Рішення № 138315648, 18.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 рокуСправа №160/4301/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська обл., місто Черкаси, вул. Смілянська, буд. 23; код ЄДРПОУ 21366538), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 31.10.2025 року №912500119245 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у разі втрати годувальника;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 24.10.2025 року.

В мотивування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що вона, ОСОБА_1 , з 1977 року фактично проживала однією сім`єю із ОСОБА_2 як дружина та чоловік, а шлюб між ними був зареєстрований 23.04.1977 року відділом реєстрації актів цивільного стану міста Шахтинськ Карагандинської області, актовий запис №142. Позивач зазначає, що протягом тривалого часу спільного проживання вони з чоловіком вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет, разом здійснювали витрати на утримання житла, придбання майна, продуктів харчування, оплату комунальних послуг, а також підтримували сімейні відносини. При цьому, за твердженням позивача, вона перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , оскільки її власний дохід був значно меншим, а матеріальне забезпечення сім`ї переважно здійснювалося чоловіком. Позивач вказує, що фактично проживала разом із чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 , з 22.05.1980 року до 26.05.2023 року, що підтверджується актом №10, виданим ОСББ «Гірник №2» від 24.10.2025 року, а також може бути підтверджено показаннями свідків - сусідів, які тривалий час проживали поруч із сім`єю позивача. Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації та бойовими діями на території України вона разом із чоловіком була змушена виїхати до Федеративної Республіки Німеччина, де вони продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство та мати спільний бюджет. На момент смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 подружжя фактично проживало разом за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідними документами. Після смерті чоловіка позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до положень статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначає, що її пенсія за віком становить 4318,48 грн, тоді як пенсійна виплата її чоловіка на час смерті становила 29818,96 грн, у зв`язку із чим саме пенсія чоловіка була основним та постійним джерелом матеріального забезпечення сім`ї. ОСОБА_2 сплачував комунальні послуги, придбавав продукти харчування, лікарські засоби та інші необхідні речі, а тому позивач фактично перебувала на його утриманні. Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області від 31.10.2025 року №912500119245 позивачу було відмовлено у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника з підстав ненадання довідки про спільне проживання за однією адресою або документа, виданого органом місцевого самоврядування, який підтверджує факт перебування на утриманні. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки чинне законодавство не встановлює виключного переліку документів, якими може бути підтверджено факт перебування на утриманні померлого годувальника, а надані нею докази у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства та матеріальної залежності від померлого чоловіка. З огляду на викладене позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області від 31.10.2025 року №912500119245, а також зобов`язати відповідача перевести її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 24.10.2025 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що оскаржуване рішення від 31.10.2025 року №912500119245 прийнято за результатами розгляду заяви позивача від 24.10.2025 року про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач вказав, що відповідно до статті 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення, перерахунок або переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється на підставі заяви особи та документів, необхідних для підтвердження права на відповідний вид пенсійної виплати. Порядок подання та оформлення таких документів визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1. Зазначив, що після надходження заяви позивача її розгляд здійснювався за принципом екстериторіальності, у зв`язку з чим виконавцем визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яке за результатами опрацювання поданих документів прийняло рішення про відмову у переведенні позивача на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Відповідач послався на положення статті 36 Закону №1058-IV, відповідно до якої право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні. При цьому, на думку відповідача, сам факт перебування у шлюбі з померлим годувальником не є безумовною підставою для призначення такої пенсії, оскільки законодавством передбачено необхідність підтвердження факту перебування на утриманні померлого. Відповідач зазначив, що позивачем разом із заявою було надано акт №10 від 24.10.2025 року, виданий ОСББ «Гірник №2», у якому зазначено відомості щодо фактичного проживання позивача та її чоловіка за однією адресою у місті Тернівка. Разом із тим, відповідач вважав, що зазначений документ не є належним підтвердженням факту перебування на утриманні, оскільки, на його думку, документи про проживання з годувальником за однією адресою або перебування на утриманні, видані органом місцевого самоврядування, позивачем не подані. Також відповідач зазначив, що відповідно до пункту 2.11 Порядку №22-1 у разі неможливості подання документів, які підтверджують факт перебування на утриманні померлого годувальника, такий факт може бути встановлений лише у судовому порядку, а на момент прийняття спірного рішення відповідного судового рішення позивачем надано не було. Крім того, відповідач вказав, що органи Пенсійного фонду України при вирішенні питань щодо призначення та перерахунку пенсій діють виключно у межах повноважень, визначених законодавством, а прийняття рішення щодо призначення конкретного виду пенсії належить до компетенції пенсійного органу. На думку відповідача, зобов`язання судом органу Пенсійного фонду України здійснити переведення позивача на пенсію у зв`язку із втратою годувальника фактично означатиме втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. З огляду на викладене відповідач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 31.10.2025 року №912500119245 є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням вимог чинного законодавства, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як убачається з матеріалів справи, позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, долученого до матеріалів пенсійної справи.

Після смерті чоловіка позивач, реалізуючи своє право на вибір виду пенсійного забезпечення, 24.10.2025 року звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника за померлого чоловіка - ОСОБА_2 .

За результатами розгляду поданої заяви за принципом екстериторіальності виконавцем було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

До заяви від 24.10.2025 року позивачем були додані документи, зокрема:

копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ;

документи, що підтверджують родинні відносини між позивачем та померлим годувальником;

акт від 24.10.2025 року № 10, виданий керуючим ОСББ «Гірник № 2», яким підтверджено, що позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 22.05.1980 року по теперішній час, а ОСОБА_2 проживав за цією ж адресою з 22.05.1980 року по 26.05.2023 року.

Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 31.10.2025 року №912500119245 позивачу було відмовлено у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Підставою для прийняття зазначеного рішення відповідач визначив відсутність документів, які, на думку органу Пенсійного фонду, підтверджують факт перебування позивача на утриманні померлого годувальника або факт спільного проживання з ним на момент смерті.

Не погоджуючись з прийняттям відповідачем спірного рішення позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правовідносини щодо призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника врегульовані Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються, зокрема, пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані відповідно до цього Закону та досягли встановленого законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю у встановленому законодавством порядку і мають необхідний страховий стаж для призначення відповідного виду пенсії, а у разі смерті таких осіб члени їх сімей, визначені статтею 36 цього Закону.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Матеріалами справи підтверджено, що чоловік позивача ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, копія якого була надана позивачем до органу Пенсійного фонду України.

У зв`язку зі смертю чоловіка та маючи намір перейти з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, позивач 24 жовтня 2025 року звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення її на інший вид пенсії пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до положень Закону №1058-IV.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача було визначено за Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.

За результатами розгляду заяви позивача відповідачем 31 жовтня 2025 року прийнято рішення №912500119245, яким ОСОБА_1 відмовлено у переході на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

Підставою для прийняття такого рішення відповідач зазначив ненадання документів, які підтверджують факт перебування позивача на утриманні померлого чоловіка, а саме документів про спільне проживання з годувальником або інших документів, виданих органом місцевого самоврядування.

Разом із тим, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності передбачених законом умов.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї померлого годувальника, зокрема, є чоловік (дружина), якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону.

Суд звертає увагу, що на момент звернення до відповідача із заявою про переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника позивач досягла пенсійного віку та вже отримувала пенсію за віком, а отже належить до категорії непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника у розумінні статті 36 Закону №1058-IV.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1058-IV члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі отримували пенсію, мають право за бажанням перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Таким чином, законодавець прямо передбачив можливість переходу особи, яка вже є пенсіонером, з одного виду пенсії на інший за наявності визначених законом умов.

При цьому суд враховує, що поняття «перебування на утриманні» не може тлумачитися виключно як спільне проживання за однією адресою.

Сам по собі факт реєстрації чи проживання за різними адресами не свідчить про відсутність матеріального забезпечення одного з членів подружжя іншим та не спростовує можливості перебування особи на утриманні.

Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №520/1972/19 зазначено, що при вирішенні питання щодо призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника необхідно оцінювати не лише факт реєстрації місця проживання, а сукупність доказів, які підтверджують фактичні сімейні, матеріальні та соціальні зв`язки між особами.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі №200/10536/20-а суд касаційної інстанції вказав, що орган Пенсійного фонду України при розгляді заяви про призначення пенсії повинен досліджувати всі надані особою документи в їх сукупності та не може формально відмовляти у реалізації права на пенсійне забезпечення лише з підстав ненадання окремого документа, якщо інші докази підтверджують відповідні обставини.

Судом встановлено, що позивачем до заяви від 24.10.2025 було додано акт від 24 жовтня 2025 року №10, виданий керуючим ОСББ «Гірник №2», яким підтверджено, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 22 травня 1980 року по теперішній час, а її чоловік ОСОБА_2 проживав за цією ж адресою з 22 травня 1980 року по 26 травня 2023 року.

Таким чином, наданий позивачем документ містить відомості про тривале спільне проживання подружжя протягом понад 43 років з 1980 року до смерті чоловіка у 2023 році.

Однак відповідач, приймаючи рішення про відмову, фактично не надав належної оцінки зазначеному доказу, а обмежився лише висновком про відсутність документа, виданого органом місцевого самоврядування.

Суд зазначає, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається саме на відповідача.

У даній справі відповідач як суб`єкт владних повноважень мав довести, що рішення від 31.10.2025 №912500119245 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а також що ним були належним чином досліджені всі подані позивачем документи.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем було застосовано надмірно формальний підхід до оцінки документів, без урахування принципу верховенства права та необхідності забезпечення ефективної реалізації права особи на соціальний захист.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 31.10.2025 №912500119245 не відповідає критеріям правомірності, визначеним статтею 2 КАС України, оскільки прийняте без повного та всебічного дослідження обставин, які мають значення для вирішення питання про право позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Враховуючи те, що позивач досягла пенсійного віку, є дружиною померлого годувальника, надала документи, які підтверджують факт тривалого спільного проживання із чоловіком, а також з огляду на положення статті 36 Закону №1058-IV, суд доходить висновку про наявність у позивача права на переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1331,20 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань.

У зв`язку з перебуванням судді Луніної О.С. у відпустці, рішення ухвалене в перший робочий день.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 31.10.2025 року №912500119245 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у разі втрати годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 24.10.2025 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 23, код ЄДРПОУ 21366538) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна