Постанова № 13834810, 08.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2011                                                                                           № 23/466

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Попікової О.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Гарковенко С.В. – довіреність № Д07/2010/06/03-1 від 03.06.2010 р.

від відповідача - Білан Т.В. – керівник (паспорт серія СО № 158142 виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в м.Києві 22.04.99 р;

Науменко С.В. – довіреність б/н від 18.01.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної Компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” та Житлово-будівельного кооперативу “Атек”

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.11.2010

у справі № 23/466 ( .....)

за позовом                               Акціонерної енергопостачальної Компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

до                                                   Житлово-будівельного кооперативу “Атек”

про                                                   стягнення 537558,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (далі – АЕК “Київенерго”, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу “Атек” (далі – ЖБК “Атек”, відповідач) заборгованості за договором № 1410271 від 01.12.2001 року про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 537 588,34 грн. (411 275,13 грн. основного боргу; 14 671,79 грн. пені; 90682,48 грн. інфляційних втрат та 20 928,94 грн. трьох процентів річних).

Позов обґрунтований тим, що відповідач в період з жовтня 2007 р. по липень 2010 р. неналежним чином виконує зобов’язання за договором №1410271 від 01.12.2001 року про постачання теплової енергії і здійснює розрахунки за поставлену йому теплову енергію з порушенням умов вказаного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2010 р. у справі № 23/466 позов Акціонерної енергопостачальної Компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Житлово-будівельного кооперативу “Атек” про стягнення 537 558,34 грн. задоволений частково. Стягнуто з ЖБК “Атек” на користь АЕК “Київенерго” 387 539,15 грн. основного боргу; 14 671,79 грн. пені; 20 928,94 грн. трьох процентів річних; 83 466,11 грн. інфляційних втрат; 5 303,42 грн. державного мита та 232,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення обґрунтоване неналежним виконанням відповідачем умов договору № 1410271 від 01.12.2001 року про постачання теплової енергії в зазначений період щодо строків оплати поставленої теплоенергії.

Рішення щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог обґрунтоване частковим погашенням відповідачем основної заборгованості і невірним розрахунком позивача суми інфляційних нарахувань.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить рішення скасувати в частині відмови у стягненні 7216,37 інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове, яким задовольнити вказану частину позовних вимог.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції приймаючи рішення невірно застосував норми матеріального права, а саме статтю 625 Цивільного кодексу України, оскільки не врахував того, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не зобов’язано кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці. На думку позивача, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не обмежують кредитора при прийнятті рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції певними періодами часу. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що такі періоди кредитор вільний визначати самостійно, без обмежень, а отже, відмовлено в задоволенні інфляційної складової в сумі 7 216,37грн. безпідставно.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач апеляційні вимоги АЕК “Київенерго” не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, просив залишити її без задоволення.

Відповідач, також не погоджуючись з рішенням звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким:

- здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 5,5% та 1% від суми фактичних нарахувань вартості теплової енергії за спірний період;

- здійснити перерахунок збитків від інфляції та 3% річних з урахуванням зменшення суми боргу з 411 275,13 грн. до 387 539,15 грн. та сум зарахувань зустрічних вимог;

- зменшити суму пені у зв’язку із тяжким фінансовим становищем відповідача;

- розстрочити виконання рішення суду на один рік.

Свої апеляційні вимоги відповідач обґрунтовує тим, що:

- судом не з’ясовано, які саме у відповідності до договору № 1410271 від 01.07.1999р. повинні були застосовані тарифи з 17.07.2009 р. при здійсненні нарахування вартості відпущеної позивачем товарної продукції, оскільки Розпорядженням Кабінету Міністрів України №842-р від 17.07.2009 року було зупинено дію Розпорядження КМДА № 520 від 29.04.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та затвердження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення”;

- дослідивши згадані докази, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає борг у сумі 387 539,15 грн. через неповне врахування позивачем сум проплат виконаних відповідачем, але при цьому суд бепідставно не врахував фактор зменшення суми боргу, а залишив при цьому без змін виконаний позивачем розрахунок 3% річних у сумі 20 928,94 грн. та не врахував дану обставину при здійсненні розрахунку збитків від інфляції, а лише взяв до уваги доводи відповідача щодо корегування розрахунку збитків від інфляції за місяці коли мала місце дефляція;

- судом І інстанції порушено приписи статей 525, 526, 629 та 601 Цивільного кодексу України, оскільки залишено поза увагою положення Додатку №10А до договору, у якому сторони погодили, що позивач здійснює відшкодування відповідачеві 5,5% від суми нарахування вартості поставленої теплової енергії на збір, облік та розщеплення платежів населення за спожиту теплову енергію та відшкодування відповідачеві 1% від суми нарахування вартості поставленої теплової енергії на обслуговування внутрішньобудинкових теплових мереж.

Крім того відповідач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені та розстрочку виконання рішення суду на один рік.

У поясненнях по справі позивач апеляційні вимоги відповідача не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, просив залишити апеляційну скаргу ЖБК “Атек” без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2010р. апеляційні скарги прийняті до провадження у складі головуючого судді: Попікової О.В. (доповідач), суддів: Вербицької О.В., Кондратової І.Д., розгляд справи призначений на 14.12.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/4 від 14.12.2010 року змінено склад колегії суддів наступним складом: головуючий суддя - Ропій Л.М., судді: Попікова О.В. (доповідач), Кондратова І.Д.

14.12.2010 р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду в за клопотання відповідача, розгляд справи відкладений на 18.01.2011 р.

В судовому засіданні 14.12.2010 р. колегією суддів відхилено, як необгрунтоване клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 23/466 до набрання чинності рішенням у справі № 2а-57/09 та у справі №2а-9705/09, якими Шевченківським районним судом міста Києва визнано незаконними і нечинними розпоряджень № 1333 від 30.11.2009 р., № 1335, №1332, № 392 від 31.05.2010 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення”, яке надійшло через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду та було усно підтримане представником відповідача в судовому засіданні.

18.01.2011 р. в судовому засіданні було оголошено перерву на 25.01.2011 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 24.01.2011 р. змінено склад колегії суддів наступним складом: головуючий суддя – Попікова О.В. (доповідач), судді: Кондратова І.Д., Коротун О.М.

В судовому засіданні 25.01.2011 р. представник відповідача повторно заявив клопотання про зупинення провадження у справі, яке відхилене як необґрунтоване.

25.01.2011 р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду за заявою позивача було продовжено строк розгляду апеляційної скарги, розгляд справи відкладений на 08.02.2011 р.

В судовому засіданні 08.02.2011 р. представник відповідача заявив письмове клопотання про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи та усне клопотання про зупинення апеляційного провадження, які відхилені як необґрунтовані.

В судовому засіданні позивач усно підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.

Присутній представник відповідача усно підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, апеляційну скаргу позивача просив залишити без задоволення.

Розглянувши апеляційні скарги та доповнення до апеляційної скарги відповідача, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу позивача, пояснень щодо апеляційної скарги відповідача, письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи між сторонами у справі було укладено договір №1410271 від 01.12.2001 року про постачання теплової енергії (далі – договір).

Відповідно до пункту 2.2.1 договору позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання – протягом року.

Відповідач згідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно пункту 2 додатку № 4 до договору відповідач зобов’язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у позивача табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення. Відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим.

Додатком 3 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію відповідачу здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватись в період дії договору.

Пунктом 3.5 додатку № 4 до договору на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов’язання за договором виконує не належним чином, в зв’язку з чим з 01.10.2007 року по 01.08.2010 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 411 275,13 грн.

З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості, 3% річних в сумі 20 928,94 грн. та 90682,48грн. інфляційних втрат за весь період прострочення грошового зобов’язання, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, АЕК “Київенерго” просить в позовній заяві стягнути з відповідача, відповідно до п. 3.5. додатку до договору, пеню в розмірі 14671,79 грн. нараховану згідно Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Відповідач, не погоджуючись з позовом наголошує на тому, що оскільки Розпорядженням Кабінету Міністрів України №842-р від 17.07.09 р. було зупинено дію Розпорядження КМДА №520 від 29.04.09р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та затвердження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення”, а позивач не зазначив, які саме тарифи та з якого часу позивач застосовував при здійсненні нарахувань вартості теплової енергії. За таких обставин відсутні підстави вважати, що позивач вірно та законно застосував тарифи при здійсненні нарахувань та при здійсненні розрахунку позовних вимог, так як згідно Правил користування тепловою енергією, (далі – правила), які затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 03.10.07р. №1198 у п. 36 вказується, що позивач повинен доводити до споживача тарифи на теплову енергію.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач не вказав у позовні заяві обсяги товарної продукції (теплової енергії), яку спожив відповідач згідно до показників приладів обліку встановлених на мережі балансового розмежування трубопроводів позивача та відповідача, вказавши лише дані щодо нарахування відповідачеві коштів за кожен календарний місяць. Таким чином, відповідач вважає, що позивач не довів обсяги споживання відповідачем теплової енергії на суму коштів вказану у додатку до позовної заяви.

Також, відповідач посилається на те, що згідно Додатку №10А до договору, сторони погодили, що позивач здійснює відшкодування позивачеві у наступних розмірах:

-          5,5 % від фактичного нарахування у звітному періоді за спожиту теплову енергію, розрахованому по тарифам для житлових організацій, за витрати відповідача пов’язані з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за теплову енергію (69 894,44 грн.); -          1 % від фактичного нарахування в звітному періоді за спожиту теплову енергію, розрахованому по тарифам для житлових організацій, за витрати відповідача пов’язані з обслуговуванням зовнішньобудинкових мереж відповідача (12 708,08 грн.). Також, позивачем не враховано пільги надані за лютий 2008 р. громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (380,39грн.) З врахуванням вказаних обставин, відповідач зазначає, що позивач зависив суму основної заборгованості на 82 982,91 грн. в результаті чого суми інфляційних нарахувань, 3% річних та пені, також є необґрунтовано збільшеними. Так, відповідач просив суд, при винесенні рішення врахувати вказані ним зауваження та: - здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 5,5%, 1%, пільг особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від суми фактичних нарахувань вартості теплової енергії за спірний період; - здійснити перерахунок збитків від інфляції та 3% річних з урахуванням зменшення суми боргу з 411 275,13 грн. до 387 539,15 грн. та сум зарахувань зустрічних вимог;

- скористатись своїм правом і зменшити суму пені у зв’язку із тяжким фінансовим становищем відповідача.

Колегія суддів, після дослідження матеріалів справи та з’ясування всіх обставин справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Договір № 1410271 від 01.12.2001 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Відповідно до даних відомостей обліку використання теплової енергії за період з жовтня 2007 року по серпень 2010 року, довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію, позивач поставив відповідачу теплову енергію вартістю 1 280 247,41 гривень. Проте, за вказаний період, відповідачем сплачено лише 868 972,28 грн. Таким чином, за період з 01.10.2007 року по 01.08.2010 року відповідач допустив виникнення заборгованості у розмірі 411 275,13 грн., тобто виконував свої зобов’язання за договором неналежним чином.

Судова колегія вважає, що належних доказів на спростування вказаної суми заборгованості відповідач суду не надав, оскільки акт звірки розрахунків, наданий суду є одностороннім, а відповідно до облікових карток за період з вересня 2007 року по липень 2010 року, позивачем було поставлено ЖБК “Атек” теплової енергії за договором № 1410271 на 1271144,19 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання відповідача на незаконність нарахування позивачем боргу за період з вересня 2007 р. за тарифами встановленими Розпорядженням КМДА № 520 від 29.04.2009 року “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та затвердження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення”, оскільки Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 842-р від 17.07.2009 року було зупинено його дію. До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що навіть у випадку визнання застосованих позивачем тарифів нечинними – це не є підставою для несплати боргу, а є лише підставою для проведення сторонами відповідного перерахунку за вказаний період та у разі вставлення переплати за використану теплову енергію сторона не позбавлена права витребувати наявну переплату в установленому порядку.

Доказів того, що відповідач звертався до позивача з повідомленнями та з зауваженнями щодо даних зазначених в табуляграмах чи щодо обсягів наданих послуг ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом відповідачем надано не було. До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач відповідно до контррозрахунку заборгованості за період з жовтня 2007 р. до вересня 2010 р. визнає факт споживання теплової енергії, поставленої позивачем, на загальну суму 1270807,95 грн., тобто різниця між розрахунками сторін складає 336,24 грн.

Таким чином, позивачем доведено правомірність позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отриману теплову енергію у розмірі 411 275,13 грн.

Однак при цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач звернувся з позовом до господарського суду з позовом 27.08.2010 року, а відповідно до довідки позивача про надходження коштів за спожиту теплоенергію (станом на вересень 2010 р.) 30.08.2010 р. відповідачем було погашено частину основної заборгованості, а саме 23 735,98 грн.

Присутній у судовому засіданні представник позивача усно підтвердив надходження 30.08.2010 року на свій рахунок частини основної заборгованості у розмірі 23735,98грн.

Представники відповідача в судовому засіданні усно заявили, що вказана сума була перерахована відповідачем раніше, однак зарахована на необхідний рахунок лише 30.08.2010 р. Проте докази того, що 23735,98грн. були погашені до звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом (відповідні бухгалтерські документи) суду не надали.

Таким чином, враховуючи вимоги пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині стягнення 23735,98грн. основної заборгованості підлягає припиненню, що судом першої інстанції було помилково залишено поза увагою.

Доводи відповідача про необхідність зменшення суми боргу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до додатку № 10А до договору, судом першої інстанції вірно визнані необґрунтованими в зв’язку з тим, що пунктом 2 додатку №10А до договору №1410271 від 01.12.2001 року визначено, що на вказану суму відшкодування позивач щомісячно оформлює та надає відповідачу заяву про припинення взаємних однорідних вимог і проводить взаєморозрахунок по зменшенню заборгованості. Однак, на виконання вимог статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав суду зазначених документів.

Надана суду копія заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог, судом як належний доказ не можуть бути прийняті, в зв’язку з тим, що даний документ датований 27.09.2010 року, тобто вже після звернення позивача до господарського суду. Таким чином, доводи відповідача щодо зменшення суми боргу є необґрунтованими, однак це не позбавляє його права вимагати у позивача, у встановленому законодавством порядку, відшкодування вказаних сум.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов’язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 387539,15грн. основного боргу.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як було встановлено під час судового розгляду, відповідач, відповідно до пункту 2 додатку № 4 до договору, відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим. В зв’язку з тим, що заборгованість у відповідача за отриману електроенергію виникла з жовтня 2007 року, то прострочення здійснення грошового зобов’язання розпочалось з листопада 2007 р.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. Аналогічна позиція викладена в роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999 р. №02 5/223 “Про деякі питання, пов’язані з застосуванням індексу інфляції”, де зазначено, що належна до стягнення сума з урахуванням індексу інфляції розраховується на момент пред’явлення позову.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 90682,48 грн. заявлені позивачем за період з 01.11.2007 р. до 01.11.2010 р. підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунках інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100% (у липні 2008р., серпні 2008 р., липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99,5 %, 99,9 %, 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8 % відповідно). Колегія суддів враховує, що місцевий господарський суд при перевірці розрахунків позову вказані порушення усунув, у результаті чого за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних втрат зменшився та становить 83466,11грн.

Посилання відповідача на те, що заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційних нарахувань мали бути зменшена місцевим господарським судом, з урахуванням зменшення суми заборгованості на 23735,98грн. є безпідставним, оскільки вказана сума сплачена відповідачем вже після звернення позивача з позовом, тому інфляційні нарахування та 3% річних мають розраховуватись із заборгованості у розмірі 411275,13 грн.

Крім того, згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 3.5 додатку № 4 до договору встановлено, що на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України (відповідно до вимог статті 343 Господарського кодексу України) за прострочення оплати теплової енергії у розмірі 14671,79 гривень.

В зв’язку з встановленням факту неналежного виконання відповідачем умов договору, суд першої інстанції вірно визначив, що позовна вимога про стягнення з відповідача 14671,79грн. пені підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо апеляційних вимог відповідача про зменшення суми пені у зв’язку із тяжким фінансовим становищем відповідача, колегія зазначає наступне:

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, передбачено зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3.9.2. роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” встановлено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи зазначає, що вимога, заявлена відповідачем в апеляційній скарзі про зменшення розміру пені задоволенню не підлягає, оскільки:

- під час судового розгляду справи відповідачем сплачено незначний розмір основної заборгованості і після 30.08.2010 р. жодних доказів вжиття заходів до виконання зобов’язання за договором про постачання теплової енергії відповідачем не надано;

- прострочення виконання вказаного грошового зобов’язання розпочалося з жовтня 2007 р., що на думку колегії суддів є значним терміном прострочення;

- розмір нарахованої пені є співрозмірним із розміром основної заборгованості;

- крім того, неналежним виконанням зобов’язання, відповідач порушує майнові права позивача, інтереси якого, суд також має враховувати при вирішенні справи;

- доказів скрутного фінансового стану ЖБК “Атек”, відповідачем суду не надано.

Вимога про розстрочення виконання рішення суду на один рік, також задоволенню не підлягає. Такого висновку апеляційна інстанції дійшла з огляду на слідуюче:

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Порядок розстрочення виконання рішення господарського суду встановлений статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої дана процесуальна дія можлива лише при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідачем, для обґрунтування такої вимоги, не надано суду доказів того, що виконання рішення у даній справі є неможливим або підтвердження наявності обставин, що ускладнюють його виконання.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційних скарг вимоги, як позивача так і відповідача є необґрунтованими, не спростовують викладене у рішенні, тому задоволенню не підлягають.

Апеляційною інстанцією встановлено, що приймаючи рішення у справі №23/466, суд першої інстанції не застосував приписи статті 80 Господарського процесуального кодексу України і не припинив провадження в частині 23735,98грн. основної заборгованості, при цьому відмовивши у стягненні вказаної суми, чим порушив норми процесуального права. Однак, дане порушення не призвело до прийняття у справі невірного рішення і не є порушенням передбаченим частиною третьою статті 104 Господарського процесуального кодексу України, підстави для скасування рішення відсутні. Тому, рішення підлягає зміні в цій частині.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційні скарги Акціонерної енергопостачальної Компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” та Житлово-будівельного кооперативу “Атек” залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2010 р. у справі №23/466 змінити в частині відмови у стягненні 23735,98грн. основної заборгованості, припинивши провадження в цій частині.

3.          Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

          “Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу “Атек” (03164, м. Київ, вул. Уборевича, буд. 18-20; ідентифікаційний код 22908958) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 387539,15 грн. (триста вісімдесят сім тисяч п’ятсот тридцять дев’ять гривень 15 копійок) основного боргу; 14671,79 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот сімдесят одну гривню 79 копійок) пені; 20928,94 грн. (двадцять тисяч дев’ятсот двадцять вісім гривень 94 копійки) трьох процентів річних; 83466,11 грн. (вісімдесят три тисячі чотириста шістдесят шість гривень 11 копійок) інфляційних втрат; 5303,42 грн. (п’ять тисяч триста три гривні 42 копійки) державного мита та 232,83 грн. (двісті тридцять дві гривні 83 копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 7216,37в позові відмовити.

В частині стягнення 23735,98грн. основної заборгованості провадження у справі припинити”.

4.          В решті – рішення залишити без змін.

5.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6.          Справу №23/466 повернути до Господарському суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

10.02.11 (відправлено)