Рішення № 13832534, 15.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

15.02.2011Справа №5002-32/212-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Прокурора Київського району м. Сімферополя (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. С.- Ценского, 26) в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (94112, м. Київ, вул.. Олени Телегі, 8, к. 58 А ідентифікаційний код 20029342) в особі Відділення АР Крим Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 81, к. 610, ідентифікаційний код 22236140).

До відповідача Фермерського господарства «Вета 7 Нижньогірье» (97124, АР Крим, с. Лист винне, вул.. Гагаріна, 5 ідентифікаційний код 35621842)

Про стягнення 50039, 73 грн.

За участю представників:

Від позивача - Тур К.С., довіреність № 2388 від 23.04.2008р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Від прокуратури Меренцов С.І., посвідчення № НОМЕР_1.

Представнику прокуратури та позивачу роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Прокурор Київського району м. Сімферополя в інтересах держави Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Відділення АР Крим Українського державного фонду підтримки фермерських господарств звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фермерського господарства «Вета 7 Нижньогірье» про стягнення 50 039, 73 грн., у тому числі 49000, 00 грн. суми основного боргу, 245, 00 грн. інфляційних втрат, 665, 86 грн. пені, 128, 87 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 20.01.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 03.02.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 03.02.2011р. розгляд справи відкладений на 15.02.2011р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобовязань за договором про надання фінансової підтримки фермерському господарству № 19 від 04.11.2008р. в частині своєчасного повернення грошових коштів.

Відповідач, вдруге, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, адреса відповідача зазначена у позовній заяві співпадає з відомостями, що містяться у довідці з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученій до матеріалів справи (а.с. 44).

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також ту обставину, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про фермерське господарство» Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств.

04.11.2009р. між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств в особі Відділення АР Крим Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд) (позивач) та Фермерським господарством «Вета 7 Нижньогірье» (фермерське господарство) (відповідач) був укладений договір про надання фінансової підтримки фермерському господарству( а.с. 22-23).

Розділом 1 Договору сторони встановили, що Укрдержфонд в особі Відділення АР Крим зобовязується надати фінансову підтримку на поворотній основі фермерському господарству «Вета 7 Нижньогірье» в сумі 150000, 00 грн., а фермерське господарство зобовязується використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку у визначений Договором строк.

09.10.2009р. між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору № 19 від 04.11.2008р. ( а.с. 24).

Відповідно до умов додаткової угоди встановлений кінцевий термін повернення грошей до 09.10.2011р. за графіком : 50000, 00 грн. до 09.10.2010р., 100000, 00 грн. до 09.10.2011р.

Так на виконання умов договору позивач перерахував кошти в розмірі 150000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за період з 10.11.2008р. по 10.12.2008р., копії яких додані до матеріалів справи. ( а.с. 25-26).

Проте відповідач виконав обовязок щодо повернення грошових коштів лише в сумі 1000, 00 грн.

Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п'ять років), фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Відповідно до приписів статті 11 вищезазначеного закону, на поворотній основі допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.

Розділом 2 Договору сторони передбачили, що кошти надаються для виробництва та переробки сільськогосподарської продукції.

Неналежне виконання відповідачем обовязків за договором призвело до утворення заборгованості в розмірі 49000, 00 грн.. що і стало приводом для звернення до суду із відповідним позовом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач визнає свою заборгованість, проте листом № 07 від 22.09.2010р. просив позивача відкласти строк повернення 50000, 00 грн. до 31.07.2011р.( а.с. 28).

Проте у зазначеному клопотанні позивачем було відмовлено, про що свідчить лист № 53-01/153 від 29.09.2010р. ( а.с. 29).

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 49000, 00 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 245, 00 грн. 3% річних у розмірі 128, 87 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивач не позбавлений права зменшити період нарахування інфляційних втрат, припиняючи нарахування в листопаді 2010р.

Сума інфляційних втрат за період з жовтня 2010р. по листопад 2010р. повинна обчислюватись наступним чином:

інфляційні втрати = ( (49000, 00 грн. х 100, 5) / 100 ) 49000, 00 грн. = 245, 00 грн.

Отже, сума інфляційних втрат за період в розмірі 245, 00 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обовязку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних за період з 10.10.2010р. по 10.11.2010р. по повинна бути розрахована наступним чином :

49000, 00 грн. х 32 дня прострочення х 3% / 365 днів = 128, 88 грн.

А отже, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, сума 3% річних заявлена позивачем в розмірі 128, 87 грн. визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 665, 86 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Сторони передбачили нарахування пені в пункті 5.3 Договору.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені повинна обчислюватись наступним чином:

За період з 10.10.2010р. по 10.11.2010р. : 49000, 00 грн. х 32 дня прострочення х 15,5 % ( подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010 р. )/365 = 665, 86 грн.

Отже заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 665, 86 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Фермерського господарства «Вета 7 Нижньогірье» (97124, АР Крим, с. Лист винне, вул.. Гагаріна, 5 ідентифікаційний код 35621842) на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (94112, м. Київ, вул.. Олени Телегі, 8, к. 58 А ідентифікаційний код 20029342) в особі Відділення АР Крим Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 81, к. 610, ідентифікаційний код 22236140) 49000, 00 грн. заборгованості, 245, 00 грн. інфляційних втрат, 128, 87 грн. 3% річних, 665, 86 грн. пені..

3.Стягнути з Фермерського господарства «Вета 7 Нижньогірье» (97124, АР Крим, с. Лист винне, вул.. Гагаріна, 5 ідентифікаційний код 35621842) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м.Сімферополь, ОКПО 37440405) державне мито в розмірі 500, 40 грн.

4.Стягнути з Фермерського господарства «Вета 7 Нижньогірье» (97124, АР Крим, с. Лист винне, вул.. Гагаріна, 5 ідентифікаційний код 35621842) в доход Державного бюджету України (одержувач: Державний бюджет м. Сімферополь, р/р 31214264700002 у ГУДКУ в АРК м. Сімферополь , ЄГРПОУ 34740405, код платежу 2205003, призначення платежу: за інформаційно технічне забезпечення розгляду справ у Господарському суді АРК) 236,00 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.

5.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 15.02.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 15.02.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.