Рішення № 138291023, 10.07.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/2877/26

провадження № 2/208/3666/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі судді Подкопаєвої І.А., за участю секретаря судового засідання Компанієць І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», поданим через представника адвоката Романенка Михайла Едуардовича, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

До Заводського районного суду міста Кам`янського звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме: 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 13.06.2012 року у справі № 0525/3824/2012 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CL-109/26/2008 від 22.09.2008 року в сумі 272 397 грн. 49 коп., судовий збір в сумі 2 724,56 грн., а всього 275122,05 грн.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02.09.2021 року у справі № 235/3702/21 замінено стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» змінило своє найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Станом на дату звернення до суду із даним позовом рішення суду не виконане, тому позивач нарахував на суму заборгованості 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 у сумі 24 738,37 гривень та інфляційних втрат за період березень 2019 по лютий 2022 у сумі 60 159,41 гривень, які просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 року головуючою суддею визначено суддю Подкопаєву І.А..

Ухвалою від 27.03.2026 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Учасникам справи наданий строк для подання заяв по суті справи, а також заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання, призначене на 01.05.2026, 10.07.2026, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подавали.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заяв/клопотань від нього на адресу суду не надходило.

Беручи до уваги те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, долучені докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 13.06.2012 року у справі № 2/0525/1788/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CL-109/26/2008 від 22.09.2008 року в сумі 272 397 грн. 49 коп., судовий збір в сумі 2 724,56 грн., а всього 275122,05 грн.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось, набрало законної сили 26.06.2012 року.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02.09.2021 року у справі за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача у цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором замінено сторону стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась, набрала законної сили 02.09.2021 року.

Обставини про заміну сторони стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» змінило своє найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується протоколом № 1706 загальних зборів учасників від 25.07.2024, наказом № 55-к від 25.07.2024 про зміну назви ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Відповідно до наданого розрахунку за прострочення виконання грошового зобов`язання за основним боргом у сумі 225 976,35 гривень за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року сума 3 % річних становить 24738,37 гривень, інфляційні втрати за період березень 2019 по лютий 2022 становлять 60159,41 гривень.

Відповідно до інформації, що міститься в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, жодні відкриті/завершені виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить, що між сторонами виник спір щодо нарахування і стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України в зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, а тому до спірних відносин застосуванню підлягають норми матеріального права, зокрема Конституції України, ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду

За змістом статей 524, 533535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до статті 559 ЦК України за відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 вказала, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що виступає способом захисту майнового права кредитора. Вони нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від зупинення виконавчого провадження чи виконання судових рішень: достатнім є сам факт прострочення.

Одночасно з тим, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюється на прострочену суму заборгованості за весь час існування такого прострочення виконання.

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Як зазначалося вище, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Судове рішення про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

Відтак, у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, зі змісту позовної заяви випливає, що позивач пред`явив позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України на суму заборгованості зазначену у рішенні суду за період з 25.02.2019 по 23.02.2022. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішення суду не виконано в повному обсязі, жодних оплат від відповідача в рахунок погашення боргу не надходило.

Суд встановив, що рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 13.06.2012 року у справі № 2/0525/1788/12 з відповідача стягнуто на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у сумі 272 397,49 гривень, судовий збір у сумі 2724,56 гривень.

Вищезазначене рішення суду на примусовому виконанні не перебувало і на момент розгляду справи не перебуває, строк пред`явлення виконавчого документа з метою примусового виконання рішення суду закінчився, заяв про поновлення пропущеного строку звернення виконавчого документа до виконання на адресу суду не надходило.

Відтак, обставини даної справи є аналогічними обставинам справи № 754/511/23, у якій Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію про неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України.

Суд відхиляє доводи позивача про невиконання відповідачем рішення суду в повному обсязі та несплату ним жодних грошових коштів в рахунок її погашення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначеної обставини, відсутні дані про непогашення суми заборгованості відповідачем добровільно на користь первісного кредитора та/або позивача, що позбавляє суд можливості визначити розмір наявної заборгованості, а також період прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з частинами першою четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 2422,4 гривень та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 7000,00 гривень.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача (частина друга статті 141 ЦПК України).

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог в повному обсязі суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат з Відповідача, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 258, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 512 519, 610, 625, 1046 1049, 1054 - 1055 Цивільного кодексу України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zv.dp.court.gov.ua/sud0415/

Рішення суду знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І.А. Подкопаєва