Рішення № 138266625, 16.07.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/829/26

Провадження № 2/302/542/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., за участю секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Кривка Павло Павлович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,

у с т а н о в и в:

У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Кривка П. П., звернулася до суду з позовом до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява обґрунтована тим, що її бабі ОСОБА_2 , 1922 р. н., належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудований у 1960-их роках та в якому вона /позивачка/ з батьками проживала з народження.

Зазначала, що її баба ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується її свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . При цьому її дід ОСОБА_3 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті за № 00034568707 від 13.01.2022.

Вона на момент смерті баби ОСОБА_2 проживала разом із нею та зареєстроване місце її постійного проживання було за адресою: АДРЕСА_1 .

На випадок своєї смерті її баба ОСОБА_2 склала заповітне розпорядження, яке посвідчене 07.11.2013 секретарем Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області Кіс Н. Ф. і зареєстроване в реєстрі за № 124, відповідно до якого земельну ділянку розміром 0,60 га та земельну частку (пай) площею 1,43 га та все інше майно, яке буде належати їй по праву та по закону на день її смерті, заповіла їй ОСОБА_1 /позивачці/. Цей заповіт не був змінений чи скасований.

ОСОБА_4 / батько позивачки / помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_2 .

Зазначала і те, що після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вона залишилася проживати у будинку АДРЕСА_1 разом зі своїми дітьми, що підтверджується відповідними довідками виконавчого комітету Пилипецької сільської ради.

Отже, спадщину до майна померлої ОСОБА_2 вона прийняла шляхом постійного спільного проживання з померлою на момент її смерті відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 1268 ЦК України. При цьому ніхто інший із заявами про прийняття спадщини в установлений законом строк не звертався і спадщину не приймав.

З огляду на це вона є єдиною належною спадкоємицею за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , спадкове майно не є спірним та інших спадкоємців, окрім неї, немає. Проте приватний нотаріус Дунаєв Ю. М. постановою відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за майном померлої ОСОБА_2 з підстав відсутності правоустановчих документів на спадкове майно та відсутності інформації в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності щодо зазначеного вище нерухомого майна.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд визнати за нею як за спадкоємицею за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20.06.2026 відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с.39,40).

Своїм правом подати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 відповідач Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області не скористалася.

У підготовче засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Кривка П. П. не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення підготовчого засідання були належним чином повідомлені. Водночас представником позивачки ОСОБА_1 адвокатом Кривкою П. П. подано до суду 16.07.2026 заяву, в якій він просив розглянути цю справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, а також прийняти визнання позову відповідачем(а.с.48).

Представник відповідача Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області у підготовче засідання також не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений, проте сільський голова Пиринець В. подав до суду 14.07.2026 заяву, в якій зазначив, що Пилипецька сільська рада заперечень щодо задоволення позову не має та визнає позов, а також просив розглянути дану справу без участі представника відповідача (а.с.45,46).

За положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Як кореспондує ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини у даній справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що ОСОБА_2 за життя склала заповіт, який посвідчений 07.11.2013 секретарем Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області Кіс Н. Ф. і зареєстрований у реєстрі за № 124, відповідно до якого ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, а саме: земельну ділянку розміром 0,60 га та земельну частку (пай) площею 1,43 га та все інше майно, яке буде належати їй по праву та по закону на день її смерті заповіла онуці ОСОБА_1 /позивачці/, ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.12).

Постановою приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу в Закарпатській області Дунаєва Ю.М. за вих. № 74/02-31 від 16.07.2021 у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 відмовлено у зв`язку з відсутністю правоустановчих документів на це спадкове майно та відсутності інформації про нього в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності щодо зазначеного нерухомого майна (а.с.13,14).

Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті за №00034568707 від 13.01.2022 вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис про смерть № 11 від 18.07.1978 (а.с.15,16).

Відповідно до довідки від 07.05.2021 № 592, виданої секретарем Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області Петканич В. В., померла ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , була зареєстрована та постійно мешкала у АДРЕСА_1 та згідно з погосподарською книгою № 3 разом із нею на момент її смерті у цьому будинку проживали та були зареєстровані: онук ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та онука ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.17).

Із виписки з погосподарської книги, виданої виконкомом Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 07.05.2021 за № 602 вбачається, що померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 належав житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці в ур. «Біля хати» площею 0,20 га, на території зареєстрованого дворогосподарства у АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок побудований орієнтовно в 1960 році. Свідоцтво на право власності на зазначений житловий будинок сільською радою не видавалось (а.с.18).

Як видно зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим виконавчим комітетом Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 26.12.2017 за актовим записом № 39, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.19).

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 08.08.2016 за актовим записом № 12, вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.20).

Відповідно до технічного паспорту від 15.08.2022 на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , то цей будинок має загальну площу 66,06 кв. м (а.с.21-26).

Як видно із довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, а саме житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,06 кв. м, то станом на дату формування довідки 08.06.2025 вартість оціночного цього об`єкту нерухомого майна становить 89 734,99 гривні (а.с.31-33).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями ст. 1217 ЦК Україна передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до приписів ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

Частиною першою ст. 1221 ЦК України регламентовано, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Як кореспондує ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини 1, 5 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Положеннями ч. 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до підпунктів 4.14, 4.16, 4.17, 4.18, 4.21 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відмова нотаріуса у видачі відповідного свідоцтва не припиняє права спадкоємця на отримання спадщини та його право в такому випадку підлягає судовому захисту.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом у погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, з огляду на наведене вище, а також ураховуючи на визнання позову відповідачем і не порушення при цьому прав інших осіб, суд доходить висновку, що позивачка довела поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свої вимоги, а відтак позов підлягає до задоволення повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 76-81, 89, 142, 200, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Прийняти визнання позову ОСОБА_1 відповідачем Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області.

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Кривка Павло Павлович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 16.07.2026.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, місце знаходження с. Пилипець, буд. 75, Хустського району Закарпатської області, ЄРДПОУ 04350843.

Суддя В.Ю. Готра