Ухвала суду № 137846457, 01.07.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

"01" липня 2026 р. Cправа № 904/3188/26

Суддя Господарського суду Вінницької області Матвійчук В.В., розглянувши без виклику учасників процесу матеріали заяви першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області про вжиття заходів забезпечення позову № 02.50-7751вих-26 від 29.05.2026 у справі

за позовом: першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області (пров. Цегельний, буд. 8, м. Вінниця, 21020) в інтересах держави в особі Агрономічної сільської ради (вул. Центральна, буд. 12, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227)

до: Житлово-будівельного кооперативу "ДІМПРОМ 12" (вул. Шевченка, (Шевченківський, Соборний райони), буд. 49, м. Дніпро, 49044)

про стягнення 1 520 922,74 грн

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі позивача Агрономічної сільської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "ДІМПРОМ 12", у якому просить стягнути з відповідача безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, а також нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" в частині перерахування до місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту) до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 03.06.2026 позовну заяву першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області, подану в інтересах держави в особі Агрономічної сільської ради, до Житлово-будівельного кооперативу "ДІМПРОМ 12" передав за виключною підсудністю до Господарського суду Вінницької області.

29.06.2026 матеріали позовної заяви надійшли до Господарського суду Вінницької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 позовну заяву № 02.50-7769вих-26 від 29.05.2026 (вх. № 954/26 від 29.06.2026) передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Судом також установлено, що одночасно з поданням позовної заяви прокурором подано заяву № 02.50-7751вих-26 від 29.05.2026 про забезпечення позову.

Розглянувши заяву першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області № 02.50-7751вих-26 від 29.05.2026 про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор зазначає, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду та ефективний захист майнових інтересів держави.

На підтвердження заявлених вимог прокурор посилається на те, що ЖБК "ДІМПРОМ 12" всупереч вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не виконав обов`язок щодо сплати пайової участі до місцевого бюджету Агрономічної сільської ради до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, внаслідок чого безпідставно утримує грошові кошти, які підлягали перерахуванню до бюджету територіальної громади.

Прокурор вважає, що тривале невиконання відповідачем зазначеного обов`язку свідчить про його свідоме ухилення від виконання грошових зобов`язань та створює реальний ризик невиконання майбутнього рішення суду.

Крім того, заявник зазначає, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ЖБК "ДІМПРОМ 12" є громадяни Республіки Узбекистан, один із яких одночасно є керівником кооперативу. На думку прокурора, ця обставина свідчить про існування ризику їх виїзду за межі України та ухилення від виконання зобов`язань.

Також прокурор посилається на те, що статутний капітал відповідача становить 0 грн, а відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ЖБК "ДІМПРОМ 12" відсутні об`єкти нерухомого майна, за рахунок яких у подальшому могло б бути забезпечено виконання рішення суду.

На думку прокурора, сукупність наведених обставин свідчить про існування ризику розпорядження відповідачем належними йому коштами та іншим майном, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Крім цього, прокурор зазначає, що стягнення спірних коштів спрямоване на захист майнових інтересів держави та територіальної громади, а їх надходження до місцевого бюджету сприятиме фінансуванню потреб громади в умовах воєнного стану. З огляду на викладене прокурор просить вжити заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить із такого.

Згідно із положеннями ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежу, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначила, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21, від 20.06.2025 у справі № 911/2073/24.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Суд враховує, що матеріали заяви про забезпечення позову та матеріали справи № 904/3188/26 не містять належних і допустимих доказів вчинення Житлово-будівельним кооперативом "ДІМПРОМ 12" будь-яких дій, спрямованих на відчуження належного йому майна, грошових коштів чи інших активів, а також підготовчих дій до такого відчуження з метою уникнення виконання можливого рішення суду.

Посилання прокурора на те, що статутний капітал відповідача становить 0 грн, у його власності відсутнє нерухоме майно, а засновниками та керівником кооперативу є громадяни Республіки Узбекистан, саме по собі не свідчить про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення. Наведені обставини не підтверджують вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на приховування активів, їх відчуження чи інше ухилення від виконання можливого рішення суду.

При цьому посилання прокурора на відсутність у відповідача майна, на яке може бути звернуто стягнення, також не є достатньою підставою для висновку про наявність ризику невиконання рішення суду, оскільки саме по собі не свідчить про недобросовісну поведінку відповідача чи вчинення ним дій, спрямованих на уникнення виконання судового рішення. Крім того, наведені відомості характеризують лише майновий стан відповідача на момент звернення із заявою про забезпечення позову та не дають можливості встановити, чи було у відповідача майно або інші активи у період здійснення будівництва, чи відчужувалися вони, а також чи мало місце вчинення будь-яких дій, спрямованих на зменшення платоспроможності або приховування активів.

За таких обставин посилання прокурора виключно на наявність спірної заборгованості та припущення про можливість ухилення відповідача від її погашення не може вважатися достатнім і належним обґрунтуванням існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду. Фактично прокурор ототожнює сам факт пред`явлення позову про стягнення грошових коштів із наявністю підстав для забезпечення позову, що не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22. Саме лише припущення про потенційну можливість відповідача розпорядитися належними йому коштами чи майном або ухилитися від виконання судового рішення не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Крім того, суд враховує, що, за твердженнями самого прокурора, порушення відповідачем обов`язку зі сплати пайової участі виникло ще 28.12.2022. Водночас прокурором не наведено жодних доказів того, що протягом тривалого часу існування спірних правовідносин відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, приховування активів чи інше ухилення від виконання можливого судового рішення. Сам по собі значний проміжок часу між виникненням спірних правовідносин та зверненням із заявою про забезпечення позову, за відсутності відповідних доказів, не свідчить про існування реальної та безпосередньої загрози невиконання рішення суду саме на момент розгляду заяви.

Отже, наведені прокурором доводи мають характер припущень та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про наявність передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, суд звертає увагу на те, що прокурором належним чином не обґрунтовано підстав для застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона ЖБК "ДІМПРОМ 12", державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам та посадовим особам, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій, проводити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зокрема щодо розміру статутного капіталу, складу учасників та розміру їх часток у статутному капіталі.

Заява про забезпечення позову не містить належних доводів та доказів того, яким саме чином можливе внесення відповідних змін до відомостей про юридичну особу може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду у цій справі про стягнення грошових коштів.

При цьому заявником не наведено обставин, які б свідчили про намір відповідача змінити склад учасників товариства, розмір статутного капіталу чи вчинити інші реєстраційні дії з метою ухилення від виконання можливого судового рішення. Так само відсутні докази підготовки або вчинення відповідачем відповідних дій.

Саме по собі посилання прокурора на положення Господарського процесуального кодексу України та правові висновки Верховного Суду без наведення конкретних фактичних обставин цієї справи та належних доказів не може вважатися достатнім обґрунтуванням необхідності застосування такого заходу забезпечення позову.

Суд також враховує, що заявлені заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами та перебувати у безпосередньому зв`язку з предметом спору. Водночас прокурором не доведено, що заборона на внесення змін до відомостей про юридичну особу щодо її учасників або статутного капіталу є необхідною та адекватною для забезпечення виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені прокурором доводи щодо необхідності застосування зазначеного заходу забезпечення позову є декларативними, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути підставою для його застосування.

Суд наголошує, що відповідно до положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову є виключним процесуальним засобом, застосування якого допускається лише за умови належного обґрунтування заявником існування достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача. При цьому обов`язок доведення наявності таких обставин покладається саме на особу, яка звертається із відповідною заявою.

Водночас наведені прокурором обставини фактично зводяться до припущень щодо потенційної можливості утруднення виконання судового рішення в майбутньому та не підтверджуються належними і допустимими доказами у розумінні процесуального закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено достатніх і переконливих мотивів, а також не подано доказів, які б свідчили про існування реальної необхідності у вжитті заходів забезпечення позову, їх співмірності із заявленими вимогами та невідкладності застосування саме на цій стадії судового процесу.

Сам факт звернення прокурора із заявою про забезпечення позову не звільняє його від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від засад рівності учасників процесу і змагальності сторін.

Суд також враховує, що за відсутності доведених ризиків утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення застосування заходів забезпечення позову не відповідатиме принципу пропорційності. При цьому інститут забезпечення позову не може використовуватися як засіб попереднього впливу на відповідача або як інструмент фактичного спонукання до виконання спірного зобов`язання до вирішення спору по суті.

Самі лише посилання на можливе ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, без наведення конкретних фактів та їх належного документального підтвердження, не можуть бути достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Суд також зауважує на тому, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 на яку посилається прокурор, міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 918/73/25 зазначив про необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025, зазначала, що наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову.

Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами і нерухомим майном не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом, з огляду на його підстави і предмет, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, що у свою чергу, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Аналогічний висновок щодо необхідності належного тлумачення правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, через призму необхідності доведення за допомогою належних та допустимих доказів факту існування обґрунтованих підстав для забезпечення позову відображений у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.

Отже, узагальнюючи наведене, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор, не підтверджують наявності реальної загрози утруднення або неможливості виконання майбутнього судового рішення. Такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами.

З огляду на викладене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заяви першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області № 02.50-7751вих-26 від 29.05.2026 про забезпечення позову.

Одночасно суд звертає увагу на те, що відповідно до процесуального законодавства заява про забезпечення позову, у задоволенні якої було відмовлено повністю або частково, може бути подана повторно у разі зміни обставин, які обґрунтовують необхідність його застосування. Таким чином, відмова у задоволенні заяви не виключає права повторного звернення до суду за наявності нових або змінених обставин.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про судовий збір" та ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на заявника.

Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні заяви першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області № 02.50-7751вих-26 від 29.05.2026 про забезпечення позову.

Примірник ухвали надіслати Вінницькій окружній прокуратурі Вінницької області, Вінницькій обласній прокуратурі та Агрономічній сільській раді до електронних кабінетів в ЄСІТС, Житлово-будівельному кооперативу "ДІМПРОМ 12" - рекомендований повідомленням.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий господарський суд.

Ухвала підписана 01.07.2026.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - ЖБК "ДІМПРОМ 12" (вул. Шевченка, (Шевченківський, Соборний райони), буд. 49, м. Дніпро, 49044)