Постанова № 13796610, 01.12.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2010 р.Справа № 2-а-7400/08/1570 Категорія:2.14.4Головуючий в 1 інстанції: Федусик А.Г. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Кравця О.О.,

при секретарі Чебан Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги Державної митної служби України та Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України та третіх осіб Державного Казначейства України, Південної митниці про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на юридичні послуги, -

В С Т А Н О В И Л А:

02.06.2008 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної митної служби України, в якому просив суд визнати наказ про його звільнення незаконним, поновити його на роботі, стягнути заробітну платню за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду в сумі 20000 грн. та стягнути витрати на юридичні послуги в розмірі 2000 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано Наказ Голови Державної митної служби України №663-к від 25.04.2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса вантажний»Південної регіональної митниці відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Зобовязано Державну митну службу України поновити позивача на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді. Стягнути з Державної митної служби України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Стягнути з Державної митної служби України на користь позивача витрати на юридичні послуги в розмірі 2000 грн. Допустити негайне виконання постанови суду в частині зобовязання поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді та в частині стягнення з Державної митної служби України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, 26.11.2009 року Південна митниця подала апеляційну скаргу, а 07.12.2009 року подала апеляційну скаргу і Державна митна служба України, в яких зазначається, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просять скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року, прийняти нову постанову, якою в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представників відповідача і 3-ї особи в підтримку своїх апеляційних скарг, виступ позивача та його представника, які заперечували проти їх задоволення та перевіривши матеріали і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про необхідність їх задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_1 з 1993 року проходив службу в органах Державної митної служби, а з 29.01.2007 року наказом №26-к від 29.01.2007 року був призначений на посаду інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса - вантажний" Південної регіональної митниці.

Наказом Державної митної служби України від 25.04.2008 року №663-к на виконання наказу Державної митної служби України від 29.01.2008 року №61 „Про ліквідацію митних органів", ОСОБА_1 - інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса -вантажний" Південної регіональної митниці, звільнено із займаної посади з 30.04.2008 року у зв'язку з ліквідацією Південної регіональної митниці відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був незаконно звільнений з займаної посади.

Однак, судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Нормами статей 14 та 15 Митного кодексу України визначено, що створення, реорганізація та ліквідація регіональних митниць та митниць здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до пп.11 п.9 «Положення про Державну митну службу України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року №940, Голова Держмитслужби приймає рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних установ та організацій, затверджує їх структуру, чисельність та штатні розписи.

Також, Голова Держмитслужби самостійно призначає на посаду та звільняє з посади працівників Служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних установ та організацій і за погодженням з Міністром фінансів призначає на посаду та звільняє з посади керівників регіональних митниць.

Згідно з пп.16 п.4 «Положення про Держмитслужбу», Держмитслужба відповідно до покладених на неї завдань створює, реорганізує та ліквідує регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації.

Відповідно до ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обовязків іншим юридичним особам правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Пунктом 6 «Положення про Єдиний державний реєстр підприємств організацій України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96р. №118, ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

Судова колегія акцентує увагу на тому, що у разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається ідентифікаційний код, але, у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом.

Згідно з наказом Держмитслужби від 29.01.08 №61 «Про ліквідацію митних органів», з метою оптимізації діяльності й структури митних органів, ліквідовано Південну регіональну митницю (пункт 1.3.) з 01.05.08р. Таким чином, у даному випадку правонаступництво відсутнє.

Тобто, згідно з нормами статей 13, 14 та 15 Митного кодексу України, Держмитслужба, Південна регіональна митниця та Південна митниці є окремими юридичними особами.

Отже, колегія суддів зазначає, що висновок суду 1-ї інстанції про те, що в даному випадку мало місце просте перейменування установи - є помилковим.

Також невірним є і твердження окружного суду, що фактичним правонаступником Південної регіональної митниці є Південна митниця, оскільки в даному конкретному випадку має місце ліквідація митниці без правонаступника, а не її реорганізація, до того ж, в жодному з наказів Державної митної служби України від 25.04.2008 року №663-к та від 29.01.2008 року №61, які не визнані незаконними та не скасовані, Південна митниця не вказана правонаступником Південної регіональної митниці.

Окрім того, станом на час розгляду апеляційної скарги Південна регіональна митниця включена до ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом №34674579. У Південній регіональній митниці діє ліквідаційна комісія та вирішується питання про виключення юридичної особи (Південної регіональної митниці) з ЄДРПОУ.

Південну ж митницю створено відповідно до п. 7 наказу Держмитслужби від 29.01.08р. № 64 (зі змінами) та керуючись ч.4 ст.15 Митного кодексу України, відповідно до Положення про Держмитслужбу, і з метою оптимізації діяльності й структури митних органів.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, колегія доходить висновку про те, що, оскільки Південна митниця вже давно зареєстрована як окрема юридична особа та включена до ЄДРПОУ за своїм власним ідентифікаційним кодом №35819019, вона не є правонаступником Південної регіональної митниці.

Що ж стосується звільнення ОСОБА_1, то судом 2-ї інстанції, при дослідженні наявних у матеріалах справи доказів, було встановлено наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач 08.02.08р. був попереджений про наступне вивільнення та ліквідацію Південної регіональної митниці, про що свідчить його особистий підпис на аркуші попередження.

Згідно із наказом Держмитслужби України від 25.04.08р. № 663-к „Про звільнення", ОСОБА_1 був звільнений з посади інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста „Одеса-вантажний" Південної регіональної митниці 30.04.08р. відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, т.б. у зв'язку з ліквідацією Південної регіональної митниці.

Оскільки в даному випадку відбувається повна ліквідація Південної регіональної митниці, то запропонування ОСОБА_1 іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації було неможливо, що в свою чергу свідчить про безпідставність посилань суду 1-ї інстанції на ч. З ст. 36 КЗпП України.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до п.19 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992р. №9, при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Отже, твердження суду першої інстанції, що посада та робоче місце, яку займав позивач до звільнення, фактично збереглися у системі ДМСУ у Південній митниці не відповідає обставинам справи.

До того ж, у трудових відносинах безпосередньо із Державною митною службою України позивач ніколи не перебував, що в свою чергу означає, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції грубо порушено норми матеріального права, а саме норми статті 235 КЗпП України, згідно зі змістом якої, звільнений без законних підстав працівник повинен бути поновлений виключно лише тільки на попередній роботі (посаді), тобто на своїй посаді в Південній регіональній митниці, яку ліквідовано, що в даному випадку не можливо.

Що ж стосується вимог позивача щодо стягнення з Державної митної служби України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то судовою колегією зазначається наступне.

ОСОБА_1 30.04.08р. був звільнений з посади інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста „Одеса - вантажний" Південної регіональної митниці у звязку із ліквідацією останньої.

Враховуючи, що Держмитслужба фінансується за рахунок коштів державного бюджету, загальна сума та розмір виплат заробітної плати посадовим особам митних органів передбачаються в кошторисах видатків відповідних державних установ та штатних розписах.

Південна регіональна митниця, як окрема юридична особа, мала відповідно окремий від центрального апарату Держмитслужби кошторис доходів і видатків на її утримання, який, згідно з бюджетним законодавством, передбачав видатки на нарахування та виплату заробітної плати працівникам цієї митниці, в тому числі і за посадою інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста „Одеса - вантажний" Південної регіональної митниці. Виплата заробітної плати за посадою інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста „Одеса - вантажний" Південної регіональної митниці була передбачена в кошторисі видатків та штатному розписі саме Південної регіональної митниці.

Кошторис же центрального апарату Держмитслужби передбачає видатки з оплати праці працівників виключно центрального апарату Держмитслужби.

Таким чином, з врахуванням зазначеного вище, а також і того, що наказ Держмитслужби України №663-к від 25.04.08р. в частині звільнення позивача з роботи, на думку колегії суддів апеляційного суду, є правомірним, покладення судом 1-ї інстанції обов'язку щодо виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (без вказівки конкретного періоду і суми) на Держмитслужбу є взагалі безпідставним. До того ж, у разі здійснення встановлених у постанові суду першої інстанції виплат, Держмитслужбою буде порушено вимоги бюджетного законодавства в частині цільового використання бюджетних коштів.

Відносно ж рішення суду 1-ї інстанції про стягнення з Державної митної служби України на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000 грн. та витрат на юридичні послуги в розмірі 2000 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає:

Шу фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; Шу душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; Шу душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із . нищенням чи пошкодженням її майна;

Шу приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Також, згідно з розясненнями, викладеними в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Окрім того, як вбачається з ч.1 ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В даному ж випадку, при звільненні ОСОБА_1 порушень чинного законодавства відповідачем допущено не було і відповідно, вини Державної митної служби України в спричиненні позивачу моральної шкоди не мається.

До того ж, судова колегія вважає за необхідне також зазначити, що абзацами першим та третім пункту 9 Постанови Пленуму від 31.03.95р. №4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Однак, суд 1-ї інстанції фактично проігнорував вказані вище вимоги чинного законодавства та, помилково посилаючись лише на ст.1167 ЦК України, ухвалив ні чим не мотивоване рішення про стягнення з відповідача (Державної установи) на користь позивача моральної шкоди аж в розмірі 10000 грн.

Як вбачається з п.1 ч.3 ст.87 КАС України, витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Зі змісту ч.ч.1,3 ст.90 КАС України вбачається, що витрати, повязані із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, до того ж, законом встановлюється граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ж із ч.5 ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Таким чином, з вказаних вище підстав колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу і у задоволенні його позовних вимог про стягнення судових витрат на юридичні послуги з Держмитслужби, оскільки вони, як і висновки суду 1-ї інстанції в цій частині, необґрунтовані та в даному випадку є взагалі безпідставними, так як з боку відповідача при звільненні ОСОБА_1 порушень чинного законодавства допущено не було.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, керуючись п.п. 3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає за необхідне, скасувати постанову окружного суду та прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні усіх його позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Державної митної служби України та Південної митниці задовольнити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Кравець О.О.