Ухвала суду № 138292697, 16.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

16 липня 2026 року Справа № 915/836/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Колгоспу Прометей б/н від 02.07.2026 (вхід.№9737/26) про забезпечення позову у справі

за позовом: Колгоспу Прометей,

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

про: скасування державної реєстрації та поновлення запису про право постійного користування земельними ділянками,-

в с т а н о в и в:

Господарським судом Миколаївської області розглядається справа за позовом Колгоспу Прометей до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та поновлення запису про право постійного користування земельними ділянками.

Позивач у заяві б/н від 02.07.2026 (вхід.№9737/26) просить суд забезпечити позов шляхом заборони Березнегуватській селищній раді Миколаївської області та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо організації, з подальшою передачею іншим особам предмета спору у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) на спірні земельні ділянки за кадастровими номерами:

- кадастровий №4821181700:09:000:0056, площа 29,1797 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0057, площа 7,5963 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0058, площа 4,1957 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0059, площа 5,6771 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0060, площа 9,1804 га;

- кадастровий № 4821181700:09:000:0061, площа 1,7507 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0062, площа 40,467 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0063, площа 15,5871 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0064, площа 2,336 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0065, площа 3,6924 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0066, площа 8,8551 га;

- кадастровий №4821181700:09:000:0067, площа 13,3452 га;

- кадастровий №4821181700:07:000:0015, площа 12,2836 га;

- кадастровий №4821181700:07:000:0016, площа 10,8608 га;

- кадастровий №4821181700:07:000:0017, площа 13,7855 га;

- кадастровий №4821181700:07:000:0018, площа 20,4654 га;

- кадастровий №4821181700:07:000:0019, площа 12,9652 га;

- кадастровий №4821181700:07:000:0020, площа 13,1619 га;

- кадастровий №4821183000:05:000:0124, площа 105,2581 га;

- кадастровий №4821183000:05:000:0127, площа 115,397 га;

- кадастровий №4821183000:05:000:0134, площа 195,4791 га.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Колгосп Прометей вказує наступне:

- позивачу стало відомо про здійснення 27.04.2026 Березнегуватською селищною радою реєстрації права комунальній власності на спірні земельні ділянки;

- позивач стверджує, що Березнегуватською селищною радою у зв`язку із реєстрацією та віднесенням спірних земельних ділянок до комунальної власності готуються матеріали для подальшої передачі земельних ділянок іншим особам на підставі земельних торгів на конкурентних засадах;

- позивач вважає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, а також, що очевидними є ознаки передачі перелічених земельних ділянок у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах);

- на переконання позивача, у разі невжиття заходів забезпечення позову явно будуть порушені його майнові права, так як без вжиття заходів забезпечення позову є ймовірність того, що спірні земельні ділянки, які належать позивачу на праві постійного користування, будуть передані в оренду фізичним або юридичним особам, що у подальшому унеможливить відновлення порушеного права, ускладнить виконання рішення та повернення земельних ділянок для подальшого відповідального користування.

Ухвалою суду від 03.07.2026 розгляд такої заяви призначено у судовому засіданні 07.07.2026.

07.07.2026 судом відкладено розгляд заяви на 14.07.2026.

У судовому засіданні 14.07.2026 судом оголошено перерву для постановлення ухвали.

У судовому засіданні 16.07.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали без її оголошення.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

В силу частини четвертої ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував увагу Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 11.08.2020 у справі №911/3136/19, від 26.08.2020 у справі №907/73/19, від 19.10.2020 у справі №915/373/20.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

При цьому, обов`язок щодо обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, покладено на позивача, тоді як недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, має доводити відповідач.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №902/611/22.

У даній справі, позивачем заявлено вимоги немайнового характеру - скасування державної реєстрації та поновлення запису про право постійного користування спірними земельними ділянками.

З наданих до матеріалів заяви доказів вбачається, що згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19.06.2026 право комунальної власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за Березнегуватською селищною радою.

Як вбачається з рішення Виконавчого комітету Березнегуватської селищної ради №194 від 24.06.2026 «Про утворення комісії з розгляду депутатського запиту депутата Березнегуватської селищної ради», копія якого надана на адвокатський запит представника позивача, Виконавчого комітету Березнегуватської селищної ради утворено комісію з розгляду депутатського запиту депутата Березнегуватської селищної ради Доценка Володимира щодо обстеження земельних ділянок комунальної власності, виявлення фактів можливого порушення земельного законодавства (далі - комісія) та затверджено її склад, а також доручено комісії здійснити огляд земельних ділянок комунальної власності Березнегуватської селищної ради, розташованих на території Лепетиського старостинського округу селищної ради; у разі виявлення фактів використання земельних ділянок без оформлених речових прав: самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, ухилення від оформлення прав користування земельними ділянками комунальної власності, скласти акти обстеження земельних ділянок із фотофіксацією виявлених порушень; за результатами обстежень подати Березнегуватському селищному голові Бойку Сергію відповідні акти та висновки.

В обґрунтування підстав вжиття заходів забезпечення у даній справі позивач вказує, що Березнегуватською селищною радою готуються матеріали для подальшої передачі в оренду спірних земельних ділянок іншим особам на підставі земельних торгів на конкурентних засадах.

Як слідує з приписів ст.13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до п.п.«а», «б», «в», «г», «к» ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом ст.127 Земельного кодексу України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

За приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського Суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.

Господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість чи утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та подання відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви.

Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ст.ст.136, 137 ГПК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Згідно ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, Верховний Суд ще раз наголосив на тому, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати суду причини звернення з такою заявою та довести їх існування належними засобами доказування.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).

Суд вважає, що сам по собі факт створення комісії з розгляду депутатського запиту та доручення вказаній комісії провести огляд земельних ділянок комунальної власності Березнегуватської селищної ради на виконання рішення Виконавчого комітету Березнегуватської селищної ради №194 від 24.06.2026 не свідчить про підготовку відповідачем матеріалів для оголошення земельних торгів.

Доказів вчинення Березнегуватською селищною радою дій з оголошення земельних торгів для подальшої передачі спірних земельних ділянок іншим особам на конкурентних засадах, суду не надано.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про відсутність, на даний час, правових підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Суд звертає увагу позивача, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою при появі обставин, що обґрунтовують необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.136, 137, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. В задоволенні заяви Колгоспу Прометей б/н від 02.07.2026 (вхід.№9737/26) про забезпечення позову, - відмовити.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України та підписана суддею 17.07.2026.

Суддя М.В.Мавродієва