Ухвала суду № 138264316, 16.07.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про прийняття звіту та встановлення нового строку подання звіту)

16 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/7774/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Капинос О.В., розглянувши питання про встановлення нового строку подання звіту про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про зобов"язання вчинити дії,

встановив:

Рішенням суду від 20.09.2024 зобов`язано Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" провести перерахунок ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 11.03.2022 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення набрало законної сили у встановленому порядку.

До суду, в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 13.11.2025 зобов"язано відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 3-х місяців з дня отримання копії ухвали.

Вказану ухвалу доставлено в електронний кабінет відповідача 14.11.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Звіту у встановлений строк відповідач не подав.

27.03.2026 представник позивача подав до суду заяву про встановлення відповідачу нового строку для подання звіту та накладення на керівника відповідача штрафу за неподання звіту.

Ухвалою від 07.05.2026 у задоволенні клопотання про визнання поважними причини пропуску строку подання звіту про виконання судового рішення від 20.09.2024 та поновлення такого строку відмовлено.

Відмовлено у прийнятті звіту Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про виконання судового рішення в адміністративній справі № 240/7774/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)", про зобов"язання вчинити дії.

Встановлено новий строк подання звіту один місяць з дня отримання ухвали.

Накладено на керівника Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" Бочковського Олександра Йосиповича (просп.Незалежності,172, м.Житомир, 10001, РНОКПП НОМЕР_1 ) штраф у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на день постановлення ухвали становить 66560,00 грн.

Стягнуто половину суми штрафу у розмірі 33280,00 грн. на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), іншу половину у розмірі 33280,00 грн. - до Державного бюджету України.

Відповідач 29.05.2026 подав звіт про виконання судового рішення. У звіті зазначено, що перерахунок грошового забезпечення на виконання судового рішення проведено, проте кошти не виплачено у зв"язку з відсутністю фінансування. В листі Державної казначейської служби України було надано роз`яснення, що "…Згідно з підпунктом 2.1.1.2 підпункту 2.1.1 пункту 2.1 інструкції за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців здійснюється»: Грошове утримання (забезпечення) військовослужбовців, осіб, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поліцейських, співробітників служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу, у тому числі основні та додаткові види виплат (підпункт 1)……" Так як, на момент винесення рішення ОСОБА_1 не був штатним працівником, то і здійснення фінансування йому КЕКВ 2112 не можливе.

Представник позивача подав заперечення на звіт та додаткові пояснення, в яких просить його не приймати та накласти на керівника штраф за невиконання судового рішення, враховуючи невиплату позивачу коштів на виконання судового рішення. Зазначає, що посилання відповідача не можливість виплати позивачу коштів по КЕКВ 2112 є безпідставним, оскільки згідно листа ДКС від 08.12.2025, нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовців та додаткових виплат на виконання рішень суду необхідно здійснювати за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Представник відповідача у відповіді на заперечення вказує безпідставність посилань представника позивача на умисність невиконання відповідачем судового рішення. Оскільки рішення суду у справі № 240/7774/24 набрало законної сили після звільнення ОСОБА_1 , який на відповідну дату вже не перебував у штаті установи, виплати за судовим рішенням підлягають проведенню за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", тому що, відповідно до частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом України "Про державний бюджет України".

В судовому засіданні представник відповідача просив прийняти звіт про виконання судового рішення.

Представник позивача просив суд не приймати поданий звіту, у зв"язку з невиконанням судового рішення.

Усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 07.07.2026 суд перейшов до вирішення питання про прийняття звіту про виконання судового рішення у порядку письмового провадження.

Вирішуючи питання наявності підстав для прийняття звіту про виконання судового рішення у справі та наявності підстав для накладення штрафу за його невиконання, суд виходить з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Положеннями статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з положеннями частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 11 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини 5 статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин та/або 3 статті 382-2 цього Кодексу.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

За приписами частини 10 статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

У свою чергу відмова у прийнятті звіту є підставою для накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також неподання звіту у строк, встановлений судом, або подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, має наслідком накладення на керівника суб`єкта владних повноважень такого штрафу.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання судового рішення у справі відповідач провів перерахунок, нарахування грошового забезпечення та направив заявки до розпорядника коштів вищого рівні щодо виділення додаткового фінансування для проведення виплати за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки". Проте кошти не надійшли.

Представник позивача наголошує на умисному невиконанні відповідачем судового рішення та зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовців та додаткових виплат на виконання рішень суду необхідно здійснювати за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", а не за КЕКВ 2800 .

Спростовуючи доводи представника позивача щодо умисного не виконання відповідачем судового рішення, суд зазначає, що аналіз ст.382 свідчить, що підставами для відмови у прийнятті звіту є:

- не наведення суб`єктом владних повноважень обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення,

- недостатність заходів, які вживаються ним для виконання судового рішення, для своєчасного та повного виконання судового рішення;

- подання звіту без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 КАС України.

Як вбачається з наданих відповідачем доказів, з метою виконання рішення відповідачем було направлено до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань лист від 10.03.2025 щодо надання додаткового фінансування за програмою 3601020 "Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України" за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" для сплати коштів за рішенням з відповідними розрахунками.

Після створення Північно-Центрального міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - управління) у вересні 2025, грудні 2025, березні 2026, квітні 2026, травні 2026 року Боржником з метою виконання рішення було направлено листи щодо надання додаткового фінансування за програмою 3601020 "Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України" за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" для сплати коштів за рішенням з відповідними розрахунками.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 18.02.2026 №22307/25319-11-26/16.3.1 у відповідь на лист Північно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 10.02.26 № 2/2/1174-Бн щодо збільшення кошторисних призначень за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" для забезпечення виконання судових рішень, сплати виконавчих зборів, штрафів Мін`юст повідомив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" Міністерству юстиції України за бюджетною програмою 3601020 "Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України" затверджені видатки в обсягах, що забезпечують розрахункову потребу лише на 45,6 відсотків. Видатки за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", за якими здійснюється сплата податків і зборів, обов`язкових платежів до бюджетів, а також сплата виконання рішень судів розподілені між розпорядниками коштів нижчого рівня в повному обсязі. Разом з тим, у разі надходження до Міністерства юстиції України пропозицій із визначенням джерел покриття додаткової потреби у коштах вони будуть розглянуті у встановленому порядку .

Разом з тим, кошти на виплату за рішенням не надходили.

Як зазначає представник відповідача, у зв`язку з відсутністю фінансування, державна установа з незалежних від неї обставин не має можливості станом на сьогоднішній день виконати рішення суду у повному обсязі.

Суд погоджується, що нарахування коштів на виконання судового рішення відповідачем проведено, проте фінансування на вказані потреби не залежить від відповідача.

В той же, час, з матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного рішення суду відповідачем опрацьовується та надсилається інформація щодо потреби в коштах для проведення нарахувань та виплати коштів, у тому числі позивачу відповідно до рішення суду.

Відтак, судом не встановлено умисного невиконання відповідачем судового рішення, оскільки виплата коштів залежить від виділення відповідного фінансування, за яке відповідачем не є відповідальним.

Щодо посилань представника позивача на те, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу на виконання рішення суду необхідно здійснювати за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", суд зазначає таке.

Представник позивача стверджує, що грошове забезпечення позивача є прямою заборгованістю з оплати праці в розумінні Закону України "Про оплату праці" та КЗпП, це помилкове ствердження тому що: публічна служба, зокрема в органах і установах ДКВС регулюється спеціальним законодавством (Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", Законом України "Про Національну поліцію" в частині не врегульованій Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" спеціальними положеннями про проходження служби, тощо). Трудове законодавство застосовується до цих правовідносин лише у частині, не врегульованій спеціальним законодавством.

Грошове забезпечення це особлива форма винагороди за службу, яке не є тотожною класичній заробітній платі найманого працівника. Таким чином, п. 2 Розділу II Порядку перерозподілу та використання власних надходжень спеціального фонду установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 18.12.2023 року № 4312/5 визнає першочерговість саме для заробітної плати, що унеможливлює його пряме автоматичне застосування до виплат за рішеннями суду про стягнення грошового забезпечення колишнім працівникам.

Питання визначення коду економічної класифікації видатків, за яким здійснюється виплата коштів на виконання судових рішень, врегульовується положеннями Бюджетного кодексу України, положенням про Міністерство фінансів України, на виконання яких Наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 затверджено Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету (далі - Інструкція №333).

Пунктом 1.1. Інструкції №333 встановлено, що економічна класифікація видатків бюджету призначена для розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними характеристиками операцій, які здійснюються відповідно до функцій держави та місцевого самоврядування. Економічна класифікація видатків бюджету забезпечує єдиний підхід до всіх учасників бюджетного процесу з точки зору виконання бюджету.

Згідно з підпунктом 2.1.1.2 підпункту 2.1.1 пункту 2.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців здійснюється", зокрема:

Грошове утримання (забезпечення) військовослужбовців, осіб, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поліцейських, співробітників служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу, у тому числі основні та додаткові види виплат (підпункт 1)……"

При цьому, згідно пп. 9 п. 2.6 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету, затвердженого наказом МФУ від 12.03.2012 № 333, код 2800 "Інші поточні видатки" . За цим кодом здійснюються видатки, які не пов`язані з придбанням товарів та послуг установами, у тому числі виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу), крім виплат, передбачених підпунктом 27 підпункту 2.5.3 пункту 2.5 цієї глави цієї Інструкції, щодо:

відшкодування збитків, майнової (матеріальної) та моральної (немайнової) шкоди юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду;

інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду, у тому числі виплати, що здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством. Перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються за цим кодом;

відшкодування судових витрат;

Таким чином, у разі, якщо рішення суду набрало законної сили під час проходження служби особою як штатним працівником, перерахунок грошового забезпечення за таким рішенням здійснюється саме за КЕВК 2112.

Однак, оскільки, на момент винесення рішення ОСОБА_1 не був штатним працівником (звільнений), тому суд погоджується з доводами відповідача, що здійснення фінансування йому КЕКВ 2112 не можливе. Таке здійснюється за КЕКВ 2800.

Аналогічно, щодо виконання рішення суду відповідачем шляхом здійснення видатків за КЕКВ 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", то це може призвести до невиплати поточного грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять службу у відповідача, та порушення відповідачем бюджетного законодавства.

Таким чином, невиплата нарахованих на виконання рішення суду коштів обумовлена тим, що кошторисом відповідача не передбачено видатків по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за рахунок яких повинні здійснюватись виплати донарахованого на виконання рішення суду грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

У той же час, у межах справи судом встановлено, що відповідачем наведені обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення та заходи, які вживаються відповідачем для виконання судового рішення, на переконання суду, є достатніми для виконання судового рішення.

Суд зазначає, що виконання рішення суду відповідачем залежить не тільки від дій відповідача, а й від здійснення відповідного фінансування (надходження до нього коштів), присуджених за судовим рішенням. Відсутність відповідного фінансового забезпечення боржника на виконання судового рішення не може вважатися невиконанням такого рішення без поважних причин. Невиплата в повному обсязі коштів на виконання рішення суду зумовлена не недбалістю відповідача чи неналежним виконанням своїх обов`язків, а відсутністю відповідного фінансового забезпечення боржника на виконання судового рішення, що не може вважатися невиконанням такого рішення без поважних причин, оскільки виділення коштів на фінансування не залежить від волі керівника відповідача і вимагати від нього дій, які виходять за межі його повноважень, немає правових підстав.

Згідно зі статтями 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19 зазначено, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Проте, судом не встановлено умислу відповідача спрямованого на невиконання рішення суду, тому підстави для накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу відсутні.

Зокрема, суд ураховує, що у постанові від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.

Також Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17 викладена позиція про те, що сам факт відсутності певного результату не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №405/3663/13-а, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Суд зазначає про відсутність в діях відповідача вини щодо невиконання рішення суду в частині виплати заборгованості. Суду не надано жодних доказів того, що відповідач умисно не виконує рішення суду в частині виплати заборгованості.

Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 13.07.2026 у справі № 240/4265/24.

Враховуючи надані докази, суд дійшов висновку, що відповідачем судове рішення у даній справі виконано частково, адже ним вчинено дії для виконання судового рішення, оскільки в добровільному порядку здійснено нарахування коштів , однак виплату на момент подання звіту не здійснено, у зв"язку з відсутністю фінансування.

Відповідно до частини 11 статті 382-3 КАС України, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приймає звіт, але оскільки судове рішення залишається не повністю виконаним, керуючись частиною 11 статті 382-3 КАС України, вважає за необхідним встановити новий строк для подання звіту щодо виконання судового рішення.

Керуючись статтями 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Прийняти звіт, поданий відповідачем 29.05.2026 про виконання судового рішення від 20.09.2024 у справі.

Встановити новий строк подання звіту про виконання судового рішення в адміністративній справі.

Зобов"язаии Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" подати звіт про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.24 в адміністративній справі № 240/7774/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про зобов"язання вчинити дії протягом 3-х місяців з дня отримання ухвали.

У задоволенні клопотання про накладення штрафу за невиконання судового рішення у справі відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя О.В. Капинос