надавався строком на 14 днів, плата за договором у фіксованому розмірі 1 400,00 грн і проценти у розмірі 2% від суми позики. Крім того, договором передбачено нарахування пені у розмір 2% від суми позики за кожен день прострочення виконання зобов`язання. 28.12.2023 між ТОВ «Партнер Фінанс» і ТОВ «Росвен Інвест Україна», яке в подальшому змінило назву на ТОВ «Свеа Фінанс», укладено договір факторингу №01.02-91/23, за яким позивач набув права грошової вимоги до відповідача. Відповідач належним чином не виконував своє зобов`язання, лише частково сплатив заборгованість за відсотками у розмірі 1 400 грн, а тому утворилась заборгованість в сумі 40 200,00 грн.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 28.04.2026 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У встановлений судом строк від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 6061), у якому зазначено, що відповідач частково визнає позовні вимоги у частині стягнення суми позики в розмірі 5 000,00 грн. Представник відповідача зазначив, що позивачем неправомірно нараховано неустойку за період з 16.12.2019 по 01.12.2020 у розмірі 35 200,00 грн, оскільки з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин, який тривав до 30.06.2023 включно. Крім того, позивач звернувся до суду з позовом у квітні 2026 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності тривалістю один рік, встановленої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки. На думку представника відповідача, з урахуванням положень законодавства, що регулюють нарахування неустойки у період дії карантину, а також пропуску позивачем позовної давності, нарахована сума неустойки за період, не охоплений карантином, задоволенню не підлягає.

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 22.06.2026 відклав розгляд справи для надання можливості представнику відповідача надати документи на підтвердження своїх повноважень.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, про дату, час та місце його проведення була повідомлена належним чином. На адресу суду надіслала письмові пояснення, у яких просила розглянути справу за відсутності представника товариства (а.с. 65). У письмових поясненнях представник позивача звернула увагу суду на те, що грошові кошти були надані відповідачу в готівковій формі в день укладення договору безпосередньо через касу первісного кредитора. Наголосила, що сам текст договору позики, підписаний відповідачем особисто, містить правові елементи розписки та акта приймання-передачі грошових коштів.

Відповідач та його представник в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені. Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, відповідно до положень ст.223 ЦПК України, ухвалив про розгляд справі за відсутності сторін на підставі наявних доказах.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що 02.12.2019 між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики №177/43901263, відповідно до якого, останній отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн щляхом передачі готівкових коштів, строком до 15.12.2019. За користування кредитом ТОВ «Партнер Фінанс» встановлює плату за договором у розмірі 1 400,00 грн, яка визначається з розрахунку (за фіксованою незмінною ставкою) 2,00% від суми позики за кожен день користування у мехаж строку, передбаченого п.3.5 договору (а.с.6).

Відповідно п.3.2 підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він отримав від позикодавця суму позики у повному обсязі у дату підписання цього договору.

Cтoрoни нa пiдставі ст. 534 Цивiльногo кoдексy Укрaїни дoсягли згoди пpo тaкий порядoк пoгaшення зa6oproвaнocтi за даним договором: у першу чергу сплачується пеня; у другу чергу сплачуються проценти згідно п. 5.6 договору; в третю чергу сплачується плата згідно п. 2.1 договору; в четверту чергу сплачується сума позики (п. 3.6 договору).

За порушення позичальникoм стрoкiв пoгaшeння гpoшoвих зoбoв`язань за цим дoгoвoрoм, позикодавець мaє прaвo вимагати від позичальника сплaтити позикодавцю пеню. У випадкy нараxyвaння позикодавцем пeнi, тaка пеня нараховується y рoзмipi 2% від суми простроченого грошового зoбoв`язання зa кожен день прострочення, включаючи дeнь погашення забopгoвaнoстi (п.5.2, 5.3 договору).

Дoговip позики вважається укладеним з моменту передачі грошей та діє з 02.12.2019 по 15.12.2019. 3aкiнчeння стpокy дії цьoгo дoгoвopy нe звільняє сторони від вiдпoвiдaльнoстi зa невиконання своїх зобов`язань, яке мaлo мiсце пiд чac дії цього договору, а також не звільняє від відповідальності за порушення стороною своїх зобов`язань, що будуть тривати після закінчення строку дії договору. Сторони досягли згоди, що всі зміни і доповнення до цього договору здійснюються сторонами у письмовій формі та скріпляються їх підписами (п. 8.1, п. 8.2, п. 8.4 договору).

Підписанням вказаного договору відповідач погодився з усіма його умовами.

Відповідно до розрахунку заборгованості, за період з 02.12.2019 до 01.12.2020 у відповідача існує борг на суму 40 200,00 грн, який складається із заборгованості за сумою позики 5 000,00 грн, заборгованості за пенею - 35 200,00 грн за період з 16.12.2019 до 01.12.2020 (а.с.9-14).

28.12.2023 між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» укладено договір факторингу №01.02-91/23, у відповідності до умов якого ТОВ «Партнер Фінанс» відступило ТОВ «Росвен Інвест Україна» за плату права грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №177/43901263 від 02.12.2019 (а.с.18-26).

Згідно реєстру боржників до договору факторингу від 28.12.2023 №01.02-91/23, загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором позики №177/43901263 від 02.12.2019 складає 40 200,00 грн, з яких: 5 000,00 грн заборгованість за основним боргом, 35 200,00 грн заборгованість за пенею (а.с.27-28).

Надалі, рішенням єдиного учасника ТОВ «Росвен Інвест Україна» № 1 від 25.03.2024 було змінено назву Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Росвен Інвест Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (а.с.29).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

В силу статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Як зазначено в ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Договір позики №177/43901263 від 02.12.2019 укладено в письмовій формі, підписано особисто відповідачем та представником ТОВ «Партнер Фінанс» шляхом проставлення власноручних підписів (а.с.6зв) та не суперечить приписам ч. 1 ст. 205, ст. 6, 207, 627-628, ч. 2 ст. 639 ЦК України.

Підписавши кредитний договір, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання коштів у позику та умовами їх виконання.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

Позивачем надані належні та допустимі докази отримання відповідачем кредитних коштів за вищевказаним договором. Дана обставина не спростована стороною відповідача.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З позовом про визнання недійсним договору позики №177/43901263 від 02.12.2019 відповідач не звертався.

Зазначений вище договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорений, а тому підлягає виконанню.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (тіло кредиту) не повернув, а тому позов у частині стягнення 5 000,00 грн за сумою позики обґрунтований та підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені за договором позики №177/43901263 від 02.12.2019 в розмірі 35 200,00 грн суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно п.5.3 договору, у випадку нарахування позикодавцем пені, така пеня нараховується у розмірі 2% від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості.

Із розрахунку заборгованості ТОВ «Свеа Фінанс» вбачається, що відповідачу нараховано пеню за період з 16.12.2019 по 01.12.2020.

Разом із тим суд враховує спеціальні положення законодавства, прийняті у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позичальник звільняється від обов`язку сплачувати неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 карантин на всій території України установлено з 12.03.2020.

Водночас Законом України від 30.03.2020 № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257 та 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020.

Отже, нарахування пені після 02.04.2020 по 01.12.2020 суперечить вимогам закону, а тому не може бути покладене в основу судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та від 25 жовтня 2022 року у справі №916/183/22.

Сума позики становила 5 000,00 грн, а тому розмір пені за один день прострочення відповідно до умов договору становить 100,00 грн (5 000,00 грн х 2%).

Таким чином, правомірним є нарахування пені лише за період з 16.12.2019 по 01.04.2020 включно, тобто за 108 календарних днів, що становить 10 800,00 грн (5 000,00 грн х 2 % х 108 днів).

Представником відповідача було подано заяву про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм ст. 266, ч.2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме, продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року вказаним Законом.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався і триває надалі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Надалі, Законом України від 08 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

04 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).

Судом встановлено, що строк дії договору позики №177/43901263 від 02.12.2019 визначено до 15.12.2019 включно. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання щодо повернення позики з 16.12.2019 у позивача виникло право на нарахування пені та звернення до суду з вимогою про її стягнення.

Таким чином, перебіг спеціальної однорічної позовної давності щодо вимог про стягнення пені розпочався з 16.12.2019.

На момент звернення позивача до суду 05.04.2026 позовна давність щодо вимог про стягнення пені за період з 16.12.2019 до 01.01.2020 не сплинула, оскільки станом на 01.04.2020 з однорічного строку позовної давності, перебіг якого розпочався 16.12.2019, минуло 108 календарних днів, а тому залишок строку становив 257 календарних днів.

Після поновлення перебігу позовної давності 04.09.2025 залишок строку у 257 календарних днів не сплив до 05.04.2026.

Отже, заява представника відповідача про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені за період з 16.12.2019 по 01.04.2020 включно задоволенню не підлягає.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн (а.с.5), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 046,42 грн (2662,40х15800/40200).

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 і № 922/2685/19 вказував на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правнича допомога відповідачу надавалася адвокатом Ходак В.В. на підставі договору про надання правничої допомоги від 17.05.2026 (а.с.84) та ордеру серії АВ №1302394 (а.с.85зв).

Відповідач сплатив на користь адвоката 15 000,00 грн за надання правничої допомоги, що підтверджується розрахунковою квитанцією (а.с.85), актом виконаних робіт від 19.05.2026 (а.с.63зв-64).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, суд приймає до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 02.10.2019 у справі № 211/3113/16-ц, від 01.09.2022 у справі № 640/16093/21.

З урахуванням складності справи, спрощеного порядку її розгляду, обсягом виконаних адвокатом робіт на підготовку відзиву, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, суд дійшов висновку, що заявлена представником відповідача сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн є явно завищеною і непропорційною до предмета спору та ціни позову.

У зв`язку з цим, з огляду на критерії співмірності, розумності, обґрунтованості та пропорційності, витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, слід зменшити з 15 000,00 грн до 5 000,00 грн, що забезпечить справедливий баланс між інтересами сторін.

Оскільки ціна позову становила 40 200,00 грн, а позов задоволено частково, на суму 15 800,00 грн, що становить 39,30% (100х15800/40200), з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до відхиленої частини вимог 60,70% (100%-39,30%), що становить 3 035,00 грн (60,70%х5000грн/100%).

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене та норму ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд, провівши взаємозалік, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 1 988,58 грн (3035-1046,42) витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 533, 543, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд

Вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» 15 800 (пятнадцять тисяч вісімсот) грн 00 коп заборгованості за кредитним договором №177/43901263 від 02.12.2019, що складається із заборгованості за основним боргом - 5 000,00 грн, заборгованості за пенею 10 800,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 1 988 (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 58 коп витрат на правничу допомогу.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 18.07.2026.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (місцезнаходження: 03126, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела буд.6, код ЄДРПОУ 37616221)

Відповідач ОСОБА_1 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Суддя Н. В. Маслюк