Рішення № 138210732, 06.07.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/15496/25

Номер провадження2/205/1169/26

Справа № 205/15496/25

Провадження № 2/205/1169/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року представник позивача звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що малолітні діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають на обліку дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах у зв`язку із ухиленням батьків від виконання батьківських обов`язків. Батьки дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не працюють, схильні до вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин, залишають дітей без нагляду на тривалий час, вихованням дітей не займаються, не піклуються про стан їх здоров`я, досягненнями дітей не цікавляться. Стосунки у сім`ї складні, між батьками постійно відбуваються сварки, лайки, бійки, свідками яких є малолітні діти. Таким чином, батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків. Малолітні діти проживають разом із батьками за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання незадовільні, у будинку брудно, розкидані речі, стоїть неприємний запах, будинок потребує ремонту. У будинку відсутні необхідні меблі, недостатня кількість сезонного одягу та взуття. 02.06.2025 року спеціалістами управління-служби у справах дітей Адміністрації Новокодацького району ДМР за адресою: м. Дніпро, вул. Проїжджа, 2-а, було виявлено малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які залишились без батьківського піклування. Дітей направлено до дитячої клінічної лікарні № 6, де вони перебували до 30.07.2025 року. 30.07.2025 року малолітніх дітей було направлено до КЗСЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Довіра» ДМР.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить позбавити відповідачів батьківських прав у відношенні до їх малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з відповідачів аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідачів щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на особистий рахунок дітей, відкритий в Державному ощадному банку України, починаючи стягнення з 14.10.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 21.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

25.11.2025 року та 05.12.2025 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Лисого В.В. надійшов відзив на позов, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідно до матеріалів позовної заяви, 02.06.2025 року спеціалістами управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району ДМР за адресою: м Дніпро, вул. Проїзджа 2-а, було виявлено малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які залишилися без батьківського піклування. Зазначене не відповідає дійсності, оскільки відповідно до копії повідомлення поліції, 02.06.2025 року до поліції надійшло повідомлення саме спеціаліста управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району ДМР ОСОБА_5 , яка на власний розсуд вирішила, що зазначені діти залишилися без батьківського піклування. Між тим, 02.06.2025 року, близько 10.30 год. діти пішли до школи здати підручники за минулий навчальний рік. На зворотній шляху додому були помічені ОСОБА_5 та безпідставно затриманні нею до приїзду працівників поліції за її викликом. Після чого, з незрозумілих підстав, діти були доставлені до лікарні № 6. Проте, при первинному огляді в лікарні у дітей не виявлено тілесних ушкоджень або загострення хронічних захворювань, що потребувало негайної медичної допомоги. Таким чином, поміщення дітей до стаціонарного відділення медичного закладу не було необхідним, оскільки була відсутня загроза здоров`ю дітей. Обставин, які свідчили про те, що дітей неможливо повернути в сім`ю в той самий день 02.06.2025 року, після встановлення адреси їх проживання - не зазначено. Звертає увагу суду, що відповідно до матеріалів позовної заяви, відповідачі постійно вживають алкогольні напої та наркотичні засоби, проте відповідних доказів матеріали справи не містять. З метою доведення неправдивості обставин зазначених в позовній заяві, відповідачі пройшли обстеження у лікаря нарколога «Дніпропетровській багатопрофільній клінічній лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР та згідно довідок від 12.11.2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на лікуванні або обліку не знаходяться і раніше за архівною документацією не значаться. Відповідачі стверджують, що працівники органів опіки та піклування жодного разу не відвідували їх сім`ю, про наявність зазначених актів відповідачі довідалися із матеріалів позовної заяви. Зі слів відповідачів, психічний стан дітей пригнічений, вони злякані та постійно просять забрати їх додому. Дії позивача по вилученню дітей із сім`ї вже мають негативні наслідки для дітей, їх психоемоційного стану та ментального здоров`я. На думку представника, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого матеріалами позовної заяви не доводиться.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20.05.2026 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Лисого В.В. було задоволено, вирішено викликати в судове засідання та вислухати думку малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо предмету спору, відповідно до ст. 171 СК України та з дотриманням вимог ст. 232 ЦПК України, в присутності представника Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради або психолога. Також, клопотання представника позивача ОСОБА_6 про виклик та допит свідків було задоволено, вирішено у судове засідання викликати для допиту в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_6 письмово просила судове засідання проводити без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні.

Суд звертає увагу, що представником позивача було заявлено клопотання про виклик і допит свідків, однак в подальшому представник на допиті в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не наполягала, а тому суд вважає за можливе не викликати для допиту в якості свідків вказаних осіб.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Лисий В.В. у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких клопотань, зокрема, про відкладення судового засідання або неможливість їх участі у судовому засіданні, відповідачами та представником заявлено не було. Від відповідача ОСОБА_4 відзив на позов до суду не надходив.

Суд звертає увагу, що відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було достеменно відомо про наявність вказаної цивільної справи, оскільки 03.11.2025 року відповідачами було особисто отримано копію ухвали про відкриття провадження по вказаній справі та копію позовної заяви з додатками, що підтверджується відповідними розписками, які містяться у матеріалах справи (а.с. 67-70).

При цьому, судом встановлено, що представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Лисий В.В. є користувачем електронного суду, має зареєстрований кабінет у системі ЄСІТС та всі процесуальній документи, в тому числі повістки та виклики до суду, були доставлені до електронного кабінету представника відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

На думку суду, відсутність будь-якої реакції зі сторони відповідачів та представника свідчить про втрату ними інтересу до зазначеної справи, зловживання своїми процесуальними правами та не обґрунтоване затягування розгляду цивільної справи.

Суд вжив усіх можливих заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів, щодо належного повідомлення відповідачів про дату, час і місце судового засідання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 року у справі № 570/5535/17 провадження № 61-6076св21 зазначив, що за змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно із частиною 3 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Також, судом враховано правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року № 752/8103/13-ц (61-6892св23), відповідно до якого якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У рішеннях у справах «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27 жовтня 1993 року та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року також визначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Створення рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду та до реалізації та захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи, зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву, порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів за відсутності належним чином повідомлених відповідачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Судом встановлено, що відповідачі по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 14.09.2012 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с. 37).

Батьками малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 11, 12).

Малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах у зв`язку із ухиленням батьків від виконання батьківських обов`язків, згідно копії наказу начальника Управління-служби у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 66 від 07.09.2012 року (а.с. 9).

Малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах у зв`язку із ухиленням батьків від виконання батьківських обов`язків, згідно копії наказу начальника Управління-служби у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 57 від 09.07.2019 року (а.с. 10).

Згідно копії актів обстеження житлово-побутових умов від 09.07.2019 року, 29.08.2019 року, 09.06.2020 року та 02.06.2025 року, спеціалістами управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району ДМР було обстежено житлово-побутові умови за адресою: м. Дніпро, вул. Весняна, буд. 82, та встановлено, що малолітні діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом із батьками за вказаною адресою. Умови проживання незадовільні, у будинку брудно, розкидані речі, стоїть неприємний запах, будинок потребує ремонту. У будинку відсутні необхідні меблі, недостатня кількість сезонного одягу та взуття для дітей (а.с. 16, 17, 18, 36).

Матеріали справи містять пояснювальну записку начальнику Управління-служби у справах дітей від ОСОБА_3 , датовану 17.12.2019 року, у якій, зокрема, зазначено, що ОСОБА_3 повідомлена про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків (а.с. 25).

Згідно копії листа ВП № 3 ДРУУП ГУНП в Дніпропетровській області від 07.09.2023 року, адресованого начальнику Управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району ДМР, вбачається, що 24.08.2023 року до чергової частини ВП № 3 Дніпровського РУП ГУНП надійшло анонімне повідомлення на лінію 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , чоловік вживає наркотики, також в будинку є дитина, яка підіймає шприці залишені татом. Під час проведення перевірки, інспекторами СЮП ВП ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області був здійснений вихід за вищевказаною адресою, встановлено, що в будинку мешкає гр. ОСОБА_4 спільно з дітьми ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матір дітей - ОСОБА_3 , з родиною не проживає, веде аморальний спосіб життя, вихованням дітей не займається. Батько дітей теж не займається їх вихованням, не цікавиться долею, розвитком та здоров`ям дітей, не створює належних умов проживання для дітей, в будинку антисанітарні умови. У відношенні ОСОБА_4 , 05.09.2023 за ст. 184 ч. 1 КУпАП, адміністративний матеріал направлений до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, для розгляду та прийняття рішення згідно чинного законодавства України (а.с. 27).

Згідно копії листа ВП № 1 ДРУУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області від 02.06.2025 року, адресованого начальнику Управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району ДМР, вбачається, що 02.06.2025 року до чергової частини ВП № 1 ДРУУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від ОСОБА_5 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , було виявлено малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які залишились без батьківського піклування. Дітей направлено до дитячої клінічної лікарні № 6. В подальшому було встановлено батьків дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у відношенні яких було вкладено протоколи за ч. 1 ст. 184 КУпАП (а.с. 30-31).

30.07.2025 року малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено до КЗСЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Довіра» ДМР.

Представником позивача також було долучено до матеріалів справи:

- постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.08.2020 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Постанова набрала законної сили 0920.08.2020 року (а.с. 129-130);

- постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2022 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Постанова набрала законної сили 09.02.2022 року (а.с. 125-126);

- постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2023 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Постанова набрала законної сили 17.10.2023 року (а.с. 122);

- постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2023 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постанова набрала законної сили 12.10.2023 року (а.с. 127-128);

- постанову Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15.07.2025 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постанова набрала законної сили 26.07.2025 року (а.с. 124);

- постанову Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.07.2025 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Постанова набрала законної сили 05.08.2025 року (а.с. 123);

- вирок Новокодацького районного суду міста Дніпра від 21.07.2025 року, згідно якого ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК засудженого ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на 1 рік. Вирок набрав законної сили 21.08.2025 року (а.с. 120-121).

Як вбачається із копії характеристики ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка навчається у 8 класі Дніпровської гімназії № 84, батьки не приділяють достатньо уваги по навчанню та вихованню доньки (а.с. 33).

Як вбачається із копії характеристики ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який навчається у 4 класі Дніпровської гімназії № 84, батьки не приділяють достатньо уваги по навчанню та вихованню сина, батьківські збори не відвідують, на зауваження вчителя не реагують (а.с. 34).

Своїм висновком № 3/9-176 від 13.10.2025 року Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району ДМР вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у відношенні до їх малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матеріали справи містять психологічний висновок КЗСЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Довіра» ДМР від 15.06.2026 року під час перебування дітей у зазначеному закладі з 31.07.2025 року. У зазначеному висновку відображена думка дітей стосовно батьків, а також їх ставлення до останніх, з урахуванням обставин їх виховання (а.с. 152-153).

Відповідно до копії довідок, виданих 11.11.2025 року КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на лікуванні або обліку у КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР не знаходяться і раніше за архівною документацією не значаться (а.с. 81).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склались між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Захист інтересів дітей знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека та справедливість.

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями ч. 2 ст. 150 СК України передбачено, батьки зобов`язані піклуватися про стан здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина.

Статтею 164 СК України передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав. Батько або мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона: 1) не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2). ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3). жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5). вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6). засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батьків, так і для дітей (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Згідно із п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» передбачено, зокрема, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Судом під час розгляду справи у суді не встановлено, що відповідачам чинилися перешкоди належним чином виконувати свої батьківські обов`язки щодо їх малолітніх дітей або що відповідачі не виконують батьківські обов`язки з поважних причин.

У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа № 753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

З огляду на фактичні обставини справи та надані їм відповідні докази, судом встановлено, що відповідачі по справі свідомо нехтують своїми обов`язками батька і матері, не займаються вихованням своїх малолітніх дітей, не піклуються про їх фізичний і духовний розвиток, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляють до них будь-якої батьківської уваги та турботи, тобто ухиляються від виконання батьківських обов`язків.

До того ж, матеріали справи містять численні копії постанов суду про притягнення відповідачів до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП (а.с. 122, 123, 125-126, 129-130), а також копію вироку Новокодацького районного суду міста Дніпра від 21.07.2025 року, згідно якого ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України (а.с. 120-121).

Окрім того, доцільність позбавлення батьківських прав відповідачів також підтверджується висновком Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району ДМР № 3/9-176 від 13.10.2025 року, у якому вказано, що відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей, належним чином не займаються вихованням дітей, матеріально їх не утримують, не цікавляться їх розвитком, життям та здоров`ям, не створюють повноцінних умов для їх проживання, зловживають алкогольними напоями.

Посилання представника відповідача ОСОБА_3 у відзиві на позов на відсутність належних та допустимих доказів ухилення відповідачів від виконання ними батьківських обов`язків по відношенню до своїх малолітніх дітей суд до уваги не приймає, оскільки такі спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Суд звертає увагу предстанвика на висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 26.02.2025 року у справі № 487/3019/24, де зазначено, що лише той факт, що особа заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку й не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи,відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дітей, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав, в першу чергу мають бути враховані інтереси дітей.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 року у справі № 459/3411/18 зазначив, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням зазначених обставин, суд дійшов переконливого висновку про позбавлення відповідачів батьківських прав у відношенні до їх малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із позовом про поновлення батьківських прав. Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, суд при поновленні батьківських прав перевіряє наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Окрім того, положеннями ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

На підставі ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд зазначає, що відповідачі по справі є особами працездатного віку і законодавчо на них покладено обов`язок забезпечення утримання та виховання власних дітей.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги те, що особи, позбавлені батьківських прав, не звільняються від обов`язку щодо утримання дітей, а малолітні діти потребують матеріальної допомоги, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення із відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідачів щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на особистий рахунок дітей, відкритий в Державному ощадному банку України, починаючи стягнення з 14.10.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до правил п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів за один місяць.

Таким чином, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За змістом ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову до суду, тому з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 2 422,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 155, 164-166 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 80, 81, 89,141, 247, 258-259, 263-266, 280, 282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до її малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав по відношенню до його малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягувати із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на особистий рахунок дітей, відкритий в Державному ощадному банку України, починаючи стягнення з 14.10.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Стягувати із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на особистий рахунок дітей, відкритий в Державному ощадному банку України, починаючи стягнення з 14.10.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 44152814, м. Дніпро, проспект Сергія Нігояна, 77;

відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: не відомо, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;

Повний текст рішення складено 14 липня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.