Рішення № 138139346, 07.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2026Справа № 910/12031/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Вілінської О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боржник "Лукас Аудит" Кат Чік поверни борги З! С! У! "

до Фізичної особи-підприємця Солохи Анастасії Володимирівни

про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, ціна позову 192566,53 грн.

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання;

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Боржник "Лукас Аудит" Кат Чік поверни борги З! С! У! " звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Солохи Анастасії Володимирівни про:

- визнання недійсним договору № 01/10-21 вiд 01.10.2021 року між АО "Лукас Лігал", правонаступником якого є ТОВ "Боржник "Лукас Аудит" Кат Чік поверни борги З! С! У! " (ідентифікаційний код 43723626), та Фізичною особою-підприємцем Солоха Анастасією Володимирівною;

- стягнення з Фізичної особи-підприємця Солоха Анастасії Володимирівни на користь ТОВ "Боржник "Лукас Аудит" Кат Чік поверни борги З! С! У! " 192 566,53 грн., які складаються з основної суми боргу 174 500,00 грн, інфляційного збільшення станом на дату подачі позову в сумі 10 877,35 грн. та 3% річних станом на дату подачі позову 7 189,18 грн. На підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити у судовому рішенні про нарахування трьох відсотків річних та інфляційного збільшення основної суми боргу з дати подачі позову до моменту фактичного виконання рішення відповідачкою.

Позовні вимоги ТОВ "БОРЖНИК "ЛУКАС АУДИТ" КАТ ЧІК ПОВЕРНИ БОРГИ З!С!У!" обґрунтовувало тим, що: договір про надання послуг було укладено під впливом психологічного насильства та обману; останній не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а лише використовувався як інструмент руху (перекидання, виведення) коштів в межах партнерських відносин, а обумовлені договором послуги відповідачем фактично не надавалися; оспорюваний договір суперечить загальним засадам цивільного судочинства, а волевиявлення його учасників не відповідало їх внутрішній волі. Позивач також вказує на те, що під тиском було підписано і акт наданих послуг від 15.12.2021 на суму 45 500,00 грн. Зазначає, що на виконання цього договору з рахунку АО "Лукас Лігал" на користь відповідача було сплачено всього 174 500,00 грн (при цьому частина оплат була здійснена після того, як позивач фактично зупинив свою діяльність, а його керівник вступив до лав Збройних Сил України).

Правовою підставою позову визначив ст.ст. 3, 13, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позивач також просив застосувати наслідки недійсності цього договору - стягнути з відповідача на свою користь 174 500,00 грн основного боргу, 10 877,35 грн інфляційних втрат, 7 189,18 грн 3 % річних згідно з ст.ст. 216, 625, 1212 ЦК України. При цьому, посилаючись на ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказував на необхідність зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми до моменту виконання відповідачем такого рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі № 910/12031/24 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 матеріли справи № 910/12031/24 передані на розгляд судді Ягічевій Н.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 прийнято справу до свого провадження та призначено підготовче засідання на 17.03.2026.

17.03.2026 через систему "Електронний суд" та відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 відкладено розгляд справи на 14.04.2026.

14.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про зобов`язання відповідача виконати ч. 2 ст. 90 ГПК України та клопотання про витебування доказів.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про зобов`язання відповідача виконати ч. 2 ст. 90 ГПК України та про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 14.04.2026 судом, на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 28.04.2026.

24.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про надання пояснень, зобов`язання відповідача надати докази, пояснення та про визнання обов`язковою особистої явки відповідача.

28.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 відкладено розгляд справи на 05.05.2026.

28.04.2026 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

04.05.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

05.05.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява (у відповідності до ст. 90 ГПК України).

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 поновлено процесуальний строк та долучено докази до матеріалів справи за клопотанням представника позивача від 04.05.2026. Також протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 02.02.2025.

Через відділ діловодства суду 05.05.2026 відповідачем сформовано клопотання про долучення додаткових доказів, які прийняті судом.

В судовому засіданні 02.06.2026 оголошено перерву до 16.06.2026.

В системі "Електронний суд" 16.06.2026 відповідачем сформовано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 розгляд справи відкладено на 07.07.2026.

В судовому засіданні 07.07.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2021 між ТОВ "БОРЖНИК "ЛУКАС АУДИТ" КАТ ЧІК ПОВЕРНИ БОРГИ З!С!У!" в особі директора ОСОБА_1. (правонаступник АО "Лукас Лігал") (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 01/10-21, за умовами якого виконавець зобов`язувався за попереднім запитом у встановлений замовником формі надавати консультаційні послуги щодо ведення комерційної діяльності замовника, визначені п. 1.2 договору, а останній - прийняти та оплачувати надані послуги на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2 договору консультаційними послугами щодо ведення комерційної діяльності замовника є, зокрема: 1) постановка ринкових цілей та розроблення маркетингових стратегій; 2) оцінка перспектив розвитку та складання квартального маркетингового плану, супровід його реалізації та звітування щодо ефективності маркетингового плану. На вимогу замовника виконавець звітує у письмовій формі; 3) формування іміджу бренду, позиціонування замовника на ринку споживачів послуг замовника; 4) аналіз ринку та консультування щодо визначення політики цін; 5) супровід комунікацій з клієнтами замовника з питань, що не порушують адвокатську таємницю; 6) ведення веб-сайту та просування замовника пошукових системах, модерація в соціальних мережах; 7) інші послуги за запитом замовника; 8) консультаційні послуги з оцінювання нерухомого майна, а саме аналіз за запитом замовника ринку оренди комерційних приміщень та проведення перемовин з потенційними орендарями в інтересах замовника; 9) послуги перекладу.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору вартість консультаційних послуг відповідно до договору становить загальну суму, сплачену замовником за результатом надання послуг, протягом 30 календарних днів з дати підсипання сторонами відповідного акта наданих послуг. За згодою сторін оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку в національній валюті у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

За період з січня по березень 2022 року позивач здійснив на користь відповідача такі платежі, зокрема: 18.11.2021 - на суму 45 500,00 грн без урахування ПДВ, 17.02.2022 - на суму 49 000,00 грн без урахування ПДВ, 04.07.2022 - на суму 10 000,00 грн без урахування ПДВ, 12.08.2022 - на суму 70 000,00 грн без урахування ПДВ, а всього на загальну суму 174 500,00 грн, про що свідчать платіжні інструкції від 18.11.2021 № 241, від 17.02.2022 № 267, від 04.07.2022 № 268, від 12.08.2022 № 269, банківські виписки.

15 грудня 2021 р. між сторонами підписано акт наданих послуг, згідно якого відповідачка за запитом позивача надала консультаційні послуги щодо аналізу ринку та консультування щодо визначення політики цін, загальна вартість яких становить 45500 грн.

Ці обставини підтверджуються поясненнями сторін, наявними у матеріалах справи копіями вищевказаних документів.

Позовні вимоги ТОВ "БОРЖНИК "ЛУКАС АУДИТ" КАТ ЧІК ПОВЕРНИ БОРГИ З!С!У!" обґрунтовувало тим, що: договір про надання послуг було укладено під впливом психологічного насильства та обману; останній не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а лише використовувався як інструмент руху (перекидання, виведення) коштів в межах партнерських відносин, а обумовлені договором послуги відповідачем фактично не надавалися; оспорюваний договір суперечить загальним засадам цивільного судочинства, а волевиявлення його учасників не відповідало їх внутрішній волі. Позивач також вказує на те, що під тиском було підписано і акт наданих послуг від 15.12.2021 на суму 45 500,00 грн. Зазначає, що на виконання цього договору з рахунку АО "Лукас Лігал" на користь відповідача було сплачено всього 174 500,00 грн (при цьому частина оплат була здійснена після того, як позивач фактично зупинив свою діяльність, а його керівник вступив до лав Збройних Сил України).

Правовою підставою позову визначив ст.ст. 3, 13, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позивач також просив застосувати наслідки недійсності цього договору - стягнути з відповідача на свою користь 174 500,00 грн основного боргу, 10 877,35 грн інфляційних втрат, 7 189,18 грн 3 % річних згідно з ст.ст. 216, 625, 1212 ЦК України. При цьому, посилаючись на ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказував на необхідність зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми до моменту виконання відповідачем такого рішення.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі № 910/12031/24 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд, скасовуючи рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що суди попередніх інстанцій вказуючи на те, що оспорюваний договір є удаваним правочином, при цьому не встановили який же конкретно договір між сторонами було укладено (суди зазначили лише формально, що це може бути договір позики, надання послуг тощо) та не вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють відповідний правочин, що не відповідає висновкам Верховного Суду, зокрема викладеним у постанові від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18 та іншим). Водночас колегія суддів звернула увагу на те, що судове рішення як акт правосуддя не може ґрунтуватися на припущеннях, а повинно увалюватись з дотриманням норм ст. 236 ГПК України, згідно з конституційними засадами та принципами господарського судочинства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 14 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як визначено ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Судом встановлено, що між сторонами укладено саме договір про надання послуг (про це свідчить його назва, та інші умови договору).

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, а саме: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Суд звертає увагу, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.

Юридичні наслідки - це правові наслідки, що виникають у результаті певної юридичної дії чи події. Вони можуть включати виникнення, зміну або припинення правовідносин, а також встановлення певних прав та обов`язків.

Здійснення після укладення спірного правочину його виконання, а саме сплата позивачем на користь відповідачки грошових коштів, має юридичні наслідки.

Враховуючи, що на виконання спірного правочину було сплачено кошти, то такий правочин не є фіктивним, оскільки фіктивний договір не тягне юридичних наслідків, таких як перехід права власності. За таких обставин твердження про фіктивність вказаного договору є безпідставними.

Відповідно до ст. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до узагальнень судової практики ВСУ «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Виконання договору про надання послуг від 01 жовтня 2021 року № 01/10-21, підтверджується Актом приймання-передачі послуг (котрий є чинним та є бухгалтерським документом).

Відповідно до вказаного Акту зазначено, що Виконавцем надано:- консультаційні послуги щодо аналізу ринку- консультування щодо визначення політики цін.

Консультаційні послуги - це інтелектуальна, нематеріальна діяльність, результати якої не є фізично осяжними, які надаються замовнику з метою удосконалення організації і порядку здійснення господарської діяльності замовника, а замовник зобов`язаний оплатити виконавцю зазначену послугу.

Після отримання коштів за Договором про надання послуг 01 жовтня 2021 року № 01/10-21 за наслідками третього кварталу 2021 року Відповідачем було сплачено податки з отриманого доходу у вигляді 5% відсотків.

Відповідно до п. 2 акту наданих послуг замовником вказані послуги прийнято у повному обсязі, претензій до якості та строків наданих послуг не має. Обставини здійснення господарської операції можуть бути встановлені лише на підставі письмових доказів, якими є первинні бухгалтерські документи або інші документи, які переконливо підтверджують реальний рух активів та свідчать про фактичні обставини надання послуг, в даному випадку консультаційних послуг. (Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №916/922/19, від 25.06.2020 року у справі №924/233/18).

Рух активів підтверджується відповідною оплатою з розрахункового рахунку Позивача на розрахунковий рахунок Відповідача.

Також позивач вказує, що сторони, на його думку, могли здійснювати (оформлювати) безтоварні господарські операції, спрямовані на забезпечення руху (переміщення) грошових коштів між собою та іншими господарюючими суб`єктами.

При цьому, наявними у справи доказами не підтверджується факт вчинення позивачем спірного договору під впливом обману чи насильства.

Разом із цим, твердження позивача про залежність тодішнього керівника позивача ОСОБА_1 від розподілу прибутку від діяльності, яку на той час він здійснював у групі компаній "ЛУКАС", розрахунку на кар`єрне зростання, а також укріплення партнерських ділових зв`язків з керівником цієї групи компаній, не свідчать про умисне введення позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, або на вчинення такого правочину проти його справжньої волі.

Судом встановлено, що позивач, який на час вчинення спірного договору мав статус адвокатського об`єднання, його тодішній керівник, який є адвокатом, мали достатній рівень знань та досвіду діяльності у галузі права для орієнтування в обставинах, які мають істотне значення, тією мірою, щоб заперечення наявності або замовчування існування обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, могло вплинути на формування волевиявлення.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Таким чином, Позивач своїм підписом на договорі та акті виконаних робіт підтвердив свою волю та волевиявлення на укладення правочину.

Відсутні будь - які докази підробленості чи недійсності підпису Позивача.

Також позивачем не заперечувався факт підписання договору з відповідачем його керівником на той момент ( ОСОБА_1 ).

Доказів, як б підтверджували недійсність оспорюваного із визначених позивачем підстав фактично вчиненого сторонами правочину суду не надано.

При цьому посилання позивача з приводу часу вчинення спірного договору в силу вимог ст. 631 ЦК України не впливають на питання дійсності укладеного сторонами договору. Те ж саме стосується обставин переказу коштів на виконання цього договору у період відсутності керівника та зупинки господарської діяльності позивача.

Крім того, позивачем не доведено факту укладання договору на вкрай невигідних умовах, зокрема, що вартість наданих послуг була завищена, якість послуг не відповідала умовам договору тощо.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про надання послуг № 01/10-21 від 1 жовтня 2021 р. та застосування наслідків недійсності цього правочину відповідно до вимог ст.ст. 16, 203, 215, 216 ЦК України.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у позові слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором враховуючи відмову в задоволенні позову підлягають покладанню на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.07.2026.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА