Рішення № 138041810, 08.07.2026, Талалаївський районний суд Чернігівської області

Справа № 747/190/26

Провадження № 2/747/181/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

08.07.2026 року селище Талалаївка

Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі головуючої судді Тіщенко Л.В. за участю секретаря Зірки В.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий центр» Андрухов В.М. звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 25.02.203 укладено кредитний договір (оферти) № 25.02.2023-100001707. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 4 000 грн строком на 42 дні, дата повернення кредиту 07.04.2023. Позичальник ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору пройшов ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку. Під час ідентифікації позичальник ОСОБА_1 з документів, створених на матеріальних носіях чи електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи. Кредитодавцем документи, що складають кредитний договір, підписані електронним підписом. Позичальником документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний ним як фінансовий 0988962293. У договорі сторонами було погоджено розміри та види процентних ставок «Стандарт», «Економ»; розмір та види комісії за надання кредиту, розмір та види комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Умовами договору встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю. Позичальник зобов`язується не використовувати кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати кредит на рахунки організаторів азартних ігор. Відповідно до п 4.1 Договору Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту перерахування на рахунок споживача. Позичальник ОСОБА_1 , використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором, 25.02.2023 підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 4 000 грн, а отже акцептовано умови договору. Кожна сторінка договору була підписана ідентифікатором. Відповідно до умов договору від 25.02.2023 та квитанції про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 4 000 грн, ОСОБА_1 25.02.2023 отримав кредитні кошти у розмірі 4 000 грн. Отже ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало у повному обсязі. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, в зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 8480 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 4 000 грн, процентів 4480 грн. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується корпією квитанції про перерахунок коштів від 25.02.2023, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги». Тому представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 25.02.2023-100001707 від 25.02.2023 у розмірі 8480 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою від 01 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 20 травня 2026 року, у відповідності до ч.5 ст. 279 ЦПК України ухвалено справу розглядати з повідомленням сторін. Відповідачу за місцем реєстрації було направлено судову повістку та матеріали. Судова повістка та матеріали, що направлялись відповідачу повернулись до суду не врученими із відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою, тобто відповідач не вважалась належним чином повідомленою про розгляд справи в суді, тому ухвалою від 20 травня 2026 року було вирішено проводити розгляд справи у заочному порядку, розгляд справи відкладено на 08 липня 2026 року, про місце, дату і час судового засідання повідомлено відповідача ОСОБА_1 шляхом поміщення оголошення на веб-сайті судової влади України у відповідності до ст. 128 ЦПК України. Відповідачу було запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та протягом п`яти днів - заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідача повідомлено про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади, яке розміщено 20 травня 2026 року.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив суд розглянути справу без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує. Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Оскільки представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи, з урахування викладеного вище, суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що 25.02.2023 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором А 592 підписав заявку кредитного договору № 25.02.2023-100001707 у ТОВ «Споживчий центр» (а.с. 27 зв 28 зв). Суд вважає за необхідне зазначити, що в графі електронного підпису позичальника ОСОБА_1 міститься напис нецензурного слова (а.с.28 зв). Аналогічне написання нецензурного слова замість електронного підпису зазначене позичальником і при підписанні пропозиції укладення кредитного договору (а.с.27) З врахуванням встановлених обставин справи у суду виникає сумнів щодо підпису позичальником зазначеного кредитного договору, його адекватності, як особи, та неналежних дій кредитної установи при укладенні даного договору, оскільки навіть при отримані такого виду підпису кредитного договору позичальником кредитні кошти, по версії представника позивача, все таки були надані позичальнику. Таким чином, суд приходить до висновку, що укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів, то суд зазначає наступне.

На підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 4 000 грн представником позивача надано копію квитанції сервісу LIQPAY від 25.02.2023 року про перерахунок коштів в сумі 4 000 грн на картку 516875*52, призначення платежу видача за договором № 25.02.2023-100001707 (а.с.21) Згідно із наданою ТОВ «Споживчий центр» розрахунком заборгованості за договором 25.02.2023-100001707 від 25.02.2023 заборгованість ОСОБА_1 складає: основний борг - 4 000 грн, залишок відсотків 4480 грн, всього 8480 грн (а.с.30)

При розгляді даної справи судом застосовуються наступні положення цивільного законодавства України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено в ході судового розгляду кредитний договір № 25.02.2023-100001707 від 25.02.2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 не можна вважати укладеним, оскільки він не містить обов`язкової ознаки підпису позичальника, замість підпису в договорі та заявці зазначено нецензурне слово.

Крім того, відповідно до частин 1-4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України. Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Як зазначено в позовній заяві після підписання відповідачем договору електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора ТОВ «Споживчий центр» на виконання умов договору повинно було перерахувати позичальнику грошові кошти в розмірі 4 000 грн.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Перерахування кредитних коштів позивач підтверджує копією квитанції сервісу LIQPAY від 25.02.2023 року про перерахунок коштів в сумі 4 000 грн на картку 516875*52, призначення платежу видача за договором № 25.02.2023-100001707. Так, квитанція про оплату це документ, що підтверджує факт здійснення грошового переказу особою на користь іншої особи, компанії чи державного органу. У правовому полі України вона визнається розрахунковим документом, який має юридичну силу, зокрема, при судових спорах. Згідно з постановою КМУ №231 від 02.02.2021, квитанція прирівнюється до розрахункового документа, якщо містить усі необхідні реквізити. Щоб квитанція була юридично дійсною в Україні, вона має містити певний перелік реквізитів. Відсутність одного з них може призвести до того, що документ не визнається дійсним у суді або податкових перевірках. Так, обов`язковими реквізитами квитанції повинні бути - дата та час здійснення оплати, сума операції у національній валюті (гривня), ПІБ або назва платника, назва або ПІБ отримувача коштів, призначення платежу, IBAN рахунку отримувача, код банку отримувача (МФО), номер операції або ID транзакції, форма оплати (готівка, банківський переказ, картка, ПРРО), підпис або ЕЦП (для електронних документів). Тільки в тому випадку, коли квитанція містить всі необхідні реквізити, вона може бути прийнята судом як доказ оплати, як про це зазначено в рішенні Верховного Суду по справі №761/9856/22, у якому зазначено, що квитанція банку, що містить усі реквізити, визнається достатнім доказом здійснення грошового платежу в межах цивільно-правового спору.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, повинні бути первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, вбачається, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 (далі - Положення) передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Згідно з пунктом 63 Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку. Відповідно до п. 46 Положення відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті. До позову не додано виписку з клієнтського рахунку, клопотань від позивача про витребування судом документів протягом розгляду справи не надходило.

Матеріали справи не містять доказів, що власником картки, яка зазначена в квитанції і на яку ніби то здійснено переказ коштів в сумі 4000 грн 516875*52 - є відповідач ОСОБА_1 . З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, вбачається, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Долучений позивачем доказ копія квитанції сервісу LIQPAY від 25.02.2023 року - не може відноситись до первинної бухгалтерської документації, він не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували переказ коштів на виконання договору № 25.02.2023-100001707 від 25.02.2023 року.

Також при вирішенні справи судом застосовуються положення цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та доказування.

Так, за правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. За змістом ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до положень ст. 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимим, достовірними та достатніми. Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором № 25.02.2023-100001707 від 25.02.2023 року не є безспірним доказом існування заборгованості та її розміру. Ненадання відповідачем відзиву на позов не дає суду підстав стверджувати про визнання обставин, зазначених в позовній заяві та доведення таких обставин перед судом. Також суд вважає за необхідне зауважити, що до матеріалів позовної заяви позивачем не надано виписок з банківського рахунку відповідача за період з моменту відкриття карткового рахунку, який би доводив, зокрема, факт переказу коштів та відображував би його розмір. Представником позивача не заявлялись перед судом клопотання про витребування даної інформації, яка є банківською таємницею. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність як підписання відповідачем кредитного договору, так і заявленого розміру заборгованості за кредитним договором № 25.02.2023-100001707 від 25.02.2023 року та факту наявності заборгованості у відповідача перед позивачем та її розміру, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Крім того, ч.5 ст. 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат. У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог п.2 ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. Тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат.

На основі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 18, 89, 95, 133, 141, 247, 258, 263-265, 279 ЦПК України, ст. 526, 530, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В.Тіщенко