Рішення № 138087450, 08.07.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/1591/26

№ провадження 2/646/2376/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді Литвинова А.В., за участю секретаря Білецької А.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

У С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства «Державного проектного-вишукувального та наукового дослідного інституту «Укренергомережпроект» середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 01 грудня 2024 року по 15 лютого 2026 року в розмірі 63879,20 грн та моральну шкоду в розмірі 6387,92 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач працювала у Державному підприємстві «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на посаді сторожа з 02 грудня 2002 року до 01 травня 2020 року, коли була звільнена у зв`язку зі скороченням штату. Позивач зазначає, що при звільненні відповідач не здійснив з нею повного розрахунку та не виплатив належну заробітну плату. Незважаючи на неодноразові звернення та ухвалені на її користь судові рішення, відповідач, за твердженням позивача, їх не виконав, у зв`язку з чим вона просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 01 грудня 2024 року по 15 лютого 2026 року у розмірі 63 879,20 грн, а також 6 387,92 грн моральної шкоди, завданої тривалим порушенням її трудових прав, та судові витрати.

Ухвалою суду від 02.04.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Позивач подав до суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи в її відсутності.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явився, в порушення ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив не надав, у зв`язку з чим Основ`янським районним судом міста Харкова 08.07.2026 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини та визначивши правовідносини, дійшов до наступного.

Відповідно до наказу ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» № 138-К від 02.12.2002 року ОСОБА_2 прийнято на роботу з 01.12.2002 року на посаду сторожа.

Відповідно до копії наказу ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» № 17-к від 01.05.2020 року, ОСОБА_1 звільнена із займаної посади з 01.05.2020 року в зв`язку з скороченням штату працівників.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28.12.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, стягнуто з ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» на її користь заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2017 року по квітень 2020 року в сумі 102886 грн. 12 коп., а також моральну шкоду у розмірі 3000 грн. 00 коп.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 94. ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як передбачено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

22.01.2026 рішенням Основ`янського районного суду міста Харкова уже була надана правова оцінка факту непроведення остаточного розрахунку при звільненні позивача та застосовано до відповідача відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Указаним рішенням з Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.05.2020 по 01.12.2024 у сумі 193 522,56 грн, а також відшкодовано моральну шкоду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно зі ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 дійшла висновку, що шестимісячне обмеження, запроваджене Законом № 2352-ІХ, підлягає застосуванню до триваючих правовідносин, які виникли до набрання чинності зазначеним Законом та не були припинені на момент його введення в дію.

На підставі висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, відповідно до якого до правовідносин, що виникли до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 та тривали після 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України застосовується диференційовано: за період до 19.07.2022 - без обмеження строку шістьма місяцями, а починаючи з 19.07.2022 - із застосуванням встановленого законом шестимісячного обмеження.

Вказаний висновок відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що позивач фактично просить застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, повторно після ухвалення судового рішення, яким уже було вирішено питання про наслідки непроведення остаточного розрахунку при звільненні. Натомість чинне трудове законодавство не передбачає можливості багаторазового стягнення середнього заробітку за одним фактом порушення виключно з підстав невиконання судового рішення.

Пред`являючи даний позов, позивач просить стягнути середній заробіток за новий період з 01.12.2024 по 15.02.2026, мотивуючи вимоги тим, що рішення суду про стягнення середнього заробітку відповідачем не виконано.

Позивача звільнено 01.05.2020, а рішенням Основ`янського районного суду міста Харкова від 22.01.2026, яке набрало законної сили, вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2020 по 01.12.2024, тобто як за період до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, так і за період після 19.07.2022, який перевищує шестимісячний строк, визначений чинною редакцією статті 117 КЗпП України.

Суд зазначає, що саме по собі невиконання рішення суду не породжує новий самостійний обов`язок роботодавця зі сплати середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України. Наслідком невиконання судового рішення є його примусове виконання у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а не виникнення нового виду цивільно-правової чи трудової відповідальності.

Оскільки питання відповідальності відповідача за непроведення остаточного розрахунку при звільненні вже було предметом судового розгляду та вирішене судом, а чинна редакція статті 117 КЗпП України не передбачає можливості безперервного повторного стягнення середнього заробітку за наступні періоди до фактичного виконання рішення суду, підстав для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 01.12.2024 року по 15.02.2026 суд не вбачає.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає, що позивач посилається на ті самі обставини, які вже були предметом оцінки суду під час розгляду попередньої справи та за наслідками яких моральну шкоду було відшкодовано. Доказів заподіяння нової самостійної моральної шкоди, яка перебувала б у причинному зв`язку з окремими неправомірними діями відповідача після ухвалення попереднього рішення, матеріали справи не містять.

За таких обставин підстав для повторного відшкодування моральної шкоди суд не встановив.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-282, 353, 355, 356 ЦПК України, ст.ст.47, 94, 116, 117, 238 КЗпП України суд,-

УХВАЛИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науковий дослідний інститут «Укренергомережпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науковий дослідний інститут «Укренергомережпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект», адреса: 61050, м. Харків, вул. Набережна Гімназійна, буд. 2, ЄДРПОУ 00114092.

Суддя А.В. Литвинов