Рішення № 138212567, 15.07.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3216/26

РІШЕННЯ

іменем України

"15" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючої судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судових засідань Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив

У червні 2026 року до суду надійшла вищевказана позовна заява, вимоги якої обґрунтовані тим, що 16 жовтня 2025 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 7666961 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Згідно з п. 6 кредитного договору, порядок (технологія) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації позичальник. Згідно з п. 1.2 кредитного договору, кредитні кошти надаються ТОВ "Мілоан" позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Згідно з п. 1.2 кредитного договору, кредит вважається наданим у день перерахування ТОВ "Мілоан" грошових коштів у сумі, визначеній у п. 1.2 кредитного договору, за реквізитами, зазначеними у п. 2.1 кредитного договору. Підписанням цього договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач також підтверджує, що умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

24 квітня 2026 між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу №24042026, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" передає (відступає) ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" за плату належні йому права вимоги до боржників, що вказані у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників № 1 від 24 квітня 2026 до договору факторингу №24042026 від 24.04.2026, ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 20 781,60 грн, борг складається з: 6 072,80 грн заборгованості за основою сумою боргу, 7 708,80 грн заборгованості за обслуговування кредиту, 7 000 грн. заборгованість за неустойкою(штраф, пеня).

Позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати за подання позовної заяви.

23 червня 2026 року ухвалою суду у справі відкрито провадження, призначено судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

07 липня 2026 року на адресу суду надійшов відзив від представниці відповідачки ОСОБА_2 , в якому зазначено, що позивач не довів набуття права вимоги, оскільки до матеріалів справи не подано належних доказів переходу права вимоги за договором факторингу (реєстрів боржників та актів приймання-передачі), а надані витяги не є належними доказами. Також позивач не надав первинних бухгалтерських документів, які підтверджують видачу кредитних коштів відповідачці та розмір заборгованості, а розрахунок боргу є одностороннім і не підтверджений належними доказами. Крім того, представниця відповідачки вважає незаконним нарахування комісії за обслуговування кредиту, оскільки умова про її сплату є нікчемною, а сплачені відповідачкою кошти були неправомірно зараховані в рахунок такої комісії замість погашення основного боргу. Також зазначає, що нарахування неустойки під час дії воєнного стану суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у зв`язку з чим штрафні санкції не підлягають стягненню. На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позову.

10 липня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, в якій зазначено, що кредитний договір був укладений відповідачем в електронній формі шляхом реєстрації на сайті, підтвердження оферти одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом) та підписання електронним підписом відповідно до вимог законодавства. Представник позивача також стверджує, що факт укладення договору, перерахування кредитних коштів і наявність заборгованості підтверджуються поданими доказами та усталеною практикою Верховного Суду, а доводи відповідача не спростовують позовних вимог.

Представник позивача в позовній заяві просив розгляд справи здійснювати за її відсутності, щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 та представник відповідачки ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, проте надали заяву про розгляд без їх участі.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, коли наявні підстави для звільнення від доказування.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 16 жовтня 2025 року ОСОБА_1 уклала кредитний договір № 7666961 з ТОВ "Мілоан" та отримала кредит у сумі 6 000 грн строком на 360 днів, тобто до 16.10.2025. За умовами підписаного відповідачкою і ТОВ "Мілоан" кредитного договору за користування кредитним коштами позичальниця зобов`язалася сплатити комісію за обслуговування кредитом у розмірі 21 199,20 гривень, яка нараховується за ставкою 14,60 відсотків від суми кредиту. Тип процентної ставки фіксована. Приймаючи пропозицію про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів). Цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства

До укладення кредитного договору відповідачці була надана інформація про усі істотні умови кредитування у вигляді паспорта споживчого кредиту, який містить підпис відповідачки.

Зі змісту договору факторингу № 24042026 від 24.04.2026, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" та ТОВ "Мілоан" вбачається, що позивач зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження ТОВ "Мілоан" за плату, а останній відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (комісія за надання кредиту і проценти за користування кредитом), неустойку (штраф, пеня) та/або проценти за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком № 1 та є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 1.2. договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається у момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку № 2.

Відповідно до реєстру боржників № 1 від 24 квітня 2026 до договору факторингу №24042026 від 24.04.2026, ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 20 781,60 грн, борг складається з: 6 072,80 грн заборгованості за основою сумою боргу, 7 708,80 грн заборгованості за обслуговування кредиту, 7 000 грн. заборгованість за неустойкою(штраф, пеня).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що між сторонами був укладений кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної обома сторонами за допомогою електронного підпису, що підтверджує його юридичну силу та дійсність. У заявці на отримання кредиту чітко визначено розмір процентів та умови їх нарахування, а відповідач фактично отримав кредитні кошти і користувався ними, підтверджуючи тим самим свою згоду на умови договору. Відповідач не надав доказів того, що умови договору були для нього незрозумілі, або що він звертався до фінансової установи для їх роз`яснення, не вчинив жодних дій щодо оскарження договору або його умов.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачка користувалася кредитними коштами та має обов`язок повернути їх у повному обсязі разом із нарахованими відсотками, передбаченими договором.

Що стосується нарахування неустойки, то в цій частині слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 вказав, що з аналізу положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст.1046,1049,1050,1054 ЦК України слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Зважаючи на наведене, законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦПК України, а також сплати неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, та такі нарахування підлягають списанню.

За встановленого, нарахована позивачем неустойка (штрафні санкції, штраф, пеня) не підлягає стягненню.

Щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 7 708,80 грн., то в цій частині слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (утому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.4.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Верховний Суду у своїй постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними.

Верховний Суду у вищевказаній постанові від 17 серпня 2022 року у справі №180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) дійшов висновку, що наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним в силу закону, а отже не підлягають визнанню недійсними судом.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 766/8096/20 (провадження № 61-15716св20) та від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21).

Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг, які пов`язані з наданням кредиту, то умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за обслуговування кредиту, суперечить чинному законодавству, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Тому, в позові ТОВ «ФК «ЄАПБ» комісії за обслуговування кредиту в розмірі 7 708,80 грн. слід відмовити.

Щодо доводів представниці відповідачки про те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування кредитних коштів відповідачці, суд зазначає таке.

У відзиві представниця відповідачки вказує на відсутність належних доказів фактичного перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, посилаючись, зокрема, на ненадання виписок по рахунку та інших первинних документів. Разом із тим стороною відповідача не надано жодних доказів, які б спростовували факт отримання кредитних коштів, зокрема не подано виписки з банківського рахунку або карткового рахунку, на який, за твердженням позивача, були перераховані кошти, а також не надано доказів того, що зазначена у матеріалах справи платіжна картка не належала відповідачці.

Крім того, суд бере до уваги, що у самому відзиві представниця відповідачки зазначає про здійснення відповідачкою платежів на виконання кредитного договору та наводить власний аналіз порядку їх зарахування, вказуючи, які суми були спрямовані на погашення основного боргу, комісій та інших платежів. Такі доводи фактично ґрунтуються на визнанні існування між сторонами кредитних правовідносин та здійснення відповідачкою виконання зобов`язань за кредитним договором.

За таких обставин посилання представниці відповідачки на відсутність доказів видачі кредитних коштів не узгоджується з іншими доводами, викладеними у відзиві, які, навпаки, виходять із факту існування кредитних зобов`язань та їх часткового виконання. У зв`язку з цим зазначені заперечення суд оцінює критично, оскільки вони є взаємно суперечливими та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позову, а саме, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 7666961 від 16.10.2025 року, у розмірі 6 072,80 грн заборгованості за основою сумою боргу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернені до суду ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було сплачено 2 662 грн. 40 коп. судового збору.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 778 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.2,5,10-13,77-80,89,259,263-265,279-280 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (07400, Київська обл., Броварський р-н, місто Бровари, вул. Лісова, будинок 2, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за кредитним договором № 7666961 від 16 жовтня 2025 року, у розмірі 6 072 гривні 80 копійок, а також судовий збір 778 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат