Рішення № 137989942, 06.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4169/26

Провадження № 2-о/204/123/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Чапала Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Азарян Б.С.,

розглянувши в м. Дніпрі у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, -

ВСТАНОВИВ:

У провадження Чечелівського районного суду м. Дніпра надійшла заява ОСОБА_1 в якій він просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт належності йому договору купівлі-продажу квартири, посвідченого нотаріусом Якушевою Г.С., за реєстраційним № 4901, зважаючи на те, що у тексті договору було допущено технічну помилку, замість правильного прізвища « ОСОБА_2 » зазначено « ОСОБА_3 ».

Заявник посилається на те, що 05 серпня 1996 року між ним та ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений за реєстровим № 4901 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г.С.

З того часу заявник використовує цю квартиру протягом майже 30-ти років для постійного проживання своєї сім`ї, зареєстрований за вказаною адресою, регулярно оплачує комунальні платежі та утримує квартиру в належному санітарно-технічному стані.

Однак, при зверненні до ЦНАП міста Дніпра, йому було відмовлено в державній реєстрації права власності на цю квартиру через те, що у тексті договору в його прізвищі було допущено технічну помилку: замість правильного « ОСОБА_2 » зазначено « ОСОБА_3 ».

Отже, наявність помилки перешкоджає заявнику у реалізації права власності, а саме реєстрації майна у Державному реєстрі речових прав (ДРРП). Для подальшого розпорядження квартирою йому необхідно встановити, що вищевказаний договір купівлі-продажу дійсно належить йому, адже його прізвище в ньому і в паспорті різниться.

Виправити цю помилку в позасудовому порядку неможливо, оскільки нотаріус Якушева Галина Сергіївна наразі не здійснює свою діяльність, це відомо за інформацією з єдиного реєстру нотаріусів України, що розміщена за Інтернет адресою https://ern.minjust.gov.ua/pages/notary.aspx?search=name, а також з відповіді Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції № 133/ПІ-С-344/13.4- 24/08-4-27 від 14.11.2024р., що додається.

Приналежність зазначеного договору підтверджується паспортом з прізвищем Стрелецкий на сторінці № 2, а також штампом про реєстрацію в цій квартирі на сторінці № 11, а також паспортом його дружини ОСОБА_7 , що зареєстрована також за цією адресою.

З урахуванням наведених обставин просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 05.08.1996 р. нотаріусом Якушевою Г.С., реєстраційний № 4901, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , належить заявнику ОСОБА_1 , так само як і квартира за адресою : АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року подану заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Заявник у встановлений строк недоліки усунув, відповідно ухвалою суду від 01 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

Присутній в судовому засіданні заявник підтримав подану заяву, з підстав зазначених у ній, та просив її задовольнити.

Викладені у заяві обставини підтвердила також присутня у судовому засіданні дружина заявника ОСОБА_7 , просила суд задовольнити заяву.

Представник заінтересованої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився, жодних заяв на адресу суду не направив.

З`ясувавши думку заявника, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та отримані докази, суд вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в ході судового розгляду встановлено, що дійсно ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_2 . Суду надано оригінал Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г.С. 05.08.1996 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4901, у якому прізвище, ім`я, по-батькові покупця зазначено як « ОСОБА_1 » (а.с. 3). На штампі Дніпропетровського МБТІ на зворотній стороні договору зазначено, що власність зареєстровано за ОСОБА_8 (а.с. 4).

У вказаному будинку заявник та його дружина ОСОБА_7 проживають з 21.02.1997 року та по теперішній час, про що свідчать записи про зареєстроване місце проживання в паспортах заявниці та її чоловіка (а.с. 7, 10 на звороті). Присутня в судовому засіданні дружина заявника підтвердила зазначені обставини.

У паспорті громадянина України, а також у картці платника податків, оригінали яких було надано суду, прізвище заявника зазначено як « ОСОБА_2 » (а.с. 5-6).

11.02.2026 року з метою проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , заявник звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із відповідною заявою, однак 16.02.2026 року рішенням за №83322536 вказаного департаменту йому було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, зокрема, з підстав невідповідності прізвища у Договорі купівлі-продажу від 05.08.1996 року документам, які підтверджують особу заявника, поданим ним при зверненні з метою проведення реєстраційних дій. Як наслідок, на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи, тому вимушений був звернутись із заявою до суду.

Суд вважає вимоги заяви обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

На підставі п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.

При таких обставинах суд вважає, що оскільки всі інші дані в паспорті та інших документах заявника повністю співпадають з встановленими судом даними, зазначеними у спірних документах, довідках заявника та ін., спору про право фактично немає, вищезазначені документи на назване право в передбаченому законом порядку не оспорені суд вважає необхідним заяву задовольнити та встановити юридичний факт, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г.С. 05.08.1996 року, зареєстрований в реєстрі за № 4901, у якому прізвище, ім`я, по-батькові покупця зазначено як « ОСОБА_1 » належить заявнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначені обставини знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового розгляду і підлягають задоволенню в повному обсязі.

У судовому засіданні 01 липня 2026 року суд відповідно до вимог ст. 244 ЦПК України перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклавши ухвалення та проголошення судового рішення на 06 липня 2026 року. У зазначене засідання сторони не з`явились. Згідно ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 186 182 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документу задовольнити.

Встановити юридичний факт про те, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г.С. 05.08.1996 року, зареєстрований в реєстрі за № 4901, у якому прізвище, ім`я, по-батькові покупця зазначено як « ОСОБА_1 » належить заявнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06 липня 2026 року.

Суддя