Рішення № 138170712, 13.07.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/42331/25

Провадження № 2/761/4851/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Семеняка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-17 т. 1) до відповідача «Райффайзен Банк», в якому просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 140000,0 дол. США (далі по тексту - вимога № 1);

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 500000,0 грн. (далі по тексту - вимога № 2);

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100000,0 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 вересня 2017р. між позивачем та відповідачем, в особі начальника Шевченківського районного відділення (м. Київ) Київської регіональної дирекції Стецишиної А.В., начальника відділу продажу Шевченківського районного відділення (м. Київ) Київської регіональної дирекції ОСОБА_3 було укладено договір № 705 оренди індивідуального (банківського) сейфу (далі по тексту - договір оренди сейфу), відповідно до умов вказаного договору, відповідач надав позивачу у строкове платне користування (оренду) індивідуальний банківський сейф № НОМЕР_1, розміщений в депозитному залі Шевченківського районного відділення за адресою: м. Київ, вул. Сім?ї Бродських, 31/33. Дія цього договору оренди сейфу неодноразово продовжувалася сторонами.

Довіреною особою з метою користування банківським сейфом № НОМЕР_1 позивач призначив свою дружину (шлюб було розірвано у 2021р.), ОСОБА_4 , шляхом видачі їй відповідної нотаріально посвідченої довіреності від 28 грудня 2020р.

ОСОБА_4 мала доступ до грошових коштів, які позивач зберігав в банківському сейфі № НОМЕР_1, на випадок якщо з ним щось трапиться, або на випадок, якщо діти та/або сама ОСОБА_4 потребуватимуть грошових коштів, у випадку виникнення складних життєвих обставин (раптової хвороби, травми, обставин непереборної сили тощо), а позивача не буде поруч щоб допомогти.

У період з 2017 по 2021рр., дохід позивача, як фізичної особи - підприємця склав близько 19000000,0 грн., та частину цих коштів, як особистих коштів для власних потреб, своєї сім?ї, в розмірі 140000,0 дол. США, позивач зберігав в орендованому банківському сейфі № НОМЕР_1, станом на кінець 2022р. - початок 2023р.

Факт можливості зберігання позивачем, вказаної суми грошових коштів у зазначеній вище валюті підтверджується слідчим експериментом, проведеного, відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2023р. по справі № 760/22696/23, провадження № 1-кс/760/9482/23.

16 грудня 2022р. ОСОБА_4 перевірила вміст банківського сейфу № НОМЕР_1, відвідавши депозитний зал Шевченківського районного відділення (м. Київ) Київської регіональної дирекції АТ «Райффайзен Банк».

На записах камер відеоспостереження, які встановлені в депозитному залі банку від 16 грудня 2022р., під час огляду ОСОБА_4 вмісту сейфу № НОМЕР_1, вбачається, що останній заповнений пачками купюр номіналом сто доларів США, після огляду вмісту сейфу ОСОБА_4 закрила пенал сейфу, та повернула сейф на зберігання.

Крім того, допитана, в судовому засіданні 25 вересня 2024р., в якості свідка, по справі № 760/2155/24, ОСОБА_4 підтвердила, що у сейфі № НОМЕР_1 зберігалися грошові кошти.

17 січня 2023р. позивачем при перевірці вмісту орендованого ним сейфу № НОМЕР_1, у депозитному залі Шевченківського районного відділення Банку було виявлено, відсутність грошових коштів у сейфі № НОМЕР_1 , про вказаний факт позивач невідкладно повідомив керівництво банку та правоохоронні органи.

По факту викрадення належних позивачу, грошових коштів в сумі 140000,0 дол. США, з орендованого банківського сейфу № НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк» було порушено кримінальне провадження № 12023100090000121 від 18 січня 2023р., яке перебувало в провадженні слідчого відділу Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

Досудовим розслідуванням було встановлено, зокрема, що ОСОБА_5 маючи корисливий умисел вступив у відносини з колишньою дружиною ОСОБА_1 . ОСОБА_4 , та проживаючи разом з нею, і користуючись її довірою дізнався, що остання має ключ від орендованого позивачем банківського сейфу № НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен банк», де зберігаються грошові кошти, в сумі 140000,0 дол. США.

ОСОБА_5 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 06 січня 2023р., перебуваючи за місцем проживання колишньої дружини позивача, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , таємно та непомітно для останньої, оскільки вона перебувала за кордоном, заволодів ключем від орендованого банківського сейфу № НОМЕР_1. Після чого, ОСОБА_5 , діючи відповідно до відведеної йому ролі, передав попередньо викрадений ключ від особистого банківського сейфу № НОМЕР_1 АТ «Райффайзен банк», співвиконавцю ОСОБА_6 , тим самим надавши йому можливість доступу до орендованого позивачем банківського сейфу, з метою незаконного заволодіння коштами, які зберігались в ньому.

Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 29 липня 2025р. по справі № 760/22696/23, який не набрав законної сили, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років, з конфіскацією майна, належного йому на праві власності.

В ході судового слідства, по справі № 760/22696/23, було встановлено, що 06 січня 2023р. працівники Шевченківського відділення відповідача, допустили доступ до сейфу, який орендував позивач за № НОМЕР_1 сторонньої особи, а саме ОСОБА_6 , який мав ключ, переданий йому співмешканцем довіреної особи позивача ОСОБА_4 . При цьому, співробітники відповідача, надаючи ОСОБА_7 доступ до сейфу № НОМЕР_1, не здійснили перевірку документів, не витребували довіреність, і не перевірили слово-пароль, що є обов`язковими умовами допуску до депозитарію, згідно з договором оренди сейфу № 705, внутрішніми правилами Банку та вимогами Національного банку України.

Позивач вважає, що саме внаслідок дій працівників відповідача (банку), які допустили сторонню особу до депозитарію, та не забезпечили належний контроль, стали безпосередньою причиною втрати його грошових коштів. Він вважає, що відповідач не забезпечив схоронність орендованого сейфа, порушив свої зобов`язання за договором оренди сейфа, внутрішніми інструкціями та вимогами нормативних актів Національного банку України, та внаслідок дій (бездіяльності) цих працівників банку, допущених до роботи в депозитарії, свідчить про недбале виконання ними службових обов`язків, внаслідок чого позивачу було спричинено матеріальну і моральну шкоду, у зазначеному вище розмірі.

Крім того, сторона позивача вважає, що в силу положень ст. ст. 950, 1172 ЦК України відповідач несе повну цивільно-правову відповідальність, а відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» положення договору оренди сейфу, що виключає відповідальність банку за втрату коштів клієнта (позивача) є нікчемними, та не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Також позивач вважає, що в силу положень ст. ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» , відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінив в 500000,0 грн.

Оскільки в досудовому порядку, вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу в підготовче засідання.

24 жовтня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 164-186 т. 1), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що при зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем не враховані положення п. 7.1 договору оренди сейфу, в редакції додаткової угоди від 20 грудня 2022р., яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Твердження сторони позивача про нікчемність п. 7.1 договору оренди сейфи, на підставі положень ст. 950 ЦК України; ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковими, оскільки відповідач не приймав від позивача цінності на зберігання за описом, а лише надав позивачу в тимчасове платне користування (оренду) конкретно визначений сейф в приміщенні сховища банку. Між сторонами був укладений договір про оренду індивідуального (банківського) сейфа, що не охороняється банком, передбачений ст. 971 ЦК України, тобто без відповідальності банку за вміст сейфа, а тому вимога позивача про відшкодування шкоди не підлягає до задоволення.

Крім того, сторона відповідача звертала увагу суду, що втрата позивачем речей, які перебували в сейфі № НОМЕР_1, відповідно до договору оренди сейфу, стало внаслідок порушення довіреною особою позивача - ОСОБА_4 , умов договору оренди сейфу, оскільки п. 3.1 цього договору передбачено, що орендар та довірена особа зобов`язані забезпечити належне збереження ключів для відвідування депозитного залу, зобов`язані вживати всіх необхідних заходів для запобігання їх втраті, пошкодженню або отримання до них доступу третіми особами. Орендарю та довіреній особі заборонено передавати ключі від сейфу та виготовляти копії ключів від сейфу. Натомість ОСОБА_4 не забезпечила належне зберігання ключа від сейфу № НОМЕР_1, внаслідок чого ним заволодів її співмешканець, який у подальшому і передав ключ ОСОБА_6 .

Також, на думку сторони відповідача, позивач не підтвердив належними і допустимими доказами, що ним особисто зберігалися грошові кошти в сейфі № НОМЕР_1 , в розмірі 140000,0 дол. США, оскільки на думку сторони відповідача, результати проведеного слідчого експерименту слідчим слідчого відділу Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_11 не є належними і допустимими доказами. Додана позивачем, до позову, в якості доказів виписка руху коштів по рахункам позивача, жодним чином не підтверджує ані розміру коштів, які були розміщені ним у банківському сейфі № НОМЕР_1 , ані знаходження їх там станом на 06 січня 2023р., а лише може свідчити про джерела походження грошових коштів, які були наявні у позивача.

В обґрунтування відзиву на позов, стороною відповідача наводились правові позиції Верховного Суду, з аналогічних правовідносин.

Враховуючи договірні зобов`язання між сторонами, сторона відповідача вважає, що посилання сторони позивача, в обґрунтування заявлених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, на положення ст. ст. 1166, 1172 ЦК України, які регламентують деліктні зобов`язання є безпідставними, при цьому сторона відповідача посилалася, на правові позиції, наведені у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019р. по справі № 308/6023/15-ц (провадження N 61- 4447сво18).

На думку сторони відповідача, безпідставними є вимоги сторони позивача про відшкодування моральної шкоди, які недоведені належними і допустимими доказами, враховуючи те, що на користь позивача вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 29 липня 2025р. по справі № 760/2155/24, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України та задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 , і стягнуто на користь останнього 5118400,00 грн., еквівалент 140000,0 дол. США, як майнову шкоду та 50000,0 грн., як моральну шкоду. Таким чином, відповідач вважає, що моральні страждання позивача, пов`язані із втратою грошових кошт вже відшкодовані.

Заперечувала також, сторона відповідача щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи те, що позивач у позові взагалі не навів опис та перелік робіт та послуг, наданих адвокатом у цій справі, не обґрунтував реальність, дійсність та необхідність витрат за ці послуги, які були надані адвокатом, враховуючи те, що справа з точки зору її правового регулювання не є складною, не потребує значного часу для опрацювання, а переважна частина змісту позову складає саме описова частина обставин справи; заявлена до відшкодування сума витрат на правову допомогу не є розумною та є значно завищеною в порівнянні із ринковими цінами на подібні послуги.

30 жовтня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (ас. .213-235 т. 1), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначивши, що доводи сторони відповідача наведені у відзиві є безпідставними, оскільки відповідачем не враховані положення п. 2.1, 7.1 договору оренди сейфу, при цьому відповідачем не заперечується той факт, що співробітниками відповідача було надано доступ до сейфу № НОМЕР_1 сторонній особі ( ОСОБА_6 ), як і не було спростовано стороною відповідача факт зберігання позивачем в орендованому сейфі № НОМЕР_1 грошових коштів.

Наведена відповідачем у відзиві на позов практика Верховного Суду не є релевантною, враховуючи спірні правовідносини, які склались між сторонами. Хибними на думку сторони позивача є твердження сторони відповідача, про відшкодування позивачу моральної шкоди за вироком Солом`янського районного суду м. Києва, оскільки зазначений вирок не набрав законної сили, а моральна шкода, яка була спричинена позивачу, та заявлена у вказаному позові є саме не виконання відповідачем в повному обсязі договору оренди сейфу.

05 листопада 2025р. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 240-248б т. 1), в яких відповідач проти позову заперечив, з підстав, які за змістом є аналогічним відзиву на позов.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2026р. заяву відповідача про зупинення провадження по справі залишено без задоволення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2026р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав, наведених у відзиві на позов, запереченнях, на відповідь на відзив, просила суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторони позивача, сторони відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, та не оспорювалось сторонами, що 11 вересня 2017р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило найменування на «Райффайзен Банк» (відповідачем) та ОСОБА_1 (позивачем) було укладено договір оренди сейфу (а.с. 111-114 т. 1), відповідно до п. 1.1. якого, банк на умовах договору надає орендарю в строкове платне користування (оренду) індивідуальний банківський сейф № НОМЕР_1, розміщений в депозитному залі банку, а орендар зобов`язується сплачувати орендну плату та користуватися сейфом, відповідно до умов договору. За договором орендар не розкриває банку інформацію про вміст сейфу (опис та оцінка вмісту сейфу банком не проводиться). Орендар усвідомлює та згоден, що банк не володіє інформацією про конкретний вміст сейфу та не приймає за договором зберігання предмети, що розміщуються орендарем в сейфі.

Індивідуальний банківський сейф № НОМЕР_1, розташований у депозитарії Шевченківського районного відділення відповідача в м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, 31/33.

Згідно п. 1.2 договору оренди сейфу, строк оренди сейфу з 11 вересня 2017р. по 10 вересня 2018р. (включно), що складає 365 календарних днів, строк оренди сейфу може бути подовжений/змінений на умовах договору.

Пунктами 2.1-2.4 договору оренди сейфу сторони передбачили, що орендар отримує доступ до сейфу на умовах договору після сплати орендної плати, згідно п. 4.1 договору та внесення суми застави, згідно з п. 4.2. договору, після чого працівник депозитного залу надає орендарю (або його довіреній особі) картку клієнта для відвідування депозитного залу та два ключі (комплект ключів) від сейфу, що засвідчується підписами орендаря (його довіреної особи) та працівника банку на примірнику договору. Перепусткою для відвідування орендарем депозитного залу є слово-пароль, що визначається орендарем самостійно в заяві про оренду індивідуального (банківського) сейфу. Орендар зобов`язаний своєчасно та належним чином здійснювати всі необхідні дії для отримання доступу до сейфу протягом строку оренди.

Орендар має право надати право користування сейфом своїй довіреній особі шляхом оформлення відповідної довіреності з передачею орендарем довіреній особі одного/двох ключів від сейфу та слово паролю. Якщо орендар є фізичною особою, довіреність на право користування сейфом повинна бути посвідчена нотаріально. Якщо орендар є юридичною особою, довіреність на право користування сейфом або посвідчується нотаріально, або видається на бланку юридичної особи орендаря, підписується уповноваженою особою орендаря та засвідчується печаткою орендаря. Якщо використання печатки є обов`язковим згідно з установчими документами орендаря. Орендар зобов`язаний самостійно ознайомити довірену особу зі змістом договору та забезпечити контроль за використанням довіреною особою умов довіреності та договору. Орендар несе перед банком відповідальність за всі дії довіреної особи, як за свої власні.

Довірена особа орендаря, зобов`язана особисто надати до банку довіреність та документи, необхідні для здійснення ідентифікації, відповідно до вимог внутрішніх нормативних документів банку та законодавства України. Після завершення ідентифікації довірена особа, отримує в банку власну картку клієнта для доступу до сейфу.

У випадку скасування орендарем довіреності довіреної особи, орендар зобов`язаний письмово повідомити про це банк, протягом трьох банківських днів з моменту настання такого випадку та, за можливості, повернути картку клієнта довіреної особи. Доступ довіреної особи до сейфу припиняється банком, після закінчення строку довіреності, або з моменту надходження на адресу депозитарного залу письмового повідомлення орендаря про скасування довіреності.

При дотриманні умов договору, орендар має право на безперешкодний доступ до сейфу, протягом банківського дня, згідно графіку роботи депозитного залу банку у відповідності до умов договору. Банк забезпечує доступ до сейфу орендарю або його довіреній особі, за умови повідомлення ним слова-паролю для відвідування депозитного залу, пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, довіреності (для довіреної особи орендаря), ключа від сейфу, картки клієнта орендаря/довіреної особи. Банк зобов`язується не надавати доступу до сейфу особам (у тому числі орендарю/довіреним особам), що не виконали визначених в цьому пункті договору умови, крім випадків, передбачених законодавством України та договором.

Пунктами 3.1.-3.3. договору оренди сейфу визначено, що орендар та довірена особа зобов`язані забезпечити належне збереження ключів, карток клієнта та збереження в таємниці слова-паролю для відвідування депозитного залу, зобов`язані вживати всіх необхідних заходів для запобігання їх втрати, пошкодження або отримання до них доступу третіми особами. Орендарю та довіреній особі заборонено передавати ключі від сейфу та виготовляти копії ключів від сейфу. Орендарю та довіреній особі заборонено передавати картки клієнта та повідомляти слово-пароль іншим особам.

У випадку втрати картки клієнта орендар або його довірена особа повинні письмово (в довільній формі) звернутися до банку протягом десяти банківських днів для отримання дубліката картки клієнта.

Орендар зобов`язаний негайно, але не пізніше п`яти банківських днів, письмово повідомити банк про втрату або пошкодження одного або обох ключів від сейфу, в тому числі ключа довіреної особи орендаря (пошкодженим вважається ключ, який фізично не придатний для відкриття сейфу).

За змістом пунктів 7.1.-7.3 договору оренди сейфу, банк несе відповідальність за організацію охорони депозитного залу та фізичну цілісність сейфу, за дотримання правил доступу до депозитного залу та сейфу, визначених договором, крім випадків настання форс-мажорних обставин. Банк не несе відповідальність за збереження вмісту сейфу та за зіпсування або крадіжку вмісту сейфу.

У випадку виникнення обставин форс-мажору (пожежа, повінь, землетрус, затоплення, вплив ядерної енергії, техногенні катастрофи; війна, вторгнення військ, усякого роду воєнні дії, незалежно від того, була оголошена війна чи ні, воєнні маневри, дія засобів ведення війни, громадянська війна, заколот, революція, повстання, бунт, страйк, локаут, громадський безлад, мітинги, демонстрації, народні заворушення; військове чи протиправне захоплення влади; змова, конфіскація, арешт, реквізиція, знищення або пошкодження майна за розпорядженням існуючого юридично чи фактично органу військової або цивільної влади; будь-які терористичні акти, диверсії, заходи щодо їхнього придушення, попередження чи інші антитерористичні дії; будь-яка анексія, окупація території або відсутність над нею контролю з боку влади України, якщо на такій території знаходиться депозитарний зал із сейфом; ураження мінами, бомбами, та іншими вибуховими пристроями чи засобами ведення війни; будь-які дії збройних угруповань, з`єднань, груп найманців, регулярних збройних сил, групи зловмисників або окремих осіб, які застосовують зброю, крадіжки, розбої, грабежі та мародерство, у т.ч. під час подій, зазначених у цьому пункті; нормативні акти, рішення органів влади та управління Національного банку України, рішення, постанови, ухвали судів та інших органів та осіб, що підлягають примусовому виконанню, інші дії третіх осіб та обставини, що будь-яким чином забороняють унеможливлюють, обмежують або іншим чином впливають на виконання зобов`язань за договором та інше, які не залежать від волі сторін, виникли після набуття чинності договору, перешкоджають виконанню зобов`язань за договором, строк виконання таких зобов`язань переноситься на час дії обставин форс-мажору, та сторони звільняються від відповідальності за договором.

Зобов`язання за договором підлягають негайному виконанню після припинення дії обставин форс-мажору, крім випадку, коли обставини форс-мажору тривають більше шести місяців. В останньому випадку зобов`язання сторін за договором вважаються припиненими без покладання на сторін будь-яких зобов`язань, з відшкодування, викликаних таким припиненням збитків, витрат, шкоди та інших зобов`язань, у том числі з передачі/ повернення вмісту сейфу.

Банк не несе відповідальності за неможливість отримання орендарем доступу до сейфу, якщо така неможливість стала наслідком дії або бездіяльності орендаря, або його довіреної особи, щодо втрати картки клієнта, втрати/пошкодження ключів, ненадання до банку документів/інформації для здійснення ідентифікації/верифікації.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що строк дії договору оренди сейфу (№ НОМЕР_1) щороку продовжувався додатковими угодами: від 26 вересня 2019р.; від 01 жовтня 2020р.; від 27 травня 2022р.; від 25 серпня 2022р.; від 20 грудня 2022р.; від 20 липня 2023р. (а.с. 91, 94, 98, 100,102, 107 т. 1).

18 грудня 2024р. між сторонами була укладена угода про розірвання договору оренди сейфу (а.с. 109 т. 1).

Крім того, судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що 27 листопада 2019р. між сторонами, також було укладено договір № 1566 про оренду індивідуального банківського сейфу (а.с. 85-88 т. 1), за яким відповідач надав позивачу, у строкове платне користування індивідуальний банківський сейф № НОМЕР_3 у тому ж депозитарії. Строк дії цього договору, також щороку продовжувався додатковими угодами.

18 грудня 2024р. між сторонами була укладена угода про розірвання договору оренди індивідуального (банківського) сейфу № 1566 від 27 листопада 2019р. (а.с. 108, зворот т. 1).

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що право на користування сейфами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 мала також довірена особа позивача - ОСОБА_4 (з якою позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 1998р., та який було розірвано за рішенням Шевченківського районного суду м Києва від 11 травня 2021р. по цивільній справі № 761/4450/21), на підставі нотаріально посвідчених довіреностей від 12 вересня 2017р. (строк дії до 20 вересня 2020р.), 28 грудня 2020р. (строк дії до 28 грудня 2023р.), 31 грудня 2021р. (строк дії до 31 грудня 2024р.).

Звертаючись до суду з вимогою № 1, позивач зазначав, що у період дії, укладених з ним договорів оренди індивідуальних банківських сейфів за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3, ним особисто зберігалися в сейфі № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 140000,0 дол. США. Зазначені грошові кошти ним були отримані від здійснення підприємницької діяльності (а.с. 21-78 т. 1) та поміщені до сейфу № НОМЕР_1. Сам факт розміщення коштів у сейфі підтверджується також, слідчим експериментом, проведеним, відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2023р. по справі № 760/22696/23, провадження № 1-кс/760/9482/23. Однак, 17 січня 2023р. позивач під час відвідування банку, та після відкриття сейфу № НОМЕР_1 виявив відсутність грошових коштів.

18 січня 2023р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України за № 12023100090000121.

Згідно з висновком № RBUA_20F_230197 (а.с. 115-118 т. 1), який було складено Керівником з питань виявлення та розслідування фінансових злочинів Управління менеджменту фінансових злочинів та комплаєнсу Департаменту комплаєнсу відповідача ОСОБА_8 , було встановлено, що: «… В ході перевірки переглянути записи з камер відео спостереження в приміщенні депозитарію Шевченківського районного відділення та встановлено, що 06.01.2023 клієнт ОСОБА_7 о 12 год. 41 хв. разом з провідним менеджером роздрібних продуктів Шевченківського районного відділення ОСОБА_9 увійшли до депозитарної зали, після чого ОСОБА_9 відкрила двері сейфу де розміщено сейф НОМЕР_4, розблокувала ключем мастер ключ сейф № НОМЕР_4.

Потім ОСОБА_6 відкрив сейф своїм ключем, забрав пенал та пішов до спеціальної кімнати. Наступним було відкрито сейф № НОМЕР_5 після роботи з яким, ОСОБА_6 попросив ОСОБА_9 відкрити сейф НОМЕР_1, що вона і зробила. ОСОБА_6 витягнув пенал сейфу НОМЕР_1 та пішов до спеціальної кімнати, після його повернення на відео видно, що ОСОБА_6 засовує пенал до сейфу намагаючись не торкатися його пальцями.

За інформацією щодо втрати клієнтом ОСОБА_1 чи довіреною особою ОСОБА_4 ключів до сейфу НОМЕР_1 до банку не надходила ( ОСОБА_4 мала доступ до сейфу НОМЕР_1 на підставі довіреності).

В своїх поясненнях головний менеджер з продажу роздрібних продуктів ОСОБА_9 повідомляє, що 06.01.2023 вона провела клієнта ОСОБА_6 до сейфу НОМЕР_5, відкрила сейф своїм ключем, так само було проведено процедуру і по сейфу НОМЕР_1. ОСОБА_9 зазначає, що жодних особистих відносин з клієнтом не має.

Згідно даних ПЗ Сейф 06.01.2023 ОСОБА_6 відвідував сейфи НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6, хоча фактично сейф № НОМЕР_6 клієнтом ОСОБА_6 не відкривався, замість нього ОСОБА_6 відкрив сейф № НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 …».

Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 29 липня 2025р. по справі № 760/2155/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129212537), який не набрав законної сили, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією майна, належного йому на праві власності. ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309 КК України та виправдано, оскільки не доведено, що кримінальний проступок вчинено обвинуваченим.

Речові докази:

- ключ на блакитному брилку з гравіюванням - повернути ОСОБА_4 , як власнику;

- договір оренди банківського сейфу № 1948 від 20 грудня 2022р. з додатками; договір № 1952 від 29 грудня 2022р.; договір № 1954 від 04 січня 2023р. з додатками; заява-договір ОСОБА_10 , нотаріально завірена довіреність ОСОБА_10 з додатками, які поміщено до спец.пакету № 7081545, - зберігати в матеріалах провадження;

Здійснено розподіл судових витрат.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 5118400,0 грн. на відшкодування майнової шкоди, внаслідок викрадення його майна, та 50000,0 грн., на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

В ході судового слідства, за змістом зазначеного вироку суду:

- «…Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та показав суду, що дійсно 06.01.2023, приблизно о 12 годині, відвідував сховища АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, 31/33, з метою перевірки орендованих ним скриньок, в яких зберігались особисті та сімейні цінні речі. Попередньо, зустрівся з ОСОБА_5 , з яким перебував у товариських відносинах, та повідомив про свій намір відвідати банк, на що ОСОБА_5 звернувся з проханням забрати з його скриньки документи та надав ключі від сейфу. Пройшовши належну перевірку працівниками банку, оглянув свої скриньки, після чого, повідомивши співробітнику банку про те, що скринька належить товаришу, без заперечень отримав доступ до сейфу № НОМЕР_1. Відчинивши, виявив, що сейф пустий. Закінчивши з відвідуванням банку, повернув ключі ОСОБА_5 та повідомив про відсутність документів у вказаному сейфі, на що отримав спокійну реакцію та поїхав додому, за адресою: АДРЕСА_2 . Заперечив щодо заволодіння будь-яким майном у потерпілого, вказуючи на те, що до вручення підозри йому не було відомо про існування такої особи як ОСОБА_1 та наявність у нього будь-яких коштів. Цивільний позов останнього не визнає повністю…»;

«…Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомила, що 16.12.2022 за вказівкою колишнього чоловіка ОСОБА_1 відвідувала сховище АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, 31/33 , де відкривала сейф, який був повністю наповнений купюрами іноземної валюти. Ключ від сейфу зберігала разом з нотаріальною довіреністю у шафі своєї квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , де проживала разом з ОСОБА_5 , який також був обізнаний про місцезнаходження ключа, наявність банківських скриньок та їх вміст. Повернувшись з-за кордону у січні 2023 року, помітила, що розташування ключа та довіреності змінилось, але не придала цьому уваги. 17.01.2023, дізнавшись від ОСОБА_1 про зникнення грошових коштів з його сейфу, виникли підозри щодо співмешканця, проте невдовзі зв`язок з ним було втрачено. Зазначила, що у вересні 2023 року, у темний період доби, особисто зустрілась з раніше відомим, як товариш співмешканця, ОСОБА_6 , перебуваючи біля свого помешкання, за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_6 чекав заздалегідь та почав ставити запитання стосовно місцезнаходження ОСОБА_5 , а на прохання повернути викрадені кошти ОСОБА_1 повідомив, що кошти повернуто…».

Відповідно до статей 526, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Відповідно до частини 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно з частиною 1 ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до частини 1 ст. 955 ЦК України положення параграфу першого глави 66 «Зберігання» ЦК України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Таким чином, норми статей 969, 970, 971 ЦК України є спеціальними нормами відносно до загальних положень про зберігання.

Так, відповідно до частини 1, 3 ст. 969 ЦК України банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред`явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.

Статтею 970 ЦК України регулюються особливості договору про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Так, банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред`явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

Статтею 971 ЦК України регулюються відносини за договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком. До договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Згідно зі статтями 780, 906 ЦК України шкода, завдана у зв`язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати. Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Так, за змістом п. 7.1 договору оренди сейфу, в редакції яка діяла в грудні 2022р. - січні 2023р., банк несе відповідальність за організацію охорони депозитарного залу та фізичну цілісність сейфу, за дотримання правил доступу до депозитарного залу та сейфу, визначених договором, крім випадків коли банк не мав можливості забезпечувати ці функції через безпосередній вплив форс-мажорних обставин або загрозу життю та здоров`ю населення чи персоналу банку, який мав місце після укладення договору. Банк не несе відповідальність за збереження вмісту сейфу та за зіпсування або крадіжку вмісту Сейфу.

Так, заявляючи вимогу № 1, позивач посилався на положення статей 15, 16, 22, 611, 950, 1166, 1192 ЦК України, зазначаючи, що втрата грошових коштів є прямими збитками, завданими неналежним виконанням договору з боку Банку.

При цьому, сторона позивача вважає, що вищезазначені положення п. 7.1 договору оренди сейфу, у наведеній редакції є нікчемними, в силу положень ст. 950 ЦК України; ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За змістом частини 1, 2 ст. 950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Положеннями частин 1-3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

В ході судового розгляду справи, враховуючи умови, укладеного між сторонами договору оренди сейфу, судом не було встановлено, що відповідач, як банківська установа приймав від позивача (фізичної особи) цінності (грошові кошти) на зберігання за описом.

За змістом укладеного між сторонами договору оренди сейфу, вбачається, що відповідач лише надав позивачу в тимчасове платне користування (оренду) конкретно визначений сейф в приміщенні сховища банку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір оренди сейфу, укладений між сторонами, за своїм змістом та виходячи з правовідносин, які склалися між сторонами, необхідно кваліфікувати, як договір про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфу (ст. 971 ЦК України), оскільки умови, укладеного між сторонами договору не містять обов`язку банку контролювати вміст сейфу.

Доводи сторони позивача про нікчемність положень п. 7.1 договору оренди сейфу, на думку суду є помилковими та хибними.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість наявність кримінально-правового правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

Вимоги потерпілого про майнову відповідальність правопорушника, що настає внаслідок злочину, можуть бути пред`явлені на підставі цивільного позову у кримінальному провадженні.

Також відносини із відшкодування шкоди й відповідно відповідальність за завдану шкоду може мати місце, як правило, лише за відсутності договірних правовідносин, а за їх наявності має йтися про договірну відповідальність.

Таким чином, між сторонами у справі, склалися та існують до належного виконання договірні правовідносини, які виникли на підставі договору оренди сейфу, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положення ст. ст. 1166, 1172 ЦК України, які регулюють відшкодування шкоди за деліктними зобов`язаннями.

Положеннями ст. ст. 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не були спростовані доводи сторони відповідача, що довіреною особою позивача - ОСОБА_4 та позивачем не були дотриманні положення пунктів 2.1, 2.2., 3.1., 3.3. договору оренди сейфу, зокрема належного зберігання ключа від сейфу № НОМЕР_1.

В свою чергу, стороною відповідача не були спростовані доводи стони позивача, що співробітником відповідача, в порушення порядку правил отримання доступу до сейфу, зокрема п. 2.4. договору оренди сейфу, було надано сейф № НОМЕР_1, який орендував позивач, іншому клієнту банку - ОСОБА_6 , який не був орендарем цього сейфу, при цьому при видачі сейфу № НОМЕР_1, зазначений клієнт не пройшов відповідну верифікацію.

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, яка відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України полягає в тому, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими та достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 6, 7 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги № 1, при цьому судом критично оцінюються надані стороною позивача, в якості доказів виписка руху коштів по рахункам позивача, які ним були отримані від здійснення підприємницької діяльності (а.с. 21-78 т. 1) та відеозапис слідчого експерименту, проведеним, відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2023р. по справі № 760/22696/23, провадження № 1-кс/760/9482/23, оскільки зазначені відомості не підтверджують факту розміщення грошових коштів в банківському сейфі № НОМЕР_1 , ні знаходження грошових коштів в сейфі № НОМЕР_1 , станом на 06 січня 2023р. Так, виписка по банківським рахункам позивача, може свідчити лише про джерела походження грошових коштів, які були наявні у позивача, а слідчий експеримент, підтверджує лише можливість поміщення певної суми грошових коштів до банківського сейфу, враховуючи геометричний розмір сейфу та обсяг грошових коштів. Крім того, судом враховані положення пунктів 7.1., 7.3 договору оренди сейфу, в редакції, яка діяла станом на 06 січня 2023р.

В силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, Верховний Суд зазначив, в постанові від 02 червня 2021р. (справа №355/1454/19), що при вирішенні питання в частині відшкодування моральної шкоди у правовідносинах, на які поширюється Закон України «Про захист прав споживачів» (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019р. у справі № 360/723/16-ц (провадження № 61-22702сво18), відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16 (провадження № 14-714цс19) зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Щодо вимоги позивача № 2 про відшкодування моральної шкоди, то в цій частині позов підлягає частковому задоволенню, оскільки стороною позивача доведено належними і допустимими доказами факт заподіяння моральної шкоди позивачу зі сторони відповідача, внаслідок не дотримання стороною відповідача положень пункту 2.4 договору оренди сейфу.

Вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходить з втрат немайнового характеру, що їх зазнала сторона позивача, зміни, які відбулись в житті позивача (судове врегулювання спору), що призвело до негативних наслідків щодо його душевної рівноваги та морального стану, а тому суд оцінює моральну шкоду в розмірі 50000,0 грн.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994р., ст. 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,2 грн.

Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100000,0 грн., то в цій частині витрати не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, в обґрунтування наданих витрат на професійну правничу допомогу, стороною позивача було надано ордер (а.с. 81 т. 1), договір про надання правової допомоги № 02-03-2023-1 від 02 березня 2023р. (а.с. 82, 83 т.1). За змістом зазначеного договору, не визначено взагалі вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, відсутні відомості про кількість годин, яка була витрачена адвокатом щодо надання професійної правничої допомоги позивачу, зокрема час, який необхідний адвокату на підготовку процесуальних заяв по суті, клопотань, та прийняття участі у розгляді справи. Крім того, стороною позивача, не були надані докази понесення зазначеної суми витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, чи частково, а тому суд дійшов до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 23, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 525, 526, 530, 610 - 612, 627-629, 638, 971, 1166, 1167, 1192 ЦК України; ст. 4, 10, 21-23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ: 14305909, місцезнаходження: м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4А) про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 50000,0 /п`ятдесят тисяч/ грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ грн. 20 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 13 липня 2026р.

Суддя: