Ухвала суду № 138173449, 10.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/8499/26

Провадження №: 4-с/755/81/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Марфіної Н.В.,

за участі секретаря Лазоришин А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, правонаступник стягувача - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (стягувач Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»), -

у с т а н о в и в :

29.05.2026 року скаржник звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , правонаступник стягувача Акціонерне товариство «Сенс Банк» (стягувач Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»), у якій просить зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати арешт, накладений на все належне на праві власності ОСОБА_1 нерухоме майно (Тип обтяження : арешт нерухомого майна; Реєстраційний номер обтяження : 11868138; Зареєстровано: 21.11.2011 17:40:24 за №11868138 реєстратором Рівненська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; Підстава обтяження : постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; 28139476, 22.08.2011, відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції державний виконавець Сиськова О.Л.; Об`єкт обтяження : невизначене майно, все нерухоме майно; Власник : ОСОБА_1 ; Обтяжувач: відділ ДВС Рівненського МУЮ, код : 35007146, 33000, Рівненська область, м. Рівне, вул. Замкова, буд.22-а).

Вимоги скарги мотивовано тим, що на примусовому виконанні у відділів ДВС у м. Рівному протягом часу з 2011 по 2025 рік перебували виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь кредиторів (стягувачів), зокрема АТ «Ощадбанк», АТ «Укрсоцбанк», ГУ ДФС у Рівненській області, Департаменту муніципальної варти РМР тощо. Всі вищевказані провадження стосовно скаржника станом на даний час є завершеними, про що свідчать дані АСВП та Єдиного реєстру боржників. В той же час, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається

наявність актуальної інформації про державну реєстрацію заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зокрема: Тип обтяження: арешт нерухомого майна, Реєстраційний номер обтяження: 11868138, Зареєстровано: 21.11.2011 17:40:24 за №11868138 реєстратором: Рівненська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; Підстава обтяження : постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; 28139476, 22.08.2011, відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції державний виконавець Сиськова О.Л. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно Власник: ОСОБА_1 , Обтяжувач: відділ ДВС Рівненського МУЮ, код : 35007146, 33000, Рівненська область, м.Рівне, вул. Замкова, буд.22-а. Згідно даних АСВП, виконавче провадження №28139476, відкрите 12.08.2011 року значиться завершеним. З метою захисту своїх майнових прав, а саме скасування державним виконавцем даного арешту, обов`язок чого мав вбачатися з вимог ЗУ «Про виконавче провадження», який діяв на час наявності відкритого даного виконавчого провадження, скаржник 05.05.2026 року звернувся до відділу ДВС у м. Рівному з заявою, в якій обґрунтував та поставив вимогу зняття даного арешту та вилучення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Листом від 14.05.2026 року № 119206 відділ ДВС у місті Рівному підтвердив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 28139476 з примусового виконання виконавчого листа №6-1092 від 08.07.2011 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 471 649,49 грн. заборгованості за кредитом. 12.08.2011 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 21.11.2011 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору. 27.05.2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції ЗУ№ 606-XIV від 21.04.1999 року. У зв`язку з несплатою виконавчого збору в межах виконавчого провадження №28139476 підстави для зняття арешту відділом відсутні. Примірника жодного з названих постанов державного виконавця до матеріалів відповіді надано не було, про їх наявність чи відсутність в розпорядженні виконавця не вказано, їх не надсилали, тобто не було долучено жодного доказу (документа), з якого б вбачалися дані, на які послалася виконавець як підставу накладення та чинності арешту. Скаржник вказує, що не був учасником справи, яку розглядав Дніпровський районний суд м. Києва, тому йому не відома підстава винесення даного судового рішення, факт видачі по такому рішенню виконавчого листа та подачі його на примусове стягнення до виконавчої служби в м. Рівному в 2011 році і, відповідно, його повернення стягувачу в травні 2014 року. Вказаний лист-відповідь відділу ДВС у м. Рівному був отриманий особисто скаржником «19» травня 2026 року. Вказані доводи відділу ДВС про підстави відмови в задоволенні вимоги скасування арешту та вилучення запису про такий арешт є необґрунтованими, таким що не підтверджують правомірність подальшого існування арешту майна по виконавчому провадженню №28139476. Виконавець не виділяв постанову про стягнення виконавчого збору у окреме виконавче провадження, хоча закон давав йому таку можливість. Державний виконавець після закінчення виконавчого провадження був зобов`язаний виконати вимоги Закону України "Про виконавче провадження", а саме припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання або прийняти таке рішення після отримання заяви скаржника від 05.05.2026 року. В редакції ЗУ «Про виконавче провадження», який діяв на час прийняття рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання складав 1 (один) рік (п.2 ст.1 ст.22 Закону). Оскільки вищевказаний виконавчий документ - виконавчий лист №6-1092 від 08.07.2011 року, виданий Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 471 649,49 грн. заборгованості за кредитом з 25.05.2014 року повторно у виконавчу службу не пред`являвся, Стягувачем (АТ «Укрсоцбанк» чи АТ «Сенс банк») станом на даний час пропущені строки повторного пред`явлення його до виконання і, фактично, Стягувачем, втрачено право повторного пред`явлення до виконання (без поновлення строку подачі документа) по ньому орієнтовно з 01.06.2015 року, тобто вже 11 років тому. По третє, посилання державного виконавця на ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» - як підставу подальшої чинності арешту не обґрунтовує правомірність дій та рішень державного виконавця про відмову в задоволенні заяви про скасування арешту та вилучення відповідного запису, оскільки письмової відповіді вбачається цитування норми ЗУ «Про виконавче провадження», в редакції Закону України, який не діяв на час закінчення виконавчого провадження № 28139476, тому дана аргументація виконавчої служби не може обґрунтовувати відмову в задоволенні заяви про скасування арешту. Чинність арешту на майно по закінченому виконавчому провадженню становить суттєве обмеження прав власника. Тривалий безпідставний арешт майна скаржника порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 встановлено: «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».

Зазначений арешт майна ОСОБА_1 залишається чинним вже понад 8 років, при цьому виконавчий документ, на підставі якого був накладений арешт не перебуває на примусовому виконанні. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора.

Ухвалою суду від 05.06.2026 року відкрите провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 та призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 12.06.2026 року задоволене клопотання представника скаржника про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

До початку проведення судового засідання представник скаржника звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, вимоги скарги підтримує в повному обсязі.

Представники суб`єкта оскарження та стягувача в судове засідання не з`явились.

Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши всі зібрані по справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, всебічно та об`єктивно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

За змістом ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Положеннями ст. 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 21.11.2011 року здійснено державну реєстрацію обтяження за реєстровим номером 11868138, у вигляді арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови державного виконавця Сиськова О.Л. Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 22.08.2011 року у ВП №28139476.

За змістом листа Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 14.05.2026 року, на виконанні у Відділ перебувало виконавче провадження №28139476 з примусового виконання виконавчого листа №6-1092 від 08.07.2011 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 471649,49 грн. заборгованості за кредитним договором. 12.08.2011 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 21.11.2011 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору. 27.05.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». У своєму листі ВДВС послався на положення ст.ст. 40, 59 нині діючого Закону України «Про виконавче провадження» та зазначив, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. у листі відділу також вказано, що оскільки виконавчий збір в межах виконання ВП №28139476 не сплачено, підстави для зняття арешту Відділом відсутні.

При розгляді скарги судом встановлено, що згідно даних АСВП відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження у яких боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем АТ «Укрсоцбанк», АТ «Альфа Банк» або АТ «Сенс Банк».

Дані про ОСОБА_1 , як про боржника, в Єдиному реєстрі боржників відсутні.

Згідно АСВП виконавче провадження №28139476 має статус «Завершено».

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Частина 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року визначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Згідно положень ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року: 1. У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. 2. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз наведених норм законодавства, яке було чинним на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, свідчить про те, що у випадку повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, державним виконавцем не здійснюється зняття арешту з майна боржника, яке було застосоване в межах відкритого виконавчого провадження.

За таких обставин, державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції повертаючи виконавчий лист стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, без знання арешту з майна боржника діяв правомірно.

За змістом положень ст.ст. 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року , виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Ураховуючи зазначене, стягувач мав право повторно пред`явити виконавчий лист до виконання до 27.05.2015 року.

Разом з цим, із даних АСВП встановлено, що стосовно ОСОБА_1 відсутні відкриті виконавчі провадження, отже строк пред`явлення виконавчого листа до повторного виконання стягувачем пропущений, будь-яких даних про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання матеріали справи не містять.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Частинами 1, 2 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

За змістом ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

За встановлених судом обставин, державний виконавець приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу діяв правомірно не знявши арешт при поверненні виконавчого документу стягувачу.

Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначений вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна боржника.

Так, згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Жодної з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна виконавцем у даній справі не встановлено.

Вказаний перелік не містить підстав для зняття державним виконавцем арешту з майна божника за обставин встановлених у цій справі.

Поряд із цим, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.

Питання правомірності бездіяльності суб`єкта оскарження, порушеного стороною виконавчого провадження віднесено до регулювання розділом VII ЦПК України яким передбачено прийняття рішення зобов`язального характеру в разі обґрунтованості скарги (неправомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності), а зміст приписів ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що у випадках не віднесених до підстав, обумовлених ч. 4 ст. 59 цього Закону - арешт знімається за рішенням суду.

До таких випадків, коли арешт знімається за рішенням суду можна віднести обставини за яких виконавче провадження відсутнє (завершене, знищене тощо), стягувач майнових претензій не має, а арешт майна боржника безпідставно триває довгий час.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Поряд із цим, наявність на теперішній час арешту майна боржника жодним чином не співвідноситься з метою застосування такого обтяження, визначеного наведеною нормою Закону України «Про виконавче провадження» та подальше збереження арешту майна боржника не спрямоване на забезпечення виконання рішення суду, що є основною метою арешту у виконавчому провадженні, і відтак такий арешт лише безпідставно впливає на обсяг прав скаржника, як власника арештованого майна, ураховуючи наступне.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з цим, судом встановлено, що стосовно скаржника відсутні відкриті виконавчі провадження, в яких він є боржником, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив, виконавче провадження завершене, стягувач не має майнових претензій до боржника (адже відкриті виконавчі провадження відсутні), а арешт триває довгий час.

За таких обставин вбачається порушення прав боржника, як власника майна, на користування та розпорядження таким майном у зв`язку з існуючим обтяженням майна у вигляді арешту, за рахунок якого в зв`язку із наведеними обставинами не може бути забезпечене реальне виконання рішення суду за відсутності виконавчого провадження та спливу строків для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Установивши порушення прав скаржника, як власника майна, суд має відновити такі права керуючись положеннями ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єкт оскарження не має законодавчих повноважень здійснювати зняття арешту у виконавчому провадженні, яке завершене поверненням виконавчого листа стягувачеві, відтак суд не може зобов`язувати особу вчинити дії, які суперечать закону.

Вказане ще раз підтверджує, що у таких випадках арешт знімається саме рішенням суду.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, шляхом зняття арешту судом, який був накладений постановою державного виконавця при здійсненні виконання судового рішення, і скаржник у такому випадку має право звернутись до будь-якого державного реєстратора для здійснення фактичного зняття арешту за відповідною ухвалою суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 76-81, 89, 259-261, 353-355, 447-451 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

п о с т а н о в и в:

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, правонаступник стягувача - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (стягувач Акціонерне товариство «Укрсоцбанк») задовольнити частково.

Зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), що накладений постановою державного виконавця Сиськова О.Л. Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 22.08.2011 року у виконавчому провадженні №28139476 (реєстраційний номер обтяження 11868138; дата державної реєстрації 21.11.2011).

В іншій частині скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений 10.07.2026 року.

Суддя