Рішення № 137801385, 30.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р. м. Київ

Справа № 911/3705/25

Господарський суд Київської області у складі:

cудді Ейвазової А.Р.,

розглянувши заяву Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ойл-Трейд», ОСОБА_1 про стягнення 1 198 234,81грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.04.2026 у даній справі:

- позов задоволено частково та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ойл-Трейд» (далі ТОВ «Компанія «Ойл-Трейд») та ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі АТ «Акцінт-Банк» 999 999,98грн основного боргу, 107234,83грн - боргу за процентами, 40 000грн штрафу;

- відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 51 000грн штрафу;

- стягнуто з ТОВ «Компанія «Ойл-Трейд» на користь АТ «Акцент-Банк» 6 883,41грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором;

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» 6 883,41грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

13.05.2026 до Господарського суду Київської області від АТ «Акцент-Банк» через систему «Електронний суд» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, до якої долучено докази направлення відповідної заяви з додатками відповідачам.

У поданій заяві АТ «Акцент-Банк» просить суд стягнути з відповідачів 15 000грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2026: прийнято заяву АТ «Акцент-Банк» про ухвалення додаткового рішення; встановлено відповідачам строк для реалізації права на подання заперечень або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з наданням доказів направлення копій позивачу.

Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 20.05.2026 о 21:20 позивачу та відповідачу 2; 20.05.2026 о 21:14 відповідачу 1.

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою сторонам наступного робочого дня 21.05.2026.

У встановлений судом строк відповідачі не скористалися правом подати заперечення щодо заяви позивача або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

В силу ч.3 ст.244 ГПК України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу виходить з наступного.

Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що установлено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений: постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19; постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 у справі № 922/4812/21, 09.01.2024 у справі №922/1253/23, 17.01.2024 у справі №910/2158/23; додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, 27.02.2024 №922/1075/23, 16.09.2024 №922/3611/23; постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідна заява позивача надійшла до суду лише 13.05.2026, однак, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк, визначений ч.8 ст.129 ГПК України, оскільки фактично під час подання позову позивач включив до відповідного процесуального документу заяву про розподіл витрат на правничу допомогу, та долучив на підтвердження понесених витрат відповідні докази, однак, суд таку заяву помилково розцінив як таку, що містить лише попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, які позивач в силу п.9 ч.3 ст.162 ГПК України подає разом із позовом, а тому під час прийняття рішення від 22.04.2026 відповідне питання не вирішив.

Так, у першій заяві по суті позовній заяві позивач повідомив, що його витрати на професійну правничу допомогу становлять 15 000грн (а.с.4, зворот).

Як визначено ч.1 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач разом з позовом надав наступні докази:

- договір від 28.12.2023 №2812-1/2023 про надання правової допомоги, укладений між позивачем (далі клієнт) та адвокатом Омельченком Євгеном Володимировичем (далі адвокат) (а.с.70-72; далі договір);

- додаткову угоду від 31.12.2024 №2 до договору від 28.12.2023 №2812-1/2023 про надання правової допомоги (а.с.73; далі додаткова угод №2);

- ордер АЕ 1338866 від 03.12.2024, виданий на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Омельченком Є.В. (а.с.68);.

Відповідні докази надані у строк, визначений ч.8 ст.129 ГПК України. Разом з тим, з порушенням відповідного строку із заявою про ухвалення додаткового рішення позивачем надана додаткова угода від 31.12.2025 №3 до договору (далі додаткова угода №3). При цьому, позивач не повідомив, які об`єктивні причини позбавили його можливості надати цей доказ до закінчення судових дебатів та не повідомив про намір подати такий доказ, який не може бути поданий до закінчення відповідної стадії протягом 5 днів з дня прийняття рішення. Як визначено ч.8 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, в ст. 1,2 ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, відповідний доказ суд до розгляду не приймає

Окрім того, надана угода стосується відносин позивача та адвоката у 2026 року, водночас позов подано позивачем ще у 2025 році.

Досліджуючи відповідні докази, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до п.1.1 договору адвокат зобов`язується за дорученням клієнта на умовах та в порядку, передбаченому договором, надати правову допомогу клієнту, як його представник в судах всіх інстанцій, органах державної влади та місцевого самоврядування, органах внутрішніх справ (поліції) та прокуратури, СБУ, фіскальної служби, виконавчої служби, перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами та будь-якими іншими органами та особами, а клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар за надані послуги, а також, у випадку необхідності, фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

В силу пп.2.2.2 п.2.2 договору довіритель зобов`язується здійснювати оплату послуг адвоката на умовах, визначених цим договором або згідно додаткової домовленості, якої сторони за договором досягли окремо.

Згідно п.4.1 договору, у редакції додаткової угоди №2: гонорар адвоката за загальне надання правової допомоги за 2025 рік клієнту складає суму в розмірі 25 348грн; додатково за ведення кожної судової справи клієнт сплачує гонорар успіху відповідно до п.4.2 договору.

Додатковий гонорар за ведення кожної конкретної судової справи клієнта виплачується адвокату у вигляду гонорару успіху; гонорар успіху становить 5% (п`ять відсотків) від ціни позову, але не менше 3 000грн та не більше 15 000грн, по справах немайнового характеру гонорар успіху становить 5 000грн.

У відповідності до п.4.3 договору, в редакції додаткової угоди №2, оплата гонорару адвоката за 2025 рік проводиться у погодженому розмірі на підставі рахунку адвоката у строк до 25.01.2025, а оплата гонорару успіху після отримання судового рішення.

Договір відповідно до п.7.1 в редакції додаткової угоди №2, набирає чинності з моменту його підписання сторонами, але не раніше 01.01.2024 і діє до 31.12.2025.

Доказів повної або часткової оплати наданих адвокатом послуг на момент прийняття додаткового рішення у справі не надано, хоча строк, встановлений для оплати відповідно до п.п.4.3, 4.4 договору, настав.

У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат, які він мав понести на оплату професійної правничої допомоги суд виходить з наступного.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у: постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23: додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23, 21.05.2025 у справі №910/2014/23).

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19, 20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі №915/237/18, додаткових постановах Верховного Суду від 23.07.2023 у справі №924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16; постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012, 02.03.2023 у справі №910/1864/21, 19.09.2023 у справі №905/1191/21, 06.11.2023 у справі №938/466/21; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 18.06.2024 у справі №910/466/22, 08.10.2024 у справі №907/878/23, 31.10.2024 у справі №912/2308/23, 13.03.2025 у справі №910/18717/23, 29.04.2025 у справі №910/2697/24).

У п.7.50 постанови Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого: вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації; зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, 16.11.2022 у справі №922/1964/21; постанови Верховного Суду 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23, 15.05.2024 у справі №922/2738/21, 15.04.2025 у справі №910/6138/24; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, 12.07.2024 у справі №913/205/23).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5,6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування ч.4 ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України також викладені у постановах Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20, від 19.05.2026 №902/749/25, додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №909/359/25.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У даній справі відповідачі не скористалися своїм правом та не подали клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не посилалися на не співмірність відповідних витрат позивача.

Втім, суд не вбачає підстав для покладення витрат позивача у розмірі 15 000грн, які він має понести на оплату професійної правничої допомоги, у повному обсязі на відповідачів, оскільки витрати у відповідному розмірі не є обґрунтованими, пропорційними до предмету та складності спору, враховуючи ціну позову, кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом, що прийняті судом, поведінку сторін, обсяг дійсно наданої необхідної допомоги адвокатом.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч вимогам ч.3 ст.126 ГПК України, позивач не надав суду опису виконаних робіт (наданих послуг) під час надання правничої (правової) допомоги позивачу, а лише до поданої позовної заяви долучив договір та до нього додаткову угоду №2, з яких неможливо встановити об`єм фактично наданих послуг/виконаних робіт при наданні правничої допомоги позивачу, оскільки перелік таких робіт/послуг відсутній і у таких документах.

З умов договору вбачається, що вартість правової допомоги встановлено сторонами договору у твердій сумі та не залежить від обсягу наданих послуг/виконаних робіт та понесених витрат на надання такої допомоги, а залежить лише від ціни позову та характеру заявлених вимог. Разом з тим, встановлення гонорару у твердій сумі не звільняє учасника від подання опису виконаних робіт/наданих послуг та витрат. При цьому, такий спосіб визначення розміру вартості правової допомоги за згодою клієнта та адвоката не суперечить чинному законодавству, хоча ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено, що гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, відсутність опису наданих адвокатом послуг/виконаних робіт та понесених витрат при наданні правничої допомоги сама по собі не є підставою для відмови позивачу у розподілі відповідних витрат на правничу допомогу, однак, позбавляє суд можливості визначити повний обсяг відповідних робіт/послуг, які фактично надані, понесених витрат для з`ясування, того чи є такий обсяг співмірним витратам, які позивач має понести на оплату професійної правничої допомоги, чи є обґрунтованим, у разі його подання, заява іншого учасника про зменшення відповідних витрат з підстав їх не співмірності.

Отже, висновку про обсяг виконаних адвокатом робіт/наданих послуг суд у даній справі може дійти лише виключно з дослідження наданих адвокатом від імені позивача процесуальних документів, підписаних від імені позивача таким представником та поданих до суду, тривалості судових засідань у справі, у яких брав участь представник позивача адвокат.

Суд бере до уваги, що представник позивача адвокат Омельченко Є.В. від імені позивача подав лише заяву по суті - позовну заяву (а.с.1-6). При цьому, у відповідній заяві позивач повідомив про відсутність заперечень щодо розгляду даної справи за відсутності представника позивача, у разі його неявки в судове засідання та не приймав участі в підготовчому засіданні, призначеному на 28.01.2026 о 15:30, та не прибув на розгляд справи по суті, що призначено на 02.03.2026 16:00.

Так, у справі заявлені вимоги про стягнення солідарно боргу за кредитом та нарахованими за його користування проценти і таку справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, що викликала публічний інтерес, не містить виключної правової проблеми. Зазначена справа не потребує дослідження великої кількості документів, оскільки стосувалась виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів. Представник позивача у даній справі не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача; відповідачі у даній справі заяв по суті справи не подавали та свою позицію щодо заявлених вимог не висловлювали, що позбавила позивача необхідності спростовувати доводи відповідачів та надавати додаткові пояснення по суті у відповіді на відзив. У судові засіданні представник повивача не з`являвся, в режимі відеоконференції участі не брав.

Окрім того, судом враховано, що справа з таким предметом спору для позивача є типовою, оскільки одним із основних видів діяльності позивача є надання банківських послуг.

З урахуванням зазначеного, витрати у розмірі 15 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає непропорційними до предмету спору, ціни позову, обсягу фактично наданої необхідної правничої допомоги, складності справи та фактичному часу, витраченому на надання правової допомоги. Суд вважає дійсно необхідними, неминучими та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, часом, фактично витраченим адвокатом, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг на ринку, витрати на оплату послуг адвоката у даній справі у розмірі не більше 8 000грн (за підготовку та подання позовної заяви 8 000грн).

Водночас, відповідні витрати мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідачів, у відповідності до положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 7 659,50грн /(999 999,98+107 234,83+40 000)*8000:1 198 234,81/.

Відповідні витрати суд розподіляє між відповідачами по 3 829,75грн з кожного.

Інші витрати, які мають бути понесені позивачем на оплату правової допомоги у розмірі 7 340,50грн суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов`язання за договором від 28.12.2023 №2812-1/2023 про надання правової допомоги, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача з адвокатом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.126, 129, 232-233, 237-238, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ойл-Трейд», ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 15000грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ойл-Трейд» (ідентифікаційний код 45237757; 08700, Київська обл., Обухівський р-н, м. Обухів, вул. Київська, буд. 132/2, оф. 2) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ідентифікаційний код 14360080; 49074, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) 3 829,75грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ідентифікаційний код 14360080; 49074, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) 3 829,75грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

4. Витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 340,50грн покласти на Акціонерне товариство «Акцент-Банк».

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова