Рішення № 137893217, 01.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6267/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління БЕБ у Львівській області (далі - ТУ БЕБ у Львівській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії ТУ БЕБ у Львівській області щодо нарахування та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684,00 грн., у 2024 році у розмірі 3028,00 грн., у 2025 році у розмірі 3028,00 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн.;

- зобов`язати ТУ БЕБ у Львівській області нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX у розмірі 2684 грн., грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX у розмірі 3028 грн., грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX у розмірі 3028 грн., грошове забезпечення у 2026 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX у розмірі 3328 грн. за період з 19.09.2023 по 11.02.2026 та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що відповідач протиправно у 2023-2026 роках обчислював посадовий оклад, а відповідно й грошове забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. (прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів), тоді як, на думку позивача, відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та п. 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068, мав застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (2684 грн. - у 2023 році, 3028 грн. - у 2024 та 2025 роках, 3328 грн. - у 2026 році). Позивач посилається на колізію загальних та спеціальних норм, принцип переваги спеціальної норми (lex specialis), а також на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22.

Ухвалою від 06.04.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

Ухвалою суду від 01.07.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

17.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 31781), в якому відповідач проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру, врегульованою спеціальним законодавством, а законами України про Державний бюджет України на відповідний рік для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. Відповідач зазначає, що допоки відповідна норма закону про Державний бюджет є чинною, вона підлягає застосуванню, а в його діях відсутні ознаки протиправності, оскільки за наявності правової норми він не вправі не виконувати її приписи. Відповідач також звертає увагу, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 здійснено відступ від попередніх правових висновків, на які посилається позивач, у зв`язку з чим вважає, що грошове забезпечення позивача обчислювалося правомірно.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 19.09.2023 проходив службу в ТУ БЕБ у Львівській області на посадах старшого аналітика, старшого детектива, керівника та заступника керівника Відділу детективів.

Згідно з наказом Бюро економічної безпеки України від 14.09.2023 № 201-к/ДСК-УП позивачу присвоєно спеціальне звання лейтенанта Бюро економічної безпеки України, а наказом від 03.09.2025 № 261-к - спеціальне звання старшого лейтенанта Бюро економічної безпеки України.

Наказом ТУ БЕБ у Львівській області від 04.02.2026 № 11-к/ДСК позивача звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України з 11.02.2026 за власним бажанням.

Позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 12.03.2026, в якому просив надати інформацію про нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження служби, а також про прожитковий мінімум, який брався до уваги при визначенні складових грошового забезпечення.

Листом від 17.03.2026 № ЗПІ-23.11/7/11-28/1/4/-26 відповідач повідомив, що при визначенні складових грошового забезпечення позивача враховано прожитковий мінімум у розмірі 2102 грн., та надав грошовий атестат і розрахункові листи за період роботи 2023-2026 років. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус його працівників, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 № 1150-IX (далі - Закон № 1150-IX).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1 цього Закону Бюро економічної безпеки України є центральним органом виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону № 1150-IX трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону № 1150-IX особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

На виконання наведених положень закону постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки (далі - Умови № 1068).

Згідно з п. 2 Умов № 1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт.

Суд зазначає, що норма ч. 3 ст. 31 Закону № 1150-IX є бланкетною, оскільки сама по собі не встановлює грошового розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відсилає до прожиткового мінімуму, «встановленого на 1 січня календарного року». Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (ст. ст. 1, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV).

Відтак, для з`ясування того, який саме грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягає застосуванню при обчисленні посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, необхідно звернутися до приписів законів про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX поряд із установленням прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн у. 2023 році, 3028 грн. - у 2024 та 2025 роках, 3328 грн. - у 2026 році) окремими приписами встановлено грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102 грн.

Вирішуючи питання про те, який саме грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд виходить з усталеної та обов`язкової для застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи аналогічне за змістом питання щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб при визначенні базового розміру посадового окладу (судді), сформулювала такі висновки. Розмір посадового окладу залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, яким закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум; при цьому приписами цього Закону відповідні працівники не віднесені до окремої соціальної демографічної групи населення, стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас законодавець, починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожиткового мінімуму стосовно такої окремої соціальної демографічної групи, а окремими приписами цих законів встановлював на 1 січня відповідного календарного року саме грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу (у розмірі 2102 грн.). Велика Палата Верховного Суду виснувала, що цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом, а власне визначався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу.

Велика Палата Верховного Суду в наведеній постанові також зазначила, що, відступаючи від раніше сформованої правової позиції, вона може не зазначати всіх конкретних судових рішень, у яких таку позицію було висловлено, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень; при цьому суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Суд враховує, що правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24, оскільки в обох випадках вирішується питання застосування для визначення базового розміру посадового окладу особи, оплата праці якої регулюється спеціальним законом, грошового розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого окремими приписами ст. 7 законів про Державний бюджет України на відповідний рік (2102 грн.). Наведений висновок Великої Палати Верховного Суду є безпосередньо релевантним для спірних правовідносин.

Натомість правові позиції Верховного Суду, на які посилається позивач (постанови від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22), сформовані до ухвалення зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду та засновані на підходах, від яких Велика Палата Верховного Суду фактично відступила.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням наведеного у спірних правовідносинах підлягає застосуванню саме висновок Великої Палати Верховного Суду, як останній за часом ухвалення, а не ті правові позиції, на які посилається позивач.

Доводи позивача про наявність колізії загальних та спеціальних норм і необхідність застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у загальному розмірі (2684 грн., 3028 грн., 3328 грн.) суд відхиляє, оскільки, виходячи з наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, законами про Державний бюджет України на відповідний рік не запроваджено окремої (відмінної) розрахункової величини порівняно з тією, що визначена спеціальним законом, а власне визначено грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102 грн. Колізії між загальною та спеціальною нормами, яка потребувала б вирішення на користь застосування іншого розміру прожиткового мінімуму, у спірних правовідносинах не вбачається.

Суд також враховує, що відповідно до сталої практики Верховного Суду допоки відповідна норма закону є чинною, вона підлягає застосуванню; у силу принципу презумпції конституційності закону останній вважається таким, що відповідає Конституції України, доки інше не встановлено у визначеному законом порядку. Норми ст. 7 законів України про Державний бюджет України на 2023-2026 роки в частині встановлення грошового розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (2102 грн.), у встановленому законом порядку нечинними чи неконституційними не визнавалися, а тому підлягали застосуванню відповідачем.

Крім того, суд бере до уваги, що у законах України про Державний бюджет України на 2023-2025 роки законодавець прямо передбачав винятки щодо незастосування відповідного припису ст. 7 до окремих органів державної влади (зокрема, до Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань тощо), тоді як Бюро економічної безпеки України до такого переліку віднесено не було. Наведене додатково свідчить про послідовну позицію законодавця щодо поширення на працівників Бюро економічної безпеки України прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

Суд враховує, що визначення посадових окладів працівників Бюро економічної безпеки України та формування фонду грошового забезпечення здійснюється на підставі штатних розписів, які затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України (абз 5 п. 1 ч1 ст. 14, п. 10 ст. 18 Закону № 1150-IX).

Як вбачається з матеріалів справи, штатні розписи ТУ БЕБ у Львівській області на 2023 та 2025 роки затверджені уповноваженими посадовими особами Бюро економічної безпеки України та введені в дію відповідними наказами, а посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання, визначені у них виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

Відтак, визначення бази для нарахування грошового забезпечення позивача не належало до дискреційних повноважень відповідача, а здійснювалося в межах і у спосіб, передбачені чинним законодавством, на підставі затверджених штатних розписів.

За таких обставин суд доходить висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу сум грошового забезпечення за період з 19.09.2023 по 11.02.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. вчинені правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, і відповідають усталеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Доводи позивача про необхідність застосування іншого розміру прожиткового мінімуму ґрунтуються на правових позиціях, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила, а тому до уваги не приймаються.

Похідними від вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо визначення грошового забезпечення є вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю грошового забезпечення, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у загальному розмірі. Оскільки суд не встановив протиправності дій відповідача щодо визначення складових грошового забезпечення позивача, відсутні й підстави для задоволення зазначених похідних вимог.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що відповідач довів правомірність своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у спірний період.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.07.2026.

Суддя Потабенко В.А.