Постанова № 13794302, 08.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2011                                                                                           № 56/98

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондратової І.Д.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Тюрін О.В.- представник за дов. № 69 від 29.12.2010 р.,

від відповідача -Кальчев Л.В.- пред. за дов. № 7 від 04.01.2011 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.09.2010

у справі № 56/98 ( )

за позовом                               Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод"

до                                                   Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод "

про                                                   стягнення 1075698,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" про стягнення з Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" коштів у розмірі 1 000 000,00 грн., 3% річних у розмірі 75 698,63 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач незаконно не повернув позивачу кошти у розмірі 1 000 000,00 грн., які позивач помилково перерахував на виконання договору від 31.07.2007 № 07/07/31/01-Р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2010 р. у справі № 56/98 у задоволенні позову відмовлено повністю. Оскаржуване рішення мотивоване тим, що кошти, які були перераховані позивачем 11.12.2007 р. відповідачу у розмірі 1000000,00 грн. були зараховані в рахунок погашення боргу позивача перед відповідачем по договору № ПВРЗ/БМЗ/0777/Ю, а тому відсутні підстави вважати, що кошти перераховані платіжними дорученнями від 11.12.2007 р. № 25687/10081 та № 25688/10082 є коштами, які отримані відповідачем без достатньої правової підстави.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2010 р. у справі № 56/98 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають суттєве значення, з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема, апелянт відзначає, що судом першої інстанції були порушені норми статей 601 та 1212 Цивільного кодексу України, оскільки місцевим господарським судом неправомірно було встановлено, що перераховані кошти в сумі 1 000 000,00 грн. були правомірно зараховані відповідачем у рахунок погашення заборгованості по договору № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 року. Крім того, заявник апеляційної скарги відзначає, що договір № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 року не був предметом розгляду при вирішенні даного спору і судом першої інстанції не з'ясовувалося питання щодо належного виконання обома сторонами зобов’язань за вказаним договором. Також, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідачем не було надано до матеріалів справи належних доказів у підтвердження того, що позивачем прийнята пропозиція про зарахування перерахованих коштів на погашення заборгованості за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 року, а тому, на думку відповідача, зарахування коштів в односторонньому порядку неможливе.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.12.2010 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2010 р. розгляд апеляційної скарги у справі № 56/98 відкладено на 25.01.2011р., а також продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2010 року по справі №56/98 на п'ятнадцять днів.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2011 р. №01-23/1/4 внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 56/98 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Кондратова І.Д., судді: Коротун О.М., Попікова О.В.

В судовому засіданні 25.01.2011 р. у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.02.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.02.2011 року апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.02.2011 року просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 24.09.2010 р. у справі № 56/98 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 31.07.2007 року між Державним підприємством "Попаснянський вагоноремонтний завод" (правонаступником якого згідно статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є Товариство з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод") та Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод" був укладений договір № 07/07/31/01-Р (а.с. 19-21, т. 1), за умовами якого відповідач зобов'язувався передати у власність покупця (позивача) піввагони у кількості 56 штук вартістю 14616000,00 грн.

На виконання умов договору відповідача передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 14616000,00 грн., що підтверджується відповідним актом від 31.07.2007 р. здачі –приймання № 1 (а.с. 22-23, т. 1). Позивач зобов'язання щодо оплати вартості отриманих вагонів в сумі 14616000,00 грн. за договором № 07/07/31/01-Р від 31.07.2007 р. виконав в повному обсязі, що підтверджується платіжними доручення від 27.08.2007р. № 23923/6453 на суму 2436000,00 грн. (а.с. 24, т.1), від 31.08.2007р. № 24041/6652 суму 12180000,00 грн. (а.с. 25, т.1). Зазначений факт визнається та не оспорюється сторонами.

Крім того, згідно платіжного доручення № 25687/10081 від 11.12.2007 р. (а.с. 17, т.1) та платіжного доручення № 25688/10082 від 11.12.2007 р. (а.с. 18, т. 1) позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 1000000,00 грн. з призначенням платежу "згідно дог. 07/07/31/01-Р від 31.07.2007 р. за новозбудований напівагон ПДВ 83333.33. Не вимагає проведення тендера (УЗ)".

28.10.2008 року позивач направив відповідачу лист № 382-70 від 28.10.2008 р. (а.с. 26, т. 1) про повернення коштів в сумі в сумі 1000000,00 грн. як такі, що набуті без достатньої правової підстави.

Відповідач листом № 2842 від 10.12.2008 р. (а.с. 52, т. 1) відмовив позивачу в поверненні кошті, зазначивши, що останні згідно листа № 135 від 18.01.2008 р. були зараховані в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем за іншим договором, а саме : за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку підстава для одержання відповідачем грошових коштів у розмірі 1000000,00 грн. є договір № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р., позивачем не надано доказів погашення заборгованості по вказаному договору на всю суму договору, а тому місцевий господарський суд вказав "про відсутність підстав вважати, що кошти перераховані платіжними дорученнями від 11.12.2007 р. № 25687/10081та № 25688/10082 є коштами, які отримані відповідачем без достатньої правової підстави".

Разом з тим, погодитись з висновком господарського суду першої інстанції не можна, з огляду на нижчевикладене.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України.

За правилом статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, встановлюється господарським судом на підставі доказів - фактичних даних, що встановлюються певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегією суддів встановлено, що відповідач, в порушення зазначених норм, належним чином не довів факт наявності правових підстав для набуття ним спірних грошових коштів.

Зокрема, відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, реквізит, №, "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України та відповідає за дані, що зазначені у реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. При цьому, самостійне зарахування кредитором сплачених платником у рахунок зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником коштів, є неправомірним.

Враховуючи вимоги п. 3.8 Інструкції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що отримані відповідачем грошові кошти в сумі 100000,00 грн. згідно платіжних доручень № 25687/10081 від 11.12.2007 р. та № 25688/10082 від 11.12.2007 р. (а.с. 18, т. 1) з призначенням платежу "згідно дог. 07/07/31/01-Р від 31.07.2007 р. за новозбудований напіввагон ПДВ 83333.33. Не вимагає проведення тендера (УЗ)" неправомірно зараховувались ним в рахунок іншого договору № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р. При цьому, доводи суду першої інстанції про те, що пропозиція відповідача про зарахування 1000000,00 грн. в рахунок зобов‘язань позивача перед відповідачем по договору № ПВРЗ/БМЗ/0777/Ю була погоджена останнім шляхом визнання боргу по договору № ПВРЗ/БМЗ/0777/Ю на загальну суму 13230200,00 грн., колегією суддів апеляційної інстанції визнаються безпідставними. Оскільки зі змісту листа № 5497 від 19.12.2007 р. (а.с. 47, т. 1) не вбачається, що позивач погодився змінити призначення платежу або здійснити зарахування сплачених ним коштів в сумі 1000000,00 грн. в рахунок виконання зобов’язань за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що в будь-якому випадку договір № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007р. не може бути достатньою підставою для зберігання відповідачем коштів, оскільки зобов'язання сторін за договором припинились, внаслідок використання постачальником свого права щодо відмови від виконання зобов'язання (а.с. 50, т.1) щодо поставки вагонів за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р.

Безпідставними також визнаються судом апеляційної інстанції посилання відповідача щодо здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.

Зокрема, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до листа № 135 від 18.01.2008 р. (а.с. 50, т.1) відповідач повідомив позивача про здійснення зарахування зустрічних вимог на суму 1000000,00 грн. Відповідач в листі визначив, що у позивача за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р. існує заборгованість в сумі 1292830,99 грн., що становить 235977,25 грн. – пеня за несвоєчасно сплачену попередню оплату за період прострочення з 03.12.2007 р. по 18.01.2008 р., 44245,74 грн. – 3 % річних за несвоєчасно сплачену попередню оплату за період прострочення з 03.12.2007 р. по 18.01.2008 р., 26808,00 грн. – вартість зберігання вагонів за період з 30.11.2007 р. по 18.01.2008 р., 985800,00 грн. – збитки, які відповідач зазнав, в зв’язку переробкою вагонів для іншого покупця.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору (п. 22 інформаційного листа ВГСУ від 12.03.2009 р. № 01-08/163).

За таких обставин, у разі, якщо інша сторона заперечує факт вчинення відповідного правочину або його дійсність, вона не позбавлена права звернутись до суду з позовом про виконання відповідного зобов’язання в натурі, яке припинено таким одностороннім правочином внаслідок зарахування (наприклад, як у даному випадку, про стягнення), тим самим оспорюючи сам факт припинення зобов’язань внаслідок такого правочину.

Колегією суддів встановлено, що в даному випадку відсутні правові підстави для здійснення зарахування зустрічних вимог, оскільки позивач оспорює та заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р, при цьому, відповідач в порядку статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не довів належними доказами наявність збитків в розмірі 985800,00 грн.; суму вартості зберігання вагонів за період з 30.11.2007 р. по 18.01.2008 р. відповідач також не довів, при цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що згідно акту приймання-передачі вагонів, який підписаний між ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" та ТОВ "Євро Імпекс" (а.с. 162, т. 1), накладної (а.с. 163, т. 1) вагони були передані відповідачем 26.12.2007 р., разом з тим, відповідач розраховує вартість зберігання вагонів станом на 18.01.2008 р.

Щодо нарахування відповідачем пені та 3 % річних на суму попередньої оплати, яку позивач мав здійснити за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р. в сумі 7115100,00 грн. (50 % від вартості товару) протягом 3 банківських днів з дня підписання договору, тобто до 03.12.2008 р., колегія суддів відзначає, що попередня оплата товару регулюється статтею 693 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами ч. 1 цієї цивільно-правової норми у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу, тобто положення при виконанні зустрічних зобов'язань. Відповідно зі змістом частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.

Тобто, цивільне законодавство чітко визначає способи захисту цивільних прав продавця в разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару. При попередній оплаті за договором поставки чинне законодавство не надає право постачальнику вимагати від іншої сторони виконання грошового зобов'язання, а також нараховувати пеню, 3 % річних на суму попередньої оплати до здійснення фактичної поставки товару. При цьому, колегія суддів відзначає, що підписання сторонами акту приймання-передачі від 30.11.2007 р. (а.с. 115, т. 1) не свідчить про належне виконання постачальником зобов'язання щодо поставки вагонів, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач, внаслідок невиконання позивачем свого зобов'язання щодо здійснення суми попередньої оплати, відмовився від договору, про що повідомив позивача листом № 135 від 18.01.2008 р. (а.с. 50, т.1) та поставив зазначені вагони іншій особі, що підтверджується актом від 26.12.2007 р. (а.с. 162, т. 1). Зазначені обставини свідчать про неможливість здійснення зарахування зустрічних вимог згідно заяви відповідача (а.с. 50, т.1), в свою чергу, відповідач за наявності достатніх правових підстав не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача збитків, неустойки, тощо, в зв’язку з порушенням покупцем зобов’язань за договором № ПВРЗ/БМЗ/0777/ю від 28.11.2007 р.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів відзначає, що грошові кошти в сумі 100000,00 грн. сплачені згідно платіжних доручень № 25687/10081 від 11.12.2007 р. та № 25688/10082 від 11.12.2007 р. (а.с. 18, т. 1) з призначенням платежу "згідно дог. 07/07/31/01-Р від 31.07.2007 р. за новозбудований напіввагон ПДВ 83333.33. Не вимагає проведення тендера (УЗ)" підлягають поверненню позивачу у відповідності до статті 1212 Цивільного кодексу України, як такі, що зберігаються без достатньої правої підстави. Разом з тим, висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено набуття або збереження відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави, не ґрунтується на матеріалах справи та встановлених обставинах і не відповідає вимогам закону, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.

За правилами частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки розмір процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами сторони не встановлювали, до спірних відносин слід застосовувати частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити за весь час прострочення три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 р. № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти, а відповідно в даному випадку проценти за користування чужими грошовими коштами нараховуються з 6 дня отримання відповідачем коштів до повного виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення коштів, які належні позивачу.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів за період з 11.12.2007р. по 18.06.2010 р.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що невиконання відповідачем зобов'язання про повернення коштів набутих без достатньої правової підстави, надає позивачу право нараховувати проценти за користування ними.

Разом з тим, враховуючи норми ст. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 р. № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України", статей 530, 536, 625, 1214 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про стягнення процентів підлягають задоволенню частково в сумі 75041,10 грн. за період з 18.12.2007р. (а не з 11.12.2007р., як помилково зазначає позивач) по 18.06.2010р. згідно обґрунтованого розрахунку суду апеляційної інстанції.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103, частини 1 статті 104, частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є і неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи те, що місцевим господарським судом порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та є помилковими, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2010 р. у справі № 56/98 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

3.          Стягнути з Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, б. 74, код 14294471) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (93300, Луганська обл., м. Плпасна, вул. Залізнична, 1, код 34502350) 1000000,00 грн. – безпідставно набуті кошти, 75041,10 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 % річних, 10750,41 грн. – витрат по сплаті державного мита, 235,86 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 % річних в сумі 657,53 грн. відмовити.

5.          Стягнути з Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, б. 74, код 14294471) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (93300, Луганська обл., м. Плпасна, вул. Залізнична, 1, код 34502350) 5375,21 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

6.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

7.          Матеріали справи № 56/98 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

11.02.11 (відправлено)