Рішення № 137963055, 06.07.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/27402/25

пр. № 2/759/4078/26

06 липня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Сеньковець К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Національного університету харчових технологій до ОСОБА_1 про стягнення коштів ,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року Національний університет харчових технологій звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: стягнути з відповідача суму у розмірі 34000,00 грн. в якості повернення майна, збереженого за рахунок позивача без достатньої правової підстави; судові витрати покласти на позивача.

Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 працював в Національному університеті харчових технологій на посаді завідувача навчально-методичного кабінету з обслуговування кафедр гуманітарного напрямку з 10.11.2015 року до 30.11.2022 року. ОСОБА_1 подавав позов до суду про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, але судами було відмовлено у задоволенні цих позовів. 01.09.2022 року між позивачем та відповідачем в черговий раз був укладений договір №5133 найму житлового приміщення в студентському гуртожитку університету, відповідно до якого відповідачу надано у користування (найм) житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , розмір оплати якої становить 1000 грн. в місяць. 01.12.2022 року договір найму розірваний у зв`язку зі звільненням відповідача та продовжено проживання відповідача як сторонньої особи до 30.06.2024 року з необхідністю сплатити 1700,00 грн. в місяць. Надалі договір не продовжувався. З 01.01.2023 року і по даний час відповідач не сплачує за проживання, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 34000,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України в якості повернення майна, збереженого за рахунок позивача без достатньої правової підстави.

Ухвалою суду від 21.11.2025 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року у справі закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 15.06.2026 року зауваження відповідача ОСОБА_1 до протоколу судового засідання від 02.06.2026 залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 17.06.2026 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Журибеди Олександра Миколайовича - відмовлено.

Ухвалою суду від 23.06.2026 року зауваження відповідача ОСОБА_1 до протоколу судового засідання від 17.06.2026 залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року відмовлено у закритті провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Журибеди Олександра Миколайовича - відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача Бурмак Г.М. вимоги позову підтримав, просив їх задовольнити з підстав зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необгрунтованість та недоведеність.

Вислухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 працював в Національному університеті харчових технологій на посаді завідувача навчально-методичного кабінету з обслуговування кафедр гуманітарного напрямку з 10.11.2015 року до 30.11.2022 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.03.2024 року у справі №759/22612/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету харчових технологій про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу - залишено без задоволення, яке постановою Київського апеляційного суду від 29.01.2025 року залишено без змін.

01.09.2023 року між Національним університетом харчових технологій в особі ректора Шевченка О.Ю. та ОСОБА_1 укладено договір №5133 найму житлового приміщення у студентському гуртожитку Національного університету харчових технологій.

Відповідно до п. 1.3 договору відповідачу надано в користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з п. 1.2 договору термін дії договору з 01.09.2022 року по 31.08.2023 року.

Пунктом 3.1 договору передбачено розмір оплати за найм житлового приміщення у розмірі 1000,00 грн.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 31.10.2025 року, у ОСОБА_1 наявна заборгованість у загальному розмірі 340000,00 грн., яка складається з: несплаченої суми за 2023 рік - 12000,00 грн., несплаченої суми за 2024 рік - 12000,00 грн., несплаченої суми за 2025 рік - 12000,00 грн.

Відповідно до відповіді Національного університету харчових технологій від 17.06.2025 року №01-277, розмір заборгованості по Договору найму від 01.09.2022 року №5133 становить 28000,00 грн.

Листом Національного університету харчових технологій від 25.06.2025 року №01-282 встановлено, що станом на день відповіді розмір заборгованості ОСОБА_1 за Договором найму від 01.09.2022 року №5133 становить 28000,00 грн.

Відповідно до листа від 19.08.2025 року №01-349, станом на день відповіді розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором найму житлового приміщення у студентському гуртожитку НУХТ №5313 від 01.09.2022 року вже перевищує 30000,00 грн.

З листа Національного університету харчових технологій від 12.09.2025 року №01-380 встановлено, що станом на день відповіді розмір заборгованості за Договором найму житлового приміщення у студентському гуртожитку НУХТ №5133 від 01.09.2022 року вже складає 32000,00 грн.

Відповідно до листа-відповіді Національного університету харчових технологій від 26.09.2025 року №01-408, вбачається, що станом на день відповіді розмір заборгованості за Договором найму від 01.092.204 року №5133 становить 32000,00 грн., та останньому запропоновано терміново погасити існуючу заборгованість та зв`язатися з директором студентського містечка НУХТ ОСОБА_4 для узгодження питань з приводу виселення.

Відповідно до ч.1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно з ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом посилається на те, що ОСОБА_1 проживав у гуртожитку на підставі договору найму, який з 01.12.2022 року був розірваний у зв`язку зі звільненням відповідача та проживання відповідача було продовжено до 30.06.2024 року, відповідач проживав у приміщенні, однак у встановлений в договорі термін не оплатив вартість проживання, у зв`язку зі чим утворилась заборгованість у розмірі 34000,00 грн., яку позивач просить стягнути в якості повернення майна, збереженого за рахунок позивача без достатньої правової підстави на підставі 1212 ЦК України.

Чинне законодавство виділяє низку специфічних видів позовів, які випливають зі змісту самих норм права. Відтак поряд із віндикаційним, негаторним позовами використовується також позов, можливість подання якого виникає у зв`язку з кондикційними правовідносинами між сторонами, тобто про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна. Суть кондикційного позову випливає з положень ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до змісту статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі або відшкодувати його вартість.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До того ж, до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року № 6-122цс14 та постанові Верховного Суду у справі № 668/7704/15-ц (провадження № 61-14244св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Представник позивача зазначає, що у зв`язку зі звільненням відповідача договір від 01.09.2022 року №5133 розірвано 01.12.2022 року та проживання ОСОБА_1 у спірній кімнаті продовжено до 30.06.2023 року, як сторонньої особи з необхідністю сплати 1700,00 грн. в місяць, однак в долучених стороною позивача листах-відповідях від 17.06.2025 року, 25.06.2025 року, 19.08.2025 року, 12.09.2025 року та 26.09.2025 року адресованих відповідачу, вбачається, що Національний університет харчових технологій повідомляє відповідача та просить сплатити суму заборгованості, яка утворилась за період з 2023 року по 2025 рік саме за Договором найму житлового приміщення у студентському гуртожитку НУХТ №5133 від 01.09.2022 року.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604- 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

В той же час зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту, зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, а, отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Таким чином, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість задоволення позову в порядку статті 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують доводів позивача про отримання відповідачем та безпідставного збереження за рахунок позивача майна у розмірі 34000,00 грн., оскільки самою стороною позивача, в листах адресованих відповідачу визнається посилання на розмір боргу, який виник після 2023 року, на підставі укладеного між сторонами договору найму від 01.09.2022 року №5133, що виключає стягнення суми боргу в якості повернення майна, збереженого за рахунок позивача без достатньої правової підстави з посиланням на ст. 1212 ЦК України.

При цьому слід зазначити, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 р. у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 р. у справі № 200/606/18.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належні, достовірні, допустимі, достатні докази на підтвердження вимог, викладених в позовній заяві, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Національного університету харчових технологій до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Журибеда