Рішення № 137992649, 26.06.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/334/26

Провадження №2/567/443/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року м.Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Клімович О.О.

з участю представника відповідача - адвоката Єремова М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1175802 від 24.10.2020 року в розмірі 23 082 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору № 1175802 від 24.10.2020 року, укладеного в електронній формі з ТОВ "Лінеура Україна", відповідач отримав кредит на умовах строковості, зворотності та платності.

В подальшому, 21.04.2021 р. між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №ККЛУ-21042021, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право грошової вимоги за кредитними договорами до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 в розмірі 23 082 грн., яка складається з : 6 000 грн. - тіло кредиту та 17 082 грн. - нараховані відсотки.

Зазначає, що первісний кредитор зобов`язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору.

В порушення умов укладеного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 23 082 грн.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 23 082 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Ухвалою суду від 10.03.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Витребувано докази в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Інших процесуальних дій не вчинялося.

Представник відповідача - адвокат Єремов М.С. в поданому до суду відзиві на позовну заяву заперечив проти позову та просив у його задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що позивачем не доведено укладення кредитного договору та додаткового договору до нього. Вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів на виконання кредитного договору. Крім того, вбачає неузгодженіть в частині розміру процентів за користування кредитними коштами, як істотної умови договору, які вказані в договорі та в розрахунку заборгованості, а відтак вважає кредитний договір неукладеним. Водночас, звертає увагу на те, що сума відсотків за користування кредитними коштами, яка нарахована та заявлена позивачем до стягнення, є несправедливою. Вважає, що існують підстави для застосування позовної давності, у зв`язку чим просить застосувати загальний строк позовної давності тривалістю 3 роки.

Позивачем у поданій до суду відповіді на відзив наведено доводи на спростування обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, які просив врахувати при вирішенні спору та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Єремов М.С в поданих до суду запереченнях на відповідь на відзив вважає, що доводи, викладені у відповіді на відзив є необгрунтованими, не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а тому підлягають відхиленню.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні в наданих суду поясненнях заперечив проти позову, просив у його задоволенні відмовити. Надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Після дослідження судом письмових доказів в ході судового розгляду представник відповідача просив надати йому можливість досягнути з позивачем мирного врегулювання спору, у зв`язку з чим судом було оголошено перерву у судовому засіданні. В подальшому, представник відповідача пояснив, що в ході спілкувався з представником позивача не вдалося досягнути згоди щодо вирішення спору на взаємовигідних умовах у позасудовому порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24.10.2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» в електронній формі було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1175802 від 24.10.2020 року, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 6 000 грн., строком на 30 календарних днів.

Відповідно до п.1.4.2 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Разом з тим, відповідно до п.1.4.1 кредитного договору знижена процентна ставка становить 0,01 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору (а.с.14-17).

Згідно графіку платежів та паспорту споживчого кредиту сторони визначили дату повернення позики та сплати нарахованих процентів - 23.11.2020 р., та загальні витрати за кредитом за зниженою процентною ставкою сторони визначили в розмірі - 18 грн. (а.с.17 на звороті - 19).

Крім того, 23.11.2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» в електронній формі було укладено додатковий договір до вищевказаного кредитного договору №1175802 від 24.10.2020 року, згідно якого сторони визначили нову дату повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом - 24.12.2020 р., а також визначили процентну ставку за користування кредитом протягом нового строку користування кредитом у розмірі 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно нового паспорту споживчого кредиту від 23.11.2020 року загальні витрати за кредитом (на новий строк) за процентною ставкою визначено в розмірі 3 420 грн. (а.с.20 на звороті - 21 на звороті).

Відповідач прийняв умови кредитного договору та додаткового договору до нього та підписав їх за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджується також довідкою про ідентифікацію (а.с.22).

24.10.2020 р. відповідач отримав кредит в сумі 6 000 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується довідкою ТОВ "Універсальні платіжні рішення" від 07.01.2026 року, довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 24.03.2026 р. та (а.с.23, 68).

Крім того, зарахування кредитних коштів в сумі 6 000 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується банківською випискою по рахунку за 24.10.2020 р. (а.с.69).

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Судом встановлено, що вищевказаний договір про надання споживчого кредиту та додатковий договір до нього підписані відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаних правочинів відповідачем не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Враховуючи положення кредитного договору №1175802 від 24.10.2020 року, з його укладенням сторони домовились, що до правочину застосовуються положення Закону України «Про електронну комерцію», а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З доводів позивача встановлено, що ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання та надало відповідачу кредитні кошти у розмірі, вказаному у кредитному договорі, шляхом перерахування коштів на банківську карту відповідача, що відповідачем не спростовано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «Лінеура Україна».

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п.6.1.3 кредитного договору передбачено, що ТОВ «Лінеура Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди позичальника.

З матеріалів справи судом встановлено, що 21.04.2021 року між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено Договір факторингу № ККЛУ-21042021, згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, яке виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру боржників, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 в розмірі 23 082 грн., з яких : 6 000 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту, 17 082 грн. - сума заборгованості за відсотками, що підтверджується договором факторингу № ККЛУ-21042021 від 21.04.2021 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору від 21.04.2021 року (а.с.26 на звороті 31 на звороті).

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, божник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснив погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного з ТОВ «Лінеура Україна» договору взяв на себе зобов`язання погашати кредит та відсотки за користування кредитом у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики, що залишилася в розмірі 6 000 грн. та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.

Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони договору дійшли спільної згоди та встановили, що розмір процентів за користування кредитом протягом первинного строку кредитування - 30 днів (з 24.10.2020 р. до 23.11.2020 р.) становить: 1) знижена процентна ставка 0,01 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору; 2) стандартна процентна ставка 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Водночас згідно додаткового договору розмір процентів за користування кредитом протягом пролонгованого строку кредитування - 30 днів (з 23.11.2020 р. до 24.12.2020 р.) визначено 1,90 % (стандартна процентна ставка) від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Суд враховує, що кредитним договором № 1175802 від 24.10.2020 р. визначено, що кредит надано строком на 60 календарних днів - з 24.10.2020 року до 24.12.2020 року, що складається з первинного та пролонгованого періоду.

Згідно розрахунку заборгованості, визначеної первісним кредитором, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом, заявлений до стягнення, становить 17 082 грн. і такий борг нараховано за період з 24.10.2020 р. по 24.03.2021 р.

Водночас, з досліджених доказів судом встановлено, що відповідач здійснював погашення заборгованості та сплатив на користь первісного кредитора кошти в сумі 18 грн. в рахунок погашення боргу зі сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Виходячи з встановлених умов кредитування за кредитним договором, суд вважає, що розрахунок відсотків за користування відповідачем кредитними коштами є наступним: 6 000 грн. х 0,01 % х 30 днів (з 24.10.2020 р. до 23.11.2020 р.) = 18 грн., що відповідає сумі вказаній у графіку платежів та паспорті споживчого кредиту від 24.10.2020 р.; 6 000 грн. х 1,9 % х 30 днів (з 23.11.2020р. до 24.12.2020р.) = 3 420 грн., що відповідає сумі вказаній у паспорті споживчого кредиту від 23.11.2020 р.; разом 3 438 грн. (18 грн. + 3 420 грн. = 3 438 грн.), та з урахуванням сплачених коштів в розмірі 18 грн. (сплачено 23.11.2020 р.) в рахунок погашення боргу по відсоткам, залишок боргу становить 3 420 грн. (3 438 грн. 18 грн. = 3 420 грн.), що відповідає сумі боргу, вказаній у розрахунку заборгованості станом на 23.12.2020 р., яку на даний час не сплачено, а відтак саме вказана сума відсотків за користування кредитними коштами підлягає до стягнення з відповідача.

При цьому суд враховує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до умов кредитного договору та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, відсутні.

Одночасно суд враховує що позивачем не надано доказів ініціювання позичальником продовження строку кредитування відповідно до п.4.1 кредитного договору.

Отже, первісним кредитором (ТОВ «Лінеура Україна») здійснювалось нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення 60-денного строку кредитування, передбаченого кредитним договором № 1175802 від 24.10.2020 р. та додатковим договором до нього від 23.11.2020 р.

Одночасно суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023р. у справі № 910/4518/16.

Позивачем вимог в порядку ч.2 ст.625 ЦК України не заявлялось.

Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування 60 днів, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування, позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню, в межах строку дії кредитного договору.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та умов кредитування суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами за 60 днів кредитування у визначеному вище розмірі 3 420 грн.

При вирішенні спору суд також враховує, що ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором та не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.

Також відповідач, у разі неможливості самостійно надати розрахунок заборгованості, міг заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, проте також цього не зробив.

Вказані висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 760/14330/15-ц та від 08 жовтня 2023 року у справі №489/192/17.

При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надав.

Суд також звертає увагу на те, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17).

При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі вищевказаного договору факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача становить 9 420 грн., з яких: 6 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3420 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.

З приводу заяви представника відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з п.3.1 додаткового договору до кредитного договору дата повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним 24.12.2020 р., відтак перебіг позовної давності за цим договором почався 25.12.2020 р. і повинен був тривати до 25.12.2023 р.

Дослідивши умови кредитного договору суд встановив, що кредитним договором не встановлено обов`язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено настанням певної дати, тому в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку кредитування, погодженого сторонами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Тобто у пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12.03.2020 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30.06.2023 р.

У даній справі сплив строку позовної давності припадає на час дії карантину. З позовом позивач звернувся 25.02.2026 р.

Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Так, 24.02.2022 р. строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України" "Про введення воєнного стану в Україні".

В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.

На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.

Отже, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.

З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, від 13 липня 2023 року у справі №910/14550/17, від 29 травня 2024 року у справі № 523/19380/21, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, від 03 грудня 2024 року у справі № 910/2721/23.

З наведеного слідує, що на підставі положень про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні строк позовної давності позивачем у цій справі не пропущено, відтак підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 086,55 грн. (9 420 грн. х 2 662,40 грн. / 23082 грн. = 1 086,55 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Позов ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (місцезнаходження: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, буд.1, корп.28, індекс 79029, код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором № 1175802 від 24.10.2020 року у розмірі 9 420 (дев`ять тисяч чотириста двадцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" судовий збір у розмірі 1 086 (одна тисячі вісімдесят шість) грн. 55 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.07.2026 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.