Ухвала суду № 138361773, 21.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.07.2026Справа № 910/6200/26Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04075, м. Київ, вул. Федора Максименка, буд. 26; ідентифікаційний код: 05492309)

до Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд. 30; ідентифікаційний код: 22991617)

про стягнення 1.025.134,26 грн

ВСТАНОВИВ:

25.05.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з вимогами до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення 1.025.134,26 грн, з яких 1.003.779,87 грн основного боргу, 4.290,13 грн 3% річних та 17.064,26 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 01.06.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 відкрито провадження у справі №910/6200/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

19.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

19.06.2026 позивач подав відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи №910/6200/26, суд дійшов висновку передати їх за підсудністю до Господарського суду Київської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на такі обставини.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Суд зазначає, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2024 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) (орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар), за участю балансоутримувача Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» укладено Договір оренди №3974 від 08.11.2024, за умовами якого відповідачу надано в оренду нежитлові приміщення за адресою: м. Ірпінь, вул. Наталії Околітенко, 51-А.

У п. 8.2 Змінюваної частини Договору визначено, що компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою та витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю компенсуються орендарем в порядку, передбаченому п. 6.6 незмінюваної частини договору, або в інший не заборонений законодавством спосіб.

Згідно з п. 6.6 Незмінюваної частини Договору протягом п`яти робочих днів з дати укладення цього договору балансоутримувач зобов`язаний надати орендарю для підписання два примірники договору про відшкодування балансоутримувачу вартості спожитих комунальних послуг та енергоносіїв.

Відповідно до п. 3.1 Незмінюваної частини Договору до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг.

25.02.2025 між Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» (Сторона-1) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (Сторона-2) укладено Договір про відшкодування витрат вартості електроенергії №63-2025216, за умовами якого Сторона-1 забезпечує Сторону-2 постачанням електроенергії, яка отримана Стороною-1 від енергопостачальної організації, а Сторона-2 зобов`язується відшкодувати вартість фактично спожитих в процесі оренди приміщень за Договором №3974 від 08.11.2024 послуг згідно додатку №1, який є невід`ємною частиною Договору, відповідно до показників засобів обліку.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що станом на 30.04.2026 Київським квартирно-експлуатаційним управлінням не виконано свій обов`язок по відшкодуванню коштів за споживання електроенергії за умовами Договору №63-2025216 на загальну суму 1.003.779,87 грн. Крім того, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 4.290,13 грн 3% річних та 17.064,26 грн інфляційних втрат.

У постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №905/1732/18 викладено правову позицію про те, що до позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 Цивільного кодексу України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц судом зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм Верховний Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц висловив правову позицію, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно, вимог іпотекодержателя.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 дійшла висновку, що у частині третій статті 16 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.

Натомість у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.

Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 зазначила, що за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 дійшла висновку, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, оскільки спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, стосується прав та обов`язків, які виникли у зв`язку з виконанням як договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться в Київській області, так і у зв`язку з виконанням договору про відшкодування витрат на забезпечення вказаного об`єкта нерухомості електропостачанням, суд дійшов висновку, що такий спір повинен розглядатися за місцезнаходженням нерухомого майна (відповідно до ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України), тобто Господарським судом Київської області.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У ч. 2 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Зважаючи на те, що спір у даній справі належить розглядати суду за місцезнаходженням нерухомого майна, яке знаходиться у місті Ірпені, суд дійшов висновку передати матеріали справи №910/6200/26 на розгляд до Господарського суду Київської області.

Керуючись статтями 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Матеріали справи №910/6200/26 направити за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Суддя О.М. Спичак