Рішення № 138004225, 06.07.2026, Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Провадження № 2/510/673/26

Справа № 510/2407/25

06 липня 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.,

за участю секретаря Фурсової А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Однак, внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором у неї виникла кредитна заборгованість в розмірі 149 073 грн. 19 коп.

Оскільки вимоги з повернення кредитних коштів залишаються проігнорованими відповідачем, представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення заборгованості, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та 12 302 грн. 25 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, направив до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, від її представника адвоката Пузіна Д.М. надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності та відзив, в якому він просив у задоволенні позовних вимог АТ «СЕНС БАНК» про стягнення заборгованості у сумі 149 073 грн. 19 коп. відмовити в повному обсязі. У Відзиві представник відповідача зазначає, що відповідач позов не визнає, вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню. Стверджує, що відповідач не отримувала жодного примірника договору та додатків до нього, з ними не знайомилась. Зазначив, що в анкеті заяві від 06 вересня 2015 року не встановлені строки здійснення періодичних платежів та процентна ставка, тому слід дійти висновку про необґрунтоване списанням банком внесених боржником коштів в рахунок погашення нарахованих банком відсотків за користування кредитом та після припинення відповідачем операцій за рахунком з подальшим щомісячним збільшенням банком зобов`язань за несплаченим кредитом на розмір нарахованих процентів. Тому відповідач вважає, що сума заборгованості за тілом кредиту підлягає зменшенню за рахунок безпідставно віднесених банком коштів боржника на погашення нарахованих відсотків та збільшених банком зобов`язань за несплаченим кредитом на розмір нарахованих процентів після припинення відповідачем операцій за рахунком.

12 травня 2026 року від представника позивача АТ «СЕНС БАНК» Лойфер А.Е. надійшли додаткові пояснення, за якими позивач не погодився з доводами відповідача викладеними у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов наступного.

Дійсно як встановлено судом, 06 вересня 2018 між відповідачем та АТ «Альфа Банк» було підписано оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію та контактні дані про кредитодавця, інформацію та контактні дані кредитного посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти.

Відповідно до оферти АТ «Альфа-Банк» запропонувало відповідачу укласти з ним угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для укладення цієї угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов`язання із приводу надання кредиту, які регулюються главою 71 ЦК України та загальними положеннями ЦК України про зобов`язання та договір.

В подальшому, найменування АТ «Альфа - Банк» було змінено на АТ «Сенс Банк». Відповідний запис було внесено на підставі повідомлення про державну реєстрацію змін до статуту АТ «СЕНС БАНК» у зв`язку зі зміною найменування Банку з АТ «АЛЬФА-БАНК» на АТ «СЕНС БАНК» та приведенням деяких положень статуту Банку у відповідність до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що представником позивача не доведено, що відповідач при укладенні договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» ознайомилась з Публічною пропозицією АТ «Альфа-Банк» на укладання Договору про банківське обслуговування фізичних осіб та правилами користування банківською платіжною карткою. Сама ж анкета заява, яка підписана сторонами 06 вересня 2018 року, не містить істотних умов договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме, наявну в матеріалах справи публічну пропозицію АТ «Альфа-Банк» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб, що розміщена на веб сторінці банку www.alfabank.ua, розуміла відповідач та ознайомилась і погодилася з ними.

Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови договору про банківське обслуговування фізичних осіб та правила користування банківською платіжною карткою, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Разом із тим, відповідно до виписки про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , вбачається користування кредитними коштами, періодичне погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що передбачено ч. 3 ст. 12 ЦПК України.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено та матеріалами справи підтверджується наявна у відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 87 013 грн. 49 коп. Натомість вимоги про нарахування відповідачу заборгованості за відсотками в розмірі 62 059 грн. 70 коп. задоволенню не підлягають.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню заборгованості з відповідача на користь позивача за простроченим тілом кредиту в розмірі 87 013 грн. 49 коп.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких входять витрати на професійну правничу допомогу (ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача під час пред`явлення позову до суду, було сплачено судовий збір у належному розмірі 2422,40 грн.

Отже, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору підлягає 1 413 грн. 71 коп. (58,36 % від розміру задоволених позовних вимог 87013,49/149073,19).

Щодо вирішення питання про витрати, пов`язані із професійною правничою допомогою, суд зазначає наступне.

За положеннями ст. ст. 133, 137 ЦПК України, учасник справи має право на відшкодування лише професійної правової допомоги, наданої адвокатом.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг правничої допомоги. Так, на підтвердження понесених позивачем витрат у справі надано договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року, який містить опис робіт, а загальна вартість наданих послуг за договором становить 12 302 грн. 25 коп. (за підготовку і подання позовної заяви до суду 375 грн., за отримання рішення суду 225 грн., комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника 7,85%), що визначено у п. 3.1 Договору.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу ч. 3 ст. 141 ЦПК України, можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правову допомогу в зазначеному розмірі у сумі 12 302 грн. 25 коп. грн., адже цей розмір, окрім іншого має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд вважає за необхідне врахувати, що у договорі не визначено за які послуги встановлена комісійна винагорода, а встановлені витрати за отримання представником копії рішення суду, враховуючи, що представник позивача, як адвокат, має зареєстрований електронний кабінет у системі «Електронний суд» та за відсутності належного обґрунтування зазначених витрат, є нікчемними.

Крім того, слід зазначити, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час, та те, що даний спір є типовим і особливої складності не представляє, а сама по собі ціна позову не свідчить про необхідність стягнення витрат у визначеному розмірі.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає що витрати позивача на професійну правову допомогу, враховуючи критерії розумної необхідності таких витрат, становлять 375 грн. і підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 218 грн. 85 коп., на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2018 року в розмірі 87 013 (вісімдесят сім тисяч тринадцять) грн. 49 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) 1 413 грн. (одна тисяча чотириста тринадцять) грн. 71 коп. витрат зі сплати судового збору та 218 (двісті вісімнадцять) грн. 85 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова