Рішення № 137789236, 21.05.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1841/26

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року

Подільський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Будзан Л.Д.,

з участю секретаря судового засідання Топоровського М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом до відповідача АТ «Перший Український Міжнародний Банк», в якому просив стягнути із відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти в сумі 8 695 грн 67 коп., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. вчинено виконавчий напис № 2440 про стягнення із позивача на користь відповідача заборгованості в сумі 15 141 грн 73 коп. Приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису. В рамках зазначеного виконавчого провадження із позивача примусово стягнуто на користь відповідача суму в розмірі 8 695,67 грн. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28.04.2025 у справі № 758/4364/25, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Позивач зазначає, що виконавчий напис, за яким із нього на користь відповідача в примусовому порядку було стягнуто зазначені кошти, судовим рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню, тому позивач вважає, що ці кошти підлягають поверненню, як такі, що набуті відповідачем безпідставно.

З огляду на те, що банк ці кошти в добровільному порядку не повернув, просить суд задовольнити позов та повернути кошти.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2026, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 12.02.2026, відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Суду подав письмову заяву про розгляд справи без його участі, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. Відзив на позов до суду не подав. З будь-якими клопотаннями до суду не звертався.

З огляду на викладене, суд вважає а можливе розглянути справу без участі сторін, на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, а також суд ухвалив про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Стаття 13 ЦПК України регламентує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 14.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. вчинено виконавчий напис № 2440 про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості в сумі 15 141 грн 73 коп.

З метою примусового виконання вказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28.04.2025 року у справі № 758/4364/25, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2440, вчинений 14.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості в сумі 15 141 грн 73 коп.

Рішення суду набрало законної сили та сторонами у встановленому законом порядку не оскаржувалось.

Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А.І. від 19.06.2025, виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису закінчено з огляду на визнання цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню в судовому порядку.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить суму в розмірі 6 446,06 грн.

Судом встановлено, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить суму в розмірі 6 446,06 грн. та фактично позивачем сплачено на користь відповідача кошти в сумі 8 695,67 грн.

Позивач зазначає, що виконавчий напис, за яким із позивача на користь відповідача в примусовому порядку стягнуті зазначені кошти, судовим рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню, а відтак позивач вважає, що ці кошти підлягають поверненню, як такі, що набуті відповідачем безпідставно.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або стеження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2016 у справі №6-100цс15, від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем доведено той факт, що відповідач безпідставно набув майно, а саме: кошти позивача, які стягнуто в рамках виконавчого провадження на виконання виконавчого напису, який рішенням суду визнано таким, що не підлягає виконанню, та зберігає їх у себе без достатньої правової підстави, а тому відповідач зобов`язаний повернути позивачу ці кошти.

Відповідачем вказані обставини не спростовані доказами в розумінні положень ст.76-81 ЦПК України, як і не надано доказів повернення цих коштів позивачу в позасудовому порядку.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Нормами статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів за виконавчим написом, який було визнано таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, в зв`язку із задоволенням позовних вимог, в порядку ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1331 грн 50 коп.

В частині вирішення питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, кількість судових засідань та їх тривалість, а також з огляду на приписи п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 3000 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, задовольнити.

Стягнути із Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 8 695 (вісім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 67 коп.

Стягнути із Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 50 коп, а також витрати на правову допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», ЄДРПОУ 14282829, адреса: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

Суддя Л.Д. Будзан