Рішення № 138133913, 12.07.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3833/26

РІШЕННЯ

іменем України

12 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати провести одноразову страхову виплату потерпілому у зв`язку зі стійкою втратою професійної працездатності, що встановлена МСЕК. В обґрунтування позову зазначає, що тривалий час має право на отримання одноразової страхової виплати у зв`язку зі стійкою втратою професійної працездатності, однак відповідач таку виплату не призначає та не здійснює.

У відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що постановою від 02.11.2023 №1174179393 позивачу було відмовлено у призначенні одноразової страхової виплати через відсутність правових підстав. Зазначає, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин первинна втрата працездатності заявнику встановлена 03.03.1987 до набрання чинності Законом України "Про охорону праці" (до 24.11.1992), підставі для призначення такої виплати відсутні.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Хмельницька міжрайонна травматолого - офтальмологічна лікарсько-трудова експертна комісія провела обстеження позивача, за результатами якого встановила йому ІІ групу інвалідності та факт трудового каліцтва довічно, рекомендувши роботи, не пов`язані з тривалою ходьбою, що підтверджується довідкою від 27.03.1991 за №055089.

У подальшому Хмельницька міжрайонна медико-соціальна експертна комісія провела повторний огляд позивача, за результатами якого встановила ІІ групу інвалідності та втрату 35% професійної працездатності довічно, що підтверджується довідкою від 07.12.2005 за №068093.

Звернення позивача неодноразово розглядались органами Фонду соціального страхування, за результатами чого приймались рішення про відмову у призначенні одноразової страхової виплати у зв`язку зі стійкою втратою професійної працездатності. Вказані відмови неодноразово оскаржувались в судовому порядку та визнавались протиправними з їх скасуванням.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі №679/108/19, яке набрало законної сиди на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019, визнано протиправною та скасовано постанову про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг від 01.10.2018 №2213/397/397/51.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №560/21106/23, яке набрало законної сиди на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026, визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.11.2023 №1174179393 про відмову у призначенні одноразової страхової виплати ОСОБА_1 .

У рішенні суд прийшов до висновку, що підставою для відмови у призначенні позивачу одноразової допомоги в разі стійкої втрати працездатності відповідачем вказано, що Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992 №2694-XII, яким передбачена виплата одноразової допомоги потерпілому в разі стійкої втрати працездатності, вступив в дію 24.11.1992. Позивачу вперше стійка втрата працездатності (встановлення групи інвалідності) встановлена МСЕК до 24.11.1992, а саме 03.03.1987. Разом з тим, в редакції Закону №1105-XIV, що була чинною на момент звернення позивачем до відповідача із заявою від 15.08.2012, законодавцем право особи на виплату одноразової допомоги потерпілому в разі стійкої втрати працездатності, передбаченої статтею 34 Закону №1105-XIV, не ставилось в залежність від того, до чи після набрання чинності Законом №1105-XIV та/або законом України "Про охорону праці" від 14.10.1992 №2694-XII стався нещасний випадок на виробництві, у зв`язку з яким настала стійка втрата професійної працездатності, встановлена МСЕК.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Частиною 2 ст. 2 Закону №1105-XIV (в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою) встановлено, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов`язаних з виконанням ними трудових обов`язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 8 Закону №1105-XIV обов`язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю; 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

За змістом статті 10 Закону №1105-XIV для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов`язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Статтею 13 Закону №1105-XIV визначено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

При цьому, підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади (стаття 14 Закону).

Відповідно до абз. 1 ч.2 ст. 34 Закону України №1105-XIV у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду.

Відповідно до пункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1232 (в редакції чинній станом на 15.08.2012), перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, визначений у додатку 6.Частиною 2 статті 34 Закону №1105-XIV передбачено, що у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду. При цьому, вказано, що у разі коли при подальших обстеженнях МСЕК потерпілому встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, йому провадиться одноразова виплата, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток збільшення ступеня втрати професійної працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Частиною 3 статті 40 Закону №1105-XIV передбачено, що якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченні трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.

Згідно зі статтею 36 Закону №1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. При цьому, рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

При цьому, відповідно до пункту 3.3 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 №24, право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше після закінчення трьох років з дня встановлення МСЕК втрати потерпілим професійної працездатності внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, то страхові виплати призначаються з дня звернення за їх призначенням відповідно до чинних нормативно-правових актів.

Статтею 37 Закону №1105-XIV визначено вичерпний перелік підстав для відмови у страхових виплатах і наданні соціальних послуг, відповідно до якого Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1) навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального страхування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку;

4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Судом встановлено, що правомірність /неправомірність відмови у призначенні позивачу одноразової страхової виплати вже була предметом судового розгляду. Зокрема, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №560/21106/23, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026, визнано протиправною та скасовано постанову відповідача від 02.11.2023 №1174179393.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд у справі №560/21106/23 вже надав оцінку ключовому аргументу пенсійного органу щодо того, що первинна втрата працездатності встановлена позивачу до 24.11.1992 року. Судом було констатовано, що в редакції Закону №1105-XIV законодавцем не ставилось в залежність право особи на виплату одноразової допомоги від того, до чи після набрання чинності Законом України "Про охорону праці" стався нещасний випадок.

Таким чином, відсутність правових підстав для відмови у призначенні виплати з мотивів дати настання страхового випадку є преюдиційним фактом, який не підлягає повторному доказуванню.

Водночас відповідач, ігноруючи висновки суду, допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши рішення про призначення та проведення відповідної виплати, що зумовило повторне звернення позивача за захистом своїх прав.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду (зокрема, у постановах від 10.04.2019 у справі №212/1512/17, від 11.07.2019 у справі №212/1531/17) право на отримання одноразової страхової виплати у зв`язку зі стійкою втратою працездатності виникає в особи з моменту встановлення МСЕК ступеня такої втрати та діє протягом усього часу, поки особа має відповідний статус.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дія Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV поширюється на осіб, які постраждали на виробництві до набрання ним чинності. Звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав, у тому числі шляхом відмови у виплаті з формальних підстав (через дату травмування до 1992 року), є порушенням гарантій, визначених статтею 22 Конституції України.

Законодавство, що регулює порядок призначення страхових виплат, повинно тлумачитись на користь потерпілої особи. Враховуючи, що позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності довічно, право на отримання одноразової страхової виплати є беззаперечним.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stec and Others v. the United Kingdom), "Сук проти України") якщо особа має право на отримання соціальної виплати відповідно до національного законодавства, це право становить майновий інтерес, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, позивач, маючи на руках довідки МСЕК про довічну втрату професійної працездатності та скасовану судом постанову про відмову у виплаті, мав обґрунтоване та "легітимне очікування" на отримання такої виплати.

Бездіяльність пенсійного органу становить непропорційне втручання у право власності позивача.

У рішенні у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи не можуть перекладати тягар своїх власних помилок чи хибного трактування законодавства на громадян.

Відтак, неодноразові відмови відповідача з одних і тих самих підстав, які регулярно визнаються судами протиправними, свідчать про порушення суб`єктом владних повноважень принципу належного урядування та створення для особи з інвалідністю надмірного тягаря у вигляді необхідності роками відстоювати свої права в судах.

ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) наголосив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Скасування судом постанови відповідача про відмову у призначенні виплати (у справі №560/21106/23) мало на меті відновлення прав позивача. Проте бездіяльність пенсійного органу після такого скасування нівелює сутність судового захисту.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь особи передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернулася особа. Однак, якщо суб`єкт владних повноважень не має дискреційних повноважень і відсутні інші правові підстави для відмови, суд може зобов`язати його прийняти конкретне рішення або вчинити певні дії.

Оскільки у цій справі судом не встановлено жодних інших законних підстав (крім вже спростованих у преюдиційному порядку) для відмови у призначенні виплати, а право позивача на виплату підтверджене беззаперечними доказами (довідками МСЕК), повноваження відповідача в даному випадку не є дискреційними.

З огляду на тривалу та системну бездіяльність органу Пенсійного фонду, суд приходить до висновку, що єдиним ефективним способом захисту прав позивача, який виключить подальші безпідставні відмови та необхідність нових судових спорів, є задоволення позовних вимог шляхом визнання бездіяльності протиправною та прямого зобов`язання відповідача нарахувати і провести одноразову страхову виплату позивачу у зв`язку зі стійкою втратою професійної працездатності.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов - задоволити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яка полягає у непризначенні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової страхової виплати у зв`язку зі стійкою втратою професійної працездатності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та провести виплату ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової страхової виплати у зв`язку зі стійкою втратою професійної працездатності, встановленої МСЕК, відповідно до вимог статті 34 Закону України №1105-XIV.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 12 липня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя І.С. Козачок