Рішення № 137872893, 30.06.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/6635/25

провадження № 2/650/1022/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого судді Сікори О.О.,

за участю секретаря Завістовської Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області про визнання договору дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому спочатку просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі представник позивача подав заяву про зміну підстав і предмета позову та просив розглядати справу як позов про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння дійсним та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 з 02 грудня 2016 року як внутрішньо переміщена особа фактично проживає у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене домоволодіння було придбане нею у ОСОБА_2 , яка є спадкоємицею ОСОБА_3 , попередньої власниці будинку. Вартість домоволодіння становила 25 000,00 грн та була сплачена двома платежами, що підтверджується розписками.

Також позивач зазначила, що тривалий час проживає у спірному будинку, оплачує комунальні послуги, утримує будинок, здійснювала ремонтні роботи, встановила лічильники та замовила виготовлення технічного паспорта.

У зв`язку з цим позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на це домоволодіння.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Відповідач подав до суду заяву, у якій просив розглянути справу за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Тому саме по собі визнання позову відповідачем не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність законних підстав для задоволення позову, належність обраного способу захисту та належність відповідача у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового або немайнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже, для застосування частини другої статті 220 ЦК України необхідним є встановлення сукупності таких обставин: досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, підтвердження такої згоди письмовими доказами, повне або часткове виконання договору, а також ухилення однієї зі сторін договору від його нотаріального посвідчення.

У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 278/6260/23 зазначено, що частина друга статті 220 ЦК України застосовується у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення через ухилення однієї зі сторін договору.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що визнання за позивачем права власності на нерухоме майно одночасно з визнанням дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, не є належним способом захисту у випадку ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору про відчуження нерухомого майна.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16, де зазначено, що рішення суду про визнання договору дійсним у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору зцілює лише таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення договору.

Судом встановлено, що позов у цій справі пред`явлено до Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області.

Водночас за змістом позову ймовірний правочин купівлі-продажу домоволодіння позивач пов`язує не з відповідачем, а з ОСОБА_2 , яка, за твердженням позивача, діяла як спадкоємиця попередньої власниці будинку.

Отже, Милівська сільська військова адміністрація Бериславського району Херсонської області не є стороною ймовірного договору купівлі-продажу, не зазначена позивачем як продавець спірного домоволодіння, не отримувала від позивача грошові кошти, не передавала позивачу спірне майно та не є особою, яка могла ухилятися від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

За таких обставин визнання позову відповідачем не може бути підставою для визнання дійсним договору, стороною якого відповідач не був.

Крім того, позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що особа, яка, за твердженням позивача, відчужувала домоволодіння, на час такого відчуження була його власником або мала належні повноваження на відчуження спірного нерухомого майна.

Сам факт проживання позивача у спірному будинку, оплати комунальних послуг, утримання будинку, виготовлення технічного паспорта, проведення ремонтних робіт або наявність розписок про передачу коштів не є достатньою правовою підставою для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна за відсутності доказів належності майна продавцю та ухилення саме сторони договору від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд також враховує, що визначення відповідача, предмета та підстав позову є правом позивача, однак встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову є обов`язком суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Водночас за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22, де зазначено, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Оскільки позов пред`явлено до особи, яка не є стороною спірного правочину та не має обов`язку відповідати за заявленими вимогами, а позивачем не доведено наявності передбачених частиною другою статті 220 ЦК України умов для визнання договору дійсним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Похідні вимоги про визнання права власності на домоволодіння та покладення на відповідача обов`язку вчинити дії щодо державної реєстрації права власності також не підлягають задоволенню, оскільки вони залежать від вирішення основної вимоги про визнання договору дійсним.

Судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 263-265, 273, 274-279 ЦПК України, статтями 15, 16, 202, 209, 215, 220, 328, 334, 638, 655, 657 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 червня 2026 року.

Суддя: О.О. Сікора