Рішення № 137883401, 02.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2026Справа № 910/4840/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕАНДР АГРО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «П`ЯТИГОРИ АГРО»

про стягнення 523 629,50 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕАНДР АГРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «П`ЯТИГОРИ АГРО» про стягнення 523 629,50 грн, з яких: 464 074,82 грн - основна сума заборгованості, 18 607,64 грн - три проценти річних, 40 947,04 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем у повному обсязі грошових зобов`язань перед позивачем за поставлений останнім товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

05.05.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2026 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача у підсистемі Електронний Суд ЄСІКС, що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у строк, визначений судом, не подав відзив на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛЕАНДР АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «П`ЯТИГОРИ АГРО» виникли правовідносини щодо поставки товару, що підтверджується складеними та підписаними сторонами видатковими накладними.

Так, позивач на виконання взятих на себе зобов`язань поставив відповідачу товар на загальну суму 786 832,34 грн, що підтверджується поданими позивачем видатковими накладними:

від 07.03.2025 № 92 на суму 227 822,32 грн;

від 08.03.2025 № 93 на суму 122 116,81 грн;

від 10.03.2025 № 97 на суму 142 230,00 грн;

від 11.03.2025 № 103 на суму 640,71 грн;

від 11.03.2025 № 104 на суму 134 584,80 грн;

від 11.03.2025 № 105 на суму 60 302,88 грн;

від 15.04.2025 № 205 на суму 27 360,00 грн;

від 16.04.2025 № 210 на суму 13 716,00 грн;

від 18.04.2025 № 218 на суму 6 408,00 грн;

від 22.04.2025 № 231 на суму 25 778,82 грн;

від 02.05.2025 № 284 на суму 6 408,00 грн;

від 07.05.2025 № 303 на суму 19 464,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, оплатив поставлений позивачем товар частково, перерахувавши останньому кошти у розмірі 322 757,52 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 01.01.2025 по 31.05.2025.

Оскільки відповідачем не було виконано своїх зобов`язань щодо повної оплати поставленого товару, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому заявив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «П`ЯТИГОРИ АГРО» заборгованість у розмірі 464 074,82 грн, а також нараховані за прострочення виконання грошових зобов`язань інфляційні втрати у розмірі 40 947,04 грн та 3% річних у розмірі 18 607,64 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання сторонами видаткових накладних.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Відповідно до норм ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд зазначає, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов`язку, що не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Тобто, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що строк оплати товару поставленого позивачем відповідачу згідно вищевказаних доказів настав з моменту прийняття товару.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідачем оплата отриманого товару не була здійснена в повному обсязі.

Оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення становить 464 074,82 грн, яка підтверджена належними доказами та відповідачем не спростована. Доказів погашення вказаної суми боргу відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 464 074,82 грн обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару, позивач просить стягнути з відповідача 18 607,64 грн 3% річних та 40 947, 04 грн інфляційні.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати заборгованості за загальний період прострочки з 08.03.2025 по 28.04.2026 у розмірі 18 607,64 грн вважає, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки розрахунок здійснено вірно. Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд встановив, що суму таких нарахувань 40 947,04 грн визначено вірно, а тому в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Згідно із частинами 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування викладених у позові обставин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок боржника відповідно до положень ст. 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати скаржника були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії наступних документів: договору №02/04-2026/1 від 02.04.2026 про надання правничої допомоги, що укладений між Адвокатським бюро «ТРАЕЛ КАНСЕЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛЕАНДР АГРО», додаткової угоди від 02.04.2026 до договору №02/04-2026/1 від 02.04.2026, акту №1 приймання передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 15.04.2026, платіжної інструкції №172 від 17.04.2026 про сплату 40 000 грн.

Так, матеріалами справи підтверджується, що правничу допомогу позивачу у даній справі надавала адвокат Литвин Валентина Василівна (ордер серії АІ №2187427 від 27.04.2026, виданий Адвокатським бюро «ТРАЕЛ КАНСЕЛ» на підставі договору про надання правничої допомоги від 02.04.2026 № 02/04-2026/1).

Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість позову, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, а також з огляду на те, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено належними доказами заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, а тому такі витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.13, 74, 76- 80, 129, ст.ст.236- 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «П`ЯТИГОРИ АГРО» (вул. Академіка Заболотного, буд. 150Г, приміщення 309, офіс 1, м. Київ, 03143; ідентифікаційний код 42724718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕАНДР АГРО» (вул. Чорних Запорожців, будинок № 26А, оф. 2-11, м. Київ, 02125; ідентифікаційний код 43207935) заборгованість у розмірі 464 074 грн. 82 коп., три проценти річних - 18 607 грн. 64 коп., інфляційні втрати - 40 947 грн. 04 коп, судовий збір у розмірі 7 854 грн. 44 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано: 02.07.2026.

Суддя Т. Ю. Трофименко