Рішення № 138190491, 14.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 рокусправа № 380/6982/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 20.03.2026 про відмову у призначенні пенсії №156050031893 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Російській Федерації з 01.08.1989 по 06.11.1991 в АТ Інститут Сахалінгражданпроект та з 07.11.1991 по 27.09.1996 в ВАТ Сахалінське морське пароплавство, що розташовані на території Сахалінської області в районі Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців стажу, а також період роботи з 01.09.1999 по 12.12.2002 в МПП «АРТКОНС», та призначити і виплатити пенсію за віком з 12.03.2026;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 1064,96 грн., витрати на правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України через вебпортал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління ПФУ у Львівській області відмовлено у задоволенні вказаної заяви. Підставою для відмови визначено недостатність страхового стажу 22 роки 11 місяців замість необхідних 32 років. При цьому до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 27.06.1996 у зв`язку із припиненням дії відповідних міжнародних договорів щодо врахування стажу, набутого на території російської федерації після 31.12.1991, а також період роботи з 01.09.1999 по 12.12.2002 через відсутність відомостей у системі персоніфікованого обліку. Частково зараховано лише період догляду за дитиною до трьох років. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 14 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач) подало до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності, за результатами чого прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу: за наявності 22 років 11 місяців страхового стажу при необхідних 32 роках. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 27.06.1996 на території російської федерації, оскільки після припинення дії міжнародних договорів між Україною та рф до страхового стажу зараховуються лише періоди роботи на території РРФСР (російської федерації) до 31.12.1991. Також не зараховано період роботи з 01.09.1999 по 12.12.2002 через відсутність відомостей у системі персоніфікованого обліку та необхідність його підтвердження належними документами. Відповідач посилається на припинення дії для України Угоди СНД про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення та Конвенції про правову допомогу у відносинах з російською федерацією, що унеможливлює врахування документів, виданих компетентними органами рф, без підтвердження вимог українського законодавства. Крім того, відповідно до Закону №1058 та правових висновків Верховного Суду, врахування періодів роботи та заробітної плати, отриманих на території російської федерації, можливе лише за умови підтвердження сплати страхових внесків до пенсійної системи відповідної держави. Відтак просить відмовити у задоволенні позову.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії через веб портал ПФУ.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №156050031893 від 20.03.2026 відмовлено у задоволенні вказаної заяви. Зазначено про те, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 01.01.1992 по 27.06.1996 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 21.09.1982 та період роботи згідно довідок №23 від 03.02.2022, №211/17 від 20.01.2022, довідки про заробіток №211/18 від 20.01.2022, трудового договору від 07.11.1991, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) РРФСР по 31.12.1991;

- період роботи з 01.09.1999 по 12.12.2002 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 21.09.1982, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Період роботи доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки проведеної в тому числі за заявою власника трудової книжки. Частково до страхового стажу зараховано період догляду за дитиною до трирічного віку.

Позивач вважає таке рішення протиправним, відтак звернувся із вказаним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом №1058.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону №1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 4 Закону №1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Щодо незарахування періоду роботи з 01.01.1992 по 27.06.1996 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 21.09.1982 та період роботи згідно довідок №23 від 03.02.2022, №211/17 від 20.01.2022, довідки про заробіток №211/18 від 20.01.2022, трудового договору від 07.11.1991, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) РРФСР по 31.12.1991, суд зазначає про таке.

Згідно з статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Водночас, суд зазначає, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 4 липня 2023 року, Угода 2).

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником Угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.

Згідно з статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Кабінет Міністрів України постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи, що позивач працював на території російської федерації до набрання чинності Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (який набрав чинності 23 грудня 2022 року) її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи з 1.01.1992 по 27.06.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 21.09.1982 та період роботи згідно довідок №23 від 3.02.2022, №211/17 від 20.01.2022, довідки про заробіток №211/18 від 20.01.2022, трудового договору від 7.11.1991, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) РРФСР по 31.12.1991.

При цьому суд наголошує про таке.

Відповідно до п.5 розділу XV Закону № 1058-IV передбачено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 №148 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та від 26.09.1967 Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28.

Згідно з п.3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Верховний Суд у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Разом з цим, такі висновки Верховного Суду сформовані у правовідносинах, які стосувались обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі за періоди такої роботи до 1.01.1991, а оскільки у справі, яка розглядається спір виник щодо визначення трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 1.01.1991 то пільгове обчислення страхового стажу не провадиться.

Обчислення пільгового страхового стажу під час трудової діяльності в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, здійснюється на підставі трудової книжки, в якій повинно бути зазначено період роботи та користування пільгами або письмового трудового договору чи довідки, що містять такі відомості. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

З урахуванням вищенаведеного, суд зазначає про наявність правових підстав для зарахування періоду роботи позивача з 01.08.1989 до 01.01.1991 до пільгового розрахунку стажу роботи із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців.

Щодо не зарахування позивачем періоду роботи з 1.09.1999 по 12.12.2002 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 21.09.1982, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).

За змістом положень ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цієї статті постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Також, пунктом 20 цього Порядку передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.

Крім того, загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (чинною на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах) (далі - Інструкція №162) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, яка діяла після втрати чинності Інструкції №162 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 та п.1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців (працівника).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Суд зазначає про те, що аргумент відповідача щодо не зарахування трудового стажу з 1.09.1999 по 12.12.2002 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 21.09.1982, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу, не береться до уваги, оскільки такий стаж роботи позивача, як встановлено судом, підтверджується саме, трудовою книжкою, яка є основними документами у відповідності до ст.62 Закону №1788-ХІІ та п. 1.1 Інструкції №58.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що дані трудової книжки в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості, проте наявний запис про прийняття (1.09.1999) та звільнення (12.12.2002) позивача.

Відтак, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений соціальної захищеності та пенсійного (страхового) стажу за час роботи, зазначеній у трудовій книжці, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Відтак вказані періоди роботи повинні бути зараховані до трудового стажу позивача.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з 12.03.2026, суд вказує про таке.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, у відповідності до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 Про судове рішення в адміністративній справі, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2026 про призначення пенсії за віком.

Щодо вимоги про розподіл витрат на правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.ч.1, 4, 7, 9 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 справі №810/3806/18, від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.

Для підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник позивача подав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 20.03.2026, акт виконаних робіт ( наданих послуг) від 8.07.2026, квитанцію до прибуткового касового ордеру № б/4 від 8.07.2026.

Однак, з огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 15000 грн є неспівмірною зі складністю справи, яка за даних правовідносин віднесена до категорії справ незначної складності, судова практика з вирішення даного спору судом є незмінною, сталою та чисельною, а обсяг наданих адвокатом послуг є незначним.

Суд зауважує, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ.

Виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

З урахуванням викладених обставин справи та положень законодавства, суд дійшов висновку, що підготовка та подання позову до суду у вказаній справі не потребувала надмірного, значного обсягу юридичної роботи, оскільки основні доводи у цій категорії справ, викладені в численних судових рішеннях в аналогічних спорах і саме такі доводи були і відображені адвокатом при підготовці позовної заяви.

Відтак, як наслідок, з урахування критеріїв пропорційності, а також обсягу наданих послуг, підставним є присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідача витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 5000 грн.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 20.03.2026 про відмову у призначенні пенсії №156050031893 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Російській Федерації з 01.08.1989 по 31.12.1990 в АТ Інститут Сахалінгражданпроект, що розташований на території Сахалінської області в районі Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Російській Федерації 1.01.1991 по 06.11.1991 в АТ Інститут Сахалінгражданпроект та з 07.11.1991 по 27.09.1996 в ВАТ Сахалінське морське пароплавство, а також період роботи з 01.09.1999 по 12.12.2002 в МПП «АРТКОНС».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2026 про призначення пенсії за віком.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) 1064 грн 96 коп сплаченого судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу на суму 5000 грн

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович