Постанова № 13834889, 15.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2011 № 25/471

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Яковлева М.Л.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерне товариство "Страхова компанія "Залізничні шляхи"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.12.2010

у справі № 25/471 ( .....)

за позовом Акціонерне товариство "Страхова компанія "Залізничні шляхи"

до ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "ІнтерТрансПоліс"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 2199,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Страхова компанія «Залізничні шляхи» звернулося з позовом до закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» про стягнення 2199, 15 грн. заборгованості за генеральним договором про співробітництво в області перестрахування та ретроцесії № 1103/07 від 01.06.2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2010 року (підписаного 27.12.2010 року) позовні вимоги задоволені частково, прийнято рішення з приводу стягнення з відповідача на користь позивача за першим страховим випадком основного боргу 482,32 грн., за другим страховим випадком 1135,54 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, акціонерне товариство «Страхова компанія «Залізничні шляхи», звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким позовні вимоги акціонерного товариства «Страхова компанія «Залізничні шляхи» задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, щодо рівності всіх учасників судового процесу законом і судом, обєктивності. Також, на думку скаржника, порушено норми матеріального права, а саме, Закону України «Про страхування».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 року по справі № 25/471 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 15.02.2011 року.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (в матеріалах справи).

Представник відповідача своїм правом на подання заперечення на апеляційну скаргу не скористався, однак відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутності представників відповідача, про що не заперечувалося представником позивача.

Заслухавши доповідь судді доповідача,виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2010 року по справі № 25/471 скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи 01 червня 2007 між позивачем (надалі перестрахувальник) та відповідачем (далі по тексту перестраховик) будо укладено генеральний договір про співробітництво в області перестрахування і ретроцесії «Про загальні умови факультативного перестрахування та ретроцесії» № 1103/07 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі Договір факультативного перестрахування або Договір), предметом якого є угода про порядок і умови співпраці в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) ризиків, а також права і обовязки при укладанні та виконанні договорів факультативного перестрахування.

Стаття 12 Закону України «Про страхування» передбачає, що перестрахування страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обовязків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Зазначений договір є основним документом, який регулює та визначає принципи взаємодії сторін у сфері факультативного перестрахування, та є похідним від договору добровільного страхування наземного транспорту № 02/90 від 28.10.2009 року.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційною інстанцією, 28.10.2009 між позивачем та громадянином ОСОБА_1 (надалі по тексту страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 02/90 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі - договір добровільного страхування) (а.с. 18-21).

Обєктом договору добровільного страхування є автомобіль «Мерседес-Бенц», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування, на випадок пошкодження внаслідок страхових подій (випадку), зокрема пошкодження чи знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

29 жовтня 2009 року між позивачем і відповідачем на виконання умов договору факультативного перестрахування було укладено ковер-нот № 100-09/ІТР (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі ковер-нот (а.с. 22), відповідно до якого, позивач передав у перестрахування перестраховику частини ризику (60 000,00 грн. від загальної суми страхування в розмірі 1000000,00 грн.), прийнятого на страхування відповідно до Договору добровільного страхування.

Ковер-нот форма конкретного договору факультативного перестрахування (ретроцесії) у вигляді документа-підтвердження факту прийняття запропонованого в перестрахування (ретроцесію) ризику.

Як передбачено п. 1.6. договору, конкретний договір факультативного перестрахування (ковер-нота) є юридичним документом, невідємним доповненням договору факультативного перестрахування.

16.02.2010 року стався страховий випадок, зокрема, було пошкоджено вітрове скло автомобіля - «Мерседес-Бенц», державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Подія трапилася на а/д Київ-Харків.

18.02.2010 року позивач листом № 96/П (копія листа в справі) повідомив відповідача про настання страхового випадку (а.с. 77).

На підставі страхового акту № 82/10-90/10 від 25.02.2010 року страховик виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 10 718,22 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 25.02.2010 року (а.с. 25).

20.08.2010 року позивач на адресу відповідача надіслав лист № 118/П від 09.07.2010 року з додатком документів з вимогою перестрахування останнім 643,09 грн., що становить частку страхового відшкодування, який підлягає сплаті позивачу (а.с.28). Відповідні документи відповідач отримав 25.08.2010 року, що підтверджується відміткою про вручення на поштовому повідомленні (а.с. 29).

30.06.2010 року, вдруге, за участю застрахованого ТЗ «Мерседес-Бенц», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобіль отримав механічні ушкодження.

01.07.2010 року позивач листом № 336/П (копія листа в справі) повідомив відповідача про настання страхового випадку. Факт надсилання позивачем відповідного документу відповідачу підтверджується списком відправленої кореспонденції та фіскальним чеком про відправку (копії документів в матеріалах справи).

На підставі страхового акту № 319/10-325/10 від 23.07.2010 року, страховик виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 25 234,29 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3152 від 23.07.2010 року (належним чином засвідчені копії документів містяться в матеріалах справи).

20.10.2010 року позивач на адресу відповідача надіслав лист № 393/П від 20.10.2010 року з додатком документів з вимогою перерахуванням останнім 1 556,06 грн. (тобто відсоток від суми збитку в розмірі 25234,29 грн.), частки страхового відшкодування (а.с. 34). Відповідні документи відповідач отримав 04.11.2010 року, що підтверджується відміткою про вручення на поштовому повідомленні (а.с. 35).

Згідно п. 7.1. договору відповідач зобовязаний виплатити частину страхового відшкодування, протягом 10-ти банківських днів після одержання від перестрахувальника необхідних документів.

Судом першої інстанції встановлено, що укладаючи ковер-нот від 29.10.2009 року сторони узгодили тариф перестрахування, який становить 4,50%. В звязку з цим, на підставі ч. 5 ст. 55 ГПК України, місцевим господарським судом здійснено перерахунок, внаслідок, як вважає останній, неправильного зазначення ціни позову позивачем.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обґрунтованим є стягнення з перестраховика частки страхового відшкодування за першим страховим випадком (16.02.2010 року) 482,32 грн. (тобто 4,50 % від суми збитку в розмірі 10718,22 грн. ) та частки страхового відшкодування за другим випадком (30.06.2010 року) 1 135,54 грн. (тобто 4,50 % від суми збитку в розмірі 25234,29 грн.).

Однак, з таким розрахунком суд апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Так, дійсно п. 5.8 ковер-нота № 100-09/ІТР передбачено узгоджений тариф перестрахування у розмірі 4,50%. Але, місцевий суд не звернув уваги на те, що узгоджений тариф перестрахування не стосується обєму відповідальності, що передана в перестрахування перестраховику. Тобто, узгоджений тариф перестрахування це, відповідно до договору факультативного перестрахування, перестрахувальна премія, яку перестрахувальник зобовязується сплатити перестраховику при укладенні ковер-нота. А саме, узгоджений тариф перестрахування у відсотковому відношенні 4,50 % від обєму відповідальності, що передана в перестрахування перестраховику в розмірі 60000,00 грн. становить 2700,00 грн., тобто та сума, яку перестрахувальник виплатив перестраховику в якості перестрахувальної премії, що підтверджується платіжним доручення № 2330 від 20.11.2009 року, № 2685 від 22.12.2009 року та № 112 від 21.01.2010 року (а.с. 23, 24) та, відповідно, встановлено ковер-нотом.

Відповідно до п. 4.4 договору факультативного перестрахування, перестраховик зобовязаний, в разі настання страхового випадку, за заявою перестрахувальника, здійснити виплату страхового відшкодування в межах прийнятого на себе ліміту відповідальності, обумовленого конкретним договором ретроцесії, безпосередньо страхувальнику.

Пунктом 3.3.2 договору факультативного перестрахування встановлено, що перестраховик зобовязується нести відповідальність в межах ліміту відповідальності, обумовленого конкретними договорами перестрахування (ретроцесії).

Договором передбачено, що ліміт відповідальності перестраховика (ретроцесіонера) це визначена договором перестрахування (ретроцесії) грошова сума, в межах якої перестраховик (ретроцесіонер) страхує ризик виконання частини обовязків перестрахувальника при настанні страхового випадку. В договорі перестрахування вона може бути визначена як відсоток від страхової суми.

Отже, п. 5.6 ковер-нота в розділі «обєм відповідальності, що передана в перстрахування перестраховику» сторонами договору визначена грошова сума в розмірі 60000,00 грн., в межах якої перестраховик страхує ризик виконання частини обовязків перестрахувальника при настанні страхового випадку, тобто 60000,00 грн. це є ліміт відповідальності перестрахувальника, який визначається як 6% до страхової суми 1000000,00 грн.

Таким чином місцевим господарським судом помилково визначено іншу формулу розрахунку, що не відповідає умовам договору факультативного перестрахування.

Колегія суддів апеляційного суду вважає розрахунок суми частки страхового відшкодування, які підлягають виплаті перестраховиком, зроблений позивачем вірним та таким, що заслуговує на увагу.

Крім того, при розрахунку судом першої інстанції частки страхового відшкодування за другим страховим випадком, останнім неправомірно не було враховано витрати на послуги експерта в сумі 700,00 грн.

Пунктом 3.3.4 договору передбачено, що перестраховик приймає участь у фінансуванні діяльності перестрахувальника щодо витрат, понесених на розслідування та врегулювання збитку. Розмір участі перестраховика в такому фінансуванні визначається пропорційно частці його відповідальності по конкретних договорах перестрахування (ретроцесії), якщо сторонами письмово не погоджено інше.

Відповідно до п. 6.2. ковер-нота, перестраховик зобовязаний відшкодувати страховику витрати на розслідування та врегулювання страхового випадку, включаючи витрати страховика, що повязані з визначенням причин та розмірів збитку, витрат на зменшення розмірів збитку у такій частці, в якій він поніс відповідальність за договором перестрахування.

Таким чином, сума витрат на послуги експерта додається до суми здійсненого страхового відшкодування (25234,29 грн. + 700,00 грн.) та визначається пропорційно частці його відповідальності (тобто 60000,00 по відношенню до 1000000,00 грн.). Проведення експертизи перестрахувальником та фактична оплата послуг експерта підтверджується актом виконаних робіт № 130 від 04.08.2010 року та платіжним дорученням № 3197 від 17.08.2010 року (а.с. 69).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

А тому, враховуючи всі обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що позов підлягає задоволенню.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 2 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю і прийняти нове рішення.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що внаслідок невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2010 року у справі № 25/471 скасуванню, з наступним прийняттям нового рішення, яким позов задовольняється в повному обсязі.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 33, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова компанія «Залізничні шляхи», м. Полтава на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2010 року у справі № 25/471 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2010 року у справі № 25/471 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» (ідентифікаційний код 31451838, адреса: 04070, м. Київ, Подільський район, вул. Григорія Сковороди, будинок 21/16, р/р 26509001126 в «Експрес-Банк» в м. Києві, МФО 322959) на користь акціонерного товариства «Страхова компанія «Залізничні шляхи» (ідентифікаційний код: 22523595, адреса: 36011, Полтавська область, м. Полтава, вул. Шевченка, будинок 3, р/р 265016794 в АБ «Полтава-Банк», МФО 331489) грошові кошти: за першим страховим випадком основного борг 643,09 грн.; за другим страховим випадком основного боргу в сумі 1556,06 грн., 102,00 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» (код ЄДРПОУ 31451838, адреса: 04070, м. Київ, Подільський район, вул. Григорія Сковороди, будинок 21/16, р/р 26509001126 в «Експрес-Банк» в м. Києві, МФО 322959) на користь акціонерного товариства «Страхова компанія «Залізничні шляхи» (ідентифікаційний код: 22523595, адреса: 36011, Полтавська область, м. Полтава, вул. Шевченка, будинок 3, р/р 265016794 в АБ «Полтава-Банк», МФО 331489) 51,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи № 25/471 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя

Судді