Рішення № 138019196, 06.07.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 р. № 400/2393/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. за участю секретаря судового засідання Токарської Г.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомГоловного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області , просп. Центральний, 288,м. Миколаїв,54003,

до відповідачаУправління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області , вул. Спаська, 42А,м. Миколаїв,54005,

провизнання протиправними та скасування попередження від 23.02.2026 №151407-14/375-2026, вимоги від 23.02.2026 №15407-14/374-2026,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області (далі Позивач, Управління) до управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області (далі Відповідач) з вимогами:

визнати протиправним та скасувати Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області 23.02.2026 №151407-14/375-2026;

визнати протиправною та скасувати Вимогу Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області № 151407-14/374-2026 від 23.02.2026 року.

ІІ. Виклад позицій учасників справи

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності складено акт № 15-14-11/8 від 12.02.2026 року. В подальшому відповідач на підставі зазначеного акту сформував вимогу № 151407-14/374-2026 та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства 23.02.2026 №151407-14/374-2026, які позивач оскаржує в цій справі. Так, позивач не погоджується з висновком відповідача про порушення бюджетного законодавства в зв`язку з неправомірним, на думку відповідача, включення до кошторисів асигнування за спеціальним фондом на здійснення необов`язкових виплат з плати праці (премій, надбавок за складність, напруженість в роботі, за високі досягнення у праці, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які на порушення вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України використано на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат за КПКВК 0412010 «Керівництво та управління у сфері безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» на суму 19 575 309,19 грн. Позивач стверджує, що спрямування коштів спеціального фонду на проведення заходів, пов`язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду здійснювалось на підставі абзацу 15, 16 частини 4 статті 13 та частини 9 статті 51 Бюджетного кодексу України, Порядку надходження, подальшого планування та використання власних надходжень бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2021 року № 521 та Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228. Крім того, бюджетне законодавство та законодавство про оплату праці не встановлює обмежень та розподілу структури заробітної плати за фондами або заборони щодо здійснення додаткової заробітної плати чи заохочувальних та компенсаційних виплати в межах спеціального фонду. Що разом з вищезгаданим свідчить про безпідставність висновків та тверджень аудиторів про працівників які «мають утримуватися за рахунок коштів загального фонду». Отже, позивач просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві, який надійшов до суду 27.03.2026, зазначив, що затверджені Держпродспоживслужбою штатні розписи на 2023-2025 роки ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області не передбачають посад, утримання яких має здійснюватися за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, а розрахунками до кошторисів за КПКВК 0412010 передбачено здійснення за рахунок коштів спеціального фонду стимулюючих виплат (премій та надбавок) та матеріальної допомоги працівникам, що мають утримуватися за рахунок коштів загального фонду (держслужбовцям, які залучені до надання платних послуг, та іншим працівникам, які не беруть участі в наданні платних послуг). Включення Головним управлінням Держпродспоживслужби в Миколаївській області до проектів кошторисів на 2023-2025 роки видатків на оплату праці за спеціальним фондом кошторису суперечить вимогам пунктів 12, 20, 22 Порядку № 228 та частини четвертої статті 13 БК України та відповідно до вимог пункту 16 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України є бюджетним правопорушенням на стадії затвердження кошторисів. Також, відповідач зазначає, що ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області не дотримано вимог абзацу четвертого пункту 28 Порядку № 228, не приведено обсяги витрат у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що були доведені лімітними довідками на 2023-2025 роки, а саме: не визначили працівників установи, утримання яких має здійснюватися коштом спеціального фонду у відповідність з обсягами бюджетних асигнувань таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій. Відсутність зазначених документів, призвела до неможливості використання асигнувань на оплату праці за спеціальним фондам у відповідності до вимог статті 13 БК України на покриття видатків, пов`язаних з організацією та наданням бюджетною установою платних послуг відповідно до її основної діяльності. Відтак, нарахування та виплати заробітної плати без відповідних розпорядчих документів ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області або Держпродспоживслужби щодо залучення працівників до надання платних послуг та відповідно здійснення оплати їх праці коштом спеціального фонду бюджету суперечить вимогам частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є порушенням частини четвертої статті 13 БК України. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач звертає увагу суду на помилкове тлумачення відповідачем змісту норми ч. 9 ст. 51 Бюджетного кодексу України і, в свою чергу, зазначає, що цією нормою встановлено певні умови, за наявності яких розпорядник бюджетних коштів може спрямувати 50% коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50% коштів на заходи, необхідні (обов`язкові) для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою. Позивач стверджує, що умови норми були в наявності, а, відтак, використання коштів спецфонду для забезпечення гарантованих та стимулюючих виплат, щоб уникнути заборгованості із виплати заробітної плати, є правомірним. Крім того, відповідь на відзив містить посилання на судову практику в справах, які, за твердженням позивача є подібними

Відповідач не погодився з позицією відповідача, і в запереченнях наголосив, що в позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтовує, які саме його права, свободи та інтереси порушені, за судовим захистом яких він звернувся до суду, та не зазначає, які саме негативні наслідки виникли для нього. Також, відповідач звертає увагу суду на те, що акт ревізії, на підставі якого прийнято спірні рішення, підписано посадовими особами ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області без заперечень. Що стосується посилань позивача на судову практику, то відповідач стверджує про її нерелевантність до обставин справи.

ІІІ. Рух справи

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддю Біоносенко В.В. визначено головуючим у адміністративній справі №400/2393/26 за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області до Управління Південного офісу Держаудітслужби в Миколаївській області.

Ухвалою від 09.03.2026 суддя Біоносенко В.В. задовольнив заяву про самовідвід.

На виконання розпорядження керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл справи за результатами якого головуючим суддею визначено Дерев`янко Л.Л.

Ухвалою від 13.03.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив загальне позовне провадження, встановив строки для подання сторонам заяв по суті, призначив підготовче судове засідання на 06.04.2026.

Ухвалою від 05.05.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 25.05.2026.

В судове засідання 25.05.2026 з`явились представники сторін, які підтримали свої право позиції і надали пояснення по суті справи.

Суд продовжив розгляд справи у судовому засіданні 25.06.2026.

25.06.2026 в судовому засіданні за участю представників сторін суд закінчив розгляд справи, перейшов до стадії ухвалення рішення.

Вступну і резолютивну частину рішення проголошено 06.07.2026.

Повний текст рішення складено 06.07.2026.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області з 21.01.2026 по 11.02.2026 проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025.

За результатами перевірки складено акт від 12.02.2026 № 15-14-11/8, за висновками якого встановлено, що у 2023-2024 році та протягом січня-червня 2025 року ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області на порушення вимог пунктів 22, 23, 28 Порядку № 228 та наказу Держпродспоживслужби від 10.06.2022 № 216 (на 2023 рік) включено до кошторисів асигнування за спеціальним фондом на здійснення необов`язкових виплат з оплати праці (премій, надбавок за складність, напруженість в роботі, за високі досягнення у праці, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) на суму 19325244,33 грн, які на порушення вимог частини 4 статті 13 та частини 9 статті 51 Бюджетного кодексу України фактично використано на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат за КПКВК 0412010 на суму 19 575 309,19 грн (2023 рік - 15 885 900,56 грн, 2024 рік - 2 114 781,96 грн, січень-червень 2025 року - 1 574 626,67 грн), з урахуванням нарахувань на оплату праці - 23 881 877,21 грн (ЄСВ - 4 306 568,02 грн) працівникам, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету та при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету, чим завдано збитків спеціальному фонду державного бюджету на вказану суму.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем розрахунками до кошторисів за спеціальним фондом на 2023-2025 роки передбачено спрямування видатків на виплати стимулюючого характеру з оплати праці, а саме премій, надбавок за складність, напруженість в роботі, за високі досягнення в праці, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (лише в 2023 році) працівникам, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Також встановлено, що в подальшому позивач здійснював такі виплати як за рахунок коштів загального фонду кошторису, так і за рахунок коштів i з спеціального фонду кошторису за КПКВ 0412010 «Керівництво та управління у сфері безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» (далі - КПКВК ДБ 0412010).

На переконання відповідача, фактично використано бюджетні кошти за рахунок спеціального фонду на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету та при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Крім того, ревізією встановлено відсутність у Головному управлінні Держпродспоживслужби у Миколаївській області внутрішніх розпорядчих документів, які б визначали перелік посадових осіб (державних та недержавних службовців, що беруть участь у наданні платних послуг, ступеня їх залучення та порядку здійснення їм виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету).

Також, відповідач в акті ревізії вказав, що премії, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за інтенсивність праці, за складність і напруженість у роботі, а також інші аналогічні виплати є стимулюючими виплатами, рішення про встановлення яких приймається керівником установи, а тому вони не належать до виплат обов`язкового характеру.

У зв`язку з наведеним відповідач дійшов висновку про порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби у Миколаївській області вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.

Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області позивачу направлено вимогу «Щодо усунення виявлених порушень» № 151407-14/374-2026 від 23.02.2026 (далі за текстом Вимога) щодо такого:

-розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленого законодавством, до відповідальності працівників Установи, винних у допущених порушеннях;

-відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України вжити заходів щодо відшкодування збитків, заподіяних внаслідок проведення витрат по оплаті праці з недотриманням вимог законодавства.

Також, відповідачем складено Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства 23.02.2026 №151407-14/375-2026 (далі за текстом Попередження), яким констатовано порушення на стадії затвердження кошторису, що відповідно до пункту 16 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України є порушенням бюджетного законодавства, яке на час завершення ревізії не усунуто; попереджено позивача про неналежне виконання бюджетного законодавства та містить вимогу забезпечити безумовне дотримання вимог бюджетного законодавства.

05.03.2026 позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправним і скасування Вимоги і Попередження.

V. Джерела права і оцінка суду

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Компетенцію Держаудитслужби та її міжрегіональних територіальних органів визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (далі - Закон № 2939-ХІІ) та підпунктами 3, 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення № 43).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Відповідно до статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю, зокрема, здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Пунктами 7, 10, 13 статті 10 Закону № 2939-XII передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України (далі - Положення № 43).

Пунктом 1 Положення № 43 передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з пунктом 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 16); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їхній розмір в установленому законодавством порядку (підпункт 23).

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок №550), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Пунктом 2 Порядку № 550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

У силу пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку. Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Перш ніж перейти до розгляду спірних правовідносин по суті, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо недоведеності позивачем порушення його прав спірними актами.

Суд зазначає, що у справах у подібних правовідносинах Верховним Судом сформовано сталий підхід (зокрема, в постанові від 12.11.2025 у справі № 620/6216/24), відповідно до якого вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

З матеріалів справи убачається, що спірними актами відповідач не лише констатував факт порушення, на його думку, вимог бюджетного законодавства позивачем, а й зазначив про втрати фінансових ресурсів державного бюджету на суму 23881877,21 грн, а також зобов`язав позивача вжити для відшкодування матеріальної шкоди (збитків), заподіяних внаслідок проведення витрат по оплаті праці з недотриманням вимог законодавства.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що спірні вимога та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства контролюючого органу є індивідуально-правовими актами і в силу закону є обов`язковими до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі №826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Про послідовність Верховного Суду і сталість зазначеної позиції свідчить і постанова від 05.03.2026 у справі №380/28636/23.

Отже, оскаржені позивачем до суду акти, прийняті за результатом фінансового контролю, підлягають перевірці судом на предмет дотримання критеріїв, визначених ст. 2 КАС України.

Що стосується суті встановлених під час перевірки порушень законодавства за спірними актами, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. При цьому надходження бюджетних установ у вигляді майна (активів) в натуральній формі, отримане від інших бюджетних установ, які відповідно до законодавства виконують функції з управління об`єктами державної (комунальної) власності, у межах відповідного бюджету, не є власними надходженнями таких бюджетних установ.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ, що здійснюється відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

підгрупа 2 - надходження, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об`єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;

підгрупа 3 - надходження, що отримують державні і комунальні заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право; надходження, що отримують державні і комунальні заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади культури як відсотки, нараховані на залишок коштів на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору для розміщення власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти;

підгрупа 4 - 30 відсотків дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майнові права інтелектуальної власності, виключні майнові права на які належать державним науковим установам (крім державних наукових установ оборонно-промислового комплексу), державним університетам, академіям, інститутам.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев`ятої статті 51 цього Кодексу) на:

покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов`язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи);

виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Частиною дев`ятою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що якщо фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду бюджету.

Основні вимоги до складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ визначає Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі Порядок №228).

За правилами абзацу першого пункту 3 Порядку №228, установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису за кожною виконуваною нею бюджетною програмою.

Наведене кореспондується з положеннями пункту 5 вказаного Порядку, за якими установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених та погоджених у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі в межах бюджетних асигнувань, установлених затвердженими та погодженими у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Пунктом 10 Порядку №228 визначено, що головні розпорядники забезпечують організацію та координацію роботи відповідальних виконавців, розпорядників нижчого рівня із складання проектів кошторисів.

Головні розпорядники, керуючись відповідними методичними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання розпису відповідного бюджету, доводять відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня вказівки щодо складання проектів кошторисів, планів асигнувань (…), термінів їх подання і показники, які необхідні для визначення обсягів видатків бюджету та надання кредитів з бюджету (пункт 11 Порядку №228).

Відповідно до пункту 20 Порядку №228, під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності здійснення видатків на охорону праці, погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому бюджетному періоді.

За приписами пункту 22 Порядку №228, показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.

Кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи затверджуються керівником установи вищого рівня, за винятком випадків, зазначених у пункті 33 цього Порядку (якщо законодавством не встановлено інший порядок затвердження) (пункт 32 Порядку №228).

Абзацом другим пункту 43 вказаного Порядку передбачено, що розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами (…).

А згідно з абзацами першим, другим пункту 46 цього ж Порядку, розпорядники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету, планом надання кредитів із загального фонду бюджету та планом спеціального фонду відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України.

Розпорядники беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень до такого фонду (з дотриманням вимог частини другої статті 57 Бюджетного кодексу України), якщо інше не передбачено законодавством.

Як слідує з матеріалів справи, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів прийняла наказ від 10.06.2022 №216 Про удосконалення процедури розгляду та затвердження планових документів у період дії воєнного стану (далі Наказ №216), пунктом 4.1 якого зобов`язано керівників територіальних органів та державних установ, що входять до сфери її управління, надсилати пропозиції щодо збільшення видатків на заробітну плату за спеціальним фондом лише у разі неможливості здійснення обов`язкових виплат в межах наявного фонду оплати праці й за умови надання обґрунтувань та деталізованих розрахунків.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII, державний службовець має право на належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Статтею 50 Закону № 889-VIII установлено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 частини третьої цієї статті, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

За правилом частини сьомої статті 52 Закону №889-VIII, фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.

В частині другій статті 54 Закону №889-VIII передбачено, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, положеннями абзацу восьмого пункту 14 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII визначалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Водночас, приміткою до цього пункту установлено, що норми абзацу восьмого пункту 14 розділу XI застосовуються, зокрема, по 31 грудня 2023 року згідно із Законом №2710-IX від 03.11.2022.

Положення абзацу восьмого пункту 14 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII реалізовано Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття 18.01.2017 постанови №15, якою затверджено, зокрема, Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям (далі Положення №15).

Пунктом 1 Положення №15 визначено, що це Положення визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.

Відповідно до пункту 2 цього Положення, керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.

Згідно з пунктом 3 Положення №15, до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки: 1) за інтенсивність праці; 2) за виконання особливо важливої роботи.

Надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу.

Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.

Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: 1) якість і складність підготовлених документів; 2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; 3) ініціативність у роботі.

Керівникам інших державних органів (керівникам державної служби), їх заступникам можуть встановлюватися надбавки керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб`єктом призначення (пункт 8 Положення №15).

Застосовуючи ці приписи до обставин справи суд зазначає таке.

Як встановлено судом зі змісту оскаржуваних актів, прийнятих Управлінням Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області 26.02.2026, відповідач дійшов висновку про порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби у Миколаївській області вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22, 23, 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.

На думку відповідача, таке порушення полягало у тому, що протягом 2023-2024 років та першого півріччя 2025 року позивачем фактично використано кошти спеціального фонду Державного бюджету на здійснення необов`язкових (стимулюючих) виплат працівникам, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету, за наявності достатнього рівня забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Позивач під час розгляду даної справи заперечував проти встановленого порушення, на спростування чого зазначив наступне.

Бюджетні призначення за КПКВК ДБ 0412010 на оплату праці за спеціальним фондом на 2023-2025 роках відображені в Бюджетній пропозиції Держпродспоживслужби відповідно до законодавства; опрацьовані та узгоджені головним розпорядником бюджетних коштів; за результатами аналізу Мінфіну включені до проекту Державного бюджету України, який в свою чергу схвалений Кабінетом Міністрів України; відображені в додатку 3 до закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Отже, етапи планування видатків за спеціальним фондом, передбачені Бюджетного кодексу України, дотримані у повному обсязі, що підтверджується включенням відповідних обсягів до проекту Державного бюджету України на відповідний рік, який щорічно схвалювався Кабінетом Міністрів України

Виплати які відображені під час планування видатків за спеціальним фондом, у тому числі допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань, передбачені законодавством та можуть здійснюватись, а отже і плануватись за рахунок коштів Державного бюджету України, якими і є кошти спеціального фонду.

Позивач звернув увагу на те, що повноваження на планування виплат, розрахунок яких проводиться під час визначення потреби у видатках за рахунок коштів державного бюджету (без розподілу на загальний та спеціальний фонди) надані керівникам територіальних органів у встановленому законодавством порядку.

Також, Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 не передбачені норми про визначення переліку осіб, які беруть участь у наданні платних послуг та затвердженні відповідних розпорядчих документів. Більше того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено створення вищезгаданих документів.

Крім того, бюджетне законодавство та законодавство про оплату праці не встановлює обмежень та розподілу структури заробітної плати за фондами або заборони щодо здійснення оплати додаткової заробітної плати чи заохочувальних та компенсаційних виплати в межах спеціального фонду.

Позивачем зроблено висновок про можливість використання коштів спеціального фонду державного бюджету (власні надходження), отриманих територіальними органами Держпродспоживслужби як плата за надання послуг, визначених законодавством, на оплату праці працівників територіальних органів Держпродспоживслужби, які безпосередньо задіяні у наданні таких послуг.

Оцінюючі доводи сторін в цій частині, зокрема, щодо формування кошторисних призначень, суд враховує, що планування видатків позивача за спеціальним фондом державного бюджету за КПКВК 0412010 в 2023-2025 роках пройшло всі етапи, передбачені п.23, 28 Порядку № 228.

Матеріали справи не містять доказів того, що бюджетні запити, бюджетні пропозиції, кошториси чи зміни до них були повернуті головним розпорядником бюджетних коштів на доопрацювання або не погоджені у зв`язку з невідповідністю вимогам пункту 22 Порядку №228.

Крім того, хоча в акті ревізії зазначено про необґрунтованість окремих розрахунків до кошторисів, відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них або перевищення бюджетних призначень, а відповідні кошториси та зміни до них були затверджені головним розпорядником бюджетних коштів у встановленому законодавством порядку.

Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідні кошториси та зміни до них були погоджені та затверджені у встановленому законодавством порядку, а показники спеціального фонду щодо видатків на оплату праці були включені до затверджених кошторисів бюджетної установи.

Крім того, аналізуючи частину дев`яту статті 51 Бюджетного кодексу України, суд не погоджується з відповідачем, що зазначена норма не надає розпоряднику права планувати відповідні видатки спеціального фонду на покриття видатків загального фонду (понад затверджені граничні видатки).

Підстав для такого тлумачення суд не вбачає, оскільки гіпотезою норми частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України передбачені умови її застосування, серед яких відсутнє посилання на такі умови застосування як зменшення асигнувань, або не відкриття асигнувань протягом бюджетного року. Тобто, не виключено, що диспозиція норми може бути застосована і при складанні кошторисів.

Так, приписи зазначеної норми передбачають наявність головної умови для застосування: «фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет)».

У випадку наявності цієї умови, гіпотеза норми містить посилання на альтернативні обставини, наявність однієї з яких ( «за відсутності заборгованості з оплати праці») надає розпоряднику бюджетних коштів право спрямувати « 50% коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50% коштів на заходи, необхідні (обов`язкові) для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою».

Відтак для висновку про порушення вимог частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України відповідач повинен був довести не лише факт планування та здійснення відповідних виплат, а й факт перевищення фактичних обсягів власних надходжень над показниками, врахованими під час затвердження бюджету, наявність надпланових власних надходжень та їх розмір, наявність або відсутність заборгованості, визначеної цією нормою, а також недотримання позивачем встановленої законом черговості використання таких коштів.

Натомість, відповідач фактично обґрунтовує порушення зазначеної норми тим, що спірні виплати мали стимулюючий характер, здійснювалися працівникам, посади яких передбачені штатними розписами, та за умови достатнього рівня забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Водночас зазначена норма не містить прямої заборони на здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету та не встановлює, що такі виплати у всіх випадках повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Крім того, частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України не пов`язує можливість використання коштів спеціального фонду з поділом виплат на обов`язкові та стимулюючі.

Стосовно подальшого здійснення преміювання, виплати надбавок, матеріальної допомоги чи інших стимулюючих виплат працівникам бюджетної установи за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, суд не знайшов підстав вважати, що такі виплати свідчать про порушення бюджетного законодавства.

Суд враховує доводи відповідача про те, що премії, надбавки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та інші виплати, здійснені позивачем за рахунок коштів спеціального фонду, належать до виплат стимулюючого характеру та не є виплатами обов`язкового характеру.

Суд погоджується, що відповідно до законодавства про оплату праці державних службовців та працівників бюджетної сфери премії, надбавки за інтенсивність праці, надбавки за складність і напруженість у роботі, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань належать до стимулюючих виплат, рішення про встановлення яких приймається керівником відповідної установи.

Разом з тим сама по собі належність зазначених виплат до стимулюючих не свідчить про порушення вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 чи Наказу №216.

Аналіз наведених вище положень законодавства, зокрема ч.4 ст.13 та ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України) в межах спірних правовідносин дає підстави зробити висновок, що використання коштів спеціального фонду кошторису для оплати праці здійснюється у випадку недостатності передбачених коштів загального фонду кошторису.

В позовній заяві позивач стверджує, що бюджетні призначення по КЕКВ 2111 "Заробітна плата":

на 2023 рік при потребі 58165100 грн., затверджені в сумі 55349213 грн., що свідчить про дефіцит та недофінансування;

на 2024 рік загальна сума затверджена кошторисом на 2024 рік за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» становить 74 562 066,00 грн (загальний фонд 62 946 700,00 грн, спеціальний фонд 11 615 366,00 грн).

На початку року доведено розписом щодо формування кошторису на 2024 рік за загальним фондом за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» видатки у сумі 54 848 500,00 грн, додаткові кошти по загальному фонду у сумі 8 098 200,00 грн були виділено тільки наприкінці року.

2025 рік при бюджетній пропозиції 63217500, було протягом року затверджено 64409000 грн., Відповідачем не враховано, що до потреби не вносились такі виплати як премія та матеріальні допомоги, що і було підставою для коригування протягом року.

Суд зазначає, що в акту ревізії пояснення позивача про недостатність передбачених коштів загального фонду кошторису відповідачем не проаналізовано, у відзиві не спростовано.

Отже, утворена економія коштів спеціального фонду використовувалася, зокрема, на покриття частини виплат обов`язкового характеру, які були недофінансовані за загальним фондом бюджету.

Суд зауважує, що виплати за рахунок коштів спеціального фонду бюджету здійснюються за наявності відповідних бюджетних призначень та затверджених кошторисних показників, що і мало місце за обставинами справи.

Крім того, наведені відповідачем обставини фактично свідчать про незгоду органу державного фінансового контролю з обраним позивачем підходом до планування та використання коштів спеціального фонду бюджету. Водночас сама по собі наявність іншого можливого підходу до бюджетного планування не є достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства за відсутності прямої законодавчої заборони або встановленого факту недотримання конкретного нормативного припису.

При цьому посилання відповідача на стимулюючий характер спірних виплат саме по собі не спростовує правомірності їх фінансування за рахунок коштів спеціального фонду, оскільки характер виплати та джерело її фінансування є різними правовими категоріями, які регулюються різними нормами законодавства.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не встановив та не довів наявності обставин, з якими частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України пов`язує особливості використання власних надходжень бюджетних установ, а тому висновок про порушення позивачем вимог зазначеної норми є необґрунтованим.

Отже, наведені відповідачем обставини не підтверджують порушення при плануванні бюджетних видатків, використання коштів спеціального фонду поза межами затверджених кошторисних призначень, перевищення бюджетних асигнувань або спрямування бюджетних коштів на цілі, не передбачені законодавством.

Також відповідач не заперечує факту виконання працівниками Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області своїх посадових обов`язків, не ставить під сумнів правомірність встановлення їм премій, надбавок та матеріальної допомоги, не стверджує про отримання відповідних коштів особами, які не мали права на їх одержання, та не наводить доказів безпідставного нарахування чи виплати заробітної плати.

Отже, фактично відповідач ототожнює сам факт здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду із завданням збитків державному бюджету.

Однак за відсутності встановленого порушення норм бюджетного законодавства сам по собі факт використання коштів спеціального фонду на виплату премій, надбавок, матеріальної допомоги та нарахувань на них не може свідчити про завдання збитків державному бюджету.

Фактично висновок відповідача ґрунтується на тлумаченні положень бюджетного законодавства, відповідно до якого стимулюючі виплати повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Однак ні частина четверта статті 13, ні частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України, ні пункт 22 Порядку №228, ні Наказ №216 не містять прямої заборони щодо здійснення таких виплат за рахунок коштів спеціального фонду та не визначають використання коштів спеціального фонду на зазначені цілі як порушення бюджетного законодавства.

За змістом спірної вимоги відповідач не лише констатував наявність порушення, а й дійшов висновку про завдання спеціальному фонду державного бюджету збитків на суму 23881877,21 грн. Однак для такого висновку необхідним є встановлення порушення конкретного нормативного припису, який регулює порядок використання бюджетних коштів. Саме лише існування альтернативного підходу до планування або фінансування видатків не може бути достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства та завдання державі збитків.

Таким чином, відповідачем доведено факт здійснення позивачем виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, однак не доведено, що такі виплати були заборонені законом, здійснені поза межами затверджених кошторисів або проведені з порушенням конкретного нормативного припису. Висновок про порушення частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 ґрунтується переважно на тлумаченні відповідачем зазначених норм права, а не на встановленні факту їх порушення позивачем.

Суд також враховує, що Головне управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює свою фінансово-господарську діяльність у межах бюджетних призначень і кошторисів, затверджених головним розпорядником бюджетних коштів.

Матеріалами справи підтверджується, що видатки спеціального фонду на оплату праці та нарахування на заробітну плату були передбачені бюджетними пропозиціями та бюджетними запитами позивача, враховані головним розпорядником бюджетних коштів під час формування показників спеціального фонду та відображені у затверджених кошторисах на відповідні бюджетні періоди. Кошториси та зміни до них були погоджені і затверджені у встановленому законодавством порядку та прийняті до виконання органами Казначейства України.

При цьому під час проведення ревізії відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них, перевищення бюджетних призначень, взяття бюджетних зобов`язань понад встановлені асигнування чи використання бюджетних коштів на цілі, не передбачені кошторисами.

Сам факт погодження головним розпорядником бюджетних коштів відповідних показників спеціального фонду та затвердження кошторисів свідчить про те, що інформація щодо планування та використання коштів спеціального фонду не приховувалася від органів, уповноважених на здійснення бюджетного планування та контролю.

VІ. Висновки суду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У відповідності до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Аналізуючи досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності вимоги, не довів правомірності висновків про порушення позивачем бюджетного законодавства, покладених в основу Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області 23.02.2026 №151407-14/375-2026; Вимоги № 151407-14/374-2026 від 23.02.2026 року.

Відтак, зазначені акти підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

VІІ. Розподіл судових витрат

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного позову позивачем було сплачено судовий збір у сумі 6656,00 грн, який і підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області (просп. Центральний, 288,м. Миколаїв,54003 ЄДРПОУ 40327023) до Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області (вул. Спаська, 42А,м. Миколаїв,54005 ЄДРПАОУ 41168670) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області 23.02.2026 №151407-14/375-2026.

3. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області № 151407-14/374-2026 від 23.02.2026 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області (вул. Спаська, 42А,м. Миколаїв,54005 41168670) на користь Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області (просп. Центральний, 288,м. Миколаїв,54003 40327023) судові витрати в розмірі 6656,00 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень 00 коп) грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко