Постанова № 13834834, 14.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2011                                                                                           № 43/156

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рябухи В.І.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників:

позивача: Мєхоношин Д.В., дов.від 01.01.11,

відповідача: Панасюк В.В., дов.від 04.01.11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010

(підписане 27.09.10)

у справі № 43/156 ( )

за позовом                               Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000»

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»

про                                                   стягнення 49371,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Хімагромаркетинг 2000» (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг» (далі – відповідач) про стягнення 49371,43 грн.

В процесі вирішення спору позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь 19973,41 грн. основного боргу, 10585,88 грн. – інфляційних нарахувань, 1878,04 грн. – 3% річних від простроченої суми, 12569,82 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 35265,81 грн. штрафу в розмірі 15% від ціни договору, а всього – 80272,96 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.10 позов задоволено повністю з урахуванням збільшених позовних вимог. Рішення мотивовано тим, що відповідач свої зобов’язання згідно умов договору належним чином не виконав, отриманий товар оплатив лише частково; дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності; сторони змінили строк, протягом якого можливо нараховувати штрафні санкції, в зв’язку з чим у суду відсутні підстави для застосування строків позовної давності.

Не погодившись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Скаргу аргументовано тим, що розмір штрафних санкцій є неспіврозмірно великим в порівнянні з сумою основного боргу; між сторонами не було укладено угоди про збільшення позовної давності в розумінні ст.259 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Справу розглянуто за відсутності представників відповідача, внаслідок чого останній не зміг скористатися своїм правом подання заперечень.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.11 відповідачу відновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення, скаргу прийнято до провадження з призначенням її до розгляду на 14.02.11.

14.02.11 через відділ документального забезпечення суду апеляційної інстанції представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін. Представник відповідача звертає увагу суду апеляційної інстанції, що при встановленні сторонами розміру штрафних санкцій та їх розрахунку не було порушено вимоги діючого законодавства.

В судовому засіданні 14.02.11 представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві.

Згідно зі ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів встановила наступне.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України (далі – ГК України), який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, в тому числі, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

На підставі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України та частиною другою ст.180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

10.04.07 між Приватним підприємством «Хімагромаркетинг 2000» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг» (покупець) укладено договір поставки № Х2-10-0003 (далі – договір).

Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти й оплатити засоби захисту рослин (по тексту договору «товар»). Загальна вартість товару складає 717108,00 грн. (п.1.2 договору).

Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Долучена до матеріалів справи копія накладної від 16.05.07 № Х2-10-0008 (арк.17) свідчить, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 717108,00 грн. Факт отримання товару відповідачем підтверджується також довіреністю останнього на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯМП № 450510 від 16.05.07 (арк.18) згідно рахунку Х2-10-0008.

З матеріалів справи вбачається, що 12.07.07 відповідно до прибуткової накладної (повернення) № Х2-10-0001 відповідачем повернуто позивачу товару на суму 482002,59 грн. (арк.19). Накладна двосторонньо підписана, будь-які зауваження чи застереження на ній відсутні.

В п.2.1 договору сторонами обумовлено, що покупець зобов’язаний сплатити продавцю вартість товару у наступні строки: не пізніше 01.05.07 – сума оплати 215132,00 грн.; згідно п.п.2.7 та 2.8 договору – сума оплата 501976,00 грн.

Відповідно до зазначеного п.2.7 договору на борг в сумі 501976,00 грн. покупець протягом семи робочих днів з моменту поставки передає продавцю простий вексель, авальований банком на цю суму зі строком платежу 31.10.07. В п.2.8 договору зазначено, що у випадку невиконання покупцем вимог п.2.7 договору останній має сплатити весь поставлений товар (всю суму поставленого товару) в термін до 31.05.07.

З банківських виписок (арк.20-21) вбачається, що 28.04.07 відповідач сплатив позивачу за отриманий товар 71710,80 грн. та 15.05.07 – 143421,20 грн., а всього 215132,00 грн. Інші відомості щодо повного погашення відповідачем суми боргу в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання за договором. Станом на день слухання справи в суді першої інстанції сума боргу відповідача перед позивачем складала 19973,41 грн.

Як визначено в абзаці 1 частини 1 ст.193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки обов’язок оплати отриманих від позивача товарів виконано не було, то місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 19973,41 грн.

В позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, крім суми основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних та штраф.

Право позивача на стягнення інфляційних втрат та 3% річних передбачено положеннями ст.625 ЦК України.

Так, в ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що таке право кредитора є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в цій частині, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх обґрунтованість. Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних є таким, що не суперечить положенням чинного законодавства.

Відносно стягнення пені та штрафу колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При вирішенні даного спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач неналежним чином виконав зобов’язання по оплаті вартості отриманого товару.

В ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.5.2 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. Нарахування пені здійснюється з дня прострочення, але продавець має право застосувати штрафну санкцію лише у випадку прострочення оплати покупцем понад 30 днів.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що у випадку прострочення виконання зобов’язань, передбачених п.2.1 договору, більше, ніж 30-ть днів, покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 15% від ціни договору.

При розгляді даної справи відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені.

Позовна давність — це встановлений законом строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня виникнення права на позов. За загальним правилом, воно виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У цивільному праві застосовують два види строків позовної давності: а) загальні; б) спеціальні.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (ст.258 ЦК України).

Разом з тим, в частині 1 ст.259 ЦК України зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Колегією суддів приймається до уваги положення п.5.3 договору, в якому сторонами визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов’язання повинне було бути виконане.

Крім того, п.7.6 договору також містить положення про збільшення строків позовної давності та встановлення її тривалістю у п’ять років. Цей строк позовної давності стосується виконання зобов’язань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за невчасне виконання зобов’язань.

Таким чином, помилковим є посилання відповідача на пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки він був збільшений за домовленістю сторін.

Здійснивши перерахунок позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, колегія суддів не заперечує, що заявлені до стягнення суми відповідають періоду, вказаному позивачем.

Однак, встановивши правову природу пені і штрафу, виходячи з того, що співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення зобов'язання не є співрозмірними, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру пені та штрафу, заявлених до стягнення, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 1, 2 ст.233 ГК України.

З огляду на викладене вище, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг» задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.10 у справі № 43/156 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код ЄДРПОУ 32827667) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000» (02160, м. Київ, пр-кт Воз’єднання, 15; код ЄДРПОУ 30369454) 19973,41 (дев’ятнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят три) гривні 41 копійку основного боргу, 10585,88 (десять тисяч п’ятсот вісімдесят п’ять) гривень 88 копійок інфляційних нарахувань, 1878,04 (одну тисячу вісімсот сімдесят вісім) гривень 04 копійки - 3% річних, 6284,91 (шість тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 91 копійку пені, 17632,91 (сімнадцять тисяч шістсот тридцять дві) гривні 91 копійку штрафу, 563,55 (п’ятсот шістдесят три) гривні 15 копійок державного мита та 165,68 (сто шістдесят п’ять) гривень 68 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.»

3.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази відповідно до зміненого рішення.

4.          Матеріали справи № 43/156 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

15.02.11 (відправлено)