Постанова № 13834888, 09.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2011                                                                                           № 16/159-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Верховця А.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Зінченко О.В. (довіреність від 20.03.2010 року б/н)

від відповідача -не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Будівельні рішення"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2010

у справі № 16/159-10 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Торговий дім "Мліївський ЗТО"

до                                                   ТОВ "Будівельні рішення"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 35718,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2010 року у справі № 16/159-10 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мліївський ЗТО» задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення» (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 9, код 30219145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мліївський ЗТО» (18000, м. Черкаси, пр-т Хіміків, 4, код 34556343) 35427,70 грн. – основної заборгованості, 183,45 грн. – 3 % річних, 356,11 грн. - витрат по оплаті державного мита, 235, 29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням, Відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 року у справі № 16/159-10 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, які призвели до помилкового і неправомірного винесення рішення.

Зокрема, Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що він частково оплатив суму боргу в розмірі 7918,40 грн., в наступному, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення» усно домовилося з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мліївський ЗТО» про надання відстрочки у зв’язку з неможливістю на сьогоднішній день сплатити решту боргу.

Крім того, Відповідач зазначив, що Позивачем неправильно було нараховано 3 % річних від суми боргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2010 року у справі № 16/159-10 без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

В судове засідання призначене на 12-00 год. 09.02.2011 року представники Відповідача, незважаючи на те, що про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, так і не з’явилися, не повідомивши суд про причини своєї неявки, у зв’язку з чим апеляційна інстанція вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі вказаних представників.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мліївський ЗТО», Київський апеляційний господарський суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Мліївський ЗТО» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення» товар на загальну суму 61715,70 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000595 від 22.12.2009 року, № РН-0000596 від 25.12.2009 року, № РН-0000008 від 03.02.2010 року.

          Про приймання Відповідачем товару по вказаним накладним свідчать підписи представника Відповідача на цих накладних завірені печаткою підприємства.

          Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

          Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

          В силу ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку – ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України.

Згідно змісту статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв’язку; зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Отже, як встановив суд першої інстанції, поставивши Відповідачу за видатковими накладними № РН-0000595 від 22.12.2009 року, № РН-0000596 від 25.12.2009 року, № РН-0000008 від 03.02.2010 року товар, сторони на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України уклали угоду, згідно з якою у Відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 626 ЦК України виникло зобов’язання щодо оплати за отриманий товар.

Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення прийшов до висновку про задоволення позовної заяви оскільки в порушення умов угоди Відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі.

Судова колегія погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, перерахувавши на рахунок Позивача 18369,60 грн., про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків від 07.04.2010 року, підписаний обома сторонами та завірений відтисками печаток сторін, та виписки з банківського рахунку позивача.

Відповідачем надавався Позивачу гарантійний лист вих. № 35 від 14.06.2010 року в якому відповідач гарантував сплату заборгованості до 30.06.2010 року –10000,00 грн., до 31.07.2010 року –33346,10 грн.

Після цього Відповідачем було сплачено ще 7918,40 грн., про що свідчить банківська виписка з особового рахунку Позивача.

Враховуючи викладене, Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість в сумі 35427,70 грн. за отриману продукцію за видатковими накладними № РН-0000595 від 22.12.2009 року, № РН-0000596 від 25.12.2009 року, № РН-0000008 від 03.02.2010 року.

Оскільки, зі змісту укладеної сторонами угоди неможливо визначити строк оплати отриманого товару Відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Так, згідно з частиною другою ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем направлялась Відповідачу вимога № 20/08 від 20.08.2010 року про оплату боргу, що залишився за поставлений товар, яку Відповідач отримав 31.08.2010 року, про що свідчить поштове повідомлення підприємства зв’язку від 20.08.2010 року.

Оскільки сторонами строк настання оплати невизначений, а вимогу Позивача про сплату заборгованості за отриманий товар Відповідач отримав 31.08.2010 року обов’язок Відповідача по сплаті заборгованості з урахуванням семиденного строку, передбаченого ст. 530 ЦК України настав 07.09.2010 року.

Відповідно до статтею 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач двічі у судові засідання не з’явився, доказів оплати наданої позивачем продукції суду не надав. У своєму відзиві відповідач позовні вимоги не визнавав в повному обсязі, але не довів суду правомірність своїх заперечень, не надав належних доказів на підтвердження надання відстрочки.

Так, як Відповідач не розрахувався за надану йому продукцію, останній вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, в зв’язку з чим, Позивач має право на захист свого порушеного права відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України.

          Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Таким чином, з урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача основного боргу за поставлений товар в сумі 35427,70 грн підлягають задоволенню.

Також, у зв’язку з простроченням Відповідачем виконання грошового зобов’язання Позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 291,19 грн. (за період з 01.08.2010 року по 08.11.2010 року) на підставі ст. 625 ЦК України.

Зі змісту частини другої ст. 625 ЦК України вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

           Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про стягнення 3% річних суд першої інстанції перерахував, у зв’язку з тим, що не погоджується з визначеним Позивачем періодом нарахування 3% річних з огляду на те, що обов’язок Відповідача по сплаті заборгованості за отриманий товар з урахуванням ст. 530 ЦК України настав 07.09.2010 року .

           Таким чином, судова колегія погоджується з розрахунком суду першої інстанції, який відповідає вимогам чинного законодавства, тобто, з Відповідача на користь Позивача стягненню підлягають 3% річних у розмірі –183,45 грн. за період з 07.09.2010року по 08.11.2010 року. В решті 3% річних суд відмовляє Позивачу в стягненні.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2010 року було прийнято по даній справі, з повним з‘ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також воно прийняте з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення», суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          1.Рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2010 року у справі № 16/159-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення» - без задоволення.

2.Матеріали справи № 16/159-10 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

14.02.11 (відправлено)