Рішення № 138045170, 08.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокуСправа №160/16868/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 17.06.2026 року через систему Електронний суд позовна заява акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Півника Максима Андрійовича про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03.06.2026 року №15770;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву АТ ПІВДГЗК від 27.05.2026 року вих.№52-16/260 про примусове виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 року у справі №160/12813/25.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було протиправно повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. Позивач зазначає, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №160/12813/25 накладено штраф на керівника Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків за невиконання судового рішення та стягнуто половину суми штрафу на користь АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». З метою примусового виконання вказаної ухвали позивач 27.05.2026 звернувся до органу державної виконавчої служби із відповідною заявою. Разом з тим, повідомленням державного виконавця від 03.06.2026 №15770 виконавчий документ було повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з нібито пред`явленням виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Позивач вважає такі висновки державного виконавця необґрунтованими, оскільки боржником за виконавчим документом є керівник територіального органу Державної податкової служби України - начальник Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, місцезнаходженням якого є м. Дніпро, а тому виконавчий документ було пред`явлено до належного органу державної виконавчої служби за місцем виконання та відповідно до правил підвідомчості. Також позивач зазначає, що вимога державного виконавця щодо необхідності додаткового підтвердження статусу боржника як посадової особи відповідного органу не ґрунтується на положеннях Закону України «Про виконавче провадження» чи інших нормативно-правових актів, оскільки така інформація безпосередньо міститься в ухвалі суду, яка є виконавчим документом. На думку позивача, державний виконавець, повертаючи виконавчий документ без прийняття до виконання, діяв поза межами наданих законом повноважень, чим порушив принципи законності, обов`язковості виконання судових рішень та обов`язок вживати всіх передбачених законом заходів для своєчасного і повного виконання судового рішення. У зв`язку з цим АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» просить визнати протиправним та скасувати повідомлення державного виконавця від 03.06.2026 №15770 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також зобов`язати орган державної виконавчої служби повторно розглянути заяву про примусове виконання ухвали суду.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.

22.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подати до суду: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03.06.2026 №15770. Судом зобовязано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 03.07.2026 року. Судом попереджено Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

01.07.2026 року від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що 01.06.2026 року до Відділу примусового виконання рішень надійшла заява АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відкриття виконавчого провадження від 27.05.2026 №52-16/260 разом з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №160/12813/25. За результатами розгляду зазначеної заяви та виконавчого документа державним виконавцем встановлено, що у графі «Боржник» виконавчого документа зазначено ОСОБА_1 із зазначенням його дати народження, реєстраційного номера облікової картки платника податків та адреси проживання у місті Києві, однак відсутні відомості про те, що вказана особа є керівником Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків або посадовою особою відповідного органу державної влади. Відповідач вказав, що державний виконавець при здійсненні примусового виконання рішень керується виключно відомостями, зазначеними у виконавчому документі, зокрема його резолютивною частиною та реквізитами сторін виконавчого провадження, та не має повноважень самостійно змінювати зміст виконавчого документа, доповнювати його відомостями, які в ньому не зазначені, або самостійно визначати інший статус боржника. На думку відповідача, зі змісту виконавчого документа неможливо було однозначно встановити, що боржником є саме посадова особа територіального органу центрального органу виконавчої влади, а не фізична особа, у зв`язку з чим державний виконавець правомірно дійшов висновку про пред`явлення виконавчого документа не за місцем виконання рішення та не за підвідомчістю відповідного органу державної виконавчої служби. Також відповідач послався на положення пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, відповідно до якого відділам примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, боржниками за якими є, зокрема, територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх посадові особи, за умови відповідності встановленим критеріям. З огляду на викладене відповідач вважає, що повідомлення державного виконавця від 03.06.2026 №15770 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання прийняте правомірно, на підставі та у межах повноважень, визначених пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з пред`явленням виконавчого документа не за місцем виконання та не за підвідомчістю. У зв`язку з цим відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» у повному обсязі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 року у справі №160/12813/25 відмовлено у прийнятті звіту Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про виконання рішення суду, накладено на керівника Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків ОСОБА_1 штраф у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99 840,00 грн., та стягнуто половину суми штрафу у розмірі 49 920,00 грн. на користь Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

Зазначена ухвала суду набрала законної сили та підлягала примусовому виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

27.05.2026 року АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою вих. №52-16/260 про примусове виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 року у справі №160/12813/25.

Разом із вказаною заявою позивачем було подано ухвалу суду від 13.05.2026 року як виконавчий документ.

За результатами розгляду поданої заяви державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень прийнято повідомлення від 03.06.2026 року №15770 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У зазначеному повідомленні державний виконавець послався на те, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання рішення та не за підвідомчістю, оскільки у виконавчому документі боржником зазначено ОСОБА_1 як фізичну особу із зазначенням його персональних даних, без зазначення у реквізитах виконавчого документа відомостей про його статус як керівника Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Не погоджуючись із таким рішенням державного виконавця, АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до суду із даним позовом, вважаючи повідомлення про повернення виконавчого документа протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи даний спір по суті та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За правилами частин першої третьої статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами пункту 6 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

У частині першій статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приписами частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За правилами частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Боржником у виконавчому провадженні, у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону №1404-VIII, є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

В повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03.06.2026 року №15770 підставою для такого рішення зазначено п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження»

Відповідно до п.10 ч.4 ст.4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

З цього приводу суд зазначає, що суд зазначає, що визначальною обставиною у даній справі є встановлення правомірності висновку державного виконавця про те, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання рішення та не за підвідомчістю.

Як встановлено судом, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №160/12813/25 боржником визначено ОСОБА_1 саме як керівника Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків. При цьому зазначена ухвала містить не лише персональні дані боржника як фізичної особи, а й вказівку на його посадовий статус та орган, у якому він здійснює відповідні повноваження.

Відповідно до абзацу 5 п.4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 Відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи.

Відповідно до п.1 Положення «Про Державну податкову службу України» затвердженим Постановою КМУ від 06.03.2019 №227 Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п.1 Положення «Про Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків» затверджене Наказом ДПС України від 12.11.2020 №643 (Положення) Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Згідно з пунктом 10 Положення Міжрегіональне управління очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою ДПС, відповідно до законодавства про державну службу за погодженням з Міністром фінансів, у тому числі у разі покладання обов`язків за вакантною посадою.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Таким чином, враховуючи зміст ухвали суду від 13.05.2026 року у справі №160/12813/25, державний виконавець мав можливість встановити, що боржником є саме посадова особа територіального органу центрального органу виконавчої влади, а не звичайна фізична особа.

Суд звертає увагу, що положення Закону України «Про виконавче провадження» не покладають на стягувача обов`язку доводити державному виконавцю факт перебування фізичної особи на певній посаді шляхом подання додаткових документів у разі, якщо відповідні відомості вже містяться у виконавчому документі.

Більше того, відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому державний виконавець наділений повноваженнями одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій та інших осіб необхідну для проведення виконавчих дій інформацію, у тому числі щодо відомостей про боржника.

Отже, за наявності у виконавчому документі відомостей про посадовий статус боржника та орган, який він очолює, державний виконавець не мав правових підстав повертати виконавчий документ стягувачу з підстав, передбачених пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд також враховує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиконання або створення необґрунтованих перешкод для виконання остаточного судового рішення порушує принцип верховенства права та нівелює саму сутність права на справедливий суд.

Отже, оскільки боржником відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №160/12813/25 є посадова особа територіального органу ДПС України - керівник Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (яке знаходиться за адресою: проспект Олександра Поля, 57, м. Дніпро, 49000) - ОСОБА_1 , АТ «ПІВДГЗК» пред`явлено виконавчий документ за місцем виконання та за підвідомчістю.

Крім того, у повідомленні зазначено, що «необхідним є надання підтвердження/ідентифікації того, що зазначена особа дійсно є посадовою особою відповідного органу чи установи, про що в ухвалі суду відомості зазначені частково, а саме вказано тільки назву органу».

Слід зазначити, що вказаний висновок не підтверджений жодним посиланням на нормативний акт (а такі вимоги як в Законі так і в Інструкції з організації примусового виконання рішень відсутні), та не відповідає дійсності, адже в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду зазначено, що боржник є керівником Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Більше того, Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що відсутність у виконавчому документі певних відомостей щодо боржника (напр. ідентифікаційного номера боржника, відомостей щодо місця проживання/перебування боржника) не є підставою для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання, адже відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі №465/5637/18 та від 14.05.2020 у справі №804/8020/16.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03.06.2026 №15770.

Таким чином, повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03.06.2026 №15770 є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Нормами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 5324,80 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 5324,80 грн. підлягає стягненню з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 241-242, 244-246, 260, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Півника Максима Андрійовича про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03.06.2026 року №15770.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву АТ ПІВДГЗК від 27.05.2026 року вих.№52-16/260 про примусове виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 року у справі №160/12813/25.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 43315529) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5324,80 грн. (п`ять тисяч триста двадцять чотири гривні 80 копійок) на користь акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат (код ЄДРПОУ 00191000).

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 272 КАС України.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, оскаржується у строк та порядок встановлений ч. 6 ст. 287 КАС України.

Суддя С. В. Прудник